Міністерство Освіти України Слов’янський Державний педагогічний інститут кафедра педагогіки Дипломна робота Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості. Виконав: студентка 4 курсу 4Уз Філологічного факультету (укр.мова та література) заочного відділення СДПІ Котенко О.Ю. Слов’янськ, 2001 (2). ЗМІСТ ВВЕДЕННЯ 3Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 6 1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ 6 1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16 1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині 16 1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині 18 1.2.3. Виховання дитини в неповній родині 19Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21 2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21 2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ 28 2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті. 28 2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя. 28 2.2.3. Виховання і потреба досягнення. 29 2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ? 34Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙІ ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ. 39ВИСНОВОК 51ЛІТЕРАТУРА 53ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ» 55 ВВЕДЕННЯ Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будуєзалізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей,п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагороднішаробота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожнійродині, - це витвір людини. Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чимне порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють удитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежитьморальна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієїроботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд умайбутнє. Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину мистворюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'юбатька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять одинодного і разом з тим люблять і поважають людей. Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаютьсяйого вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ,пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і йогоперша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуттятого, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя.Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним,бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє...Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинкималенької людини диктуються тільки його потребами, людина виростаєвиродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя імайже усяка відсутність вимог до себе. Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли допотреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивномупобуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більшсильний, більш тонкий, більш мудрий побудник - борг. Власне, людське життяпочинається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, ате, що треба робити в ім'я загального блага. Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багатоодержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки,любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам пособі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають уцьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати,часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їхспогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробуванісинівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарнесімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею,незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, колизгадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не булакрасунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинствасвідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити втих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява можемалювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків. Мета цієї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини,стосовно до нашої країни. Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родинув нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує однамати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховуєтьсядитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що"нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І щотаке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметомдослідження в цій роботі. У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливидорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків. Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище,як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічнихумовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовкифахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасногодомашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання- новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; уцій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення,накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити вихованнясоціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крімсімейного, співтовариства. Робота складається з передмови, чотирьох розділів, де приведені,педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблемродини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання. Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальнихзакладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини івиховання дитини. Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетиповародина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків,вихователів. У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльностіАстраханського обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей іпідлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей. Розділ 1 РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу,засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язаніспільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цейнайдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку:від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин. Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовомусуспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки. Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише втому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейнихвідносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного зпоказників використовується поняття “сімейна група”. Слово “шлюб” походить від російського слова “брать”. Сімейний союзможе бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбнівідносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацаходруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними. Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку -від полігамії до одношлюбності. Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну усімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великогогосподарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла внаступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшлаподружня.[1] Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовуваніродиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні іформуванню нового типу родини - бездітної. По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну,матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм. Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинкудружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі буврозповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжяоселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”. Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненнімолодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий типродини називають неолокальним. Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можнавважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де єможливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання. Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоділюди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться-50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість”. Сучасні шлюби “постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років.Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішившипрофесійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й уУкраїні. Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один ізчленів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність завирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хочасімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною різницю у віцічоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років(причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносинторкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин маютьмісце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний длястолиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стаєодержання визначених вигод. Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує рядвзаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності,життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну,господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільноюфункцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовженнясвого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики.Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний іінтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регуляторомнароджуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваностіна Україні.[2] Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стаєособистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичноговпливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликанаформувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Томувиділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс. Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, щозахищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і теплодомашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційномуспілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людинібути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і змістекономічної функції складається у веденні не тільки загальногогосподарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини вперіод їхньої непрацездатності. У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються йфункції родини. Ведучої в історичному минулому була економічна функціяродини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - буворганізатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих.Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. Вданий час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільшповно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінськимпедагогом Ю.Хямяляйнен [3]. Виділяючи періоди формування родини, вінвідзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні визначеніфункції, що може бути представлено наступною таблицею. Основні періоди розвитку родини і функції членів родини |Стадії родини|Основні функції родини || |Батьківські функції |Функції дитини ||1.Етап |Усвідомлення партнерських | ||формування |відносин, зміцнення взаємин | ||родини |між чоловіками; створення | || |сексуальних відношень, що | || |задовольняють обох; розвинуто | || |взаєморозуміння, що дозволяє | || |кожному вільно виявляти свої | || |почуття, налагодження | || |відношенні з батьками та | || |іншими родичами, що | || |задовольняють обидві сторони; | || | розподіл часу між будинком і | || |роботою; вироблення порядку | || |прийняття рішень, що | || |задовольняють обидві сторони; | || |бесіди між чоловіками про | || |майбутнє родини | ||II. Родина, |Звикання до думки про |Дитина залежна від матері і||що чекає |вагітність та народження |починає довіряти їй; поява ||дитину, |дитини; підготовка до |прихильностей; оволодіння ||родина з |материнства і батьківства, |навичками найпростішої ||дитиною |звикання до ролі батька і |соці-альної взаємодії; || |матері; звикання до нового |пристосування до чекань || |життя, пов'язане з появою |інших людей; розвиток || |дитини; створення в родині |координації рухів рук та || |атмосфери, сприятливої і для |очей; перебування зручного || |родини, і для дитини; турбота |ритму зміни спокою і дії; || |про потреби дитини; розподіл |оволодіння словами, || |обов'язків по будинку і |короткими фразами, мовою || |наглядом за дитиною, що не | || |перевантажує жодного з батьків| ||III.Родина з |Розвиток інтересів та потреб |Подолання протиріччя між ||дитиною |дитини; подолання почуття |бажанням бути завжди ||дошкільного |пересичення материнством |об'єктом своєї прихильності||віку |(батьківством) і роздратування|і неможливістю цього; || |з приводу хронічного недоліку |звикання до самостійності; || |часу для власних потреб: пошук|виконання вимог дорослого || |квартири, що відповідає |по дотриманню чистоти || |потребам родини; розподіл |(охайність під час їжі, || |обов'язків та відповідальності|гігієна полових органів): || |між батьками в постійно |прояв інтересу до товаришів|| |мінливих ситуаціях; підтримка |по іграх; прагнення бути як|| |сексуальних відносин, що |мати та батько || |задовольняють обох, і бесіди | || |про майбутніх дітей; подальший| || |розвиток взаємин у родині - | || |відкритих, що дозволяють | || |дружинам говорити на самі | || |різні теми; розвиток відношень| || |з батьками в зв'язку з появою | || |дитини і виконанням ними нової| || |ролі; збереження колишнього | || |кола друзів і своїх захоплень | || |поза будинком (у залежності | || |від можливостей родини); | || |вироблення способу життя | || |родини, формування сімейних | || |традицій, бесіди батьків про | || |виховання дітей | ||IV. Родина |Виховати в дітей інтерес до |Отримання навичок, ||школяра |наукових і практичних знань; |необхідних для шкільного || |підтримка захоплень дитини; |утворення; прагнення бути || |подальший розвиток взаємин у |повноправним і готовим до || |родині (відкритість, |співробітництва членом || |відвертість); турбота про |родини; поступовий відхід || |подружні відносини й особисте |від батьків, усвідомлення || |життя батьків; співробітництво|себе як особистості, яку || |з батьками інших школярів |люблять і поважають; || | |включення в групу || | |однолітків, спільна з ними || | |діяльність; знайомство з || | |правилами поведінки і || | |мораллю групи; розширення || | |словникового запасу і || | |розвиток мови, що || | |дозволяють чітко викладати || | |свої думки: усвідомлення || | |значення || | |причинно-наслідкових || | |зв'язків і формування || | |наукової картини світу ||V. Родина з |Передача відповідальності і |Позитивне відношення до ||дитиною |волі дії дитині в міру |власної статі та ||старшого |дорослішання і розвитку його |фізіологічних змін, що ||шкільного |самостійності; підготовка до |відбуваються; прояснення ||віку |нового періоду життя родини; |для себе ролі чоловіка і || |визначення функцій родини, |жінки; відчуття || |розподіл обов'язків і поділ |приналежності до свого || |відповідальності між членами |покоління; досягнення || |родини; підтримка відкритості |емоційної незалежності, || |у взаєминах між різними |відхід від батьків; вибір || |поколіннями в родині; |професії, прагнення до || |виховання підростаючих дітей |матеріальної незалежності; || |на гідних зразках, на власному|підготовка до дружби з || |прикладі – дорослої