Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

МЕТА ЗАНЯТТЯ. Знати загальну характеристику класу Стьожкових червів, латинські назви стьожака широкого, ехінококу і альвеококу і назвати захворювання




Знати загальну характеристику класу Стьожкових червів, латинські назви стьожака широкого, ехінококу і альвеококу і назвати захворювання, які ними викликаються.

Знати життєві цикли стьожака широкого, ехінококу і альвеококу, шляхи і фактори зараження, локалізацію личинкових стадій у остаточних і проміжних господарів. Характеризувати патогенне значення, діагностику, географічне розповсюдження і профілактику, захворювань-цестодозів. Вміти використовувати мікроскопічні прилади для вивчення паразитів, їх проглотид та яєць. Вміти за морфологічними ознаками проводити диференціальну діагностику яєць цестод.

5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів з наступних теоретичних питань:

1. Повторення характеристики типу Плоскі черви (Plathelminthes).

2. Повторення характеристики класу Стьожкові черви (Cestoidea).

3. Морфологія і внутрішня будова цестод –– паразитів людини –– стьожака широкого, ехінококу, альвеококу.

4. Латинські назви, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія на організм господаря.

5. Діагностика і профілактика дифілоботріозу, ехінококозу і альвеококозу.

Лентець широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу. Паразитує в тонких кишках людини. Поширений по всій земній кулі. Осередки захворювання поширені в Карелії, Прибалтиці, на Волзі, Дністрі та інших річках. На Україні –– в Одеській, Херсонській, Черкаській та інших областях.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу.

Морфологічні особливості. Збудниками дифілоботріозу є різні види стьожаків. У людини зареєстровано біля 10 видів стьожаків. З них найбільш розповсюджений і вивчений стьожак широкий –– великий стьожковий черв 8-10 м, а іноді до 20 м довжиною. Голівка-сколекс у стьожака витягнута, сплющена, по боках має глибокі щілини –– ботрії. З їх допомогою стьожак прикріплюється до стінок тонкого кишковика людини, в якому він розвивається і живе в дорослому стані. В задній частині голівки формуються членики-проглотиди, які утворюють тіло. По мірі росту вони відходять до протилежного кінця тіла. Проглотиди в ширину більші, ніж у довжину. У дорослого черва нараховується декілька тисяч члеників. В кожному зрілому членику заключені чоловічі і жіночі органи розмноження. Гермафродитні членики мають в центрі матку з отвором, жовтівники розташовуються з двох боків членика, а яєчник парний. Сім’яники розкидані по всьому членику, від них відходять сім’явиносні протоки.

Дозрілий членик має матку посередині проглотиди у вигляді розетки з отвором в центрі. Всі інші статеві органи атрофовані.

Яйця щодобово у великій кількості через вивідні отвори в члениках надходять в просвіт кишковика господаря і з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. Яйця овальні, жовтого кольору, на одному з полюсів є кришечка.

Паразитує черв в тонкому кишковику людини, а також собаки, кота, тюленя, лисиці та інших ссавців, які є основними господарями лентеця широкого.

Життєвий цикл. Яйця, що виходять з фекаліями остаточного господаря, повинні потрапити у воду. Тут, у яйці завершується розвиток зародка і перетворення його в личинку корацидій. Ця личинка являє собою онкосферу, що має три пари кутикулярних гачків і покрита війками. Корацидій звільняється із яйця і деякий час плаває у воді. Для подальшого розвитку корацидій повинен бути проковтнутий маленьким прісноводним рачком –– циклопом –– першим проміжним господарем лентеця широкого. В кишковику господаря корацидій втрачає війки, проникає в порожнину його тіла і перетворюється в личинку процеркоїд (0,5 мм). Циклопів поїдають хижі риби, які є другими проміжними господарями лентеця широкого (йорш, щука, судак, форель та ін.). Процеркоїд має видовжену форму тіла і 6 гачків на задньому боці тіла. В кишковику риби циклопи перетравлюються, а звільнені з них процеркоїди проникають через стінку кишковика риби в її м’язи, внутрішні органи, ікру, яєчники і протягом 3-4 тижнів перетворюються в черевоподібну, (близько 6 мм)., личинку плероцеркоїд –– він має ботрії, але тіло не почленоване. Якщо заражену плероцеркоїдом рибу з’їсть інша риба, плероцеркоїди залишаються живими і переходять в її органи (м’язи, статеві залози). Таким чином, хижі риби є резервуарними господарями: в їх організмі може концентруватись велика кількість плероцеркоїдів.

