Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

МЕТА ЗАНЯТТЯ. Знати загальну характеристику класу стьожкових червів




Знати загальну характеристику класу стьожкових червів. Знати життєві цикли свинячого, бичачого та карликового ціп’яків, локалізацію цих паразитів і їх личинкових стадій у остаточного та проміжних господарів.

Знати шляхи і способи зараження на теніоз, теніаринхоз, гіменолепідоз. Характеризувати їх патогенне значення, способи діагностики та профілактики теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу.

Характеризувати профілактичні заходи при цих цестодозах.

Вміти визначати по макро- і мікропрепаратам сколекси, членики, яйця свинячого, бичачого та карликового ціп’яків, латинські назви паразитів-цестод і викликані ними захворювання.

5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів за слідуючими теоретичними питаннями:

1. Характеристика класу Стьожкові черви (Cestoidea).

2. Морфологія цестод –– паразитів людини –– свинячого, бичачого та карликового ціп’яків.

3. Латинські назви, цикл розвитку, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія цестод на організм господаря.

4. Діагностика і профілактика теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу.

Клас Стьожкові черви (Cestoidea). Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Усі стьожкові черви –– ендопаразити, статевозрілі форми обитують в кишковику. Їх тіло сплюснуте в спинночеревному напрямі, має вигляд стрічки. На передньому кінці є голівка або сколекс, далі коротка непозчленована шийка, що переходить в стрічкоподібну частину тіла стробілу, яка складається з члеників або проглотид. Сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох мускулистих присосок або двох присисних щілин– ботрій. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є невеликий хоботок, озброєний кутикулярними гачками. Під час розвитку і росту черв’яка в кишковику основного господаря проглотиди відчленовуються від шийки таким чином, що чим далі від шийки, тим старіші членики.

Тіло стьожкових червів має шкірно-м’язовий мішок. Поверхневий шар його –– тегумент –– морфологічно подібний з таким у сисунів, а по функції –– аналогічний слизовій оболонці кишковика хребетних. В ньому виявлено ряд травних ферментів. Крім того, тегумент ціп’яків виділяє ферменти, які захищають паразитів від переварювання в кишковику господаря. Під тегументом лежать шари м’язів: зовнішні (кільцеві), внутрішні (поздовжні) та діагональні.

Травна система відсутня. Ціп’яки живуть в кишковику господаря, де оточені рідкими поживними речовинами, всмоктуючи їх всією поверхнею тіла (осмотично). Крім того, клітини тегументу виділяють травні ферменти, що сприяє переварюванню ї засвоєнню їжі. В зв’язку з тим, що ціп’яки живуть в безкисневому середовищі, біоенергетичні процеси проходять по типу бродіння.

Видільна система представлена протонефридіями. Головні видільні канали розміщені по бокам стробіли вздовж всього тіла.

Нервова система складається із головного ганглія, розміщеного в сколексі, і двох основних стовбурів по бокам тіла. Органи чуття відсутні, крім органів дотику.

Статева система в проглотидах ділянки шийки відсутня. В проглотидах, розташованих далі з’являються частини чоловічого статевого апарату, в міру відсування цих проглотид ще далі назад в них розвиваються і жіночі статеві органи –– членики стають гермафродитними. Гермафродитні проглотиди досягають в середній частині стробіли статевої зрілості. В них знаходяться сім’яники, сім’явиносні канальці, сім’япровод, сім’яви-порскувальний канал і цирус, а також яєчник, яйцепровід, оотип, тільце Меліса, матка і піхва. На відміну від трематод, цестодова піхва являє собою самостійний канал, що відкривається одним кінцем у статеву клоаку, а іншим –– в оотип, у який по ньому проходять спермії.

Від оотипу відходить матка, яка представлена простою трубкою, що сліпо закінчується. Форма матки у цестод різних видів не однакова і це використовується при діагностиці захворювань. У деяких цестод є вивідний отвір матки і через нього яйця з онкосферами виводяться назовні. При цьому інші частини статевого апарату редукуються. Запліднення перехресне, іноді зливаються статеві клітини одного членика або різних члеників одного черв’яка.

