Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

МЕТА ЗАНЯТТЯ. Знати характеристику типу Круглі черви, їх морфологічні і біологічні особливості, життєві цикли гострика




Знати характеристику типу Круглі черви, їх морфологічні і біологічні особливості, життєві цикли гострика, вугриці кишкової, трихінели, ришти. Характеризувати патогенний вплив цих паразитів на організм людини.

Знати географічне розповсюдження ентеробіозу, стронгілоідозу, трихінельозу, дракункульозу. Визначати методи діагностики і профілактики вивчаємих нематодозів.

Вміти по макро- і мікропрепаратам визначати вид гельмінта, яйця нематод.

5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів за слідуючими теоретичними питаннями:

1. Повторення характеристики типу Круглі черви (Nemathelminthes), класу Власне круглі черви (Nematoda).

2. Морфологія нематод –– паразитів людини –– гострика, вугриці кишкової, трихінели, ришти.

3. Латинські назви паразитів, захворювання, які вони викликають, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія на організм господаря.

4. Діагностика і профілактика ентеробіозу, стронгілоідозу, трихінельозу, дракункульозу.

Гострик Enterobius vermicularis –– збудник ентеробіозу.

Дорослі черви досягають невеликих розмірів: самки 9-12 мм, самці 3-5 мм. Хвостовий кінець тіла самки загострений, самця –– спірально закручений.

Самка відкладає яйця які дозрівають і стають інвазійними протягом 4-6 годин. У зовнішньому середовищі вони залишаються життєздатними протягом 3-х тижнів. Людина заражується на ентеробіоз проковтуючи яйця.

В тонкому кишковику відбувається вилуплювання личинок, які потім мігрують у початкові відділи товстого кишковика. Статевозрілості гострики досягають протягом 12-14 днів. Самці після запліднення самок гинуть. Самки продукують яйця, які накопичуються у матці. Відкладання яєць відбувається у періанальних складках, куди черви виходять через анальний отвір. Одна самка виділяє близько 12 тисяч яєць за добу. При відкладанні яєць тіло самки зигзагоподібно рухається, спричиняючи свербіння. Людина (часто дитина) розчухує сверблячі місця і при цьому розносить яйця на руки, тіло, простирадла. Яйця потрапляють під нігті, на підлогу, дитячі іграшки, посуд.

Термін життя гострика в організмі людини складає 4 тижні, але внаслідок повторного самозараження –– автореінвазії –– можуть паразитувати в організмі декілька місяців. У всіх випадках потрібне лікування.

При ентеробіозі внаслідок механічного і алергічного впливу паразитів, окрім зуду в періанальній області, з’являються болі в животі, втрата апетиту, головні болі. Іноді гострики заповзають у жіночі статеві органи, викликаючи запалення.

Лабораторна діагностика: мікроскопія зіскобів з періанальних складок. Зіскоб проводять вранці після сну. Найбільш ефективна діагностика ентеробіозу з використанням липкої стрічки або ватних тампонів, змочених 50% розчином гліцерину.

З метою підвищення достовірності діагностики необхідно провести триразове взяття періанального зіскобу з інтервалом у 2-3 дні.

Яйця гостриків безкольорові, прозорі, оболонка чітко виділена, тонка, гладка. Форма яєць продовгувата, асиметрична, одна сторона більше сплющена, друга –– більше випукла. Всередині яєць можна бачити личинки на різних стадіях росту.

Профілактика: дотримуватись правил особистої гігієни, зміна білизни, миття рук, коротке обрізання нігтів. Два рази на рік проводити обстеження дитини на виявлення яєць гостриків.

Громадська профілактика: санітарно-просвітня робота серед населення (особливо дітей). Профілактичні аналізи на виявлення яєць гостриків в дитячих колективах. Якщо яйця виявлені у дитини, слід перевірити всіх членів сім’ї. Вологе прибирання приміщень дитячих садочків, ясел, шкіл-інтернатів.