При поїданні заражених риб в кишці людини або рибоїдних ссавців розвивається статевозрілий стьожак.

Отже, в циклі розвитку лентеця широкого:

І-й проміжний господар: циклоп;

ІІ-й проміжний господар: щука, налим, окунь;

Остаточний господар: людина, собака, коти, свині та дикі тварини, які живляться рибою.

Людина заражається при вживанні в їжу свіжої чи не досить провареної, чи просмаженої їжі, а також свіжопросоленої риб’ячої ікри, інвазованої плероцеркоїдами.

Паразитування лентеця широкого може призводити до розвитку в людини тяжкого захворювання дифілоботріозу проявляється у вигляді особливої форми злоякісного недокрів’я, спричинює закупорку кишковика, загальну інтоксикацію організму. При відсутності лікування може закінчитись смертю.

Лабораторна діагностика –– мікроскопія калу на виявлення яєць.

Профілактика –– не вживати в їжу термічно не оброблених хижих річкових риб (щук, окунів, йоршів). В зв’язку з тим, що захворювання має вогнищеве розповсюдження (басейни річок, озер) необхідно проводити періодичні обстеження рибалок, працівників річкового транспорту, санітарний благоустрій кораблів, населених пунктів, боротьба з забрудненням водойм фекаліями, боротьба з бездомними котами і собаками, які можуть розповсюджувати яйця.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) –– збудник ехінококозу.

Довжина статевозрілого ехінококу 5-8 мм. Сколекс має 4 присоски і 36-40 гачків (два віночка). Стробіла складається з 3-4 члеників. Останній членик найбільший і містить до 800 яєць.

Паразитують статевозрілі форми в кишковику собаки, вовка, шакала, які є основними господарями ехінокока. В личинковій стадії знаходиться в різних внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку, кістках), проміжних господарів, якими можуть бути людина, велика рогата худоба, кролі, коні, свині та ін.

Життєвий цикл. Ехінокок паразитує в кишковику собак, рідше –– вовків, лисиць, шакалів. Членики ехінококів виділяються з випорожненнями тварин або активно виповзають з кишковика, це призводить до забруднення онкосферами ехінококів шерсті тварин, води, ґрунту, приміщень і предметів з якими контактували.

Онкосфери добре зберігаються у зовнішньому середовищі. З водою, їжею вони попадають в кишковик сільськогосподарських тварин, іноді людини там із онкосфер виходять личинки, які ростуть, перетворюються в ехінококові пухирі, розмір яких може сягати 10-20 см. в діаметрі.

Пухир (личинкова стадія ехінокока)заповнений прозорою безкольоровою рідиною, великою кількістю сколексів. При поїданні заражених органів м’ясоїдними тваринами (вовк, лисиця, ведмідь, собака, кіт), в їх кишковику з сколексів розвиваються статевозрілі форми ехінокока. Личинки гинуть лише тоді, коли вмирає живитель.

Людина заражається при проковтуванні онкосфер з водою, овочами або при занесенні їх в рот брудними руками.

Отже, проміжні господарі заражаються при проковтуванні онкосфер ціп’яка, розсіюваних з випорожненнями собак або прилиплих до їх шерсті, окрім того, статевозрілі членики можуть рухатись, забруднювати пасовища.

Основні господарі (собаки та ін.) заражаються при поїданні внутрішніх органів тварин, уражених фінами ехінокока. Поширений у всьому світі, але не рівномірно, зустрічається у всіх областях України. Відомі випадки, коли фіна у людини досягала розмірів голови дитини, а у тварин –– 64 кг.