Розвиток. Перші стадії розвитку заплідненого яйця проходять в матці. Яйця містять уже сформований зародок, так звану онкосферу, що має кулясту форму і три пари кутикулярних гачків. Задні зрілі частини, що відпадають від стробіли, виводяться з фекаліями основного господаря. Подальший розвиток онкосфери здійснюється у проміжного господаря, який заражається проковтуючи яйця або членики, і в органах якого онкосфера розвивається в личинку –– фіну. Будова фін різноманітна і характерна для кожного виду цестод. Розрізняють:

1) цистерк –– тонкостінний пухир, який заповнений рідиною і має голівку, яка може вивертатися назовні;

2) ценур –– характеризується значними розмірами і наявністю всередині пухиря багатьох голівок;

3) цистіцеркоїд –– пухирець, який містить голівку черв’яка і має хвостоподібний придаток;

4) личинка ехінокока –– має вигляд пухиря. Всередині заповнений рідиною, є дочірні пухирі, які відпупковуються від материнського. На внутрішній поверхні стінки дочірніх пухирів утворюються так звані виводкові капсули, а на їх стінках розвиваються голівки;

5) плероцеркоїд черевоподібної форми. На передньому кінці тіла є дві присисні щілини.

Розвиток личинок в статевозрілій формі відбувається в кишковику основного господаря, де голівка під дією травного соку вивертається і прикріплюється до стінки кишковика, а пухир розчиняється. Від шийки починається розвиток проглотид. Основний господар часто заражається при поїданні проміжних господарів.

Стьожкові черви виникли від війчастих (турбелярій). Відсутність кишковика зближує їх з безкишковими турбеляріями. Паразитичний спосіб життя дав можливість зберегти цю рису, але поряд з цим зумовив появу пристосувань (органів фіксації, надзвичайно великий розвиток статевої системи, поділ тіла на проглотиди). Існує і інша думка походження цестод: що вони виникли від однієї з груп трематод.

Найважливіші ознаки класу Cestoidea:

– тіло має форму стрічки, утвореної члениками-проглотидами;

– тіло складається з голівки-сколекса, шийки, стробіли, що складається з проглотид. Стробіла спереду містить гермафродитні членики (проглотиди), а на кінці –– зрілі, заповнені яйцями;

– статева система гермафродитна;

– травна система відсутня. Живлення відбувається всією поверхнею тіла;

– нервова система утворена головним нервовим кільцем і двома нервовими стовбурами, що простягаються з двох боків стробіли і в кожному членику зв’язуються двома поперечними відгалудженнями;

– видільна система протонефридіального типу;

– кровоносної і дихальної системи немає;

– розвиток проходить з личинковими стадіями і зміною живителів;

– захворювання, викликані стьожковими червами, називаються цестодози;

– захворювання, викликані їх личинками, називаються цистицеркози, ценурози, ехінококози, альвеококози.

Ціп’як свинячий або ціп’як озброєний (Taenia solium) –– збудник теніозу.

Морфологічні особливості. У статевозрілій стадії паразитує в тонкому кишечнику, в стадії фіни –– у м’язах. Тіло стрічкоподібне, біле, довжиною 1,5-2 м, голівка дуже маленька –– 2-3 мм, на ній 4 присоски і віночок гачків. Шийка коротка (5-10 мм) без члеників, а за нею члениста стробіла. На відстані 1 м від шийки з’являються статеві членики –– гермафродитні проглотиди, а в кінці стробіли –– дорослі проглотиди, заповнені яйцями.

В гермафродитних проглотидах, з двох боків розкидані сім’яники, від них відходять сім’явиносні протоки, що з’єднуються сім’япроводом, який закінчується сім’явиприскуючим каналом і копулятивним органом у статевій клоаці. Посередині членика розташовується трубчаста матка, яка не має отвору, в її основі три гілки яєчника (діагностична ознака, яка відрізняє свинячого ціп’яка від всіх інших), під ними жовтівники і оотип, від нього паралельно сім’япроводу тягнеться до статевої клоаки піхва, а там відкривається отвором. Дозрілі членики відрізняються розгалуженою маткою. Відгалуджень 7-12 –– це діагностична ознака, вони заповнені яйцями, всі інші органи в членику атрофуються.