людини, що|однолітком протилежної || |любить іншу людину, але |статі, шлюбу, створенню || |знаючого міру батька (дорослої|родини; поступове || |жінки, дружини, матері); |формування власного || |розуміння і прийняття |світогляду || |індивідуальності дитини, | || |довіра і повага до нього як до| || |унікальної особистості | ||VI. Родина з |Відрив від підростаючої |Усвідомлення свого ||дорослою |дитини, здатність відмовитися |положення як положення ||дитиною, що |від колишньої влади над ним; |самостійної людини, що може||входить у |впевнення дитині, що в |відповідати за свої вчинки;||світ |будь-яких життєвих ситуаціях |створення міцних і в той же|| |вона завжди одержить розраду і|час гнучких відносин, що || |допомогу під батьківським |задовольняють обох, зі || |дахом; створення доброзичливих|своїм можливим майбутнім || |умов для нових членів родини, |чоловіком (дружиною); || |що прийшли в неї через шлюбні |позитивне відношення до || |зв'язки; турбота про подружні |власної сексуальності і її || |відносини при новій структурі |задоволення у відносинах з || |родини; спокійний вступ у нову|партнером; створення || |стадію шлюбу і підготовка до |власної системи цінностей, || |виконання ролі бабусі та |світогляду, свого укладу || |дідуся: створення гарних |життя; знайомство із || |відносин між власною родиною і|задачами розвитку || |родиною дитини |партнерських відношень при || | |формуванні родини || |Партнерські функції ||VII. Родина |Відновлення подружніх | ||середнього |відносин; пристосування до | ||віку |вікових фізіологічних змін; | ||(“порожнє |творче, радісне використання | ||гніздо”) |великої кількості вільного | || |часу; зміцнення взаємин з | || |родичами і друзями; входження | || |в роль бабусі (дідуся) | ||VIII. |Усвідомлення власного |Поряд з функціями, що ||Престаріла |відношення до смерті і |стосуються розвитку ||родина |самотності; зміна будинку |власного сімейного життя || |відповідно до потреб людей |прояв турботи про старих || |похилого віку; пристосування |батьків; допомога їм, якщо || |до життя на пенсії; виховання |це необхідно, матеріальна і|| |готовності в міру зменшення |духовна; підготовка до || |власних сил прийняти допомогу |остаточного відходу || |інших людей; підпорядкування |батьків: підготовка своїх || |своїх захоплень і справ своєму|дітей до втрати бабусі || |віку; підготовку до неминучого|(дідуся) || |кінця життя, знаходження віри,| || |що допоможе спокійно дожити | || |роки і спокійно вмерти | | Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становленняі розвитку родини функції її членів змінюються. Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхнівзаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьківі дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого “головніше” і вродині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного.Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють досиметрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина.Соціолог В.Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин уродині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логікиіндивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реальногоспіввідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини.Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнанняйого права на особисті інтереси скріплюють родину. Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякогороду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, рістцін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населеннямали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію доросту. И.Ф.Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблемвиховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічнихтруднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бутиавторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матеріміняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконуютьнепрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, іїхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навітьперевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитетубатьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховніможливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалусуспільства. Крім падіння народжуваності відзначається і такий негативний факт вінституті родини, як збільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаютьсянегативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшеннявипадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровнородинних зв'язків, погіршення матеріального становища, дисгармоніявідтворення населення (Н.Я.Соловйов, В.А.Сисенко та ін.). Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокремаТ.П.Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітейвиникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини -це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками,конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить переддитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовійструктурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин зрозлученими батьками. Діти 2,5 – 3 років реагують на розпад родиниплачевно, агресивно, з порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну. Цейвисновок підтверджується і закордонними дослідниками: емоційне здоров'ядітей безпосередньо зв'язане з існуванням постійно діючого спілкуваннядитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує вдитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності. 1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша:єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, щоне знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитиніприходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбатипсихічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чи сестри. Що б там неговорили психологи, життя однієї - єдиної дитини в родині нерідкоскладається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі,однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, щобуло б нерозумно не зважати на них уваги. Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їйнадмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неї тільки тому, щовона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякіз нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як митримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут -недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деякихобмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, іншіпобоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньомуматеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, простоне люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки. Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву- тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, пестять - однимсловом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток їїнеминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою миоточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами ірозчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і відінших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієїж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саметому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їйзанадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неїнабагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів,усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрамибатьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важкознайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячомуспівтоваристві. Як запобігти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багатохто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблеми і можна вирішитиподібним шляхом, то де впевненість, що варто народити ще одну дитину, як мивідразу ж досягнемо повної адаптації першої. У будь-якому випадку потрібновсіма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах.Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагатобільш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку,якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватисяоднією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батькаі матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму.Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю.Хвороба цієї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, істрах такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитиназвикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Длябатьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, іволею - неволею вони виховують егоїста. Для розвитку психіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, уякому вона змогла б вільно пересуватися. Їй потрібна внутрішня і зовнішняволя, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійнорука батьків. Дитині не обійтися без забрудненого обличчя, розірванихштанів і бійок. Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні,їй нав'язують роль зразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися,особливо виразно читати вірші, вона повинна бути зразково чепурною івиділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбні плани намайбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю,спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитинаперетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінюєсебе, дитину. Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила,у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості! 1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативніхарактеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми. З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміннявважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованогоположення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальнихрис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєнняморальних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватисятакі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага долюдей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування,адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більшпідготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольовіконфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої ізанижених вимог до себе. Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний ісуперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачаютьпочуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднаковуприхильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіциттепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадкахсупутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуттяущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність,неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітнійродині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства,керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе цезвичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітнихродинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків,особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для вихованнядітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, дітиз багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів. Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб таінтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині зоднією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. Уцьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини маєдуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родинпоказав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності. 1.2.3. Виховання дитини в неповній родині Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділродини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно іпоштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання. Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкритосвої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення віднеї. Дитина може зберігати ці почуття багато років. Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках цедуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність,розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона знедовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо йвідчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з нимбачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщобатьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюютьсвідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тимсамим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині. У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхуватибатьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їхзаперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, айого інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення.Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання,плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чиінакше, відбиваються страждання і переживання матері. Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснитийому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи.Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склаласянадмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюдженихпомилок - надмірна опіка матері над сином. Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до ньогопотрібно відноситися цілком свідомо. Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще,вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву ітим не ставити дітей у скрутне становище. Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми цетвердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки. Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальнулітературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно,педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало.Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завждивпевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їйможна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть забсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різнихситуаціях, але і їхнє подальше життя? Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистостібатьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що добатьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - цеособливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфікапочуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чиномтим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. Анестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленькоїлюдської істоти. Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості втому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах удитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна ісама необхідна з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно. Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму тапідліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головнавимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливорозуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов'ю у своїхповсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала,була впевнений, що її люблять. Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітямлюбов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, цеприводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути цетвердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме принедоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитинапозбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяннядитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні відчасу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чиз раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і ззабезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у вихованняматеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість іншихбатьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина,сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - цеуніверсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бутирекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини вбудь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками даютьдітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність ітурботу. Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, щовідбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самимдріб'язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігатиза всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини.Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широковаріюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але кориснозамислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту міждітьми і батьками в родині. Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати здитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьмиі батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого. Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг дозагальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мовайде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зорудорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однакпершорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішеннюпроблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько вспілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати необ'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навітьїї творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини,розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючисьмісцем справжньому діалогу. Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує,полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дужеважко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над»дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність – дитина фізично слабша,недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійнопрагнути до встановлення рівності. Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активнийсуб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитинилише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власнихдосягненнях, власному вдосконаленні. Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт,що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Підвпливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні формиспілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною,батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішнійсвіт помітно трансформується. З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка,що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючидітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливусередовища, у якому виховує і дітей». Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьківпостійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей. Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати,ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність їїіндивідуальності. Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківськоїлюбові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило.психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батькаминазивається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання правадитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числінесхожість на батьків. Приймати дитини - значить затверджувати неповторнеіснування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед,необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійновисловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитисявід негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «Отбезглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебетільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумівби, як зробити!». Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожнетаке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою биситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушуєвпевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило неоцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійсненудію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківськоїлюбові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю,тому що ти є, люблю такого, який є». Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своємурозвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше,виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, вихованняскладається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільномужитті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творенняправильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контактуміж батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові дотакому, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, упостійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнаннялюдини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися безпостійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне,що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможебатькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей,направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостейособистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зіслабостями і недосконалостями. Оцінку не особистості дитини, а її дії і вчинків важливо здійснювати,змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чиледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи цезмусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чиінший вчинок при повному визнанні особистості дитини і твердженні любові донього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження ізробить правильні висновки. Вона може помилитися і наступного разу чи послабості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висота будевзята», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки,радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю. Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще ітому, що дуже часто за батьківським осудом йде невдоволення власнимповодженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім з іншого приводу. Занегативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняття даєможливість проникнення у світ глибоко особистісних переживань дітей. Сум, ане гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції істинно люблячої своєїдитини, що проймають батьків. Незалежність дитини. Зв'язок між батьками і дитиною належить донайбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тимдовше повинний він залишатися в тісній залежності від материнськогоорганізму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннєпереривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить донайбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілкомнезалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе.Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, - це розділене існування,головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разомз тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти,підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батькинамагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодьперед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, амолоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть саміпізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем,причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично ізсамого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиноювиявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А першісамостійні кроки, а перше «Я - сам!», вихід у більш широкий світ,пов'язаний з початком відвідування дитячого саду? Буквально щодня всімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції. Рішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншоїміри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їму ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостями взаємодії знавколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистостібатьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини дуже сильнорозрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям.В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий садмолодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родиніпідліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають упоходи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний увиборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю. Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більшзагальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед змотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводженнядорослої людини визначається досить великим і складним наборомрізноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистостілюдини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожногорухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими длялюдини, інші - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-якалюдська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують.Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та самадіяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїмпсихологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькамнеобхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якимизбуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їхвиховними умовами. Дистанція, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родині,безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання ускладній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різнихмотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце вбатьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованнюмайбутньої дитини. 2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ 2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті. У людини як істоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування -спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» вемоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційномуконтакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якомулюдина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучні зйого власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті івипробує кожна здорова людина незалежно від віку утворення, цінніснихорієнтацій. Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється«уставленою» саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центромпотреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки,що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактах зіншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій часонукам. Найчастіше при такому вихованні виникають великі проблеми. Батькинесвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби,перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола. 2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя. Великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо вихованнястало єдиною діяльністю, що реалізує потребу сенсу життя. Потреба сенсужиття проаналізована польським психологом К.Обухівським, характеризуєповодження дорослої людини. Без задоволення цієї потреби людина не моженормально функціонувати, не можуть мобілізуються усі свої здібності вмаксимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано зобґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятнимта заслуговуючим схваленням самої людини напрямком його дій. Чи значить це,що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій, свого життя?Очевидно ні, однак кожний прагнув в разі потреби знайти зміст свого життя. Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати,чи батько, бабуся можуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід зафізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть цеусвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливимивони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина,виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя втратиловсілякий зміст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачатиположення «опікунки», що власноручно миє п'ятнадцятирічного хлопця,зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди погано робить»,виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». Урезультаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен проявсамостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такоїсамопожертви для дитини очевидна. 2.2.3. Виховання і потреба досягнення. У деяких батьків виховання дитини збуджується так званою мотивацієюдосягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що невдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вонине були досить здатними і наполегливими. Батько хотів стати лікарем, алейому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріялаграти на фортеп’яно, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібноінтенсивно вчитися музиці. Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьківздобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою,адже вона продовжувач нашого життя...» Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потребаемоційного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя,виховання проводиться на укороченій дистанції і дитина обмежується у своїйсамостійності. При реалізації визначеної системи виховання, коли мотиввиховання ніби відсувається від дитину, дистанція може бути будь-якою, цевизначається вже не стільки особистісними установками батьків чиособливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Але проблеманезалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблема несвободидитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьомурегулюючі виховання, зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвиткувластивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, аіноді і спотворюючи його хід. Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче,корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бутинаправлене сімейне виховання. Деякі автори намагалися простежити, як пов'язані риси характерубатьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливості характеру чиповодження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщомати виявляє схильність до туги, пригніченості, то й у її дітей будутьпомітні такі ж здібності. При більш пильному вивченні цього питання усевиявилося значно складніше. Зв'язок особистості батьків і вихованихособливостей поводження дитини не настільки безпосередній. Багато чогозалежить від типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Теперпсихологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості чи веліннябатька здатна в залежності від різних умов викликати і самі різні формиреагування, а надалі і стійкого поводження дитини. Наприклад, різка,запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси- брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а самепригніченість, боязкість. Зв'язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкуваннявиховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання в ціліснійособистості людини - усе це і додає вихованню кожного батька особливий,неповторний, індивідуальний характер. Саме тому майбутнім батькам, що хотіли б виховувати свою дитину нестихійно, а свідомо, необхідно почати аналіз виховання своєї дитини заналізу самих себе, з аналізу особливостей своєї власної особистості. 