Сутність сучасної ризикології

Ризикологія — наука про основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання та управління ризиком, який відображає особливості сприйняття заінтересованими суб’єктами господарювання об’єктивно існуючих невизначеності, конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, оцінювання, управління об’єктами ризику, котрі обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями.

Ризикологія як галузь економічної науки ґрунтується на пізнанні і свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку об'єктів і суб'єктів в умовах невизначеності та конфліктності зов­нішнього та внутрішнього середовища.

Об'єкт ризикології — економічні суб'єкти, політичні утворення, процеси ендогенного та екзогенного характеру, що є джерелом ризику, предметом впливу або суб'єктом управлінських дій.

Як економічні суб'єкти розглядають економіку країни чи регіону світу (на макрорівні), окремі галузі або терито­ріальні утворення (на мезорівні), об'єкти підприємницької діяльності, напрями ділової активності, бізнес-процеси то­що (на мікрорівні). З одного боку, вони є об'єктами вияву і впливу ризикових факторів, а з іншого — об'єктом здій­снення коригуючих управлінських дій стосовно оптимізації величини ризику (мінімізація можливих загроз і/або найбільш повне використання наданих можливостей). Сутність об'єктів ризикології зумовлює предмет вивчення ризикології.

Предмет ризикології — сукупність конкретних форм вияву невиз­наченості та конфліктності, притаманних процесам функціонуван­ня і управління об'єктами ризику, формування дієвого механізму оцінювання, моделювання, управління ним.

Ризикологія використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: історичний аналіз (для вивчення генезису концептуальних підходів до еволюції економічних категорій і понять), групування і синтез (для деталізації об'єкта і предмета дослідження), порівняння, наукову класифікацію та систематизацію (для виокрем­лення різних видів і факторів ризику, визначення змістов­них особливостей антиризикових заходів). Важливе місце посідає адекватний математичний апарат (теорія імовір­ності і математична статистика, теорія ігор, імітаційне мо­делювання, стохастичне програмування, теорія нечітких множин тощо).

Філософія будь-якої науки акцентує увагу на її аксіо­матичному апараті. Відомий сучасний український еконо­міст, професор Вольдемар Вітлінський¹ виокремив певні аксіоми філософії ризикології.

Аксіома загальності передбачає, що будь-яка діяль­ність фінансово-економічної системи зумовлює ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і при­звести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових (зокрема, ризик невикористаних можливостей).

Аксіома прийнятності стверджує, що кожна інте­лектуальна система, що займається певними видами діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні катего­рії, гіпотези, мотивації, які залежать від стану та дина­міки зовнішнього середовища і ставлення суб'єкта до ризику.

Аксіома неповторюваності наголошує, що структура і міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях. Це пов'язане з тим, що в соціально-економічному бутті зберігається гомеостаз ((грец. потоіоз і віазіз — подібний, нерухомий) — відносна динамічна ста­лість складу і властивостей внутрішнього середовища, стійкість), але одночасно постійно відбуваються трансформаційні процеси (мутації) на всіх рівнях ієрархії управлін­ня економічними системами. На глобальному та макроекономічному рівнях трансформаційні процеси стали перма­нентним явищем, хоча можуть відбуватися швидше чи повільніше у різних місцях та в різні періоди.

Систему принципів ризикології формують три рівні:

1) методологічні принципи — визначають концептуаль­ні положення, є найзагальнішими і порівняно мало зале­жать від специфіки та виду ризику (однотипність, позитив­ність ризику, об'єктивність і суб'єктивність оцінки міри ри­зику, коректність, комплексність, взаємозалежність тощо);

2) методичні принципи — безпосередньо пов'язані з ви­дом діяльності, його специфікою, системою цінностей, конкретно-історичною ситуацією, кількісною оцінкою йо­го міри, моделюванням та прогнозуванням (дисонансність ризиків, різне сприйняття та суб'єктивне ставлення до ри­зику, динамічність, узгодженість у часі тощо);

3) операційні принципи — безпосередньо пов'язані з достовірністю, ступенем однозначності та повноти і можли­вістю їх опрацювання стосовно конкретних видів ризику.