Життєвий цикл. Основний господар –– людина. Проміжний господар –– свиня, рідко людина. Свині разом з нечистотами поїдають яйця або членики. Звільнені з яєць онкосфери проникають в кровоносні судини кишковика, з кров’ю заносяться в м’язи і перетворюються через 2 місяці у фіни –– цистицерки.

В м’ясі свині фіни мають розмір рисового зерна, і видимі неозброєним оком. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої свинини, ураженої фінами (фінозне м’ясо). Свиняче м’ясо з цистицерками потрапляє в кишковик людини, під дією травних соків, сколекс вивертається назовні і гачками прикріпляється до стінки кишки. Починається ріст стробіли. Приблизно через 2 місяці після зараження ціп’як стає статевозрілим, і хворий виділяє пасивно з фекаліями велику кількість яєць і проглотид свинячого ціп’яка. Подалі розвиток можливий тільки тоді, коли яйце попадає в травний тракт свині. У шлунку оболонка яйця руйнується і виходить зародок –– онкосфера, яка має 6 ембріональних гачків. З їх допомогою проходить через стінку кишковика в кровоносні судини і потоком крові розноситься в м’язи; там протягом 60-70 днів перетворюється у цистицерк. Цистицерки є інвазійною стадією для остаточного хазяїна –– людини. Розміри цистицерка залежать від їх локалізації. У людини окрім скелетних м’язів вони можуть локалізуватися в лицьовому м’язі, очному яблуці, в центральній нервовій системі.

В циклі розвитку свиня –– проміжний хазяїн, а людина –– остаточний. Але при зворотній перистальтиці (блювоті) членики можуть потрапити в шлунок. Онкосфери мігрують в мозок (це може спричинити смерть), або око (це може спричинити втрату зору) де утворюють цистіцерки. У таких випадках людина –– факультативний проміжний хазяїн і хвороба називається цистицеркозом.

Доросла форма Taenia solium паразитує тільки в кишковику людини. Фіни –– в мозку, нирках, очному яблуці. При паразитуванні дорослої форми захворювання називається теніоз.

Теніоз –– тяжке захворювання. Патологічна дія зумовлена механічним і токсичним впливом паразита. Описані види закупорки кишковика, що вимагали хірургічного втручання. Нерідко при теніозі спостерігається загальна слабкість, зниження апетиту, кишкові розлади.

Лабораторна діагностика –– виявлення у калі члеників ціп’яка. Для диференційної діагностики членик затискають між двома предметними скельцями і під мікроскопом досліджують кількість розгалужень матки (7-12 бокових гілок). Діагностика цистицеркозу проводиться за допомогою серологічних реакцій і рентгенологічних знімків м’яких тканин черепу та інших органів.

Система заходів по боротьбі з теніозом включає ветеринарний огляд свиного м’яса, яке реалізується. Не вживати в їжу термічно необробленого м’яса свиней. Дегельмінтизація хворих. Охорона грунту і водойм від забруднення фекаліями. Виключити можливість зараження свиней при поїданні фекалій людини (стойлове утримання тварин, герметизовані вигріби випорожнень в сільських місцевостях і т.п.). Забій свиней під ветеринарним наглядом. Санітарно-просвітня робота серед населення.

Ціп’як бичачий або неозброєний (Taeniarhychus saginatus) –– збудник теніаринхозу.

Морфологічні особливості. Довгий паразит 8-10 метрів (в окремих випадках до 18 метрів), живе в тонкому кишечнику людини. Сколекс (голівка) має 4 м’язові присоски без гачків. Гермафродитний членик дуже подібний за будовою до свинячого ціп’яка, але відрізняється тим, що яєчник має дві, а не три гілки.

Зрілий членик видовжений до 2,5 см, матка має багато розгалужень від 17 до 36. Важливими біологічними ознаками, які мають діагностичне значення, є замкнута матка (в ній відсутній вивідний отвір для яєць) і здатність зрілих члеників до самостійного виповзання з кишковика через анус. В кожному зрілому членику бичачого ціп’яка міститься приблизно 175 тисяч яєць. Щоденно виділяються з фекаліями хворого або виповзають в середньому 7-10 члеників. Потрапивши на шкіру, білизну хворого, траву, грунт, членики продовжують повзати, при цьому з них виділяються яйця із зародками-онкосферами.

