Юридичний словник. Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного
Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права. Правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв’язку з правовими нормами і практикою їх реалізації. Правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, що відбивають та оцінюють правову реальність. Правова культура особистості – це якісне правове становище особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, пошану до нього, а також його дії відповідно до нього. Правова культура професійної групи характерна для осіб, які безпосередньо займаються юридичною практикою. Їм властиві глибокі правові знання, розуміння права і уміння його застосовувати в конкретній сфері юридичної практики. Правова культура суспільства – це система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу. Деформація правосвідомості – це спотворене уявлення про цінність права. Правовий нігілізм – це деформація правосвідомості, для якої характерне негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин. Правовий ідеалізм (романтизм ) - фетишизація права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особистості та суспільства. Правовий інфантилізм - відрізняється слабкістю правових знань при твердій переконаності особи в достатньому їх рівні. Правова демагогія характерна для осіб, які володіють правовими знаннями, але виключають або принижують соціальну цінність права і використовують його виключно у своїх особистих, часто антисуспільних інтересах. Правове виховання – це постійна, систематична дія на індивіда і суспільство з метою формування в них правової культури. Правове навчання – полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах. Правова пропаганд а– полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій з юридичної тематики і ЗМІ. Методи правового виховання – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких отримуються правові знання, уміння і навики, формується пошана до права і соціальних цінностей, що воно охороняє. Правова соціалізація – це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок, цінностей права, що забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування.
Тести для самоконтролю 1. Правосвідомість — це: а) система уявлень про те, яка поведінка людей є припустимою з точки зору обов'язку, честі, справедливості; б) система поглядів, уявлень, почуттів і установок, що характеризують ставлення людей до існуючої та бажаної правової системи; в) якісний стан правового життя суспільства; г) усвідомлення себе, свого місця у світі, у суспільстві; д) спроможність особи усвідомлювати характер своїх дій і управляти ними. 2. До змісту правосвідомості входять такі оцінні ставлення: а) до права і законодавства; б) до своєї правової поведінки; в) до злочинності і злочинців; г) до правоохоронних органів; д) усе перераховане. 3. Масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виникають на основі життєвого досвіду й уривчастих, несистематизованих правових знань, – це: а) професійна правосвідомість; б) наукова правосвідомість; в) буденна правосвідомість; г) суспільна правосвідомість. 4. Правова психологія — це: а) система правових принципів та ідей; б) діяльність зі встановлення мотивів протиправної поведінки; в) сукупність почуттів, емоцій і переживань, що виражають ставлення суб'єкта до явищ правової дійсності; г) звичка додержуватися вимог норм права; д) ставлення особи до своєї протиправної поведінки, її наслідків. 5. Який із видів правосвідомості формується на основі глибокого аналізу і узагальнення юридичних знань, виявлення закономірностей державно-правового розвитку: а) індивідуальна; б) професійно-правова; в) повсякденна; г) практична; д) наукова. 6. Професійна правосвідомість працівників органів внутрішніх справ передбачає: а) знання принципів і норм права; б) загострене почуття обов'язку і справедливості; в) прагнення використовувати будь-які засоби для викриття осіб, які вчинили правопорушення; г) повага до прав громадян; д) усе перераховане. 7. Правова культура особи передбачає: а) знання СВСІУ, законів, що існують у державі; б) переконаність у справедливості законів; в) усвідомлене ставлення до права, уміння орієнтуватися в законодавстві; г) дотримання законів під страхом покарання; д) прагнення обмежувати свою поведінку рамками права. 8. Правовий нігілізм — це: а) негативне ставлення до права, невіра в його спроможність бути ефективним регулятором суспільних відносин; б) відсутність юридичної освіти; в) неучасть у виборах; г) ідеалізація права, віра в те, що з його допомогою можна вирішити абсолютно всі соціальні проблеми; д) прагнення завоювати голоси виборців ціною необґрунтованих обіцянок. 9. Для подолання правового нігілізму необхідно: а) підвищити якість законодавства; б) ввести більш жорсткі санкції за правопорушення; в) підвищити престиж юридичних професій; г) забезпечити реальне виконання прийнятих законів; д) усе перераховане. 10. Правова культура містить такі компоненти: а) правова свідомість та правова поведінка; б) позитивна правова свідомість та правомірна поведінка; в) правова ідеологія та правова психологія; г) правова поведінка та правова ідеологія. 11. Правова свідомість містить наступні компоненти: а) правова ідеологія та правові знання; б) позитивна правова свідомість та негативна правова свідомість; в) правова ідеологія та правова психологія; г) правові знання та правова поведінка. 12. Діяльність, спрямована на формування позитивної правової свідомості, називається: а) правозастосування; б) правове виховання; в) право реалізація; г) правотворчість. 13. Сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права, - це: а) правова культура; б) правова свідомість; в) правова психологія; г) правова ідеологія.
14. З яких елементів складається структура правосвідомості: а) правова культура та правова ідеологія; б) суб’єкт, об’єкт, зміст; в) правова ідеологія та правова психологія; г) правоздатність та дієздатність.
15. Стихійний пласт правової свідомості, виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени, — це: а) правова ідеологія; б) правова поведінка; в) правова психологія; г) усе зазначене.
16. Сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, що в концептуальному, систематизованому вигляді відбивають і оцінюють правову реальність, — це: а) правова ідеологія; б) правова поведінка; в) правова психологія; г) усе зазначене.
17. Основні напрями впливу правосвідомості на правові явища, правову систему в цілому — це: а) правова ідеологія; б) правова поведінка; в) правова психологія; г) функції правосвідомості.
