Система травлення
Органи, які приймають участь Апарат регуляції У функції травлення Нервова Гуморальна
Органи ротової Глотка, Шлунок Підшлункова Печінка Тонка Товста Порожнини стравохід залоза кишка кишка
Секреторна Моторна Функція функція функція всмоктування
Подрібнення, гідроліз харчових
Рис. 1.6. Будова та функції травної системи
Тема 2. Будови та функції травної системи. Систему травлення їжі складають органи, які приймають участь у цьому процесі, і механізми її регулювання (рис.1.6). Вона виконує механічну та хімічну обробку харчових речовин і всмоктування – перехід продуктів переробки у внутрішнє середовище організму, тобто в кров і лімфу. Завдяки цій системі здійснюється зв’язок організму з зовнішнім світом, з неї надходять для пластичних і енергетичних процесів білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, мікроелементи і вода. Розділяють такі відділи системи харчування: ротова порожнина, стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка, підшлункова залоза та печінка, які виділяють свої секрети, а також тонка та товста кишки (рис. 1.7) Усі відділи відокремлені сфінктерами. Велике значення має травлення у кожному попередньому відділі, що забезпечує послідовність процесів. В середньому їжа перебуває у ротовій порожнині 15…20 с, у стравоході – 10 с, у шлунку – 1…3 год., в тонкій кишці – 7…8 год., в товстій – 25…30 год. Травлення – процес фізичної і хімічної обробки їжі в травному каналі до стану, придатного до всмоктування і участі в обміні речовин. Цей процес здійснюється за допомогою соків, що виділяються великими залозами, які мають вихідні протоки (слинні, підшлункова), а також залізистими клітинами слизових оболонок порожнини рота, шлунку і кишечнику. На соковідділення впливають різні фактори, особливо апетит. Емоційний прояв апетиту, як правило, визначається приємним відчуттям смаку тих харчових продуктів, в яких організм має потребу і до яких звик. Нерідко під апетитом розуміється і ступінь тих позитивних емоцій, які безпосередньо супроводжують їжу. На відміну від голоду, апетит не є природженим, а виникає як реакція на запах, вигляд або навіть спогад про улюблені страви. Виникнення апетиту тісно пов'язане з діяльністю харчового центру. Центри голоду і насичення знаходяться в одному з відділів головного мозку – гіпоталамусі. Вони тісно зв'язані між собою, тому зменшення відчуття голоду залежить від насичення, яке в свою чергу залежить від наявності в крові поживних речовин. Так, при зменшенні кількості глюкози в крові (гіпоглікемія), відчуття голоду збільшується. Існує дві форми прояву апетиту: загальна (емоційна реакція організму на їжу взагалі) і вибіркова (емоційна реакція організму на певні види їжі). Вибірковий апетит, як правило, виникає у зв'язку із зменшенням у внутрішньому середовищі організму рівня тих або інших харчових речовин – кислот, солей, вітамінів і ін. Цей вид апетиту часто спостерігається у вагітних жінок і дітей. Розлад апетиту умовно можна розділити на два види. Перший вид – зниження відчуття голоду і апетиту або його відсутність (анорексія), другий – різке підвищення апетиту (булемія).
Рис. 1.1 ПОДПИСИ ПОД РИС.??????
Відсутність апетиту може бути пов'язане з надзвичайним збудженням головного мозку, яке викликане сильними емоціями, психічними захворюваннями, ендокринними хворобами, гострими і хронічними інфекціями, захворюваннями органів травлення. Нерегулярне і одноманітне харчування, незадовільні смакові якості їжі, а також несприятливі умови під час її споживання знижують апетит. Апетит нерідко залежить від стану здоров'я. Гарний апетит найчастіше свідчить про фізичне і психічне благополуччя людини. Підвищення апетиту можливо досягти дотриманням режиму харчування, поліпшенням якості приготованої їжі, введенням в раціон закусок, прянощів. Для сприятливого впливу апетиту на травний процес необхідно не допускати поспішності в їжі, читання під час її споживання тощо. Важливе значення для підвищення апетиту має естетичне оформлення блюд і місця споживання їжі. Рухова діяльність травної системи, що забезпечує просування їжі, змочування її травними соками, здійснюється за рахунок скорочення м'язової тканини, яка розташована в стінках шлунку і кишок. Травлення їжі починається в порожнині рота за допомогою слини – першого травного соку. Подрібнена в роті їжа змочується слиною (перетворюється на харчову кашку), а ферменти (β -амілаза і мальтаза), що знаходяться в слині, починають розщеплювати вуглеводи (крохмаль). Завдяки розчиненню в слині харчових речовин виникають смакові відчуття, які сприяють подальшому травленню. У шлунку їжа піддається дії шлункового соку, який містить соляну кислоту (вона визначає його кисле середовище) і ферменти, що розщеплюють білки до уламків білкових молекул – альбумоз і пептонів. Кислотність шлункового соку залежить від складу їжі. Для