Ентеробіоз розповсюджений на всіх континентах.

Вугриця кишкова Strongiloides stercoralis –– збудник стронгілоідозу.

Малих розмірів прозора ниткоподібна нематода, самка 2-3 мм, самець –– 0,7 мм. Паразитує в тонкому кишковику людини. Кожна самка за добу відкладає приблизно 50 яєць. З яєць в кишковик виходять рабдитоподібні(неінвазійні) личинки (0,1-0,3 мм), їх стравохід має два характерних здуття.

Життєвий цикл. Рабдитоподібні личинки з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище (грунт), протягом 1-4 днів вони перетворюються у філярієподібних (інвазійних). В деяких випадках рабдитоподібні личинки перетворюються у вільноживучих самок і самців, які довгий час живуть в грунті і утворюють нові покоління рабдитних личинок.

Шляхи зараження людини: пероральний –– проковтування філярієподібних личинок і перкутанний –– вбуравлювання личинок через шкіру. В першому випадку людина заражується при проковтуванні філярієподібних личинок із забрудненою їжею, особливо овочами і фруктами. В другому випадку філярієподібні личинки вбуравлюються через шкіру, проникають в капіляри людини і розносяться кров’ю і мігрують до легень. Розриваючи капіляри, вони надходять у просвіт альвеол, потім –– в бронхи і зі слизом –– в ротову порожнину. Проковтуючись зі слиною, вони досягають кишковика і через деякий час стають статевозрілими. Весь розвиток Strongiloides stercoralis в організмі людини триває 17-27 діб.

Якщо протягом 24 годин личинки, які вилупились з яєць залишаються в кишковику, то вони перетворюються у філярієподібну стадію, проникають через слизову оболонку стінки кишки в кровоносні судини. Тобто, поряд з пероральним і перкутанним зараженням може відбуватися і внутрішньокишкове самозараження (аутосуперінвазія).

Патогенність при стронгілоідозі у шкірній фазі проявляється у вигляді свербіння шкіри, кропивниця, підвищення температури. При кишковій фазі –– слабкість, головні болі, проноси, болі в животі, печінці, втрата ваги.

Лабораторна діагностика: виявлення на ранніх стадіях хвороби личинок у харкотинні (наявність мігруючих личинок). При кишкових стадіях –– мікроскопія калу на виявлення личинок.

Профілактика: не ходити без взуття, не лягати роздягненому на грунт, дотримуватись правил особистої гігієни, не вживати в їжу немитої городини.

Громадська профілактика: виявлення вогнищ інвазій, лікування хворих, охорона грунту від забруднення фекаліями. Профілактичне обстеження шахтарів і людей, що працюють на земляних роботах, побудова туалетів, що відповідають санітарним вимогам, знезараження людських випорожнень у шахтах, під землею. Санітарно-просвітня робота серед шахтарів.

Стронгілоідоз розповюджений у країнах тропічних і субтропічних зон, в країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії, південних штатах США, в європейських країнах, у Закавказзі, Середній Азії, Молдові, Росії. В Україні –– в тих районах, де проводяться глибокі земляні роботи (шахти).

Трихінела Trichinella spiralis –– збудник трихінельозу.

Роздільностатеві живородячі нематоди: самці 1,4 мм, самки –– 2,6-3,6 мм.

Цикл розвитку трихінел відрізняється своїми особливостями: і остаточним і проміжним господарем виступає одна особина. Паразити спочатку досягають статевої зрілості в кишковику тварин, а потім їх личинки інкапсулюються в його ж м’язах. Таким чином, жодна стадія розвитку паразита не виводиться у зовнішнє середовище.

