Становлення метрології як наукової історичної дисципліни

Елементи використання історичної метрології мали місце ще у античних і середньовічних істориків. Отже, метрологія як певна система знань складається в давнину, але зведених даних про одиниці вимірювання збереглося мало. Ще менше даних є про давньослов'янський час. Тому дослідникам доводиться шукати відомості про міри і одиниці вимірювання з досить різних джерел загальноісторичного змісту або з джерел, які лише торкались якимось чином системи мір. Слід відмітити, що у ранньофеодальний період і особливо в часи роздрібненості міри не були уніфікованими і загальноприйнятими, тому що були відсутні міцні політичні та господарські зв'язки.

Історія метрології як наука здавна привертала увагу дослідників. У 1737 р. відомий учений І. Ньютон визначив довжину давньоєгипетського,, священного ліктя”. Значну увагу проблемам історичної метрології присвятив англійський єгиптолог Ф. Петрі (1853–1942) у своїй монографії,, Індуктивна метрологія”.

Про міри Київської Русі дають певну уяву,, Руська правда” (XI ст.),,, Подорож ігумена Даниїла у Святу землю” (початок XII ст.),,, Житіє Феодосія”,,, Уставна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича” (1289 р.) та деякі інші. Значний вплив на формування системи мір на українських землях мали інші держави, зокрема Московська, Польща і Литва, особливо у XIV – XVI ст., коли йшли історичні процеси формування централізованих держав у Центральній та Східній Європі. Окремі актові джерела, літописи, спогади іноземців у певній мірі відбивають стан метрології.

У Західній Європі інтерес до питань метрології та її розробки починається в різних державах із XVI–XVIII ст., а в Росії – з XIX ст. Особливе місце серед джерел, починаючи з XVI ст., займають митні книги і грамоти, писцеві книги, які разом із реєстром товарів та їх оцінкою подавали також назви і величини одиниць вимірювання. Серед таких книг відомі:,, Счетная мудрость” – керівництво для купців та урядових чиновників,,, Книга сошного письма” – керівництво з оподаткування,,, Книга Большому Чертежу”, складена у 1627 р. як опис карти Росії, із зазначеними між населеними пунктами відстанями.

Протягом другої половини XVI ст. і першої половини XVII ст. була складена,, Торговая книга”, або,, Книжка описательная, како молодым людям торг вести и знати всему цену”, потім,, Торговая книга” XVII ст. та інші, які мали статті про міри. Стаття про міри була також вміщена до виданої у 1703 р.,, Арифметики” професора Л.Ф. Магницького з описом мір від стародавніх іудейських, грецьких і римських, до тогочасних російських. Потреби земельного оподаткування, митні і торгові вимагали певних інструктивних матеріалів та впорядкування мір. Створюється у 1723 році комісія ваги та мір, у 1827 р. – урядова комісія зразкових мір та ваги, а у 1832 р. – комісія для приведення у відповідність російських мір та ваги. Законотворчість у метрології другої половини XIX ст. завершилася створенням Головної палати мір та ваги у 1893р. та еталонів з платино-іридієвого сплаву. Закон 1889 р. не лише впорядкував метрологічні служби мір та ваги, але й встановив зв'язок російських мір із метричними.

У XVIII – першій половині XX ст. значну роль відігравала англійська система мір, яка суттєво впливала і на російську. В її основі лежали ярд (91, 44 см), а також фунт (453, 592 г). Лише з 1865 р. Англія протягом десяти років переходить на метричну систему мір.

Практичні питання метрології викликали інтерес до її історії. Причому загальні інтереси історичних наук та джерелознавства вимагали вивчення даних метрології. Тому цілий ряд відомостей про міри можна зустріти у додатках до,, Истории государства Российского” М. Карамзіна, у працях В. Ключевського, С. Соловйова, М. Костомарова та інших дослідників. У першій половині XIX ст. виходить перша праця з історії руських мір, яку написав А. Ламберті.

