Юридичний словник. Порівняльне правознавство – це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем праваПорівняльне правознавство – це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем права, однойменних державних і правових інститутів, принципів права і правових норм. Одночасно компаративістика є галуззю юриспруденції та юридичною навчальною дисципліною. Правова система – це об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємопов’язані, взаємозумовлені і взаємодіючі компоненти: право та втілююче його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію тощо. Сучасна типологія права – порівняно нова галузь юридичного знання, що є вченням про типи правових систем. Тип (сім’я) правової системи – сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування. Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, що ґрунтується на державному визнанні тих соціальних норм, що склалися природним чином та увійшли до звички населення (звичаїв).
Тести для самоконтролю 1. Яка з перелічених правових систем сучасності використовує як основне джерело права правовий прецедент: а) континентальна; б) англосаксонська; в) мусульманська; г) соціалістична. 2. Яка з перелічених правових систем сучасності використовує як джерело права релігійні догми: а) романо-германська; б) мусульманська; в) англосаксонська; г) соціалістична. 3. Основною формою (джерелом) права України є: а) правовий звичай; б) нормативно-правовий акт; в) нормативний договір; г) юридичний прецедент. 4. Основною формою права Франції є: а) нормативно-правовий акт; б) юридичний прецедент; в) релігійний текст; г) нормативний договір. 5. Основною формою права Нової Зеландії є: а) нормативно-правовий акт; б) юридичний прецедент; в) релігійний текст; г) нормативний договір. 6. Основною формою права Великобританії є: а) правовий звичай; б) нормативно-правовий акт; в) нормативний договір; г) юридичний прецедент.
7. Система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав, — це: а) правова система; б) національна правова система; в) система права; г) система законодавства.
8. Конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства — це: а) правова система; б) національна правова система; в) система права; г)система законодавства.
9. Сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки, — це: а) правова система; б) національна правова система; в) система права; г) сім’я правових систем.
10. Виберіть правильно названу сім’ю сучасних правових систем: а) мавританська; б) англосаксонська; в) українська; г) усі зазначені.
11. Виберіть правильно названу сім’ю сучасних правових систем: а) романо-германська; б) англосаксонська; в) ідеологічно-релігійних правових систем; г) усі зазначені.
12. Виберіть основну ознаку романо-германської правової системи: а) основним джерелом права є нормативно-правовий акт; б) основним джерелом права є судовий прецедент; в) інтегрованість юридичних та неюридичних приписів; г) основним джерелом права є релігійно-канонічний текст.
13. Виберіть основну ознаку англосаксонської правової системи: а) основним джерелом права є нормативно-правовий акт; б) основним джерелом права є судовий прецедент; в) інтегрованість юридичних та неюридичних приписів; г) основним джерелом права є релігійно-канонічний текст.
14. Виберіть основну ознаку релігійно-ідеологічної правової системи: а) основним джерелом права є нормативно-правовий акт; б) основним джерелом права є судовий прецедент; в) розуміння правової норми як засобу вирішення спору; г) основним джерелом права є релігійно-канонічний текст. 15. Виберіть основну ознаку традиційної правової системи: а) домінуючою формою права є правовий звичай; б) основним джерелом права є нормативно-правовий акт; в) основним джерелом права є судовий прецедент; г) розуміння правової норми як засобу вирішення спору.
16. До якої сім’ї правових систем належить Україна: а) романо-германської; б) англосаксонської; в) ідеологічно-релігійних правових систем; г) традиційних правових систем.
Література 1. Бехруз Хашматулла Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – 328 с. 2. Давид Р., Жоффе-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. В.А.Туманова. – М.: Межд.отн., 1998. – 400 с. 3. Егоров А.В. Правовая семья как объект сравнительного правоведения //Правоведение. - 2005. - № 2. - С. 155-161. 4. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с. 5. Правовая система России в условиях глобализации и региональной интеграции: Теория и практика / Под ред. С.В.Полениной, Е.В.Скурко. – М.: Формула права, 2006. – 558 с. 6. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчик, О.Л. Копиленко, Н.М.Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського / Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с. 7. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справ очник / Под ред. А.Я.Сухарева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 840с. 8. Решетников Ф.М. Правовые системы мира: Справочник - М., 1993. – 753с. 9. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М.: Издательство БЕК, 1993. – 575с. 10. Мірошниченко М. Системно-інформаційний підхід у контексті методологічного забезпечення наукового аналізу проблем теорії правової системи України // Право України. – 2007. - №. 6. – С.22 – 26.