Зараження господаря відбувається при поїданні м’яса, яке містить інкапсульвані личинки трихінел. Останні у просвіті кишковика звільнюються від капсульних оболонок і протягом 2-3 діб перетворюються у статевозрілі особини, які проникають у слизову оболонку тонкої кишки. Після запліднення самці гинуть, а самки народжують живих личинок. Їх кількість до 2000 за півтора місяці життя трихінели. Через стінку кишки личинки потрапляють у капіляри і розносяться кров’ю по всьому організму. Остаточна локалізація трихінел –– це поперечно-смугаста мускулатура. Личинки, виділяючи фермент гіалуронідазу, проникають в сарколему м’язевого волокна, яке потім руйнується. На 17-18 день личинки згортаються у спіраль. Навколо них поступово протягом 2-3 місяців формується сполучно-тканинна капсула. Стінки капсули поступово проростають кровоносними судинами і нервовими закінченнями. Разом з кров’ю паразит отримує необхідні йому поживні речовини і кисень, продукти обміну личинок видаляються з кров’ю.

В такому стані личинка живе багато років. Живе трихінела в м’язах багатьох тварин, які живляться м’ясом (ведмедя, собаки, лисиці, вовка, кота, свині, дикого кабана, борсука). Циркуляція трихінел у природі проходить між дикими і свійськими тваринами при поїданні інвазованих трихінелами тканин попереднього господаря. Людина найчастіше заражається при поїданні м'’са свині, кабана, ведмедя і т.ін.

Така схема циклу розвитку трихінел може ускладнюватися. При різкому зниженні опірності організму, личинки які продукує самка можуть занурюватись в слизову (частіше у ворсинки), швидко розвиваються в них і через короткий проміжок часу повертаються знову в кишковик, де досягають статевої зрілості. Така аутоінвазія призводить до різкого збільшення числа особин, що паразитують в кишковику. Дорослі черви в свою чергу відроджують нове покоління личинок.

Клінічному прояву трихінельозу передує інкубаційний період, тривалість якого від 58 днів до 3-4 тижнів.

Один з найбільш характерних симптомів захворювання –– набряки. Першими з’являються набряки повік, потім шиї, тулуба і навіть кінцівок. Розвивається лихоманка, м’язеві болі в очах, жуйних і шийних м’язах. Часто болі відчуваються у плечових, поясничних, ікроножних м’язах.

Трихінельоз є природньо-вогнищевим захворюванням. Виділяють два типи вогнищ: природні і синантропні. Перші підтримуються дикими тваринами. Другі існують серед домашніх тварин і деяких гризунів.

Важливу роль у розповсюдженні трихінел відіграють хижі птахи. Поїдаючи дрібних заражених тварин, або м’ясо з трупів, вони розсіюють в природі інкапсульовані та звільнені від капсул личинки, які деякий час є інвазійними і можуть заражати нових господарів.

Лабораторна діагностика: при підозрі на трихінельоз досліджують залишки м’яса, яке послужило причиною зараження. При необхідності проводять біопсію поперечно-смугастих м’язів.

Трихінели в м’язах знаходять методом трихінелоскопії.

Застосовують серологічні реакції. Їх позитивність буде визначена не скоріше, як за 2-3 тижні після зараження.

Профілактика: не вживати свинини, що не пройшла ветеринарно-санітарної експертизи.

Громадська профілактика: ветеринарно-санітарна експертиза м’яса, спалювання мертвих тварин (гризунів, котів, собак). Санітарно-просвітня робота серед населення.

Трихінельоз розповсюджений серед тварин повсюдно, а серед людей частіше реєструється в Білорусії, Краснодарському краї, в Україні, особливо в її північно-західних областях, це обумовлено розвитком свинарства. В інших регіонах трихінельоз людини реєструється рідше; обумовлений в основному зараженням через м’ясо диких тварин.

Ришта Dracunculus medinensis –– збудник дракункульозу. Самки досягають 120 см в довжину. Самці значно менших

розмірів –– 12-30 см.

