Народні датування в Україні, народний календар

Українське населення мало свій народний календар. Народне визначення часу: різні види народного датування протягом середньовіччя і більш пізніх періодів постійно проникали у літописи, документи, мемуари та художню літературу, тому треба знати, щоб правильно визначити дати історичних подій, час створення тих чи інших джерел.

У народному календарі існують такі основні хронологічні категорії:

1) Народні назви місяців;

2) Народний поділ доби;

3) Народне датування, яке визначає дати за певними спільними ознаками;

4) Народні назви свят.

Українські джерела зафіксували 135 народних назв місяців; 12 назв частин доби, близько 200 народних назв релігійних свят.

а) Найпоширеніші народні назви місяців:

Січень – лютий, перший, прозимець, просимець, просинець.

Лютий – казибрід, казидорог, казидорога, казьо, лютень, лютовень, мічень, сечень, січень, другий, січненко, січник, сішненко.

Березень – березіль, березінь, березовень, березозіл, березозіль, березозол, березозоль, березотік, марець, марот, март, марціюш, марчик, палютий, соковик, сухий.

Квітень – березень, березозол, беризень, брезень, красовик, сочень, травень, цвітень.

Травень– квітень, май, ярець.

Червень – бедзень, бидзень, бидзень перший, гнилець, червець.

Липень – бедзень, бидзень, бидзень другий, білень, гедзень, елевей, илевий місяць, ильовиць, кедзень, кивач, кивень, кивотень, косень, липець, сінокос.

Серпень – елевей, зарев, илевий, иливий, ильовиць, кивень, кивотень, копень.

Вересень – бабине літо, бабське літо, вресень, житосій, жовтень, кивень, маік, малий травень, рувень, рюєн, серпень, сівень, травник.

Жовтень – листопад, падолист, паздерник, рісень.

Листопад – грудень, листопадень, падолист, студений.

Грудень – андріїв місяць, андріїць, казидорога, мочавець, мочарець, просимець, просинец, просинець, студений, студень, студинец, русим.

Інколи роль назв місяців виконували найменування найважливіших свят, які й вживалися як синонімічні означення назв місяців.

Січень – Василь-місяць, у Різдво, у Відорщі.

Лютий – Стрітення, Пущення, на Власія.

Березень – на Одокії, на Теплого Олекси.

Квітень – Благовіщення, на Сороковусти.

Травень – на Юрія.

Червень – Свята неділя.

Липень – на Івана, на Палія, у Петрівку.

Серпень – на Маковея, на Спаса, на Першу Богородицю.

Вересень – у Здвиження, на Михайла, на Главусіки.

Жовтень – на Покрови.

Листопад – у Пилипівку, на Дмитра.

Грудень – Введення, на свято Миколи.

б) Народний поділ доби

У побуті українці часто вживали наступний поділ доби:

Досвіта, вдосвіта – година до світанку.

Рано, даві – як сонце зійде.

В обіди – близько восьмої години.

В підполудні – одинадцята година.

В полудні, полудні – дванадцята година.

Сполудня, пополудні – близько другої години дня.

У великий підвечірок – три години до заходу Сонця.

Малий підвечірок – година до заходу Сонця.

У вечір, у вечеріх – як смеркне, година після заходу Сонця.

У завляги – близько десятої години вечора, як лягають спати.

Опівночі, опівніч – дванадцята година ночі, північ.

По півночі – друга година ночі.

 

Народне датування за певними спільними ознаками

У народі були поширені датування за різними ознаками:

– за храмовими святами;

– за ярмарками;

– явищами природи;

– стихійними лихами;

– суспільно-політичними і родинними святами чи подіями;

– господарськими роботами.

Так щороку у кожному селі святкують Храмове свято – „празник”, що припадало на день святого, в честь якого названа церква.

Уточнити такі дати можна лише на основі свідчень джерел, зокрема так званих „Шематизмів” – тобто адресних книг парафій.

Ярмарки – у великих населених пунктах у певні постійні дати, згідно з привілеями, які надавалися королями, царями чи великими феодалами. Дати, пов’язані з ярмарками настільки міцно увійшли в купецький побут, що в документах ХІV – XVIII ст. й навіть ХІХ назви ярмарків часто вживалися як адекватні звичайним датам. Переліки ярмарок даються у багатьох календарях ХІV – ХХ ст.

У літописах, мемуарах, архівних документах часто згадки про особливі явища природи та стихійні лиха, які вживалися в народі для позначення певних подій. Наприклад: „голодного року”, „як була тяжка зима”, „як ліс горів”, „як сарана хащу глодала” тощо.

Володіючи спеціальними даними про такі явища природи та стихійні лиха можна встановити конкретні дати.

Практикувалося датування за суспільно-політичними подіями загальнодержавного, регіонального та місцевого значення. Наприклад:

– „за кошуцької війни”;

– „за війни з турками”;

– „того року як французи прийшли”;

– „того року як клали церкву”;

– за попа того-то, як помер той або той тощо.

Для певного кола посвячених людей завжди значущим було датування за родинними подіями. Наприклад: „того року як мене взяли до війська”, „як я вінчався”; „як мої тато (мама) померли” і т.д.

І, нарешті, дуже вживаним було визначення дати за господарськими роботами. Наприклад: „як орали” (квітень – травень), „на перше сапання” (червень), „на друге сапання” (липень), „як вівці стригли” (червень), „як кукурудзу збирали” (жовтень) і т.д. Але тут залежало все від місцевості, від кліматичних умов.