З середини XIX ст. бере початок описова метрологія, яка займалася встановленням співвідношення між одиницями вимірювання. Найґрунтовнішою, узагальнюючою працею була книга Ф. Петрушевського,, Общая метрология” (СПБ 1849), а також праці Д. Прозоровського, П. Буткова, О. Нікитського, Д. Яворницького та інших дослідників.

У першій половині XX ст. вийшло кілька ґрунтовних досліджень із метрології, серед яких виділяється праця С. Кузнецова,, Древнерусская метрология” (1913). Поряд із цією книгою з'являються праці, які стосувались української метрології XV–XVIII ст., зокрема А. Неселовського – про Поділля, К. Сохачевича – про Галичину. Т. Вербицький видав історико-метрологічні таблиці про міри на українських землях у складі Польщі і Литви з характеристиками одиниць вимірювання відповідно до законодавчих актів XVI–XVIII ст. З 1917 по 1930-ті роки метрологія в СРСР вивчалася з метою пояснення народу необхідності переходу на метричну систему.

Деякий час у Радянському Союзі дослідження у галузі метрології майже не проводились. Лише у 1944 р. вийшла книга Л. Черепніна,, Русская метрология”, яка охоплювала час від Київської Русі до XX ст., а також містила матеріали з польсько-литовської метрології. Подальше вивчення метрології українських земель пов'язане з працями Д. Похилевича, Я. Ісаєвича, В. Стрельського, О. Камєнцевої і М. Устюгова. Зокрема, монографія О. Камєнцевої і М. Устюгова,, Русская метрология” (1965 р.) є важливою узагальнюючою працею в галузі метрології другої половини XX ст., яка дає наскрізне уявлення про історико-метрологічні процеси і метрологічну політику держави на всіх етапах історичного процесу, наскільки це дозволяли джерела і попередні дослідження.

Недостатність досліджень з української метрології обумовлена невеликою кількістю джерел, які дійшли до нашого часу. Тому проводиться постійна пошукова і дослідницька робота. Її наслідком стали праці Б. Сидора, М. Котляра, Н. Лепенка, О. Сидоренко, А. Барабоя та інших. Крім того є необхідність створити підручники, таблиці, курси лекцій з історичної метрології України, систематизувати здобутки і визначити напрямки дослідницької, пошукової і наукової роботи.

Елементи вивчення історичної метрології України мають місце у XV–XVI ст. Вони простежуються у різних керівництвах, пов'язаних з оподаткуванням, митними правилами, торгівлею, виробництвом, у спогадах іноземних авторів. Суто українські одиниці в цей час поєднуються з польськими, литовськими, а також німецькими, голландськими та ін. Науковою метрологією у цей час цікавилися в основному тоді, коли цього вимагала історія та практика життя.

XVII і XVIII ст. у Європі відзначалися певним розвитком продуктивних сил, що вимагало впорядкування системи мір. Українська метрологія вивчалась разом із мірами інших держав і народів, що зумовилось вивченням історії економіки, промислів, торгівлі. Згадки про окремі міри є у козацьких літописах, у художніх творах, але вони не переростають у систему наукових досліджень.

Систематичне вивчення метрології починається з XIX ст. коли інтерес до історії вимагав знання системи мір. Такий інтерес зумовлювався тим, що постало питання про перехід на уніфіковану систему одиниць вимірювання, запропоновану Францією для всіх народів. Українська метрологія у цей час починає переживати значний вллив і тиск з боку офіційної метрологічної політики тих держав, у складі яких знаходились українські землі. Лише інколи місцеві міри, якщо вони вписувались у співвідношення з державними, офіційними, мали залишитись без змін, але здебільшого до нас дійшли тільки назви, а їх зміст давно забуто і важко поновити. Польські та російські дослідники вивчали українські міри з позицій їх місця у власних метрологічних системах.

З початку XX ст. і майже до початку 50-х років історична метрологія України вивчалась епізодично, стосовно потреби інших галузей історичних знань. Лише у другій половині ХХст. з'явилося кілька праць з української історичної метрології ґрунтовного характеру, хоча і вивчалась вона у контексті всесоюзної історії.