Життєвий цикл. Основним господарем ціп’яка бичачого є людина, проміжним –– велика рогата худоба, буйволи, яки, північні олені, антилопи та інш. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно оброблене фінозне м’ясо великої рогатої худоби.

З калом хворої на теніаринхоз людини в навколишнє середовище виходять членики бичачого ціп’яка. Подальший їх розвиток відбувається тоді, коли яйце проковтує велика рогата худоба. У шлунку яйце перетворюється в онкосферу, вона проникає через стінки кишковика у кров’яне русло і розноситься в м’язи. Там онкосфера перетворюється у фіну. При поїданні фінозного м’яса в організмі людини розвивається статевозріла форма. Таким чином, інвазійною стадією для проміжного господаря є яйця з онкосферами, для основного господаря –– фіна-цистицерк.

За характером захворювання теніаринхоз подібний до теніозу. Діагноз встановлюють при знаходженні проглотид і онкосфер у фекаліях. Фінозна стадія в організмі людини не розвивається.

Профілактика. Особиста –– не вживати в їжу сирої і напівсирої яловичини; обов’язкова ветеринарна експертиза; охорона навколишнього середовища від забруднення виділеннями людини.

Ціп’як карликовий (Hymenolepis nana) –– збудник гіменолепідозу. Дрібний стьожковий гельмінт 15-30 мм довжиною. Голівка (сколекс) має 4 присоски, короткий хоботок з віночком із 20-24 дрібних гачків.

Від голівки відходить довга тонка шийка, а за нею близько 200 дрібних члеників (проглотид), які утворюють тіло гельмінта. У хвостовій (задній) частині тіла членики переповнені зрілими яйцями із зародками (онкосферами). Форма яєць еліпсоподібна, іноді округла. Яйця навіть до виходу з фекаліями хворого у зовнішнє середовище є інвазійними.

Із яйця, що потрапило в організм людини, утворюється онкосфера, яка занурюється у кишкову ворсинку тонкого кишковика. Далі, через 5-7 днів, із онкосфери розвивається личинка (цистицеркоїд), яка зруйнувавши ворсинку, потрапляє у просвіт кишковика, прикріплюється присосками до її слизової оболонки і на протязі наступних двох тижнів перетворюється у статевозрілого гельмінта. Живуть 1-2 місяці. Відомі випадки коли в кишковику людини знаходили до 1500 карликових ціп’яків. Але можливий інший шлях розвитку, за умов якого у зараженої карликовим ціп’яком людини онкосфери виходять із яйця в кишковику, без виділення у зовнішнє середовище, і занурюються в стінку тонкого кишковика. Відбувається внутрішньокишкова аутоінвазія (самозараження). Розвиток яєць карликового ціп’яка всередині кишковика без попереднього виходу повторюється багаторазово. Тому, без відповідного лікування, гіменолепідоз може тривати роками.

Карликовий ціп’як –– типовий дитячий (від 7 до 14 років) паразит; у дорослих трапляється дуже рідко. Механічна, травмуюча дія карликових ціп’яків на тканини кишковика виражається особливо при інтенсивній інвазії і призводить до запальних змін, наявності тупих болей в животі, проносів, тошноти, блювання, слиновиділення, головних болей, іноді припадків, що нагадують епілептичні припадки, зниження працездатності, пригнічений стан. Яйця карликового ціп’яка не стійкі до впливів зовнішнього середовища. Діти заражаються яйцями ціп’яка, які виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями. Зараження відбувається головним чином через брудні руки (аутореінвазія).

Лабораторна діагностика: виявлення яєць у фекаліях людини.

Профілактика: дотримання правил особистої гігієни. Систематичні профогляди персоналу, який обслуговує дитячі ясла, садочки, інтернати, харчові пункти, лікарні; вологе прибирання приміщень. У дитячих установах повинні використовуватися іграшки, що легко миються.

6. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

навчальні таблиці; мікроскопи; препарувальні лупи; постійні та вологі препарати паразитів.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 33

ТЕМА

Медична гельмінтологія. Тип Plathelminthes. Клас Cestoidea. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum), ехінокок (Echinococcus granulosus), альвеокок (Alveococcus multilocularis). Морфологія, цикл розвитку, шляхи зараження, патогенний вплив, методи лабораторної діагностики.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2344. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия