Поняття класу

 

8. Гродзинский Д.М. Надежность растительных клеток. К.: Наукова думка, 1983. – 366 с.

9. Лютинге У., Хагинботам Н. Передвижение веществ в растениях. М.: Мир, 1984. – 408 с.

10. Рубин Б.А., Гавриленко В.Ф. Биохимия и физиология фотосинтеза. М.: Высшая школа, 1977. – 328 с.

11. СаламатоваТ.С. Физиология растительной клетки. Л.: Наука, 1983. – 232 с.

12. Слейгер Р. Водный режим растений. М.: Мир, 1970. – 265 с.

13. Сытник К.М., Мусатенко Л.И. Богданова Т.Л. Физиология листа. К.: Наукова думка, 1978. – 392 с.

14. Фотосинтез. В 2 т. // Под ред. М. Говинфли. М.: Мир, 1987. – 728 с.

15. Викторов Д.П. Малый практикум по физиологии растений. - М.: Высшая школа, 1969. – 120 с.

16. Алейникова Т.Л., Рубцова Г.В. Биохимия: руководство к практическим занятиям по биологической химии. - М.: Высшая школа, 1988. – 239 с.

17. Практикум по физиологии растений // Под ред. В.Б. Иванова. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 144 с.

18. Викторов Д.П. Практикум по физиологии растений. – 2-е изд. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1991. – 160 с.

 

Навчальне видання

(українською мовою)

 

Войтович Олена Миколаївна

Лях Віктор Олексійович

Левчук Ганна Миколаївна

 

 

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

З ФІЗІОЛОГІЇ ТА БІОХІМІЇ РОСЛИН

 

(Частина 1)

 

 

для студентів денної форми навчання

спеціальності 6.070400 – Біологія

 

 

Рецензент д.б.н., проф. В.Д. Бовт

Відповідальний за випуск к.б.н. О.М. Войтович

Коректор О.М. Войтович

Лабораторний

Практикум

з курсу

 

“методи та СИСТЕМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ”

для студентів напрямку

“Комп’ютерні науки”

 

 

ЛЬВІВ - 2013

Передмова

 

В повсякденній практичній діяльності досить часто виникають задачі пов’язані з потребою класифікації різних типів об’єктів. Якщо множину деяких об’єктів розбити на групи то маємо задачу класифікації. Проте, дати визначення кожній групі, яку інтуїтивно вважаємо класом, пояснити чому саме так а не інакше здійснена дана класифікація, чому саме така група є класом виявляється досить непростим і дуже часто є складною задачею. Класифікація може бути штучною, коли класи ми вибираємо самі, наприклад, границі районів в місті, або природною, коли класи є групами подібних між собою об’єктів, наприклад види, типи, роди тварин.

 

 

МЕТОДИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ПОНИЖУВАННЯ РОЗМІРНОСТІ

І. ФОРМУВАННЯ ДАНИХ

 

Поняття класу.

 

Одним з основних понять в проблемі розпізнавання образів є відношення до множини об’єктів, явищ або ситуацій, які володіють деякими спільними властивостями. На підставі яких їх можна об’єднати як подібні, і в той же час відрізняти їх від об’єктів, явищ, ситуацій з якими-небудь іншими властивостями, які слід віднести до інших множин. Для позначення цього поняття переважно використовують термін “образ”, замість якого дуже часто використовують термін клас.

Процедуру віднесення будь-якого конкретного об’єкта, явища, ситуації до одного з класів означають терміном розпізнавання або класифікація, інколи вважаючи їх синонімами, а інколи вкладають в них різний смисл.

Поняття “класу” є досить “розмитим”, нечітким, оскільки воно основане на припущенні про існування в множини об’єктів (явищ, ситуацій) суттєво загальних властивостей, які дозволяють знехтувати деякими відмінностями їх властивостей між окремими представниками множини, що дозволяє вважати ці відмінності другорядними порівняно з тою подібністю у властивостях, яка їх об’єднує. Це припущення переважно або постулюється, або обґрунтовується посиланнями на здатність різних людей (і автоматичних пристроїв) однаково класифікувати різні об’єкти явища чи ситуації. Тому, при використанні поняття класу необхідно врахувати деякі зауваження.

По-перше, подібність або відмінність властивостей є не абсолютним, а відносним поняттям. Спільність властивостей деякої множини об’єктів. Явищ чи ситуацій проявляється лише на фоні їх відмінностей від інших множин. Тому поняття “клас” втрачає свій сенс, якщо розглядати клас сам по собі, ізольовано від інших класів.

По-друге, не дивлячись на відмінності чи подібності будь-яких об’єктів, явищ або ситуацій за певними властивостями, їх множина може і не утворювати класи у вказаному вище розумінні. Це значить, що можливі випадки, коли не можна бути впевненому в об’єктивному існуванні класів, наприклад, тоді, коли властивості не можуть бути об’єктивно оцінені.

По-третє, розпізнаючий пристрій, як правило, є лише однією ланкою в колі пристроїв, які здійснюють переробку інформації. Рішення про належність кожного конкретного об’єкта, явища або ситуації до одного з класів використовується наступним пристроєм, який назвемо користувачем, для виконання яких-небудь дій. Природно, що класифікація, здійснювана розпізнаючим пристроєм повинна задовольняти певним вимогам користувача. Це означає, що в першу чергу необхідно визначити, які властивості у відмінностях об’єктів, явищ або ситуацій користувач вважає істотними, а які ні.

Невідповідність між об’єктивно існуючими співвідношеннями властивостей розпізнаваних об’єктів, явищ та ситуацій і суб’єктивною оцінкою їх важливості користувачем особливо не бажано з точки зору розпізнаючих пристроїв та систем, в основі яких лежить принцип самонавчання. Тому, в задачах розпізнавання необхідно забезпечити виконання наступних умов:

· Вся множина об’єктів, явищ або ситуацій належить дійсно існуючим класам.

· Користувачу потрібна об’єктивна класифікація, тобто розпізнаючий пристрій повинен приймати практично однакові рішення для всіх представників одного класу і відмінні для представників різних класів.