КРИТЕРІЇ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ ТА ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ Поточний контроль знань курсантів та студентів здійснюється протягом семестру під час проведення семінарських та практичних занять, модульних контролів, рефератів, ділових ігор і має за мету перевірку засвоєння курсантами змістових модулів навчальної дисципліни та оцінюється тільки за національною шкалою («2», «3», «4», «5»). Підсумковий контроль здійснюється з метою з’ясування рівня засвоєння теоретичного та практичного матеріалу з навчальної дисципліни та виставлення підсумкової оцінки. Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни визначається як середньоарифметична результатів засвоєння окремих залікових модулів, або за результатами екзамену. Якщо курсант (студент) бажає покращити свою оцінку, то він може складати екзамен. Курсант (студент) в обов’язковому порядку складає екзамен (залік), якщо загальна кількість отриманих позитивних оцінок за семестр (модуль) складає менше 2/3 від загальної кількості семінарських (практичних) занять та поточних контрольних заходів. Незадовільна оцінка («2») відпрацьовується в обов’язковому порядку, протягом 10 днів з моменту отримання (для підрахунку загальної кількості балів враховується лише оцінка, отримана при відпрацюванні). Результати підсумкового контролю перераховуються в бали і фіксуються викладачем в заліково-екзаменаційній відомості та заносяться до залікової книжки курсанта і до індивідуального навчального плану за національною шкалою та шкалою оцінювання ECTS. Оцінювання успішності курсанта по засвоєнню модуля (дисципліни) здійснюється посеместрово. За результатами семестрового контролю здійснюється допуск до продовження навчання у наступному семестрі. Підсумкова оцінка визначається як середньоарифметична оцінок підсумкового контролю.
Шкала оцінювання знань
Тобто підсумкова кількість балів, яку необхідно набрати для того, щоб отримати позитивну оцінку складає від 60 до 100 балів. Для переведення підсумкової оцінки у 100 - бальну шкалу оцінювання знань середньоарифметична підсумкова оцінка множиться на коефіцієнт 20.
Критерії оцінювання знань на екзамені та заліку Якщо протягом вивчення навчальної дисципліни курсант набрав суму балів 75 – 90, то за його згодою він отримує оцінку В/Добре, С/Добре без складання екзамену; якщо 91 – 100 балів, то за його згодою він отримує оцінку А/Відмінно без складання екзамену. Курсант, який набрав менше 75 балів складає екзамен. Для тих, хто складає екзамени та заліки критерії оцінювання знань наступні. Оцінка “відмінно”/ А - виставляється якщо курсант має глибокі і системні знання, вміє узагальнювати теоретичний матеріал, співвідносити загальні знання з конкретними ситуаціями; засвідчив уміння критично оцінювати варіантні підходи щодо сутності норм та уявлень; оволодів навиками аналізувати, моделювати та адекватно оцінювати ситуацію; обізнаний з науковими працями вітчизняних та зарубіжних спеціалістів в даній області; матеріал викладає логічно, послідовно, переконливо. Оцінка “добре”/ В, С - виставляється якщо курсант виявив достатньо повні знання курсу; дає правильні, хоча і не завжди повні визначення явищ дійсності; оволодів навичками співвідносити теоретичні знання з конкретними ситуаціями; висловлює своє ставлення до варіантних теорій щодо сутності явищ; засвоїв основи аналітичного методу; допускає незначні неточності в розкритті окремих теоретичних положень. Оцінка “задовільно”/ D, Е – курсант взагалі засвоїв програмний матеріал курсу в передбаченому обсязі з деякими неточностями у визначенні основних явищ та процесів; намагається висловити своє ставлення до проблемних питань, хоча і не завжди адекватно; вміє аналізувати набуті теоретичні знання і співвідносити їх з конкретними ситуаціями; виклад матеріалу непослідовний, неточний, з наявними помилками. Оцінка “незадовільно”/ FX, F – курсант виявив слабкі (відсутність) знання теоретичного програмного матеріалу; не зміг дати визначення основних провідних категорій та явищ; відсутні навички адекватної оцінки норм і теорій; виклад матеріалу непослідовний, нелогічний, фрагментарний, з грубими помилками. Оцінка “зараховано” виставляється якщо курсант виявив достатньо повні знання курсу; вміє узагальнювати теоретичний матеріал, співвідносити загальні знання з конкретними ситуаціями, засвідчив уміння критично оцінювати варіативні підходи щодо сутності поставлених питань, дає правильні, хоча і не завжди повні відповіді на поставлені запитання; висловлює своє ставлення до варіантних теорій щодо сутності явищ; допускає незначні неточності в розкритті окремих теоретичних положень; матеріал викладає не завжди логічно, послідовно і переконливо. Оцінка “не зараховано” виставляється якщо курсант виявив слабкі (відсутність) знання теоретичного програмного матеріалу; не зміг дати визначення основних провідних категорій та явищ; відсутні навички адекватної оцінки норм і теорій; виклад матеріалу непослідовний, нелогічний, фрагментарний, неточний, стислий; повна відсутність переконливості в викладенні матеріалу.
