Революція Мейдзі

З 1868 року в Японії почалася епоха, що одержала назву Мейдзі ісін (перетворення, відновлення Мейдзі), чи освічене правління. По суті події другої половини XIX століття можна оцінити як буржуазну революцію, у ході якої були ліквідовані основні підвалини феодальної системи й утворена сильна централізована буржуазно-поміщицька держава. Але варто підкреслити, що ця революція не була доведена до логічного завершення, оскільки в країні мався сильний феодальний стан, не зацікавлений в радикальному реформуванні економіки. До того ж у перші роки після падіння третього сьогуната верховна влада в країні як і раніше знаходилася в руках придворної знаті, а основні державні посади займали вихідці з дворянського стану. Таким чином, підприємці відігравали підлеглу роль у соціально-економічній структурі суспільства.

Сутність перетворень Мейдзі. Глибока криза феодального господарства, соціальна напруженість у країні, необхідність захисту економіки від зовнішнього втручання змусили уряд встати на шлях корінних економічних і політичних перетворень. Незважаючи на опір феодалів, у 1870-х роках були проведені реформи, у ході яких в економіці Японії почалися великі зміни. Так, у ряді провінцій були обмежені права князів-дайме, хоча подекуди за ними усе ще залишалися посади спадкоємних губернаторів зі збереженням 1/10 місцевих доходів. Повсюдно були скасовані купецькі гільдії, цехова регламентація, а також ліквідована станова нерівність, дозволені вільна торгівля і пересування людей по країні. Скасовувалися внутрішні митниці, уводилася єдина грошова система замість величезної кількості місцевих грошових одиниць (у 1867 році їх нараховувалося понад 1500).

У 1871 році були ліквідовані колишні князівства і засновані префектури. Це було зроблено з метою централізації державної влади, щоб назавжди покінчити з багатовіковою феодальною роздробленістю. Замість колишніх станів установлювалося три нових:

- вище дворянство, до якого зараховувалися колишні князі і придворна знать;

- дворянство, куди були віднесені колишні самураї;

- стан простого народу.

Князям і знатним представникам стану самураїв були призначені державні пенсії.

У 1872 році була проведена військова реформа: у країні вводилася загальна військова повинність, служба в армії вже не була винятковим привілеєм самураїв, хоча за ними зберігалося переважне право займати офіцерські посади. Незважаючи на те що самураям дозволялося займати будь-які державні посади, вони не прагнули на службу. Багато хто з них вели паразитичний спосіб життя, одержуючи пенсії від держави. Більшість самураїв виявилися непристосованими до нових умов життя, оскільки були скасовані рисові пайки, а прожити на пенсію було важко. Займатися ж господарською діяльністю вони не вміли, та й не хотіли. По країні прокотилася хвиля самурайських виступів, але вони були подавлені. У 1873 році колишнім князям і самураям було запропоновано добровільно відмовитися від державних пенсій і одержати натомість одноразову допомогу в розмірі пенсії за 5-14 років уперед. Причому одна половина цих допомог складалася з готівки, а інша — з державних облігацій, які можна було використовувати в підприємницькій і банківській діяльності (тобто пропонувалося провести «капіталізацію пенсій»). Спочатку князі і самураї не погодилися з даним пропозицією, але в 1876 році їм все-таки довелося підкоритися уряду. У підсумку вони виявилися у виграші, оскільки одержали величезні суми, спрямовані ними пізніше в основному на покупку земель і проведення лихварських операцій. І лише порівняно невелика частка цих коштів була інвестована у виробництво.

У 1872-1873 роках була проведена аграрна реформа, що зробила великий вплив на японську економіку: проголошувалося скасування монополії колишніх дайме і самураїв на землю, земельні угіддя без викупу переходили в приватну власність до селян, що користалися цими ділянками на момент проведення реформи. Причому якщо наділ знаходився в заставі, право власності передавалося лихварю В результаті майже третя частина всіх рільних угідь була вилучена із селянського землекористування.

У 1873 році в країні був установлений єдиний щорічний поземельний податок у грошовій формі, що складав 3% від ринкової вартості земельних ділянок. Тим самим держава змушувала селян викуповувати земельні наділи. Даний податок, уведений замість рисового податку-кокудака й інших феодальних повинностей, важким тягарем лягав на селянські господарства, поглинаючи щорічно до половини їхнього валового доходу. До того ж, щоб сплатити його, селянам було потрібно якнайшвидше продавати свою продукцію, а це було дуже важко зробити в умовах вузького внутрішнього ринку і відносно низкою купівельної спроможності населення. Селянам приходилося брати в борг у лихварів чи поміщиків, що найчастіше забирали земельні ділянки за борги.

І все ж таки аграрна реформа, при всіх її протиріччях, сприяла розвитку прогресивних тенденцій у сільському господарстві Японії. Насамперед слід зазначити досить високі темпи зростання сільськогосподарського виробництва: з 1878 по 1898 рік загальний обсяг продукції аграрного сектора збільшився в 3, 6 рази. За 15 післяреформених років посівні площі розширилися на 40%, тоді як протягом попередніх 150 років вони майже не мінялися. Помітною стала орієнтація не тільки на внутрішній, але і на зовнішній ринок, особливо у виробництві шовку-сирцю, експорт яких виріс за 1868-1882 роки майже в два рази.