Підприємницької діяльності
В умовах індустріального суспільства науковою основою підприємницької діяльності виступають менеджмент та маркетинг. Менеджмент є діяльністю щодо керівництва людьми у найрізноманітніших організаціях. Він є вмінням досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей, а також сферою знань, яка забезпечує реалізацію функції керівництва. Водночас це і певна категорія людей, соціальний прошарок працівників управління. Роль менеджменту особливо яскраво виявилася в 30-ті роки XX ст. – період криз та зрушень у світовій економіці. Менеджмент (англ. management – управління) – процес забезпечення прийняття рішень із застосуванням досягнень науки управління, що передбачає комплексний аналіз чинників, які впливають на ефективність виробництва; цілеспрямований вплив на підлеглих працівників в інтересах успішного вирішення завдань, що постають у процесі роботи фірми, підприємства, організації. Сучасні теорії менеджменту, як правило, втілюють теоретичні положення неформальної школи управління корпорацією, орієнтованої на максимальне використання людських ресурсів. Ця школа виділяє два підходи людини до праці, умовно позначаючи їх символами «X» та «Y». Згідно з теорією «X», яка відображає традиційні погляди на процес управління, людина є ледачою та безініціативною, намагається ухилятися від роботи, уникати відповідальності. Тому над працівником повинен тяжіти ієрархічний апарат управління, здійснюючи всебічний контроль та найдокладнішу регламентацію діяльності. Він є зовнішньою силою, яка спонукає людину до праці. Теорія «Y» ґрунтується на тому, що затрати людських сил, здібностей у праці такі ж природні, як у грі та відпочинку. А людині більш властива працьовитість, ніж лінь; їй притаманне прагнення до успіху та відповідальності; вона повна ідей, честолюбних задумів; головне для неї – реалізація власного творчого потенціалу. Тому управління повинно надавати працівникові максимальну самостійність, яка спрямовувала б його творчу енергію на користь фірмі та суспільству, а головне завдання менеджерів – створити для цього необхідні умови. Відповідно до панівного підходу щодо місця та ролі людини у виробничому процесі виділяють командно-адміністративний та партисипативний (демократичний) стилі управління підприємством. Командно-адміністративний стиль управління характеризують: сувора ієрархія управлінських структур; порядок, за якого підлеглому відводиться роль виконавця наказів та розпоряджень керівника; відповідальність лише перед керівником; всеохоплюючий контроль та найдокладніша регламентація діяльності; переконаність, що людина є лише гвинтиком адміністративної системи. Такому стилю управління властива своя система пріоритетів, домінуючим серед яких є кількість продукції, наступним – витрати на виробництво, а якості продукції відводиться чи не остання роль. Партисипативний стиль управління орієнтований на ефективну роботу підприємства в ринкових умовах. Його основними ознаками є: максимальна самостійність усіх ланок вертикальної та горизонтальної структур управління; підвищення рівня їх відповідальності; підхід до службовця як до особистості, що самореалізується у процесі праці. На цих засадах ґрунтуються і головні пріоритети: забезпечення якості діяльності та орієнтація на споживача. Якість продукції та технологічних процесів розглядається як наслідок якісної роботи, діяльності всіх працівників підприємства. Якість діяльності – це вимір корисності результату праці, який може і повинен бути поліпшений. А споживачами вважають тих, хто користується результатами праці попереднього виконавця. Особливо важливим пріоритетом у системі управління фірмою є орієнтація на споживача. Втілюється вона через маркетингову політику підприємства як найважливіший напрям його діяльності за ринкових відносин. Маркетинг (англ. marketing — торгівля) — діяльність, спрямована на задоволення потреб споживачів через з'ясування споживчих потреб, розробку відповідних товарів, встановлення цін, налагодження систем розподілу, ефективне стимулювання попиту. Основними видами маркетингу є американський та японський, які, хоча і переслідують одну мету – задоволення потреб покупців, реалізуються різними методами. Японський підхід орієнтується на задоволення потреб споживача таким чином, яким сам виробник задовольнив би власні. Американський підхід зосереджується на стратегічному аспекті – з’ясуванні потреб покупця для досягнення власної мети. Японський варіант розглядає смаки та потреби покупця як вроджені риси, які необхідно задовольнити. Згідно з американським підходом покупцем маніпулюють: маркетолог повинен так подати інформацію про товар, щоб переконати покупця у необхідності його придбання. Японський маркетинг служить споживачеві через товари та сервіс, його лозунг – «Хай за себе говорять товари та послуги» на противагу американському – «Хай говорять продавці». Основою стратегії виробництва та збуту товарів є маркетингова суміш, або, як стверджують американці, чотири «П» маркетингу: продукт, продажна ціна, просування та позиція. Найважливішими завданнями маркетингової політики фірми є: – вивчення попиту та сегментація ринку; – вивчення психології споживача та вплив на неї з метою якнайвигідніше подати свій товар; – вироблення концепції продукту як комплексу переваг; – визначення життєвого циклу товару тощо. Маркетологи вирізняють вісім видів попиту: від'ємний, нульовий, прихований, спадаючий, рівномірний, повний, перенасичений та небажаний, кожен з яких має свої особливості. Сегментація ринку поділяє споживачів на групи на основі розбіжностей у потребах, характеристиках та виділяє сегмент споживачів, які однаково реагують на один і той самий набір стимулів.
Питання для самоконтролю 1. Які риси характеризують підприємництво в умовах сучасної ринкової системи? 2. Які організаційно-правові форми підприємництва існують в розвинених країнах світу? 3. Які традиційні та нові види підприємницької діяльності існують в Україні після переходу до ринкової економіки? 4. Що таке венчурне підприємництво, і які функції воно виконує? 5. Що таке франчайзинг, на яких засадах він створюється, і які має переваги?
|