18. Система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу, - це: а) правова культура особистості; б) правова культура суспільства; в) правова культура нації; г) правова культура індивіда.
Література 1. Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. - №12. – С.75. 2. Бабкин В.Д. Правовое воспитание курсантов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с. 3. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. - №10. – С.120. 4. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с. 5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. - №4. – С.24. 6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. - №4. – С.154-159. 7. Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. - № 11/12. – С. 2-8. 8. Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38. 9. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31. 10. Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №1. – С.8-13. 11. Кутиркін А. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України // Право України. – 2008. - № 3. – С.122 – 126. 12. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. – 2007. - № 2. – С. 26 - 31 13. Мартышин О.В. Национальная политическая и правовая культура в контексте глобализации //Гос. и право. – 2005. – № 4. – С.9-17. 14. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. - №4. – С.21. 15. Скуратівський А. Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. – 2004. - №1. – С.118. 16. Тимошенко В. Визначальні фактори правової свідомості // Право України. – 2008. - № 6. – С. 41 – 47. 17. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. – 2005. - №4. – С.26. 18. Цимбалюк М. Онтологічний аспект дослідження права та правосвідомості // Право України. – 2007. - № 2. – С. 31 – 35. 19. Цимбалюк М. Правова реальність та онтологія правосвідомості // Право України. – 2008. - № 1. – С.22 – 27. 20. Швачка В.Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук. праць. – Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.24. - С.374-382. 21. Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Государство и право. – 2005. - №7. – С.69. ТЕМА 25. ЗАКОННІСТЬ, ПРАВОЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК Питання, що виносяться на розгляд на семінарському занятті. 1. Поняття законності, її місце в житті суспільства. Загальні вимоги законності. 2. Поняття, соціальна цінність і об’єктивна необхідність правопорядку. Правопорядок: поняття, функції і принципи. 3. Правопорядок і суспільний порядок. Співвідношення правопорядку, законності і суспільного порядку. 4. Основні шляхи укріплення законності та правопорядку. 5. Система гарантій законності і правопорядку. Методичні рекомендації З правом та законом щільно пов’язане таке юридичне явище як законність. Тому, закінчуючи вивчення курсу теорії держави і права, ми розглядаємо такі взаємопов’язані фундаментальні категорії юридичної науки і практики, як законність, правопорядок і дисципліна. Законність, з одного боку, є своєрідним правовим засобом державної влади та народу щодо встановлення і підтримання правопорядку, а з іншого – серцевиною, основою дисципліни, яка, у свою чергу, становить одну з форм проявів правопорядку у країні. Законність виражає загальний принцип ставлення суспільства до права в цілому. У зв’язку із цим, її зміст необхідно розглядати у трьох аспектах: а) як “правовий” характер суспільного життя; б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов’язків його виконання всіма без винятку; в) з погляду вимог реального захисту і забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Аналізуючи зміст законності, слід врахувати, що у правовій дійсності вона виявляється в трьох аспектах, також і як: - принцип функціонування правової системи суспільства; - метод здійснення державної влади; - режим суспільно-політичного життя. Для усвідомлення сутності законності як невід’ємного елемента демократії необхідно вивчити її основоположні принципи та відповідні гарантії. У монографічній літературі наводиться різна кількість принципів законності. При цьому всі автори виділяють верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності. Правопорядок – це державно-правове явище, пов’язане з державною владою, оскільки саме влада встановлює та забезпечує правопорядок, охороняє та захищає його від порушень. Без правопорядку неможлива реалізація державних завдань, здійснення сутності, форм і функцій влади. Що ж до правопорядку і громадського порядку, то необхідно виходити з того, що вони характеризують стан впорядкованості суспільних відносин, урегульованих відповідними соціальними нормами. При вивченні теми, необхідно виконати наступні завдання письмово в зошитах із самопідготовки. Практичні завдання 1. Засвоїти визначення понять: законність, правозаконність, правопорядок, суспільний порядок. 2. Скласти в зошиті схему: гарантії законності та правопорядку. 3. “Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам”. Пояснити цю думку, що належить давньоримському політичному діячу, оратору і філософу Марку Тулію Цицерону. 4. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що “демократія без законності – справа неймовірна, оскільки законність – це принцип, глибинна сутність якого полягає в рівності всіх перед законом”? Відповідь дати в письмовій формі. 5. Назвати види юридичних гарантій законності та правопорядку в незалежній України. Відповідь дати в письмовій формі. 6. Навести конкретні приклади нормативно-правових актів, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку в нашій державі. Чи може, на вашу думку, сам факт наявності нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання та охорону певних суспільних відносин, свідчити про наявність законності? 7. Проаналізувати тезу Бориса Чичеріна: “Де немає свободи, там немає суб’єктивного права, а де немає закону, там немає об’єктивного права. Проте до цих двох засад приєднується новий елемент – влада, що має своїм призначенням охороняти закон та обмежувати свободу. Вона становить необхідну ланку будь-якого суспільного порядку”. 8. У деяких науковців (Н.В. Витрук) побутує думка, що законність стосується тільки виконання законів і тільки посадових осіб. На його думку, порушення законів, що вчиняють громадяни та інші особи, не є порушенням законності, а лише порушенням правопорядку. Заперечуючи йому, В.В. Лазарев стверджує, що обмеження суб’єктів законності посадовими особами невиправдане: законність поширюється на всіх і не містить будь-яких обмежень. Назвіть правильну, на вашу думку, точку зору та обґрунтуйте свою відповідь. 9. Скласти таблицю основоположних принципів законності.
10. Підготувати реферати за темами: «Правопорядок як результат режиму законності», «Законність та демократія», «Внутрішньодержавний та світовий правопорядок».
|
