Україна: суб'єкти соціально-трудових відносин з боку працівників

Суб'єкти соціально-трудових відносин формувалися тривалий час. Їх визначення дотепер зазнає зміни в законодавстві України.

З боку працівників суб'єктами виступають всі індивіди, всі трудящі, всі категорії і групи працівників згідно Міжнародної класифікації статусу зайнятих (див. розділ I), як зайняті, так і безробітні: найняті робітники; працедавці; трудящі, працюючі на підприємствах, що належать їм (які не використовують найнятих робітників на постійній основі); члени виробничих кооперативів; члени сім'ї, що беруть участь в роботі; трудящі, непіддатливі класифікації по статусу – як носії встановленого трудовим законодавством первинного права.

Якщо ж розглядати один з найбільш масштабних типів системи соціально-трудових відносин в сучасних умовах, такий як механізм соціального партнерства, соціальний діалог, то тут суб'єктом соціального діалогу з боку працівників виступають найняті робітники. Вони, укладаючи з працедавцем індивідуальний трудовий договір, придбавають, згідно з ним, відповідні права і обов'язки.

Іншим суб'єктом є організація найнятих робітників – професійний союз, а точніше – організація профспілки в особі виборного органу підприємства, установи, організації (профспілковий комітет). Основна його функція, як і всієї профспілки, визначена Конституцією України (частина 3 ст. 36): захищати трудові і соціально-економічні права і інтереси своїх членів. Всі професійні союзи мають рівні права.

Законодавством передбачається ще один суб'єкт: інші органи, окрім профспілки, які уповноважені трудовим колективом на представництво, а у разі відсутності таких органів – представники трудящих, вибрані і уповноважені трудовим колективом.

На практиці в особливих випадках такими органами виступають ради трудових колективів і, в окремих випадках, постійно діючі страйкові комітети.

На територіальному (регіональному) рівні найняті робітники також реалізують своє право учасника соціального діалогу, механізму соціального партнерства через власні організації і об'єднання – профспілки.

На обласному рівні (включаючи Автономну Республіку Крим, р. Київ) це представництво здійснюють окремі організації галузевих профспілок (обласні комітети, ради і міжсоюзні (міжгалузеві) профспілкові об'єднання (обласні федерації, ради). На районному, міському рівні таке представництво здійснюється вибірково в численних організаціях профспілок (переважно в галузях, де є відповідальний представницький орган з боку працедавців). Це галузі агропромислового комплексу, споживчої кооперації, освіти, охорони здоров'я, культури, державних установ.

Представництво найнятих робітників на галузевому рівні традиційно виконують галузеві профспілки. Якщо за об'єкт оцінки представництва прийняти укладення галузевих угод, то стороною кожної галузевої угоди з боку найнятих робітників нині виступає один або декілька галузевих профспілок. З прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди» галузевим профспілкам офіційно надане право на укладання галузевих колективних угод з соціальними партнерами.

На національному рівні представництво працівників здійснюють більше тридцяти профспілкових об'єднань, галузевих і спеціалізованих профспілок, офіційно діючих автономно один від одного, які, проте, об'єднуються для ведення переговорів з працедавцями і укладання Генеральної угоди, проведення консультацій з найважливіших соціально-трудових питань або обговорення законопроектів, а також прийняття інших рішень соціально-економічного напряму (мал. 8.1).

Повноваження профспілок регламентуються Законом України «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності», іншими нормативно-правовими актами в цій сфері.

Згідно Закону[5], професійний союз – це добровільна неприбуткова суспільна організація, об'єднуюча громадян, зв'язаних загальними інтересами по роду їх професійної (трудовий) діяльності (навчання).

Забороняється будь-яке обмеження прав або встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв'язку з приналежністю або не приналежністю до профспілок або певної профспілки, вступом або виходом з нього.

Таким чином, приналежність або не приналежність до профспілок не спричиняє за собою яких-небудь обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України і іншими нормативно-правовими актами України.

Забороняється обумовлювати найом громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежно від членства в профспілках.

Профспілки в своїй діяльності незалежні від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, працедавців, інших суспільних організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів профспілок в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з працедавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Рис. 8.1. Суб'єкти соціально-трудових відносин з боку працівників

У питаннях колективних інтересів профспілки здійснюють представництво і захист інтересів громадян незалежно від їх членства в профспілках. Це положення виявляється, зокрема, у тому, що положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

У питаннях індивідуальних прав і інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів в порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, стаття 43 КЗпП України дозволяє за ініціативою власника звільнити працівника, що не є членом професійного союзу, без попередньої згоди профспілкового органу, діючого на підприємстві, в установі, організації.

