Лічба часу на Русі після прийняття християнства

Після офіційного прийняття християнства (988р.) на Русі запроваджується юліанський календар. Разом з календарем запозичена і лічба часу за роками від „створення світу (С.С.), тобто з 5508 р. до н.е. Але повністю відповідна лічба не була прийнята. Зокрема було збережено давньоруський новий рік – 1.03, (а у Візантії – 23.09 з 312 р., а з 462 – 1.09).

Проте час пройшов і в XV ст. (1492 р.) Собор РПЦ (7000 р. від С.С.) –переніс Новий рік на 1.09, який був у Росії до 1700 р.

Оскільки була прийнята „ера „від С.С.”, постало питання: як співвідносити роки руського березневого і візантійського вересневого року. Адже від 1.03 до 1.09 – 6 місяців. Фактично рік поділяється на дві рівні половини. Тому березневий рік може починатися на 6 місяців пізніше вересневого (т. зв. „молодший рік”). Його називали березневим. Якщо починався на 6 місяців раніше, тому був ніби „старшим” від вересневого. Такий рік одержав назву ультраберезневого (лат. ultra – по той бік).

Тому якщо брати за основу візантійський вересневий рік, то йому могла відповідати або перша половина „молодшого” (березневого) року, або друга половина старшого (ультраберезневого) року.

Тому виникло питання: яким же роком здійснювати лік часу в Давній Русі – березневим чи ультраберезневим?

Вважається, що в XII – XIV ст. ці два види років вживалися паралельно, хоча у різних феодальних центрах неоднаково. Проте невідомо, чи були вони ще раніше в період Київської Русі.

У літописах ультраберезневе датування з’явилося у 20-х рр. ХІІ ст. і спочатку ним позначали невеликі періоди часу. У деяких випадках датувань за ним більше ніж за березневим стилем. Ультраберезневий рік продовжує зустрічатися до початку XIV ст., а потім у всіх літописах одночасно зникає.

У ХІV ст. відновлюється панування березневого стилю. На межі ХІV – XV ст. – вперше з’являються вересневі позначення років, а в кінці XV ст. – вересневий стає панівним.

Саме паралельним вживанням березневого і ультраберезневого стилів пояснюється більшість розходжень між літописами у позначенні року на 1. У переважній більшості випадків це два одинаково правильні позначення одного і того ж року за різними стилями.

Візантійська ера від С.С. проіснувала в Росії понад 700 років, а вересневий стиль – більше 200 років. 20.12.7208 р. (у 1699 р.) вийшов указ Петра І про проведення реформи календаря: початок нової ери і перенесення початку нового року.

7208-й рік тривав 4 місяці (з 1.09 по 31.12). 1 січня стало початком нового 1700 р. Реформа сприяла полегшенню торгових, наукових і культурних зв’язків.

У ХVІІІ ст. – у ряді європейських країн запроваджується григоріанський (сонячний, більш точний) календар. А в Росії – юліанський. Проте на григоріанський починають переходити окремі служби. У ХІХ ст. – григоріанський календар використовують МЗС, торгівля і військовий флот. Астрономи, метеорологи, науковці також викорисьовують григоріанський.

І лише у 1918 р. декретом РНК РФ – введено григоріанський календар. Різниця між календарями становила 13 днів.

 

3. Особливості лічби часу в Україні

Лічба часу в Україні залежала від того, до складу якої держави входила та чи інша її частина.

Так з часів Київської Русі лік рокам вівся за юліанським календарем і ерою „від С.С.”.

У XIV ст. українські зелі спочатку увійшли до складу Литви, а потім до Польщі. У Польщі з 1364 р. вели літочислення „від Р.Х.”, а початок року – 1 січня.

У 1582 р. розпочалася григоріанська реформа. Польща одна з перших перейшла на новий календар, тому і на українських землях також було запроваджено григоріанський календар.

Після 1654 р. Україна увійшла до Росії і, відповідно, вібувся перехід на юліанський календар. І лише у 1918 р. було повернено григоріанський календар.