Статевозрілі самки локалізуються у підшкірній клітковині людини і деяких плотоядних тварин (собаки, кішки і т.ін.). навколо паразита утворюється пухир, який з часом розривається. При контакті з водою стінка тіла Dracunculus medinensis лопається. В утворений отвір вип’ячується матка, із якої у воду виходить багато дрібних личинок. Проміжним господарем в циклі розвитку є циклопи, які проковтують личинок. Подалі личинки проходять дві линьки, і після цього на 12-й день стають інвазійними. Остаточний (дефінітивний) господар заражається при вживанні некип’яченої води, яка містить інвазованих циклопів.

В організмі господаря личинки звільняються від тканин циклопа, проникають в стінку кишковика людини чи тварини і вже на 21-й день з’являються у підшкірній клітковині. Статевозрілими особини стають через декілька місяців. Самці гинуть після запліднення самок.

Початковий період захворювання у більшості випадків проходить безсимптомно. Протягом деякого часу з’являється свербіння і затвердіння в місцях локалізації паразита. При локалізації біля суглобів хворий може не ходити. Виразки болючі, крім того, вони можуть супроводжуватись вторинною інфекцією. У пізній фазі захворювання до появи виразок діагноз може бути встановлений при наявності помітних звивистих валиків під шкірою у місцях локалізації паразита.

Джерелом розповсюдження дракункульозу є людина іноді собаки.

Розповсюдження дракункульозу обмежено переважно країнами з теплим кліматом: Іран, Індія, тропічна Африка.

Лабораторна діагностика: ранні стадії дракункульозу практично не діагностуються. При формуванні пухиря визначити захворювання не важко. Лікування комплексне: ослаблення алергічних проявів і знищення молодих паразитів із застосуванням хіміопрепаратів. Зрілих червів видаляють слідуючим чином: паразита захоплюють за виступаючий з рани кінець і намотують на марлевий валик. Ця операція може тривати до 20 днів, не допускається розрив тіла нематоди –– це спричинює ускладнення.

Профілактика: заключається у своєчасному виявленні хворих та їх лікуванні; слід періодично обстежувати та очищати водойми. В деяких країнах застосовують хімічні препарати по знищенню циклопів.

6. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

навчальні таблиці; мікроскопи; препарувальні лупи; постійні та вологі препарати паразитів.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 36

ТЕМА

Тип Nemathelminthes. Клас Nematoda. Овогельмінтоскопія. Філярії Wuchereria bancrofti –– збудник вухереріозу. Brugia malayi –– збудник бругіозу, Loa loa –– збудник лоалозу, Onchocerca volvulus –– збудник онхорцеркозу. Личинки аскаридатної форми тварин –– збудники шкірної та вісцеральної форми larva migrans. Морфологія, цикл розвитку, шляхи зараження, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Основні методи овогельмінтоскопії. Метод нативного мазку, метод осадження, метод Фюллеборна.

2. ОБГРУНТУВАННЯ ТЕМИ

Тема важлива для підготовки наших та іноземних студентів. Це пояснюється широким розповсюдженням гельмінтозів на всіх континентах, їх негативним впливом на організм людини і нанесенням значних економічних збитків. Важливим у вивченні паразитичних круглих червів має матеріал з тропічної паразитології, оскільки зони тропічного клімату на земній кулі найбільш сприятливі для існування паразитів. Відсутність сезонних знижень температури оточуючого середовища, а також висока вологість сприяє стійкості паразитичних видів. Тому, паразитофауна тропічної зони різноманітна та багаточисельна.

Знайомство з методами овогельмінтоскопії, вміння визначати яйце і гельмінтів, допоможе майбутнім лікарям встановлювати діагнози захворювань, а значить і оздоровчі заходи при гельмінтозах.

3. КІЛЬКІСТЬ ГОДИН –– 2 ГОДИНИ

4. МЕТА ЗАНЯТТЯ

Знати морфологічні і біологічні особливості філярій, їх життєві цикли, шляхи зараження та специфічних переносників. Характеризувати патогенний вплив філярій на організм людини, називати захворювання, які ними викликаються, їх географічне поширення та профілактику.

