Метрологія XVI – XVII ст

З утворенням і зміцненням централізованих держав, у Центральній та Східній Європі в XVI – XVII ст. відбувається процес формування національних ринків. Ринок вимагав впорядкування системи мір, необхідної для його нормального функціонування. Спочатку метрологічні системи уніфікуються в кожній державі, а пізніше починається процес інтеграції, який у наступних століттях призвів у підсумку до створення метричної системи мір. У Речі Посполитій, до якої входила частина українських земель, метрологічна система сформувалась під значним впливом Західної Європи (німецьких, французьких та інших мір). У Московській державі, за словами німця-опричника Генріха Штадена, встановилась одна віра, одна вага, одна міра. Держава також намагається взяти під свій контроль виготовлення і поширення зразків – еталонів мір.

У Литовському князівстві та Польщі в XVI ст. серед лінійних мір були поширені цаль, стопа, лікоть і запозичений з Азії аршин. Верстами і милями вимірювали великі відстані. Співвідношення між одиницями довжини було таким: лікоть вміщував 2 стопи, 24 цалі, або 59, 6 см; стопа – 12 цалів, або 29, 8 см; цаль – 2, 48 см; аршин – 4 чверті або 72 см; чверть – 18 см; верста – 700 сажнів.

Миля визначалась відповідно до походження – 7422 м (нім.), 5556 м (пол.), 9278 м – найбільша за розміром.

Серед одиниць вимірювання площі разом із десятинкою були поширені на Західній Україні морг, який поділявся на прути і лан, або волока. З,, Устави про волоки” відомо, що всі вони могли бути різних розмірів.

Міри ваги центнер, камінь, фунт, лут і ас вживалися разом із гривною та іншими давньоруськими мірами.

Бочка, гарнець, кварта, кватирка визначали міри місткості.

Бочка поділялась на 72 гарнці; гарнець – на 4 кварти, або 3, 23 л; кварта – 4 кватирки.

Лічили предмети, використовуючи копу, яка дорівнювала 60 штукам, а також тузинь (франц. термін) або дюжину – 12 штук. Могли також використовуватись і різні місцеві одиниці вимірювання, значення яких забувалося з часом.

У Московській державі система мір була дещо іншою. Проте процеси уніфікації мір мали місце, про що свідчать історичні джерела, особливо законодавство. Так, про заміну старих еталонів мір новими говорить ще грамота Івана IV від 1550 р., послана на Двіну. Однакові міри, подібні до московських, були запроваджені в усіх містах держави, а відповідно до,, Таможенного устава” 1653 р. в усі кінці з 1679 р. були розіслані нові зразки одиниць вимірювання.

,, Торговая книга”,,, Счетные мудрости”,,, Книга сошного письма”,,, Книга Большому чертежу” – пояснення до карти Московської держави, а також спогади італійця Р. Барберіні, шведа І. Кільбургера і, нарешті,,, Соборне уложення” 1649 р. та інші закони дають можливість вивчити і відновити всю систему мір XVI – XVII ст. Проведення грошових реформ і вдосконалення системи оподаткування також сприяло впорядкуванню метрологічної системи, яка набуває такого вигляду. Мірами довжини були аршин, сажень, четверть, вершок, сажень, верста.

Аршин був запозичений зі східної метрології ще у XV ст. і через кримські міста Кафу – Феодосію потрапив на слов'янські землі.

Мірами поверхні були: квадратні вершки, аршини, сажні. Для обміру малих площ використовувались півтретина, або півчетверик. Сінокісні угіддя вимірювались копицями. 1 десятина становила 10 копиць сіна.

При оподаткуванні за сошним письмом основною одиницею була соха.

Поступово основною одиницею виміру сипучих тіл замість каді, або окова, стає четверть. Розмір четверті міг дорівнювати 4, 6, 8 пудам, а також вона мала менші ділення.

Четверть поділялась на 2 восьмини, 4 півосьмини, 8 четвериків, 16 півчетвериків і т.п.

У XVI – XVII ст. основною одиницею виміру рідини стає відро. Бочка і насадка, які використовувалися раніше, означають лише тару. Дрібніші частини відра мали назви кружка, ківш, чарка. воно також поділялося на частини за системою кратною двом і трьом.

З другої половини XVII ст. відро вміщувало 10 кружок, 100 чарок або ковшів, тобто запроваджено десятковий принцип ділення, хоча хмільний мед продавали відром, яке вміщувало 8 кружок, або 200 чарок. Для продажу терпентини і дьогтю продовжували використовувати відро.

В основі мір ваги лежить пуд, до якого прирівнюються всі інші одиниці ваги, зокрема ласт, вощана четверть, берковець і контар. Правда, з середини XVII ст. виходять з ужитку ласт і четверть, але з'являється безмен.

Проте слід зауважити, що знання мір Польщі, Литви, Московської держави не завжди можна використовувати для українських земель, які були у складі цих або інших держав. Досить часто за однаковими назвами могли ховатись зовсім інші одиниці за розміром, наприклад: морг, берковець, фунт та ін. Відсутність зведених даних не дає можливості відтворити всю палітру місцевих мір, але їх знання інколи можуть суттєво вплинути на результати досліджень.

 

Лекція 11. МІРИ ТА ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ XVIII – XX ст.

План:

1. Одиниці вимірювання і оподаткування у XVIII – XX ст

2. Виникнення і запровадження десяткової метричної системи мір.

3. Українські народні міри.

Література:

Бондаренко Г. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни. – Луцьк:

ВДУ ім. Лесі Українки, 1997. – С.73-96.

Введение в специальные исторические дисциплины. – М.: МГУ, 1990. – С.147-174.

Каменцева Е., Устюгов Н. Русская метрология. – М.: Высшая школа, 1975. – 326с.

Метрология историческая // Советская историческая энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – Т.9. – С.402-409.

Леонтьева Г.А., Шорин П.А., Кобрин В.Б. Вспомогательные исторические дисциплины. – М.: Владос, 2003. – С.247-278.

Міри // Енциклопедія українознавства. – Львів: Молоде життя, 1994. – Т.4. – С.1581-1582.

Сидоренко О. Про стан вивчення української метрології // Український історичний журнал. – 1970. – №5. – С.106-111.

Черепнин Л. Русская метрология. – М.: Наука, 1944.

Чертов А. Международная система единиц измерения. – М., 1963.

Шостьин Н. Очерки истории русской метрологии ХIII-ХХ веков. – М.: Изд-во стандартов, 1975. – 272с.

Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І.Н. Войцехівська (кер. кол. авт.), В.В. Томазов та ін. – К.: Либідь, 2008. – С. 366-375.