Вимоги до аудиторії! Максимальна кількість курсантів та студентів повинна буди задіяна на семінарському занятті. Курсанти та студенти повинні висловлювати свою точку зору, дискутувати з питань семінару, демонструвати аналітичні здібності і поінформованість з теми. Курсант (студент) на занятті повинен працювати і не заважати іншим курсантам (студентам) і викладачу. Питання для самоконтролю 1. Юридична наука та її система. 2. Місце теорії держави і права в сучасний юриспруденції. 3. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук. 4. Предмет теорії держави і права. 5. Функції теорії держави і права. 6. Метод і методологія теорії держави і права. 7. Компаративістика як сучасний напрям юридичної науки. 8. Влада і соціальні норми в первісному суспільстві. 9. Основні теорії походження держави. 10. Загальні закономірності виникнення держави. 11. Форми виникнення держави в народів світу. 12. Виникнення права. Мононорми первісного суспільства і право. 13. Сутність держави. 14. Держава, її ознаки та атрибути. 15. Державна влада: поняття, властивості, методи здійснення. 16. Функції держави. Форми здійснення функцій держави. 17. Типологія держав. 18. Співвідношення і взаємозв’язок держави і права. 19. Форма держави: поняття і структура. 20. Форма правління. 21. Форма державного устрою. 22. Форма державного режиму. 23. Механізм держави, його структура і принципи. 24. Розподіл влади в держави. Гілки державної влади. 25. Державні органи влади в Україні. 26. Громадянське суспільство: поняття, ознаки, структура. 27. Правова держава: поняття, ознаки. 28. Історія ідеї правової держави. 29. Правова і соціальна держава. 30. Головні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави в Україні. 31. Поняття і структура політичної системи держави. 32. Місце держави в політичній системі суспільства. 33. Юридична концепція прав людини. Покоління прав людини. 34. Правовий статус особи, його структура і види. 35. Права людини і громадянина. 36. Міжнародні стандарти в галузі прав людини. 37. Сучасні підходи до розуміння права. 38. Теорія природного права. 39. Нормативний підхід до розуміння права. 40. Соціологічний підхід до розуміння права. 41. Психологічна теорія права. Історична теорія права. Інтегративний підхід до розуміння права. 42. Поняття та ознаки права. 43. Функції права. 44. Принципи права. 45. Джерела (форми) права: поняття і види. 46. Правові акти, їх види і співвідношення. 47. Нормативно-правові акти, їх види і співвідношення. 48. Закони: поняття, ознаки, види. 49. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, ознаки, види. 50. Дія нормативно-правових актів у часі, у простори та за колом осіб. 51. Правові аксіоми, презумпції і фікції. 52. Юридичні колізії: поняття, види, подолання та усунення. 53. Юридична техніка. 54. Юридична термінологія: поняття, класифікація. Специфіка юридичних термінів. 55. Соціальні норми: поняття, ознаки, види, співвідношення. 56. Норми права в системі соціальних норм. 57. Єдність і відмінність права і моралі. 58. Норма права: поняття, ознаки. 59. Структура норми права. 60. Класифікація норм права. 61. Способи викладення норм права. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта. 62. Правова система суспільства і система права, їх співвідношення. 63. Система права: поняття, ознаки, структурні елементи. 64. Галузі і інститути права. 65. Загальна характеристика основних галузей права України. 66. Об’єктивне і суб’єктивне право. 67. Публічне і приватне право. 68. Матеріальне і процесуальне право. 69. Сучасна типологія права. Критерії класифікації правових систем. 70. Англо-американський тип правової системи. 71. Романо-германський тип правової системи. 72. Релігійно-традиційний тип правової системи. 73. Правотворчість: поняття, принципи, види. 74. Законодавчий процес і його стадії. 75. Систематизація нормативно-правових актів. 76. Співвідношення системи права і системи законодавства. 77. Правовідносини: поняття, ознаки, види. 78. Структура правовідносин. 79. Суб’єкти правовідносин. Правоздатність і дієздатність суб’єктів правових відносин. Правосуб’єктність. 80. Об’єкти правовідносин: поняття, види. 81. Передумови виникнення правовідносин. 82. Юридичні факти. Фактичний юридичний склад. 83. Реалізація права: поняття, ознаки, форми. 84. Застосування права: поняття, ознаки, випадки, коли виникає необхідність у застосуванні права. 85. Основні вимоги до правильного застосування права. 