Знати головні морфологічні особливості яєць гельмінтів, основні методи лабораторної діагностики, вміти їх застосовувати при вирішенні ситуаційних задач.

Вміти користуватися мікроскопом для диференціального визначення яєць гельмінтів.

5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів за слідуючими теоретичними питаннями:

1. Морфологія і внутрішня будова філярій.

2. Латинські назви філярій, їх цикли розвитку, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія на організм господаря.

3. Діагностика і профілактика вухереріозу, бругіозу, лоалозу, онхоцеркозу.

4. Личинки аскаридатної форми життя.

5. Основні методи овогельмінтоскопії.

6. Морфологія яєць гельмінтів.

Філярії –– збудники філяріозів. Філярії –– білі ниткоподібні гельмінти декількох видів, довжиною 20-100 мм, живородячі. Передаються трансмісивним шляхом. Зустрічаються філяріози в тропічних країнах.

Вухерерія (Wuchereria bancrofti –– збудник вухереріозу), локалізується в лімфатичній системі людини, строк життя до 20 років. Переносники –– деякі види комарів.

Бругія (Brugia malayi) –– збудник бругіозу, подібна до вухерерії. Зустрічається у людини і деяких тварин. Переносники –– комарі.

Лоа(Loa loa) –– збудник лоаозу, паразитує у людини в підшкірній жировій клітчатці, під серозними оболонками, може проникати під кон’юктиву ока. Переносники –– гедзі.

Онхоцерка (Onchocerca volvulus) –– збудник онхорцеркозу, паразитує у людини під шкірою. Переносники –– мошки.

Цикл розвитку: личинки мігрують у кров основного господаря –– людини. Комахи разом із кров’ю всмоктують мікрофілярії. В тілі проміжного живителя личинки розвиваються у м’язах, потім проникають у колючий ротовий апарат комахи. При смоктанні крові людини вони активно проникають в шкіру, кров, лімфатичну систему.

Клінічна картина при вухереріозі і бругіозі така, що після інкубаційного періоду, який триває 3-18 місяців, починається підвищення температури тіла, шкірні висипання, кашель, набряки. В період від 2 до 7 року починається варікозне розширення вен і запалення лімфатичних судин, підшкірної жирової клітчатки та внутрішніх органів. На третій стадії проявляється слоновість нижніх кінцівок. Інкубаційний період лоаозу 1-3 роки проявляється лихоманкою, алергічним синдромом, пізніше вражається підшкірна клітковина –– набряк, печія.

Онхоцеркоз розвивається через декілька місяців після зараження. Уражується шкіра. В підшкірній клітковині утворюються вузли, в яких містяться онхоцерки, іноді гній. Ураження очей може призвести до розвитку сліпоти.

Лабораторна діагностика: мікроскопія мазків крові, забарвлених за Романовським. При вухереріозі личинки-мікрофілярії частіше виявляються вночі, при лоаозі –– вдень.

Профілактика: захист тіла від укусів комарів, гедзів, мошок.

Громадська профілактика: комплекс заходів з висушуванням боліт, вирубуванням кущів, спалювання трави.

Нематоди тварин, личинки яких здатні мігрувати у тілі людини і викликати захворювання.

Личинки деяких круглих червів, паразитів м’ясоїдних і великої рогатої худоби, які в організмі облігатних господарів мігрують, здатні здійснювати міграцію і в організмі людини аналогічно аскариді людській, але у невластивих для них господарів вони не можуть пройти повний цикл розвитку. Такі личинки інкапсулюються у різних органах. Клінічний синдром цього явища називають larva migrans. Розрізняють шкірну і вісцеральну форми названого синдрому.