Оскільки основною задачею профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями по дотриманню законодавства про працю.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звертання за захистом своїх прав до судових органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємостосунках з працедавцями, органами державної влади і органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів і угод, а також відповідно до законодавства.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, які проектуються, будуються або експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь в розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві і давати свої висновки про них.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь в розробці державної політики зайнятості населення, державних і територіальних програм зайнятості, проводять сумісні консультації по цих проблемах з працедавцями, їх об'єднаннями, а також з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.

Профспілки, їх об'єднання мають право брати участь і проводити відповідні консультації з питань залучення і використовування в Україні іноземної робочої сили.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної платні, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, направлених на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини і соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням.

Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію і проведення страйків, зборів, мітингів, ходів і демонстрацій в захист трудових і соціально-економічних прав і інтересів працівників відповідно до закону.

Профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях і їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права і інтереси.

Якщо на підприємстві, в установі або організації створено декілька профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації по укладенню колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої профспілки.

Виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації:

– укладає і контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про залучення до відповідальності посадовців за невиконання умов колективного договору;

– спільно з працедавцем вирішує питання упровадження, перегляду і змін норм праці;

– спільно з працедавцем розробляє напрями розподілу засобів фонду споживання, бере участь в рішенні питань оплати праці працівників підприємства, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов введення і розмірів надбавок, доплат, премій, винагород і інших стимулюючих, компенсаційних виплат;

– спільно з працедавцем вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності і надання відпусток, введення підсумкового обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення понаднормативних робіт, робіт у вихідні дні і т.п.;

– спільно з працедавцем вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;

– бере участь в рішенні соціально-економічних питань, визначенні і затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;

– бере участь в розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;

– дає згоду або відмовляє в дачі згоди на розірвання трудового договору з працівником за ініціативою працедавця у випадках, передбачених законами;

– бере участь в розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, роботі комісій із питань охорони праці, здійснює контроль за відшкодуванням підприємством, установою або організацією збитку, заподіяного працівникам каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виробництвом або виконанням їм трудових обов'язків;

– здійснює суспільний контроль за виконанням працедавцем законодавства про працю і про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі або організації безпечних і нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням встановлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;

– здійснює контроль за підготовкою і наданням працедавцем документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;

– здійснює контроль за наданням пенсіонерам і інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі або організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями по медичному обслуговуванню, забезпеченню житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних установ і іншими соціальними послугами і пільгами згідно статуту підприємства, установи або організації і колективному договору.

Не можна сказати, що Закон України «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» закріпив такий правовий статус профспілок, який би відповідав ринковим відносинам. До невирішених питань відносяться: закріплення на законодавчому рівні не тільки прав, але і обов'язків профспілкових органів; рішення питань про майнову відповідальність профспілок за невиконання своїх обов'язків, визначення джерел для такої відповідальності.

Слід підкреслити, що в країнах з ринковою економікою відстежується вплив профспілок на продуктивність і прибутки. У Законі ж не сказано про обов'язки профспілок щодо підвищення продуктивності, економічного зростання, зниження витрат виробництва, ефективної організації праці і виробництва, забезпечення трудової дисципліни і інших обов'язках, направлених на безпосередній внесок (а не тільки на права) профспілкових органів в підвищення рівня життя трудящих, якості трудового життя. У Законі не передбачена майнова відповідальність за рахунок профспілкових органів, а також адміністративна і кримінальна відповідальність профспілкових функціонерів.

Як підкреслюється в навчальному посібнику[6] «Трудове право України» в умовах демократії і плюралізму стає актуальним недопущення монополізації профспілками права бути представниками інтересів працівників у всіх випадках. Слід визнати: якими б важливими не були профспілки, вони лише посередники.

Головними фігурами в економіці, у виробничих відносинах залишаються власники (працедавці, підприємці) і працівники (трудовий колектив).

Прагнення визнати профспілковий орган за сторону колективного договору не тільки неправильно по суті, але і суперечить правам профспілок. Адже укладення колективних угод – це не просто компанія з ознаками демократії. Головною метою є їх реальне виконання і повна відповідальність сторін за таке виконання.

Ясно, що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору і повинен нести повну відповідальність за таке виконання.

З викладеного виходить висновок про необхідність прийняття Закону України про трудові колективи і визначення правового статусу цього важливого колективного суб'єкта соціально-трудових відносин.

Повноваження трудових колективів регулюються КЗпП України, Законами України «Про підприємства в Україні», «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок врегулювання колективних трудових суперечок (конфліктів)», «Про приватизацію державного майна», «Про оренду державного і комунального майна».

Відповідно до статті 252 КЗпП України і пункту 1 статті 15 Закону України «Про підприємства в Україні», трудовий колектив підприємства утворюють всі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, регулюючих трудові відносини працівника з підприємством.