травлення м'ясної їжі виділяється кисліший сік і в більшій кількості, ніж для травлення вуглеводної і жирної. Прийом молока і рослинних продуктів харчування викликає виділення шлункового соку з меншим вмістом соляної кислоти. Завдяки наявності деяких компонентів, зокрема, лізоциму, а також через наявність соляної кислоти, шлунковий сік має бактерицидну дію. У ньому міститься незначна кількість ферментів, що перетравлюють жири. Ферментів, що перетравлюють вуглеводи, в шлунковому соку немає. При скороченні м'язів шлунку харчова кашка переходить окремими порціями в дванадцятипалу кишку, в яку виділяються сік підшлункової залози, жовч і кишковий сік. Ці соки мають виражену лужну реакцію, у зв'язку з чим кисла реакція харчової кашки нейтралізується і стає лужною. У травних соках містяться ферменти, що розщеплюють білки і продукти їх гідролізу до амінокислот, а також вуглеводи і жири. Травлення жирів забезпечується наявністю жовчі. Найбільшу кількість соку підшлункова залоза виділяє для травлення хліба, декілька менше – для м'яса і мінімальне – для молока. Завершується травлення в нижчих відділах тонкого кишечнику, де їжа піддається дії кишкового соку. Ферменти, що містяться в кишковому соку, розщеплюють її як в порожнині кишок, так і біля їх стінок. Всмоктування їжі відбувається після так званого пристінкового травлення, яке здійснюють ферменти, що розташовані на мембранах клітин ворсинок слизової оболонки кишок. Порожнинне і пристінкове травлення взаємопозв'язані. Завершальний етап травлення, що переходить у всмоктування, протікає в абсолютно стерильних умовах. У товстій кишці всмоктуються вода і незначна кількість харчових речовин, формуються калові маси. Велике значення для травлення має нормальна секреція жовчі. У ній є жовчні (холієві) кислоти, що забезпечують емульгування і всмоктування жирів, жовчні пігменти (білірубін, білівердін), ферменти, вітаміни, солі, холістерол. Головна функція жовчі полягає в активації ліпази – ферменту, який розщеплює жири. Жовчні кислоти сприяють емульгуванню жирів, що покращує обробку жирів ферментами. Жовч активує травлення, зменшує гнильні процеси у товстій кишці, підвищує рухову активність кишок. Відділення жовчі посилюється рослинними жирами, жовтком яйця, рослинними харчовими волокнами, що містяться в зернових культурах і овочах. Активну роль у травленні і обміні речовин виконують мікроорганізми, що населяють товстий кишечник. Вони беруть участь в утворенні молочної кислоти, вітамінів групи В, вітаміноподібних речовин, ферментів. Для підтримки нормального стану товстого кишечнику, доцільно вживати кисломолочні продукти, джерела рослинних волокон, особливо зернові культури. Особливу роль в процесах травлення виконує нейрогуморальна система, діяльність якої, в свою чергу, залежить від характеру травлення. Для ознайомлення з цією темою, слід вивчити відповідний розділ, виданий у додатках.
Завдання 1. Вивчити значення соляної кислоти для перетравлення білків. Порівнюють інтенсивність перетравлення яєчного білку при нормальній та пониженій кислотності шлункового соку.
Обладнання та посуд: 1.термостат; 2. штатив з пробірками; 3. піпетки по 5 мл (2 шт.); 4. піпетки по 2 мл (1 шт.); 5. крапельниця (1 шт.). Реактиви: 1. гідроксид натрію 10 %-й розчин; 2. мідь сірчанокисла 0, 1 %-й розчин.
Хід роботи
В дві пробірки кладуть невеликі шматочки звареного яєчного білку. В одну пробірку наливають 5 мл шлункового соку з нормальною кислотністю, в другу – стільки ж соку з пониженою кислотністю. Обидві пробірки інкубують протягом 45 хв. у термостаті при 370С. Після закінчення інкубації з кожної проби обережно зливають рідину в другі пробірки так, щоб в них не потрапили шматочки білку. Потім додають в них по 2 мл NaОН і по 1…2 краплі сірчанокислої міді (біуретова реакція). Відмічають, в якій пробірці з’явилось рожево-фіолетове забарвлення і яка його інтенсивність. Результати досліджень заносять у протокол. У висновках відмічають вплив дії соляної кислоти на активність пепсину.
Завдання 2. Дослідити перетравлюваність вуглеводів амілазою слини.
При додаванні 1 %-го спиртового розчину йоду до рідини, яка містить крохмаль, вона набуває синьо-фіолетового кольору, продукти розпаду крохмалю – декстрини – дають червоне забарвлення. Моно- та дисахариди при кип’ятінні з реактивом Фелінга дають осад окису міді, який має червоний колір. Обладнання та посуд: 1. пробірки (4 шт.); 2. піпетка; 3. термостат Реактиви: 1. розчин крохмального клейстеру; 2. йод, 1 %-й спиртовий розчин; 3. реактив Фелінга; 4. слина.
Хід роботи
Зібрати в пробірку 2, 5 мл слини. Пронумерувати інші 3 пробірки. В першу з пронумерованих пробірок налити 1 мл води, в другу та третю – по 1 мл слини. В кожну пробірку додати по 1 мл крохмального клейстеру. Поставити в термостат на 20 хв. (температура + 370С).
|
речовин, надходження їх в організм