Основні прояви: алергічна реакція, кропив’янка, набряк легенів, збільшення печінки, інколи явища, які подібні до запалення мозкових оболонок. Тяжкі випадки вісцеральної форми можуть завершуватись смертю. Зараження відбувається в результаті споживання в їжу овочів з городів, які забруднені фекаліями тварин, і недотриманні правил особистої гігієни, часто при близькому контакті з зараженими котами і собаками.

Громадська профілактика: оберігання городів від забруднення випорожненнями тварин, обстеження і лікування котів і собак від гельмінтів. Крім того, необхідно дотримуватись правил особистої гігієни.

Основні методи овогельмінтоскопії.

Лабораторна діагностика гельмінтозів здійснюється паразитологічними і імунологічними методами.

Паразитологічні методи. Для дослідження використовуються фекалії, сеча, дуоденальний вміст, кров, шкіра, періанальний детрит, м’язева тканина. Методи гельмінтокопроскопічних досліджень фекалій підрозділяють на макро- і мікроскопічні. Макроскопічніметоди базуються на знаходженні особин гельмінтів або їх фрагментів (члеників, сколексів) і застосовуються як за діагностичною метою, так і з метою контролю ефективності дегельмінтизації. Гельмінти і їх фрагменти добре видимі на темному фоні фотографічної кювети (чорного кольору), при перегляді розріджених водою фекалій. Дослідження суспензій окремих порцій фекалій проводиться при доброму освітленні фракційним методом. Підозрілі включення вибираються і розглядаються за допомогою лупи або при малому збільшенні мікроскопа. Дрібні об’єкти, наприклад сколекси цестод, розміщують в краплі 50%-водного розчину гліцерину. Диференціація гельмінтів базується на їх видових ознаках. Застосовують також метод відстоювання. Для цього фекалії збовтують і відстоюють до отримання осаду. Потім надосадкову рідину зливають, а в осад додають нову порцію води і проводять так 3-5 разів до утворення прозорої надосадкової рідини. Осад, що залишився вивчають фракційно. Мікроскопічні методи базуються на знаходженні яєць (гельмінтоовоскопія) і личинок гельмінтів (гельмінтоларвоскопія). В залежності від мети дослідження вони діляться на якісні та кількісні методи.

Я к і с н і м е т о д и. Фекалії, які підлягають дослідженню, повинні бути не більше добової давності. При масових дослідженнях використовуються консервуючі рідини.

Якісні методи паразитологічної діагностики діляться на нативні і методи збагачення.

Товстий мазок з целофаном по Като –– ефективний нативний метод дослідження. Фекалії розмазують на предметному склі, потім покривають шматочком вологого целофану, придавлюють. Дослідження препарату проводять через 30-60 хвилин, який протягом цього часу злегка підсохне і просвітлиться. В результаті яйця гельмінтів досить легко знайти при малому збільшенні мікроскопа. Суть цього методу заключається в тому, що яйця гельмінтів знаходять у товстому мазку фекалій, просвітлених гліцерином і підфарбованих малахітовим зеленим. Метод найбільш ефективний при аскаридозі, трихоцефальозі, дифілоботріозі, теніозах і по меншій мірі –– при анкілостомозах і гіменолепідозі.

До основних методів збагачення відносяться наступні. Метод Кофоида-Барбера в модифікації Фюллеборна заснований на принципі спливання яєць в насиченому розчині кухонної солі. Досліджують як поверхневу плівку, так і осад. У плівці знаходять яйця волосоголовця, анкілостомід, трихостронгилід, запліднені яйця аскарид, карликових ціп’яків, частково онкосфери теніїд. Яйця трематод, широкого стьожковика, онкосфери теніїд, незапліднені яйця аскарид виявляють в осаді.

Метод Калантараяна. Суть методу така ж, як і попереднього, але як флотаціну рідину використовують насичений розчин нітрата селітри.

Метод Красильникова із застосуванням детергентів. Суть методу полягає в тому, що під дією поверхнево активних речовин, які входять до складу детергентів, яйця гельмінтів звільняються від фекалій і концентруються в осаді.

