Сольпуга (Galeodes araneoides )

Фаланги — хижаки. Знаряддями нападу є добре розвинуті хеліцери. Отруйних залоз фаланги не мають, але укуси їх болючі і можуть ускладнюватися запальними процесами, бо ранки забруднюються залишками їжі, які прилипають до хеліцер. Органи дихання — трахеї. Фаланги ведуть нічний спосіб життя. Поширені у Середній Азії, на Кавказі, в Криму, Молдові.

Скорпіони (Scorpiones) мають розчленоване на головогруди і черевце тіло. Черевце членисте і складається з двох відділів: широкого переднього і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвостом». Останній членик черевця здутий і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цього членика є дві отруйні залози, що відкриваються дво­ма отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, перегинаючи при цьому

«хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіон

Скорпіони — живородні. Самка народжує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у 4—5 років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщинах скель і глинобитних стінах будівель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полювання. Живляться комахами, павуками то­що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають силь­ний біль, набряки кінцівок, гарячковий стан, сонливість тощо. Як специфічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протискорпіонну сироватку. Укуси великих тропічних видів (наприклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

Павуки (Аrапеі) мають несегментовані головогруди і черевце, які відділені одне від одного перетяжкою. Хеліцери закінчуються кігтиком, поблизу вершини якого знаходиться отвір протоки отруйної залози. На кінці педипальп самця розташований копулятивний орган. Кінцівки черевця перетворились у павутинні бородавки, на основному членику яких відкриваються протоки

павутинних залоз.

Самець і самка каракурта(Latrodectus tredecimguttatus)

Після запліднення самки часто з'їдають самців. У тарантула і багатьох інших павуків проявляється турбота про потомство: самка носить потомство на спині, ряд павуків відкладають яйця у павутинний кокон, який самка носить із собою.

Для людини небезпечний каракурт (Latrodectus tredecimguttatus). Каракурти живуть у пустелях і передгір'ях Середньої Азії, в степах Криму. Виявлено їх і в Молдові, і в Одеській області. Самка завдовжки 1, 5—2 см, самець — не більше 1 см. Каракурт має бархатисточорне забарвлення, інколи з яскраво-червоними плямами. Укуси каракурта можуть бути смертельними для тварин і людини.

З лікувальною метою застосовується протикаракуртна сироватка. Вівці й свині поїдають каракуртів без шкоди для себе, тому їх можна використовувати для знищення каракуртів на пасовищах. У населених пунктах рекомендується знищувати бур'яни у дворах, уздовж шляхів та доріг, де каракурти знаходять сховище. Укус тарантула (Lycosa singorinsis) може викликати запалення шкіри.

Серед комах також зустрічаються отруйні види, укус яких викликає не тільки больові відчуття, а алергічні реакції, отруєння і смерть.

Бджола медоносна використовується людиною в медичних цілях (мед, пергу, бджолина отрута). Укус викликає місцеві симптоми: біль, набрякання; у 0, 5-2% людей - алергічні реакції, в деяких випадках анафілактичний шок, смерть. До складу отрути входять ферменти (фосфоліпаза А, фосфатази та ін.), токсичні фосфоліпіди, біогенні аміни. Бджолина отрута має протизапальну, антикоагуляційну, радіопротектору та болезаспокійливу дію, що дозволяє широко використовувати в медицині. Небезпечні для людини джмелі (Bombus lapidarius), шершні (Vespa crabro), оси (Phylantus tringulum).

6. МАТЕРІАЛЬНЕ І МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

методичні вказівки; навчальні таблиці; кодограми; мікроскопи, препарувальні лупи;

постійні препарати кліщів: коростяного свербуна, іксодових кліщів (тайгового та собачого), селищного кліща; личинкові та німфальні стадії їх розвитку.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 39

1. ТЕМА