86. Стадії процесу застосування права. 87. Прогалини в позитивному праві та способи їх подолання. 88. Акти правозастосування: поняття, ознаки, види. 89. Юридичний процес. 90. Тлумачення норм права і його види. 91. Способи (прийоми) тлумачення норм права. 92. Види юридичного тлумачення права за обсягом. 93. Акти тлумачення (інтерпретаційні) права. 94. Правомірна поведінка: поняття, ознаки, види. 95. Правопорушення: поняття, ознаки, види. 96. Юридичний склад правопорушення. 97. Юридична відповідальність: поняття, ознаки, підстави. 98. Мета і функції юридичної відповідальності. 99. Принципи юридичної відповідальності. 100. Види юридичної відповідальності. 101. Правосвідомість: поняття, структура, види. 102. Правова культура: поняття, структура, види. 103. Професійна правосвідомість і професійна правова культура. 104. Деформація правосвідомості. 105. Правове виховання, його форми і методи. 106. Законність: поняття, принципи. 107. Правопорядок: поняття, функції та принципи. Правопорядок та суспільний порядок. 108. Гарантії законності і правопорядку. 109. Правове регулювання: поняття, засоби, типи. 110. Механізм правового регулювання і його стадії. БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС
Нормативні джерела 1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст.44. 3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р(зі змінами і доповненнями)// http: //portal.rada.gov.ua 4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Української РСР від 7 грудня 1984 р. (зі змінами і доповненнями)// http: //portal.rada.gov.ua 5. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р.// http: //portal.rada.gov.ua 6. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65 Список основної навчальної літератури 1. Абдуллаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с. 2. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с. 3. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.: Nota bene, 2000. 4. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 376 с. 5. Головистикова А.И., Дмитриев Ю.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 832 с. 6. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 428 с. 7. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с. 8. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою). – К.: Атіка, 2007. – 412 с. 9. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с. 10. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: підручник. – Львів: Новий світ-2000, 2003. – 584 с. 11. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с. 12. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одіссей, 2007. – 432 с. 13. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. - К.: Юристконсульт: КНТ, 2006. - 355 с. 14. Манов Г.Н. Теория государства и права. – М.: БЕК, 1996. – 336 с. 15. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс): экзаменационный справочник. – Одесса: Юрид.лит., 2004. – 184 с. 16.Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах/ Отв. ред. М.Н. Марченко. – 2-е изд. – М.: Зерцало, 2001. 17. Общая теория права и государства /Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юристъ, 1997. 18. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Общая теория права: Учебник. - СПб.: Изд-во юрид. ф-та СПбГУ, 2005. – 472 с. 19. Поляков А.В.Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный фодход. Курс лекций. – 2-е изд, доп. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. - 845 с. 20.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - 8-е вид. – Х.: Консум, 2005. – 158 с. 21. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. – Х.: Еспада, 2006. – 776 с. 22. Спиридонов Л.И. Теория права и государства. - СПб: Фонд " Университет", 2004. - 280 с. 23. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 536 с. 24. Теория государства и права / Под ред. В.К.Бабаева. - 2-е изд., перераб. и доп., учеб. - М.: Юристъ, 2006. - 637 с.- 25. Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юристъ, 2004. – 512 с. 26. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред.В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА, 2000. – 616 с. 27. Теория права и государства: Учебник / Под ред.В.В.Лазарева. - 2-е перераб. и доп., учеб. изд. - М.: Право и закон, 2001. - 554 с. 28. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник/ За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Онищенко. - К: Юрінком Інтер, 2006.