Підшлункова залоза
Підшлункова залоза (pancreas) міститься в черевній порожнині, у лівій підребровій ділянці, спереду розміщений шлунок, зліва — селезінка, головку підшлункової залози охоплює дванадцятипала кишка. Довжина підшлункової залози становить 16—22 см, маса 70—80 г. Це непарний орган. Вона належить до залоз змішаної секреції, екзокринна частина якої продукує панкреатичний сік, а ендокринна синтезує гормони. Підшлункова залоза складається з трьох (послідовно справа наліво) відділів: головки, тіла та хвоста. Між головкою та хвостом є невелика звужена частина — шийка. У підшлунковій залозі виділяють дві поверхні — передню і задню, а в ділянці тіла — ще й нижню і три краї; передній, верхній та нижній. Екзокринна частина підшлункової залози за масою становить 97% усього органа. Ззовні вона вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, яка спереду зрощена з вісцеральним листком очеревини. Паренхіма поділена на часточки, а часточки складаються з панкреатичних ацинусів, у який входять кінцевий секреторний апарат і вставна протока. Вставні протоки (початковий відділ системи вивідних проток) переходять у внутрішньочасточкові, міжчасточкові протоки і спільну панкреатичну протоку, яка проходить через товщу залози і відкривається разом зі спільною жовчною протокою в дванадцятипалу кишку. Іноді буває додаткова протока підшлункової залози, отвір якої знаходиться на малому сосочку дванадцятипалої кишки, розміщеному на 1, 5—2 см вище від великого сосочка дванадцятипалої кишки. Ендокринна частина підшлункової залози має вигляд невеликих скупчень клітин — так званих панкреатичних острівців (острівці Лавгерганса), які розташовані у часточках між панкреатичними ацинусами. Найбільше острівців у хвості і найменше у головці. Загальна кількість острівців у всій залозі може коливатися від 200 тис. до 2 млн. Склад та регуляція виділення підшлункового соку У дорослої людини за добу виділяється 1, 5—2 л підшлункового соку, його реакція лужна (рН 8, 0—8, 5). До його складу входять вода, органічні та неорганічні речовини. До неорганічних речовин належать іони натрію, калію, хлору та ін. Органічні речовини представлені в основному ферментами — протеазами (трипсиноген, хімотрипсиноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо). Вони утворюються в неактивній формі. Активізується трипсиноген ферментом ентерокіназою, який входить до складу кишкового соку. Активний трипсин активує хімотрипсиноген, переводячи його в хімотрипсин, а прокарбоксиполіпепти-дазу в карбоксиполіпептидазу. Сік підшлункової залози містить й інші протеолітичні ферменти — еластази, нуклеази, які гідролізують білки до пептидів та амінокислот. У підшлунковому соку є також інгібітори протеолітичних ферментів, які запобігають самоперетравлюванню підшлункової залози, карбогідрази (а-амілазпу яка гідролізує крохмаль та глікоген оліго-, ди- та моносахаридів) та ліпази (ліпаза, фосфоліпаза - гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот та гліцерину. Гідроліз жирів посилюється в присутності солей жовчних кислот та Са2+). Регуляція секреції підшлункової залози здійснюється ком-плексом нейрогуморальних механізмів. Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фази секреція відбувається за рахунок безумовно- та умовнорефлекторних реакцій (секреція починається вже через 1—2 хв після початку вживання їжі), під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але починають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин (гормон, який синтезується слизовою оболонкою шлунка). Кишкова фаза відбувається за рахунок гуморальних факторів (гормонів слизової оболонки дванадцятипалої кишки — секретину та холецистокініну-панкреозиміну).
Л Е К Ц І Я № 29 Т е м а: “Обмін речовин і енергії.”
|