Спеціальний метод дослідження на фасціольоз. Метод послідовних зливів. Фекалії розмішують з водою у співвідношенні 1:20, суспензію фільтрують і відстоюють протягом 5 хв. Надосадковий шар зливають, а до осаду додають нову порцію води, збовтують і фільтрують в конічні стакани. Послідовні промивання з наступним п’ятихвилинним відстоюванням повторюють 4-5 разів. Отриманий осад піддають мікроскопії.

Спеціальний лавроскопічний метод Бермана на стронгілоідоз. Метод грунтується на тропізмі личинок до тепла. Личинки з фекалій активно переходять у теплу воду і осідають. Через 2-3 години осад центрифугують протягом 2-3 хвилин, надосадкову рідину швидко зливають, а осад мікроскопують на предметному склі.

Метод Бермана для знаходження личинок трихінел. Подрібнені м’язи заливають штучним шлунковим соком. Через годину рідину обережно зливають в пробірку, центрифугують і піддають дослідженню осаду. У випадку, коли личинки заключені в кальциновані капсули, їх попередньо декальцинують в розчині соляної, азотної або сірчаної кислот.

Спеціальний лавроскопічний метод дослідження на анкілостомідози. (Метод Харада і Морі –– культивування личинок анкілостомід на фільтрувальному папері). Принцип методу полягає в тому, що у вологому середовищі при сприятливому температурному режимі з яєць анкілостомід утворюються личинки. З допомогою лупи, мікроскопа можна провести видове визначення личинок анкілостом і некаторів.

Періанальний і періанально-ректальний зіскоби. Зіскоби краще проводити або вранці (до акту дефекації і туалету періанальної області), або ввечері (через 1 годину після того, як хворий ліг спати). Зволоженим тампоном ретельно змивають періанальну область, а потім вносять його в центрифужну пробірку з кип’яченою водою або фізіологічним розчином (2 мл), прополіскують, рідину центрифугують, осад піддають мікроскопії.

Целофановий метод Холла. На кінці скляної палички фіксується з допомогою гумового кільця квадратний шматочок целофану. Таким сухим целофановим тампоном роблять зіскоб і розміщують його в пробірці. Потім в лабораторії кінчик целофану підрізають, розправляють на предметному склі, змочують децинормальним розчином їдкого натрію, накривають покривним склом і мікроскопують.

Метод Грехема. До періанальних складок пацієнта прижимають полоску целюлозної стрічки клейкою стороною вниз, поміщають її на предметне скло і мікроскопіюють.

Метод осадження (для дослідження на шистосоми). Порцію фекалій змішують з водою, проціджують і доповнюють водою. Через 30 хв., шар рідини зливають, до осаду додають свіжу порцію води. Осад промивають і піддають мікроскопіюванню.

Методи дослідження сечі на яйця шистосом. Для дослідження використовують свіжу сечу, зібрану в проміжку від 10 до 14 години або добову порцію, центрифугують, отриманий осад наносять на предметне скло і мікроскопують.

К і л ь к і с н і м е т о д и. Метод Столла. Готують фекальну емульсію. Після збовтування, не даючи їй відстоятись, піпеткою набирають 0,15 фекальної емульсії (тобто 0,01г фекалій), наносять на предметне скло, накривають покривним, мікроскопіюють і підраховують яйця. Для більш точних результатів підрахунок яєць проводять в 2-3 препаратах, потім визначають середнє.

Імунологічні методи застосовуються для діагностики гельмінтозів з міграційним циклом розвитку збудника або з тканинною локалізацією. В основі використовуються наступні методи:

1) реакція латекс-аглютинації з ехінококовим діагностикумом;

2) реакція зв’язування комплементу на холоді при трихінельозі, а також при цистоцеркозі і ін.

Морфологія яєць гельмінтів.

При визначенні яєць гельмінтів враховують такі ознаки: розмір, форму, структуру оболонки, внутрішню будову.