- 688 с. 29. Тимченко С.М., Удовика Л.Г. Теорія держави і права. Практикум для студентів юридичних спеціальностей. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248 с. 30. Хропанюк, В. Н. Теория государства и права / Под ред. В. Г. Стрекозова. - 2-е изд., доп. и испр. - М., 1999. - 377 с. 31. Четвернин В.А. Введение в курс общей теории права и государства: учебное пособие. - М.: Институт государства и права РАН, 2003. - 204 с. 32. Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юрист, 2000. – 382 с. 33. Юридична енциклопедія: в 6 т. – К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» ім.М.П. Бажана, 1998 - 2004. Додаткова література, рекомендована для поглибленого вивчення дисципліни 1. Абдуллаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 320 с. 2. Авер‘янов В. Закон про Кабінет Міністрів України: результати доктринального тлумачення // Право України. – 2007. - №.6. – С.3 – 9. 3. Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України. – 2005. – № 4. – С.10–15. 4. Акопян Д. А. Юридическое (нормативное) и этическое (нравственное) понимание права // Правоведение. - 2005. - № 6. - С. 220-31. 5. Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества: учебник для вузов. – М: Высшая школа, 1990. - 351 с. 6. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор / Под ред. М. В. Ильина, А. Ю. Мельвиля. – М., 2002. – 537 с. 7. Аннерс Э. История европейского права/ Пер. со швед. – М.: Наука, 1994. – С. 10-20. 8. Антонович М. Еволюція поняття прав людини // Право України. – 2005. - № 12. – С. 16-20. 9. Антонович М. Міжнародна система захисту прав людини: крізь призму України // Право України. – 2007. - № 3.- С. 37 – 42. 10. Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. - №12. – С.75. 11. Архипов С.И. Субъект права: Теоретическое исследование. – СПб.: Изд-во Р.Асланова Юридический Центр пресс, 2004. – 466 с. 12. Бабенко А.Н., Парфенова Т.А. Понятие и признаки нормативного договора // Сибирский Юридический Вестник. - 2004. - № 2. (находится на сайте www.law.edu.ru) 13. Бабкин В.Д. Правовое воспитание курсантов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с. 14. Байтин М. И. О понятии государства // Правоведение. – 2002. – № 3 (242). – С. 4-16. 15. Байтин М.И. Сущность права: Современное нормативное правопонимание на грани двух веков. – 2-е изд., доп. – М.: Издательский дом „Право и государство”, 2005. – 543 с. 16. Байтин М.И., Петров Д.Е. Метод регулирования в системе права: Виды и структура //Журнал российского права. - 2006. - № 2. - С. 84-95. 17. Байтин М.И., Петров Д.Е. Основные отрасли современного права //Право и политика. -2004. - № 1. - С. 19 - 30 18. Байтин М.И., Петров Д.Е. Соотношение отрасли права и отрасли законодательства //Правоведение. -2004. - № 4. - С. 29 - 40 19. Баландин В.Н., Павлушина А.А. Проблема соотношения «материального» и «процессуального» в праве и ее значение для определения понятия «юридический процесс»// Журнал российского права. – 2002. – № 6. – С.93-101. 20. Балинский А.В. Защита прав человека как парадигма современного права: доктринальные подходы // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук.праць. – Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.24. – С.205-209. 21.Бандура О. Основні цінності права як система // Право України. – 2008. - № 5. – С.14 – 20. 22. Банчук О. Обговорення доцільності запровадження інституту кримінальних проступків у правову систему // Право України. – 2007. - №.7. – С. 140 – 143. 23. Барабаш Ю. Парламентська відповідальність Уряду в конституційній практиці країн ЄС та України // Право України. – 2007. - № 4.- С. 12 – 18. 24. Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. – К.: Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія. – 2006.- №3 (9). – С.20-27. 25. Басін К.В. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності // Правова держава. – К., 2003. – Вип.14. – С.108-114. 26. Берман Г.Дж. Вера и закон: Примирение права и религии. – М.: Ad marginem, 1999. – 431 с. 27. Бернюков А. Загальний зміст юридичної герменевтики // Право України. – 2007. - №.8. – С. 18 – 22. 28. Бехруз Хашматулла Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – 328 с. 29. Бигич О.Л. Вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток національної правової системи // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.134-142. 30. Бідей О. Контроль і дозвіл як засоби реалізації правової політики // Право України. – 2007. - №.8.