Становлення хронології

Вчені і астрономи давніх часів були знайомі з послідовними обчисленнями часу. В основу лічби часу покладались явища природи, котрі послідовно повторювалися.

В основу старої і сучасної лічби часу покладені три головні одиниці: доба, місяць, рік.

Лічба часу велась у старій Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Греції, Римі.

У стародавній Русі інтерес до хронології був пов’язаний із літописанням. У ХІІ ст.. з’явилися статті диякона Кирика Новгородця „Учение им же ведати человеку числа всех лет”. У них висвітлювалися питання „хронології” відповідно до потреб часу. Згадувалися поняття ери, простих і високосних років, ділення року на місяці, тижні, по кількість днів тощо.

За часів феодального роздрібнення і в період формування централізованих держав питання хронології, зокрема, збирання відомостей про рух небесних тіл, розвивались у напрямку створення довідників і таблиць для обчислення церковних свят (пасхалій).

Наступний етап пожвавлення інтересу до хронології був викликаний тим, що календарні довідники церковних свят були доведені до 1492 р. від створення світу або 7000 р., коли мав відбутися „страшний суд” і кінець світу. У ХV ст. був складений „Круг миротворний”, до якого в другій половині ХVІ ст.. увійшли питання про календар, сонячні роки, пори року, місяці, тижні, дні та ін. Робота над календарем включала також питання визначення церковних свят.

Розвиток наукових знань і практичне застосування хронології викликали різні думки з приводу її становлення як науки. С.І. Сєлешніков вважає, що хронологія як наука складалась у ХVІ ст. поряд з розвитком історії. П. Пронштейн і В. Кияшко доводять, що інтерес до науки був викликаний у ХVІ–ХVІІ ст.. деякими практичними потребами і лише в кінці ХVІІІ ст.. – поч. ХІХ вона мала складатися як самостійна історична дисципліна.

Думку про те, що історична хронологія набуває наукового характеру у ХVІІІ – ХІХ ст. стверджує О.І. Камєнцева, посилаючись на зростання інтересу до історії, а разом з тим до питань хронології, у зв’язку з необхідністю датування історичного джерела і правильного визначення дат при перекладі з інших систем літочислення на існуючу.

Питанням хронології з метою наукового дослідження цікавилися історики, географи, філологи та ті вчені, діяльність яких стосувалась датування подій та наукових джерел, зокрема: В. Татищев, Н. Карамзін, О. Соловйов, А. Шахматов, І. Срезневський, М.М. Грушевський та інші.

Інтерес до історичної хронології був пов’язаний з недостатністю вивчення систем літочислення і відсутності спеціальної довідкової літератури, що було необхідно для правильного датування.

Спеціальні праці наукового і практичного характеру (література, довідники, таблиці) з’являються у І пол. ХІХ ст. Особливе місце серед них посідають хронологічні таблиці П. Хавського, за якими без підрахунків можна було знаходити потрібні дати і робити уточнення і перевірки. Пізніше публікуються різні довідники з таблицями, формулами і т.п., за якими визначались дати, дні тижня та перехідні свята.

Початок ХХ ст.. характерний певним пожвавленням розвитку історичної хронології у зв’язку з проблемами запровадження Григоріанського календаря і зростаючим інтересом до спеціальних історичних дисциплін. Серед багатьох дослідників вирізняються наукові та довідкові праці Н. Степанова, Д. Світського, у 20-40 рр Н. Ідельсон, І. Полана, В.Нікольського, А. Бережкова, Н. Устюгова, А.Черепніна та ін.

Значно допомогли дослідникам хронологічні таблиці, створені у 30-х рр. Інститутом історії АН СРСР.

З 1954 р. неодноразово в ООН ставилось питання вироблення і запроваджень всесвітнього календаря, що привернуло увагу до розробки питань хронології у різних країнах в т.ч. і СРСР, з’явилося багато різних проектів всесвітнього календаря, але різні точки зору соціального, релігійного, політичного характеру стали перешкодою до його запровадження.

Питання історії календаря і хронології знайшли відображення у багатьох цікавих і глибоких дослідженнях С. Селєшнікова, О. Каменцевої, А. Пронштейна, В. Климішина, В. Цибульського та їх дослідників другої половини ХХ ст. Крім того історична хронологія стала тією наукою, яка викладається на історичних факультетах України.

Розвиток історичної хронології як науки в Україні припадає на другу половину XX ст. Об'єктом дослідження вітчизняних вчених (В. Стрельського, П. Титаренка, С. Заремби, О. Мацюка та ін.) стали проблеми, пов'язані з вивченням календарних систем, календарних реформ та стилів, уточнення дат за астрономічними явищами, переведення дат на сучасне літочислення та ін. У 1963 р. виходить друком підручник А. Введенського, В. Дядиченка та В. Стрельського,, Допоміжні історичні дисципліни”.

Кінець XX – початок XXI ст. позначилися активізацією розробок з хронології. Праці О. Перехреста, Г. Бондаренка, О. Купчинського свідчать про необхідність подальших досліджень у цій галузі знань, зокрема створення календарних систем.

