Основні правила уживання розділових знаків

Пунктуація – це система правил про постановку розділових знаків у письмовому тексті.

Основні пунктограми:

1. Крапка в кінці речень (Українське бароко належить до однієї з найвідоміших ознак культури XVII-XVIII століть).

2. Знак оклику, знак питання (О вечори на Україні! О сльози щастя на зорі (В.Сосюра). Де ти, милий, чорнобривий? (І.Котляревський).).

3. Коми в простому реченні:

– при звертанні (Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі. Польова моя мрійнице, Крапле у сонці з весла (А.Малишко).);

– при вставних словах, словосполученнях, реченнях (Однак, це запрошення, без сумніву, належить до категорії ділових.);

– при однорідних членах речення (Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля (О.Довженко). Осінь ходить, яблука золотить (М.Рильський). Гладжу рукою шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі (М.Коцюбинський ). Мої дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом... (М.Коцюбинський).);

– при повторенні (Де-не-де видніється... синє, чаруюче око блавату, або квітка куколю, або дівоче паленіюче лице польового маку (І.Франко). Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино! (О.Гончар).);

– після стверджувальних і заперечних слів (Так, я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні (Леся Українка). Ні, не марний труд ваш, люди ясночолі (В.Сосюра).);

– при порівняльних зворотах (Та пісня, як море, і стогне, й рида, І барвами грає, І скелі зриває, Як чиста прозора вода (Леся Українка).);

– відокремлених членах (дієприкметникових зворотах, дієприслівниках і дієприслівникових зворотах) (За якихось кілька днів усе ожило, овіяне теплим вітром, приголублене щедрістю сонця з весняної висоти (О.Гончар). Луги, струшуючи срібну росу, розляглися співами своїх соловейків... (Панас Мирний). Погуркуючи, поблискуючи, находила гроза.).

4. Коми у складному реченні:

– на межі простих речень, що входять у безсполучникові речення (Туман стелився по левадах, гіллясті верби бралися росою (О.Гончар).).

– на межі простих речень, що входять у складносурядне речення (Хтось шарпанув за двері, і вони розчинилися навстіж (Ю.Збанацький).);

– для виділення підрядних речень (Над усім світом стояла така тиша, що було чути, як плакала надламана гілка (М.Стельмах).);

– у межах простих речень, що входять у складне (Недарма деякі люди життя своє присвячують, щоб вибудувати й дослідити своє генеалогічне древо, бо людина – єдина істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній згасає, вона морально дичавіє (В.Шевчук).).

5. Крапка з комою:

– між простими реченнями, що входять у безсполучникове (Десь весело дзюрчить струмок, у скісному промінні сонця грає роєм мушва; якесь шамотіння, якісь вечірні лісові звуки долітають до чуткого вуха... (М.Коцюбинський). Дитинство дивується; молодість обурюється; тільки літа дають нам рівновагу (О.Довженко).);

– між однорідними членами речення, які поширені підрядними реченнями (Він одразу згадав і те село, де починав працювати вчителем; і вчителів, які так добре його зустріли й допомагали йому; і своїх господарів, які любили його як сина.).

6. Двокрапка:

– у простому реченні після узагальнюючих слів перед однорідними членами (Усе одбивається в пісні, як в морі: Рожевая зоря, й червоная кров, І темна ненависть, і ясна любов... (Леся Українка).);

– у безсполучниковому реченні, якщо друге розкриває зміст першого або вказує на причину (Здалось на мить: пливе у безвість ночі Під парус хмар високий корабель (А.Малишко).);

– при прямій мові після слів автора (І гукнуло військо хором: „Ми готові йти до бою. Краще смерть, ніж вічний сором! ” (Леся Українка).).

7. Тире у простому реченні:

– між підметом і присудком (Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі (Л.Костенко).);

– на місці пропущеного члена речення (З труда важкого виросло зерно, Із дум і помислів – достаток, блага світу (Ю.Збанацький).);

– після однорідних членів перед узагальнюючим словом (Скрізь: і на подвір’ї, і в саду, і на городі – все тяглося до сонця і раділо йому.);

– для виділення вставних словосполучень (З одного боку, цілував барині ручку, а з другого – клумби квіткові її толочив (Остап Вишня).).

8. Тире в складному реченні:

– на межі простих, якщо у першому реченні подано причину, а в другому – наслідок (Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т.Шевченко).);

– зміст речень різко протиставляється (Мудрості не вчитись чужої – треба помилятися самим (Є.Плужник).);

– відбувається швидка, раптова зміна подій (Щойно будинок сяяв яскравими вогнями – і раптом все занурилось у безпросвітну темряву.);

– для виділення вставних речень (Свиридович – так звали начальника усі в депо – майже ніколи не ходив, а бігав (Г.Тютюнник).);

– у діалогах і полілогах (– Ти не бачив моєї жінки?

– А от не вона стоїть?

– Ні, та стоїть мовчки (н. тв.).).

9. Багатокрапка:

– при недокінченості фрази (Все починалося з балок, де ми, позбігавшись, граємось, і б’ємось, і плачемо, де так гарно і солов’ям, і дітям... (О.Гончар).);

– при уривчастості мовлення (Серце тук-тук-тук! Чорна пляма на снігу. Ха-ха-ха! Видалося... О, ні! Це не видалося... Пляма рухається й наближається (У.Самчук).);

– на позначення пропуску (найчастіше при цитуванні, коли немає сенсу переписувати цілий абзац, або необхідно зазначити частину речення замість цілого) («... не в новелах її (Лесі Українки) сила... Її талант ліричний, але не вузько суб’єктивний; їй удаються й епічні і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами могутньої лірики, чиста епіка і чиста драма не входять, як нам здається, у обсяг її таланту» (І.Франко).).

10. Дужки:

– при вставних словах і реченнях (Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. (Т.Шевченко).);

– при поясненні іншомовних чи маловідомих слів (Лексикологія (грец. lexikos – словниковий, logos – слово) – це розділ мовознавчої науки, що вивчає значення слів, їх походження та вживання, а також словниковий склад мови.);

– при ремарках у текстах драм (Чорний (глянув на стіл). А це що за галерея? (Повів поглядом на Вічного) (О.Коломієць).);

– прізвище автора при цитатах.

11. Лапки:

– при цитатах (Спільна для всіх була любов для рідної землі. Поняття батьківщини було дуже живе і реальне, виходило з родового світогляду: це була спадщина по батьках і дідах, „отчина і дідина”. „Не погубіть землі, яку придбали батьки і діди ваші трудом великим і хоробрістю! ” – такий клич у літописах безнастанно” (Приклад узято з „Історії України І.Крип’якевича. Львів, 1990. С. 107).);

– у назвах газет, журналів, підприємств тощо (Журнал „Слово і час”, видавництво „Прапор”, Товариство „Меморіал”);

– при прямій мові (Казав пан: „Кожух дам”, та слово його тепле (н. тв.).)