В біологічному циклі розвитку ехінокока людина –– сліпа гілка. З ним не пов’язане підтримання існування виду, так як групи людей не є здобиччю для основних господарів.

Таким чином, інвазійною стадією для проміжного господаря є яйця гельмінтів з онкосферами, для основного господаря –– фіна (пухирі ехінокока). Симптоми хвороби різноманітні і залежать від локалізації пухиря. Значну небезпеку становлять прориви пухирів в черевну або плевральну порожнину, в шлунок, кишку і жовчний міхур, які нерідко призводять до смерті. Лікування –– тільки оперативне.

Лабораторна діагностика: складна і не специфічна. Діагноз базується на еозинофілії та реакції латекс­-аглютинації. Пункція міхура з наступною мікроскопією центрифугату дає можливість побачити уламки сколексів, гачків, оболонок міхура.

Профілактика: при контакті з собаками дотримуватись правил особистої гігієни. Не торкатись руками собак під час вживання їжі. Дегельмінтизація собак, ветеринарні огляди органів тварин на бійнях, негайне спалювання заражених органів, щоб їх не поїдали гризуни і м’ясоїдні тварини, санітарно-просвітня робота серед населення, боротьба з бездомними собаками.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) –– збудник альвеококозу, зустрічається рідше, ніж ехінококоз. Осередки захворювання зустрічаються в північних районах Європи та Азії, в Західному Сибіру, Східному Казахстані, Північній Африці, Турції, Іспанії, Австалії. Вогнищево на півдні Німеччини, Франції, Швейцарії. В Україні лише завезені випадки.

Морфологічні особливості. Альвеокок подібний до ехінококу. Відрізняється округлою формою матки (у ехінокока –– з бічними відгалудженнями), на сколексі один віночок гачків, довжина 3-4 мм.

Основним господарем альвеокока є лисиці, собаки, коти; проміжними –– полівки, миші, деякі інші гризуни й людина. Альвеококоз –– природно-вогнищеве захворювання. Існування його пов’язане з циркуляцією паразита серед диких тварин.

Альвеокок паразитує в печінці, легенях, іноді в інших органах. Личинкова стадія альвеокока являє собою багатокамерний пухир.

Цикл розвитку: при проковтуванні яєць, що виділяються з екскрементами диких м’ясоїдних тварин, в шлунку гризунів, звільнений з оболонки зародок (онкосфера) з кров’ю заноситься в печінку. Там розвивається фіна –– багатокамерний міхур. Він не має рідини, повністю заповнений дрібними міхурцями неправильної форми, які щільно прилягають один до одного. У середині міхурів (альвеол) у слизі розташовуються сколекси. Зовнішня капсула відсутня, що зумовлює ріст за типом злоякісного метастазування. Міхур проліферує, вростає в тканину печінки до повного руйнування органів. Людина стає проміжним господарем альвеокока. Печінкова локалізація первинна, а метастазуюча в легенях або в мозку. Людина –– біологічний тупик альвеокока.

Лабораторна діагностика: імунологічні та серологічні реакції. Лікування –– тільки хірургічне, але часто діагноз ставиться пізно і лікування не проводиться.

Профілактика: Дотримання правил особистої гігієни. Захворювання вогнищеве. Мисливці мають тісний контакт з дикими тваринами, тому при зніманні шкірок хутрових тварин слід одягати фартухи, спецодяг.

6. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

навчальні таблиці; мікроскопи; препарувальні лупи; постійні та вологі препарати паразитів.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 34

ТЕМА

Тип Nemathelminthes. Клас Nematoda. Геогельмінти. Біогельмінти. Збудники нематодозів: аскарида людська (Ascaris lumbricoides), волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus), анкілостома (Ancylostoma duodenale), некатор (Necator americanus). Морфологія, цикл розвитку, шляхи зараження, патогенний вплив, лабораторна діагностика та профілактика.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1543. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия