Печінка

Печінка (hepar) — це найбільша залоза організму (у дорос­лої людини її маса становить близько 1, 5—2 кг). Вона розта­шована в черевній порожнині, займає праву підреброву ділян­ку, частково надчеревну та ліву підреброву ділянки. Печінка має дві поверхні та два краї:

• діафрагмову поверхню, яка прилягає до діафрагми;

• вісцеральну (нутрощеву) поверхню, на якій виділяють втиснення від органів, до яких вона прилягає;

• нижній край, гострий, який відділяє одну поверхню від другої і спрямований вперед і вниз;

• верхньозадній край, тупий, його іноді розглядають як задню поверхню печінки. Діафрагмова поверхня завдяки сер­поподібній зв'язці поділяється на більшу, праву, та меншу, лі­ву, частки.

На вісцеральній поверхні є дві поздовжні (права та ліва) і одна поперечна борозни, вони поділяють знизу печінку на чо­тири частки: праву, ліву, квадратну і хвостату. Поперечна борозна має назву воріт печінки. У ворота печінки входять власна печінкова артерія й ворітна вена, нерви, а виходять -спільна печінкова протока, лімфатичні судини. Передній від­діл правої поздовжньої борозни називається ямкою жовчно­го міхура, а задній — борозною нижньої порожнистої вени, у них лежать однойменні органи. Передній відділ лівої поз­довжньої борозни називається щілиною круглої зв'язки, а задній — щілиною венозної зв'язки, у них знаходяться відповід­ні зв'язки.

Очеревина вкриває більшу частину печінки. Невкритою залишається тільки задня частина печінки, яка зрощена з діа­фрагмою, а також вісцеральні ділянки, до яких прилягає жов­чний міхур та нижня порожниста вена. Тому печінку відно­сять до мезоперитонеальних органів, тобто органів, які вкриті очеревиною з трьох боків.

Під серозною оболонкою міститься тонка фіброзна оболон­ка (глісонова капсула), яка щільно прилягає до паренхіми і в ділянці воріт печінки разом із судинами проникає в паренхі­му, де утворює сполучнотканинні прошарки між часточками печінки, які побудовані з печінкових балок та часточкових синусоїдних гемокапілярів. Печінкові балки, як і розташова­ні між ними капіляри, йдуть у радіальному напрямку — від периферії до центру часточки, де міститься центральна вена. У стінці капілярів є численні зірчасті макрофаги (клітини Куп­фера), завдяки яким печінка здатна знешкоджувати мікроор­ганізми та інші сторонні часточки. Печінкові клітини, або ге­патоцити, становлять 60% усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її функцій. Печінкові бал­ки складаються з двох рядів гепатоцитів, між якими розташова­ні жовчні капіляри, вони не мають власної стінки, їхня стінка утворена поверхнею двох сусідніх клітин печінки. При захво­рюваннях, пов'язаних з ушкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров'ю по всьому організму і забарвлює тканини у жовтий колір — виникає жовтяниця.

Отже, жовчні капіляри розташовані всередині печінкових балок, а кровоносні капіляри проходять між балками; кров те­че від периферії до центру, а жовч — у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії. Вищеописана будова структур­но-функціональної одиниці печінки є класичною. Останнім часом з'явились інші наукові уявлення про структурно-функ­ціональну одиницю печінки. На відміну від класичних, ці оди­ниці мають назви портальної печінкової часточки та печінкових ацинусів. Портальна часточка — це частина печінкової парен­хіми, що має форму трикутника. В її центрі розташовується тріада (портальний тракт) судин, а в кутах — центральні вени трьох сусідніх класичних часточок. Печінковий ацинус має фор­му ромба, у тупих кутах якого розташовані портальні тракти, а в гострих — центральні вени двох сусідніх класичних часто­чок. В ацинусі, як і в портальній часточці, кров тече від цент­ру до периферії.