Теорії дивідендної політики та методи нарахування дивідендів

До числа найпоширеніших теорій дивідендної політики підприємства можна віднести такі моделі: модель Міллера-Модільяні (Dividend Irrelevance Theory); модель синиці в руках (Bird-in-the-Hand Theory); модель податкових переваг (Tax Preference Theory); сигнальна модель; модель М. Дженсена; модель Ла Порта.

Згадані вище теоретичні моделі обґрунтування величини грошових дивідендних виплат (табл. 5.1) визначають особливості формування дивідендної політики з позицій ринку, однак менеджери, приймаючи управлінські фінансові рішення щодо дивідендної політики, використовують, як правило, такі методи нарахування грошових дивідендів:

залишковий метод дивідендних виплат (residual dividends);

метод стабільних дивідендів (regular dividends);

метод гнучкої дивідендної політики;

метод стійкого приросту дивідендів;

метод стабільних дивідендів та екстра виплат (regular dividends with extra);

метод компромісу (compromise dividend policy).

Залишкові дивіденди (residual dividends). Грошові дивіденди виплачуються підприємством лише за умови дотримання таких принципів визначення абсолютної величини грошових дивідендних виплат:

дивіденди виплачуються після фінансування всіх інвестиційних проектів із позитивною чистою приведеною вартістю;

на реінвестування спрямовується та частина чистого прибутку підприємства, яка дає змогу профінансувати згадані інвестиційні проекти із дотриманням цільового значення фінансового левериджу (дотримання цільової структури капіталу).

Таблиця 5.1

Практичне застосування теорій дивідендної політики

Теорія	Величина виплат
Теорія іррелевантності (Moдільяні-Міллера)	Будь-який розмір дивідендних виплат є ефективним
Синиця в руках (Гордон, Лінтнер)	Максимізація поточних дивідендних виплат
Теорія податкових переваг	Мінімізація поточних виплат
Сигнальна модель	Стабілізація розміру грошових виплат
Теорія агентських витрат Free Cash-flow (Дженсен)	Зменшення грошових виплат акціонерам з метою збільшення корпоративного достатку; грошові виплати на користь акціонерів доцільно здійснювати у формі викупу акцій
Модель Ла Порта	Грошові виплати визначаються рівнем залежності менеджменту від власників корпоративних прав

 

Метод стабільних дивідендів. Абсолютна величина грошових дивідендів не прив'язується до фактичних фінансових результатів за звітний період і відповідає встановленому рівню дохідності корпоративних прав, що забезпечує найбільшу інформаційну впевненість акціонерів щодо очікуваного рівня своїх доходів.

Метод гнучкої дивідендної політики (метод стабільного дивідендного виходу). На відміну від попередніх підходів до визначення абсолютної величини грошових виплат підприємства цей метод прив'язує розмір грошових дивідендних виплат до абсолютної величини фінансових результатів підприємства у звітному фінансовому періоді, за який виплачуються дивіденди, шляхом затвердження незмінного коефіцієнта дивідендних виплат.

Метод стійкого приросту дивідендів. Як свідчить світова практика, новостворені суб'єкти підприємництва (особливо представники новітніх галузей економіки) у перші роки свого функціонування реалізують політику стабільного приросту дивідендів, що дає змогу менеджерам названих суб'єктів підприємництва досягти таких цілей: 1) формування позитивного іміджу на ринку капіталу; 2) спрощення доступу до фінансових ресурсів шляхом розміщення наступних емісій корпоративних прав. Однак така політика грошових дивідендних виплат через обмеженість зростання абсолютної величини чистого прибутку підприємства може бути реалізована лише протягом чітко обмеженого періоду часу, який зазвичай не перевищує 10 років.

Компромісна дивідендна політика, яка виділяється в окремих джерелах, передбачає, що щорічні рішення щодо грошових дивідендних виплат розглядаються та приймаються, зважаючи на такі чинники:

потреба у капіталі для фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV;

уникнення рішення про скорочення абсолютної величини грошових дивідендних виплат;

уникнення емісії нових корпоративних прав;

підтримання цільового рівня фінансового левериджу;

забезпечення цільового рівня коефіцієнта дивідендних виплат (DPR).