Напередодні ухвалення нового Трудового кодексу України і Закону України «Про трудові колективи» всі питання правового регулювання положення трудових колективів потребують переоцінки, в орієнтації їх на ринкові відносини і демократичні принципи. З таких позицій слід розглядати не тільки конкретні повноваження трудового колективу, його права і обов'язки, але, в першу чергу, саме поняття трудового колективу.

Очевидно, в основу конкретних пропозицій необхідно покласти об'єктивні суспільні інтереси працедавця і працівників. В процесі виробництва можна виділити дві групи таких інтересів: співпадаючі і протилежні.

Трудовий колектив має загальні, співпадаючі інтереси з власником (працедавцем) в стратегічному питанні про отримання як тільки можливо більшого прибутку, в ефективній організації виробництва, в підборі кваліфікованих і добросовісних кадрів, в забезпеченні внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, дотриманні техніки безпеки, охороні праці.

Протилежні інтереси лежать в основі розподілу прибутку, оплати праці, відрахувань з прибутку на заходи щодо упровадження нових захисних технічних засобів, безпеки праці, нешкідливих і безпечних технологій; фінансування з прибутку заходів щодо соціально-побутового обслуговування працівників, за поданням додаткових трудових пільг.

Зона протилежності соціальних інтересів достатньо велика. І в суспільній свідомості, і в правовому регулюванні ці суб'єкти традиційно знаходяться по різні сторони соціальних «барикад». Відповідно, зі значення поняття трудового колективу і його повноважень достатньо ясно видно, що трудовий колектив повинен охоплювати тільки найнятих робітників, що працюють за трудовим договором. Тобто йдеться про працівників, що тривалий час працюють на підприємстві. Особи, які виконують для підприємства разові роботи за цивільно-правовими договорами, до складу трудового колективу не включаються.

Виходячи ж з приведеного вище законодавчого визначення, в трудовий колектив входять також і працюючі власники. Очевидно, неможливо в такому варіанті забезпечити належне укладення колективного договору, бо змішання сторін приводить в непридатність сам принцип соціального партнерства і перетворює таку угоду на декларацію.

Чинним законодавством про працю передбачені повноваження трудового колективу у встановленні колективних умов праці, укладенні колективного договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, схваленні комплексних планів по поліпшенню охорони праці і контролю за їх виконанням, утворенні комісії по трудових суперечках на підприємстві.

У статті 252 КЗпП України встановлені принципи матеріальної зацікавленості трудового колективу в результатах господарської діяльності: досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника; підприємство, що забезпечує виробництво і реалізацію кращої продукції (робіт, послуг) з меншими витратами, одержує більший госпрозрахунковий дохід і переваги в своєму виробничому і соціальному розвитку і оплаті праці працівників.

Закон України «Про підприємства в Україні» встановлює, що всі питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу і їх сімей вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства, колективного договору і законодавчих актів України. Пенсіонери і інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються рівним з його працівниками медичним обслуговуванням, забезпечуються житлом, путівками в оздоровчі і профілактичні заклади. Підприємство зобов'язане постійно покращувати умови праці і побуту жінок, підлітків, жінок, що мають малолітніх дітей (стаття 26).

Законодавство передбачає права трудових колективів по отриманню права власності на майно свого підприємства, а також права на оренду майна державних підприємств.

Актуальним є питання про розмежування прав трудових колективів і профспілок на виробництві.

Контрольні питання і індивідуальні завдання

1. Що вважається початком профспілкового руху?

2. Які загальновизнані принципи профспілкового руху?

3. Які чинники роблять вплив на попит на послуги профспілки?

4. Які чинники роблять вплив на пропозицію профспілкових послуг?

5. Яке положення молоді в сучасному профспілковому русі?

6. Що заважає залученню до профспілкового руху осіб, що працюють на малих і середніх підприємствах, зайнятих надомною працею або на тимчасовій роботі?

7. Яка загальна задача всіх організацій трудящих?

8. Чи можуть профспілки сприяти зростанню продуктивності?

9. Про що свідчить співпраця профспілок і працедавців?

10. Хто виступає суб'єктами соціально-трудових відносин з боку працівників в Україні?

11. Які повноваження профспілок регламентуються Законом України «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності»?

12. Які основні функції діяльності профспілок?

13. Що вирішує виборний орган профспілкової організації на підприємстві?

14. Які питання правового статусу профспілок не знайшли віддзеркалення в Законі України «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності»?

15. Кого слід було б визнати за головного виконавця умов колективного договору?

16. Яка повинна бути роль трудового колективу в регулюванні соціально-трудових відносин на підприємстві, в установі, організації?