Інтерес до хронології України пов’язаний з тим, що в різні часи різні українські землі входили до складу держав, що користувалися різними календарями. Тому історичні джерела історії України можуть бути вірно датованими лише при всебічному вивченні регіональної історії та системи літичислення, якою користувались у державі, до якої входили українські землі. Викладачам, вчителям, студентам, дослідникам слід не лише знати хронологію, але й вміти практично користуватися таблицями, формулами, довідниками для переведення дат, історичних джерел та подій.

 

3. Виникнення обліку і виміру час

Необхідність виміру часу виникла ще в сиву давнину у первісних людей, які стикалися з різними явищами природи: зі зміною дня і ночі, періодичними змінами зовнішнього вигляду місяця за порами року. Люди помітили певні закономірності у природі, що давала можливість вимірювати різні і за тривалість проміжки часу. Вдосконалення життя суспільства вело до вдосконалення одиниць рахунку часу, а також можливості його фіксації. Астрономічні фактори і математичні розрахунки визначили основні одиниці рахунку часу:

Доба – період обертання Землі навколо своєї осі;

Місяць – період обертання Місяця навколо Землі;

Рік – період обертання Землі навколо Сонця.

Вчені розрізняють зоряну і сонячну добу, що є результатом спостереження руху зірок, Сонця і Місяця.

Зоряна доба – це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями однієї і тієї ж зірки, яка не має помітного власного руху у визначеному пункті неба.

Сонячна доба – це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями Сонці у визначеному пункті неба.

Однак кожна з цих діб різна за величиною. Сонячна доба приблизно на 17 хв. триваліша зоряної. Це тому, що Сонце рухається на схід. Отже за рік сонячних діб буде на одну більше, ніж зоряних. В астрономії використовується поняття Зоряний рік. Це проміжок часу, за який Сонце приходить у той же пункт неба, до тієї ж зірки.

Державне, громадське, домашнє життя людей відбувається за Сонцем, але дійсний сонячний час досить неточний тому, що орбіта землі має форму еліпса, в одному з фокусів якого знаходиться Сонце. За другим законом Кеплера, площа, які описує радіус-вектор планети за однаковий проміжок час, рівні. Земля знаходиться то ближче то далі від Сонця і тому мусить рухатися то повільніше, то швидше. Отже, видиме переміщення Сонця є нерівномірним, а тому сонячна доба буває різної тривалості. У зв’язку з цим для виміру часу користуються середнім сонцем, або середньою сонячною добою, якає основною одиницею виміру часу. Вона дорівнює 24 годинам.

Другою важливою одиницею виміру часу є тропічний або астрономічний рік. Він визначається проміжком часу між двома послідовними перебуваннями Сонця в точці весняного рівнодення. Рівнодення настає тоді, коли промені Сонця рівномірно освітлюються пн. і пд. півкулі Землі і тривалість дня дорівнює тривалості ночі. Це явище буває весною 21 березня і восени – 23 вересня. Тривалість тропічного року стосовно середньої сонячної доби дорівнює приблизно 365, 24220 доби або 365 діб 5 год. 48 хв. 46 сек.

Тропічний рік порівняно тривала одиниця часу. А тому вона була прийнята і заснована людьми лише тоді, коли людство досягло певного рівня розвитку науки.

Важливою обставиною для формування появи та існування різних календарних систем є те, що середня доба несумірна з тропічним роком, що між часом обертання Землі навколо своєї осі і часом її обертання навколо Сонця не існує точної арифметичної залежності. У давнину в багатьох країнах – Китаї, Вавилоні, Індії, – вели рахунок часу за Місяцем. Люди звернули увагу на те, що Місяць періодично змінює свій зовнішній вигляд послідовно від молодого Місяця до 1-ї чверті, потім – до повного Місяця, тоді до останньої чверті і знову до молодого Місяця. Від назви небесного тіла – Місяця виникла назва одиниці часу місяць, який дорівнює 29 добам 12 год. 44 хв. і 3 сек. Або 29, 5306 доби. Період повного обертання Місяця навколо Землі у згаданій тривалості, отримав назву Синодичного місяця.

Синодос – з гр. – „сходження”, тобто Місяць „сходився” з Сонцем і навіть могло бути сонячне затемнення.

Існування несумірних одиниць виміру часу породило кілька календарних систем:

– місячну, де доба узгоджується з місяцем;

– місячно-сонячну, де доба і місяць узгоджуються з роком;

– сонячну, в якій узгоджуються доба і рік.

Календарі стали системами обліку і рахунку часу в основу яких була покладена періодичність явищ природи, що відповідала видимому руху небесних тіл.

Місячні календарі до цих пір збереглися у мусульманських країнах в основному з релігійних міркувань.

Місячно-сонячні були в користуванні у давні часи в Китаї, Іудеї, Вавилоні, Греції, Римі, але тепер таким календарем користуються лише в Ізраїлі.

Сонячним (або двома календарями паралельно) користуються народи світу на сучасному етапі.