- С. 22 – 25. 31. Бідей О. Суб‘єкти правової політики в Україні // Право України. – 2007. - № 4.- С. 97 – 100. 32. Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти // Право України. – 2006. – №1. – С.50-54. 33. Біляк О.М. Інститут юридичної відповідальності: сучасні проблеми і тенденції розвитку // Правова держава. – К., 2003. – Вип.14. – С.101-107. 34. Бірюкова А. Співвідношення звичаю та закону: історичний аналіз // Право України. – 2008. - № 3. – С.41 – 44. 35. Бічяцький С. Під ковдрою демократії. Соціальне економічні аспекти нової епохи в контексті українського шляху оновлення розвитку // Політика і час. - 2003. - № 1. - С. 52 - 64. 36. Бляхман Б.Я. О социальной ценности государства // Сибирский Юридический Вестник. - 2003. - № 4. (находится на сайте www.law.edu.ru) 37. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 1996. – Вип.7. – С. 103 – 108. 38. Богданов Е. Соотношение частного и публичного в гражданском законодательстве // Российская юстиция. - 2000. - № 3. – С. 23-25. 39. Богдановская И.Ю. Прецедентное право /Отв. ред. Н. С. Крылов; АН СССР. - М.: Наука, 1993. - 239 с. 40. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент как категория " общего права" //Право и политика. - 2002. - № 7 (31). - С. 18-23. 41.Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. - 2002. - № 3. 42.Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: Мировой опыт. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 672 с. 43. Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) // Право України. – 2005. – №1. – С.21. 44. Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. – 2002. – №10. – С.11-14. 45. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Монографія. – Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. – 540 с. 46. Бочаров Д. Поняття «правозастосовча діяльність»: операціональний аспект // Право України. – 2008. - № 3. – С.115 – 118. 47. Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. - 2003. - №12. - С. 70-79. 48. Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. – Тернопіль, 1999. 49. Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федерализма // Правоведение. – 2005. – №3. – С.150-162. 50. Брезгулевская Н.В. Обсуждение концепции реалистического позитивизма: круглый стол «Проблемы правонимания» // Правоведение. – 2005. – С. 13-20. 51. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – №5. – С.8. 52. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М: Юрид.лит., 1976. - 264с. 53. Вдовина Т.В. Понятие и виды социально-негативного поведения // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. – 2005. - №1. – С.164-176. 54. Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм / Пер. з англ. В. Шульги. - К.: ВСЕУВИТО, 2003. - 350 с. 55. Вереша Р. Основні підходи щодо визначення поняття мотиву поведінки // Право України. – 2007. - № 4. – С. 33 – 38. 56. Ветютнев Ю.Ю. О позитивной юридической ответственности // Право и политика. – 2005. - №5(65). – С.146-148. 57. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 2002. – 668 с. 58. Власенко Н.А. Язык права. - Иркутск: Восточно-Сибирское кн. изд-во, 1997. - 176 с. 59. Власов Ю.Л. Правова система й реалізація права: проблеми зв’язку та взаємовпливу // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.142-149. 60. Вовк Д. Принцип верховенства права в Україні: проблеми визначення та дії // Юридический вестник. – 2003. – №3. – С.110-114. 61. Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилення впливу регіонів // Право України. – 2004. – №10. – С.19–22. 62. Вовк Ю. Недоліки законодавства як одна з причин політичної кризи в Україні // Право України. – 2008. - № 4. – С. 74 -77. 63. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в України: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. - № 11. 64. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в України: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. - № 11. 65. Вопленко Н.Н. Источники и формы права: Учебное пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 102 с. 66. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. - М.: Юрид. лит., 1976. – 387 с. 67. Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография, Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с. 68. Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография, Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с. 69. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство. — Львів: Літопис, 2000. - 315 с. 70. Гаджиев К.С. Политология. – М: Логос, 2006. - 488 с. 71. Гайворонський В. Яким має бути механізм впровадження принципу верховенства права // Право України. – 2005. - №10. – С.114-117. 72. Георгиевский Э.В. К вопросу о характере и степени конфликтности в первобытном стаде // Сибирский Юридический Вестник. - 2005. - № 3. (находится на сайте www.law.edu.ru) 73. Гладкіх В. Соціальні права громадян в аспекті формування України як соціальної правової держави // Право України. – 2005. - №11. – С.57-60. 74. Гладун З. Медичне право – комплексна галузь права України // Право України. – 2007. - № 4.- С. 100 – 105. 75. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. - №10. – С.120. 76. Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспект // Юридична Україна. – 2004. – №7. – С.4-7. 77. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с. 78. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. - №4. – С. 24. 79. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. – М.: ООО «Издательства ЮКЭА», 2002. – 832 с. 80. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. - №4. – С.154-159. 81. Горшенева Ю.А. Нормативный договор как источник права: Автореф. дис. канд.юрид.наук. – М., 2005. – 26с. (http: //www.law.edu.ru/book/book.asp? bookID=1205360). 82. Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. - № 11/12. – С. 2-8. 83. Граціанов А.І. Роль уніфікації в систематизації законодавства // Держава і право Вип.8. - С.15-19. 84. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1987. - 128 с. 85. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1981. – 83 с. 86. Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38. 87. Гриценко О. Сутність і призначення Рахункової палати: проблемні питання // Право України. – 2004. – №10. – С.106-109. 88. Гуменюк І. Концепція соціальної держави: теоретико-методологічні засади формування змісту // Право України. – 2008. - № 7. – С. 9 – 13. 89. Гуменюк І. Формування системи соціального захисту населення // Право України. – 2007. - №.11. – С. 44 – 48. 90. Давид Р., Жоффе-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. В.А.Туманова. – М.: Межд.отн., 1998. – 400 с. 91. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – Львів, 1999. – 278 с. 92. Дамирли М.А. К новой концепции исторического познания права // Правоведение. - 2003. - № 3 (248). - С. 159-169. 93. Данилюк Ю. Поняття та особливості юридичних фактів у конституційному праві України // Право України. – 2008. - № 2. – С.13 – 17. 94. Данилюк Ю. Про поняття об’єктів конституційних правовідносин // Право України. – 2008. - № 8. – С. 9 – 15. 95. Джураєва О.О. Поняття та ознаки функцій сучасної держави // Актуальні проблеми політики: Зб.наук.праць.– Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.25. – С.143-149. 96. Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества// Гос. и право. – 1994. – №7. - С. 28-34. 97. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31. 98. Дудченко В.В., Манько Д.Г. Роль методології юридичної науки у становленні новаційного науково-правового мислення // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук.праць. – Одеса: Юрид.літ, 2003. – Вип.21. – С.13-17. 99. Думанов Х.М, Першиц А.И. Матриархат// Вестник российской академии наук. - 2000. – Т. 70. - № 7. - С.621-627. 100. Думанов Х.М., Першиц А.И. К уточнению понятия „обычное право” // Гос. и право. – 2005. - № 3. – С.77-82. 101. Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право//Государство и право. - 2000. - № 9. - С. 85-91; 2001. – № 1. – С.98-103. 102. Евдокимова Е.Г., Ромашов Р.А. Правовой режим законности: Теория и история //Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 261-271. 103. Егоров А.В. Дефинитивная норма права: Автореферат канд.юрид.наук..- СПб., 2004. - 21 с. (www.law.edu.ru/book/book.asp? bookID=1201134) 104. Егоров А.В. Правовая семья как объект сравнительного правоведения //Правоведение. - 2005. - № 2. - С. 155-161. 105. Еллинек Г. Декларация прав человека и гражданина (Репринтное воспроизведение издания 1906 года); Всеобщая декларація прав человека; Конвенция о защите прав человека и основних свобод. – Одеса: Юрид.літ., 2006. – 135 с. 106. Ерасов А.М. Обратная сила уголовного закона и принципы уголовного права //Правоведение. - 2005. - № 3. - С. 75-89. 107. Жинкин С.А. Некоторы
|
