Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

 

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цій основі структурно цілісної системи світового господарства.

Світове господарство представляє собоювнутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Етапи розвитку світового господарства:

I етап – кінець XIX – початок 20-х років XX ст.;

II етап – друга третина 20-х років – кінець 80-х років XX ст.;

III етап – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.

Суб’єкти світового господарства:

- національні держави (національні господарства);

- міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки;

- регіональні об’єднання і союзи держав;

- міжнародні організації та інститути.

Світове господарство характеризується такими рисами:

- зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

- створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

- формуванням міжнаціональних механізмів регу­лювання економічних взаємовідносин між країнами.

Економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація економіки та міжнародна конкуренція, які стимулюють розвиток економічної інтеграції на світовому ринку. Міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент світогосподарських зв’язків.

Міжнародний поділ праці (МПП) представляє собою зумовлену певним ступенем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і призводить до спеціалізації країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов. МПП забезпечує зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу і відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства.

Форми міжнародного поділу праці:

- загальний поділ праці ґрунтується на галузевій спеціалізації окремих країн (сільськогосподарське виробництво, переробні галузі тощо).

- частковий поділ праці ґрунтується на спеціалізації у виробництві готових виробів (медапаратура, взуття, меблі, трактори тощо).

- одиничний поділ праці ґрунтується на подетальній спеціалізації (виробництво шарикопідшипників, шин, двигунів тощо).

Показник участі країни у міжнародному поділі праці:

Експортна квота = Обсяг експорту / Обсяг валового внутрішнього продукту ∙ 100%

Сучасний етап розвитку міжнародного поділу праці характеризується:

- розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

- поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

- інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

- загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

Матеріальною основою подальшого поглиблення міжнародного поділу праці є удосконалення інтернаціональної структури матеріального і духовного виробництва, - з одного боку. А друга сторона поглиблення МПП характеризується об’єктивною взаємозалежністю розвитку міжнародного поділу праці та умовами формування економічної рівноваги на світовому ринку. Це означає, що рівень розвитку МПП, його економічні межі регулюються існуючими можливостями досягнення внутрішньої збалансованості світогосподарських зв’язків.

Об’єктивна зумовленість рівня розвитку МПП можливостями формування структурної рівноваги і відповідно пропорцій міжнародного обміну є одним з найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується цей закон на двох рівнях – за допомогою ринкового механізму саморегулювання і на основі погодженого використання міжнародних інституціональних регуляторів ринкових структур (наприклад, МВФ, тощо).

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Форми інтернаціоналізації економік:

- інтеграційна, яка представляє об’єднання ринків, а згодом і виробництв окремих країн у зону вільної торгівлі та підприємництва;

- транснаціональна, що характеризує взаємопереплітіння економік різних країн внаслідок функціонування транснаціонального капіталу.

Інтернаціоналізація економіки веде до посилення міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму. МЕІ носить переважно регіональний характер.

Форми міжнародної економічної інтеграції:

- торговельна інтеграція що представляє створення зон вільної торгівлі країн учасниць;

- валютно-фінансова інтеграція, що передбачає зняття обмежень на переміщення капіталів всередині угрупування, єдина валютна політика тощо;

- створення єдиного економічного простору, що означає усунення нетарифних бар’єрів у взаємній торгівлі.

До найбільших регіональних інтеграційні угрупувань відносяться наступні:

АПЕК – Азійсько-тихоокеанське економічне об’єднання, частка якого досягає 50% міжнародної торгівлі.

ЄС – Європейський Союз (37, 3 % світової торгівлі).

НАФТА – Північноамериканське регіональне об’єднання (18, 7% світової торгівлі).

АСЕАН – Південноазійське регіональне управління (6, 8%).

МЕРКОСУР – Латиноамериканське об’єднання (1, 5 %).

Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Міжнародні корпорації (МНК) – представляють собою концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Основними суб'єктами світогосподарських зв'язків на сучасному етапі є транснаціональні корпорації (ТНК), тобто фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділен­ня, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) — крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі по­зичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) ва­лютні й кредитні операції на світовому ринку.

Еволюційний шлях розвитку світового господарства дає можливість зробити класифікацію країн світового господарства наступним чином за такими критеріями:

За специфікою господарських систем:

- країни з розвиненою ринковою економікою;

- країни з ринковою економікою, що розвивається;

- країни з перехідними до ринку економіками;

- країни з неринковою економікою.

За ступенем економічного розвитку:

- високорозвинені;

- середньорозвинені;

- з низьким рівнем розвитку.

- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

- високодохідні нафтоекспортуючі країни;

- найменш розвинені країни.