 

4. Поняття ери. Види ер

Великий проміжок часу, який має точку відліку, називається ерою. Проте термін ера виник від 4-х початкових літер латинського речення: „Від початку царювання імператора Августа” → „aera” → ера. Це означало, що від 29.08.80 р. до н. е., з часу початку царювання імператора Августа, велась лічба часу за існуючого календарною системою. Історична хронологія не може існувати без поняття ера, тому що всі події слід визначати в часі і співвіднесенні з іншими ерами, тобто мати відправний момент ведення рахунку часу.

У первісних людей поняття ери існувало у розмитій формі, бо часто змінювалася точка відліку подій.

Рахунок вівся від будь-якої пам’ятної події: війни, землетрусу, повені тощо. У стародавніх країнах Сходу рахунок часу був недосконалим. В Єгипті та Вавилоні рахували час за царюваннями; в Ассирії – за вищими чиновниками. А це заважало правильному введенню хронології, відновленню точності датування подій.

Всі ери, які відомі людству, мали умовне значення: поділялись на: дійсні або справжні, та міфічні або фіктивні.

Дійсною ерою вважалася та, яка має за основу відліку часу справжню подію, а фіктивною – та, яка має за основу відліку часу вигадану, міфічну подію.

На землях України в різні часи використовувалась переважно 2 ери:

– від створення світу (С.С.);

– від народження Ісуса Христа (Р.Х.)

Серед світових ер най поширеними були Олександрійська, яка відносила створення світу до 5501 р. до н. е., Антіохійська – до 5969 р. до н.е. і Візантійська, яка витіснила обидві попередні – до 5508 р. до н. е. і використовувалася на Русі. І їй на зміну прийшла ера „від Різдва Христового”, зокрема на землях, які належали Росії, у 1700 р. за Указом Петра І. У західній Європі ця ера використовувалась з ХV ст..

Ера „від Р.Х.” була врахована монахом Діонісієм Худим (Валим) у VІ ст., коли виникла потреба складати нові пасхальні таблиці. Діонісій вважав, що Христос був розіп’ятий у віці 30 років і воскрес у день Благовіщення, яке відзначається 25 березня, сталося це у неділю. День воскресіння Христа і став днем 1-ї Христової Пасхи. Свято пасхи відзначається християнами у першу неділю після повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Великодні дні припадають на одні і ті ж числа і дні тижня через кожні 532 роки, які є періодом, що вміщує в собі певну кількість повних обертів Місяця навколо Землі. Така Великодня неділя мала настати у 563 році. Діонісій від числа 563 відлічив число 532 і перша великодня неділя випала на 31 рік. Потім він відняв ще 30 р. віку Христа і отримав рік його народження, який став першим роком нової ери (н.е.), а був на той час 763 роком від заснування Риму.

У наш час народи світу користуються цією ерою та григоріанським календарем, на які перекладаються всі події минулого з ін. систем літочислення.

Існують ще такі види ер:

– Юліанський період Скалігера – 1.02.4713 р. до н. е.

– Іудейська ера „від створення світу” – 7.10.3761

– Індійська ера Калі-Юга – 18.02.3102 р. до н. е.

– Китайська циклічна ера – 2637 р. до н. е.

– Ера Авраама – 1.10.2015 р. до н. е.

– Буддійська ера в Ян, Моції – 50 р. до н. е.

– Ера олімпіад – літо 776 р. до н. е.

– Ера від заснування Риму – 21.04.753 р. до н. е.

– Ера Набонассера – 27.02.747 р. до н. е.

– Японська ера Ніно – 660 р. до н. е.

– Індійська ера Нірвани – 543 р. до н. е.

– Індійська ера Махавіри – 527 р. до н. е.

–Філліпійська ера (Олександр а) – 12.11.324 р. до н. е.

– Ера Селевкідів – 1.10.312 р. до н. е.

– Індійська ера Вікрами – 03.57 р. до н. е.

– Іспанська ера – 1.01.38 р. до н. е.

– Акційська ера – 2.09.31 р. до н. е.

– Ера Августа – 29.08.30 р. до н. е.

– Індійська ера Гракапаривріті – 24 р. до н. е.

– Ера індиктіонів – 1.01 і 1.09. р. до н. е.

– Христова ера – до 25.12.1918 р. до н. е.

– Інд. ера Шані – 15.03.78 р. до н. е.

–Ера Діоклетіана – 29.08.284 р. до н. е.

– Ера індиктіонів – 1.09.312 р. до н. е.

– Інд. ера Гупта – 26.02.350 р. до н. е.

– Ера постконсулата – 541 р. до н. е.

–Вірменська ера – 11.07.553 р. до н. е.

– Мусульманська ера – 15 і 15.07662 р. до н. е.

– Бурмозійська ера в Індії – 21.03.638 р. до н. е.

– Ера Ідездегера – 16.06.632 р. до н. е.

– Японська ера Ненго – 645 р. до н. е.

– Інд. ера Невар – 20.10.879 р. до н. е.

– Ера Джелаледдіна – 15.03.1079 р. до н. е.

– Мексиканська ера – 1089 р. до н. е.

– Інд.. ера фазлі – 10.09.1550 р. до н. е.

– Ера республіки (у Фр.) – 22.09.1792 р. до н. е.