Яйця сисунів.

1. Яйце фасціолиовальної форми, жовто-коричневого кольору, має тонку оболонку. Довжина його 130-150 мкм, ширина –– 70-90 мкм. На одному з полюсів є кришечка, а на другому –– невеликий плоский бугорок.

2. Яйце дікроцелія. Асиметричне, темно-коричневого кольору. Довжина яйця 38-45, ширина –– 22-33 мкм. Оболонка має потовщену стінку. На одному з полюсів знаходиться кришечка, всередині яйця можна роздивитись дві великі клітини.

3. Яйце опісторха. Сірувато-жовтого кольору, довжина 26-32 мкм, ширина –– 11-15 мкм. Оболонка тонка, гладенька. Один полюс яйця розширений, має невелике потовщення оболонки у вигляді шипика. Внутрішній вміст дрібнозернистий.

4. Яйце парагоніма золотисто-коричневого кольору, овальної форми, з помітною кришечкою на одному з полюсів. Довжина яйця 80-118 мкм, ширина –– 48-60 мкм. Оболонка товста.

5. Яйце шистосоми овальної форми з шипом на одному з полюсів. Довжина яйця 120-150 мкм, ширина –– 40-60 мкм. Яйця інших шистосом відрізняються розмірами, але завжди відмічається наявність шипиків.

Яйця стьожкових червів.

1. Яйце стьожковика широкого овальної форми, сірувато-коричневого кольору, покрите тонкою двоконтурною оболонкою. На одному полюсі знаходиться кришечка, на другому –– невеликий бугорок. Довжина 68-72 мкм, ширина –– 54 мкм.

2. Яйце ціп’яка озброєного має дуже ніжну оболонку, яка руйнується у зовнішньому середовищі. Всередині знаходиться онкосфера з трьома парами гачків, яка оточена товстою, радіально перекресленою оболонкою коричневого кольору. Довжина яйця 31-36 мкм, ширина –– 20 мкм.

3. Яйце ціп’яка неозброєного майже круглої форми. По боках яйця є 1-2 відростки-філаменти. Довжина яйця 30-40 мкм, ширина –– 20-30 мкм. Оболонка онкосфери радіально перекреслена.

4. Яйце карликового ціп’яка має еліпсоподібну або шароподібну форму, оболонка прозора і безбарвна. Діаметр 40-50 мкм. Розміри онкосфери 29-30 мкм. Яйце має довгі ниткоподібні придатки на полюсах.

Яйця круглих червів.

1. Яйце аскаридиовальної форми, темно-бурого кольору. Довжина заплідненого яйця 50-70 мкм, ширина –– 40-50 мкм. Вкрите 3 оболонками. Зовнішня оболонка бугриста, білкова; середня –– глянцева; внутрішня –– волокниста, ліпоїдної природи. На полюсах є вільний простір. Не запліднене яйце аскариди більше. Всередині знаходиться яйцеклітина.

2. Яйце гострика має форму асиметричного овалу, одна сторона сплющена. Довжина яйця 50-60 мкм, ширина –– 23-30 мкм. Покрите товстою безбарвною оболонкою. Всередині яйця знаходиться личинка.

3. Яйце волосоголовця золотисто-жовтого кольору, має форму барильця, покрите товстою оболонкою. Довжина 50-54 мкм, ширина –– 22-23 мкм. На полюсах розміщені пробкоподібні світлі утворення.

4. Яйця анкілостомід безбарвні, овальної форми, з тупо закругленими полюсами і тонкою оболонкою. Всередині яйця є 2-4 шари дроблення. Довжина 56-76 мкм, ширина –– 34-40 мкм.

7. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

навчальні таблиці; мікроскопи; препарувальні лупи; ипостійні та вологі препарати паразитів.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 37

ТЕМА

Підсумкове заняття з розділу “Медична гельмінтологія”.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3940. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.018 сек.) русская версия | украинская версия