1. Конфлікт поколінь — вічна проблема сімейного виховання. 2. Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються правильно. 3. Усе своє життя батьки повинні, підкорити вихованню дітей. 4. Карати дітей необхідно, але помірковано. Час від часу з'являються повідомлення про племена, у яких підлітки незнають конфліктів з дорослими. У застиглому, окостенілому суспільстві, дежорстко дотримуються древні традиції й уклад життя, просто не залишаєтьсямісця для міжпоколінних зіткнень. Таке трапляється в племенах ПівденноїАмерики, Африки, Австралії, що проживають у важкодоступних районах, майжене торкнутих сучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, що розвивається,природна зміна поколінь виявляється не тільки наступністю, але і боротьбоюнового зі старим, що народжується з відживаючим. Людство розвивається нерівномірно. У періоди затишку, відносноїстабільності громадського життя підлітки не настільки різко вибивалися з їїколії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакше поводятьсяпідлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичногоспособу життя. Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехід від полюванняі скотарства до землеробства відбувався протягом тисячі років, а відаграрного суспільства до індустріального протягом сотень років. Заразстрімко набирає темпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вонаперевершить промислову. Протягом максимум десятків років відбудутьсярадикальні зміни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу насоціальні проблеми. Упровадження комп'ютерів не тільки у виробництво, але йу побут змінить спосіб життя, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни втехнології виробництва стрімкі і неминучі. Ніж швидше розвиваєтьсясуспільство, тим помітніше розходження між поколіннями, тим складніше форминаступності. Нове покоління неминуче попадає в інші умови життя, чим їхнібатьки. Молоді неминуче в більшому ступені втягуються у процесперетворення. Але це зовсім не означає, що молодим легше жити. Молодь охочесприймає, приміром, волю вибору професії, супутника життя, але це жадає відних більшої відповідальності, самостійності. Для правильного вибору однієїволі мало, необхідний і життєвий досвід, якого ще недостатньо. Досвідбатьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо в нових. Необхіднорозуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, а що необхідноперебороти. Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тимгостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуації загострюютьпроблему «батьків і дітей»? Раптово воля сп'яняє, кружляє голову. Багаточого з того, що раніш було не можна, — тепер можна. Соціально незріліпідлітки виступають свідками катастрофи старих норм. До цього важкозвикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом. Родина є первинною і найбільш чуттєвою до суспільних змін соціальноюструктурою. Виховання дітей проходить не тільки в будинку, але й у дитячихяслах, садках, школах. Навчання дітей цілком взяли на себе навчальнізаклади. Розваги і відпочинок усе більше проходять поза будинком. Розпадтрьохпоколінної родини ускладнює передачу моральних цінностей, послаблюєконтроль старших над молодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільноготранспорту. Діти легко пересуваються за межі досяжності родини. Ясельневиховання, забезпечуючи дитині відхід і харчування, не може компенсуватибатьківської любові і ласки. І це також стає однією з причин нечутливостідітей. У минулому родина працювала, як єдина. Спільна праця батьків і дітейдозволяла природно вирішувати питання трудового виховання. Тепер основнаробота проводиться поза будинком. Діти не бачать працю батьків і мало чуютьпро неї. Часом вони навіть не знають, чим займаються їхні батьки. Нестабільність родини підтримується економічною незалежністючоловіків і ускладненням взаємних вимог. На перший план виходять неекономічні, а емоційні стимули. Чим освітченіша людина, тим вище йскладніше рівень його вимог. Емоційна напруга торкнулася не тількидорослих. З ранніх років дітей переслідує конкуренція: конкурси в престижнікласи, спеціалізовані школи, спортивні секції. Навіть спорт втратив свійчисто ігровий й оздоровчий характер. Відсутність одного з батьків ускладнює виховання дітей, але й уповних родинах діти часто обділені батьківською увагою. Якщо обоє батька нехочуть поступатися своїми професійними інтересами, то, зайняті на роботі,завантажені домашніми справами, вони менше часу приділяють дітям. Залишкивільного часу з'їдає телевізор. Спільний перегляд телепередач —нерівноцінний еквівалент спілкування і навіть не заміняє спільноговідвідування кіно чи театру. Зміна соціального середовища завжди виявляло недостатністьтрадиційної системи виховання, і це давало привід говорити про труднощівиховання, про те, що раніш усе було легше й простіше. Там, де формивиховання не відстають від відповідних соціальних умов, труднощів немає чиїх значно менше. Складність в наступності досвіду поколінь полягає в тому, що дітямдоводиться опановувати тими знаннями і спеціальностями, що були недоступніїх батькам. Тому тут не може йти мова про пряму передачу професійногодосвіду. Молодим доводиться діяти в умовах, коли старий досвід не тільки недопомагає, але навіть заважає. Приймати рішення треба самостійно. Цевимагає великої гнучкості, пластичності, рухливості. На перший планвиходить не покора, а виховання самостійності, ініціативи. Не випадковоставиться питання про шкільне і студентське самоврядування. Найважливішимиякостями особистості стають почуття гідності і формування соціальноївідповідальності. Які на ваш погляд причини зниження виховного впливу родини: |1 |• Зниження рівня життя ||2 |• Занепад моралі ||3 |• Суспільний регрес ||4 |• Загострення конфлікту поколінь | Розставте цифри напроти тверджень від 1 до 4. 1 — найбільш значима причина 2 — менш значима і так далі в порядку убування. 2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ? Сімейні традиції — один з основних засобів виховання, тому що перш,ніж потрапити в школу (ясла, інший колектив), дитина пізнає себе йідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь, дозволяють дитиніусвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками,дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, колибули зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок, шануватисімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше потреба виробити традиціїсвої власні, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоблюди, що живуть під одним дахом почували себе дійсною родиною. Тут постаєпитання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі.Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі,це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ,учить його спілкуванню. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити.Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотриманняякихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічінового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботніобіди, — коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дужечекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе, як членародини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдомайого не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїмипереживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванніособистості дитини, буде сприяти її гармонічному розвитку. Чи згодні ви з тим, що відродження держави можливо через відродженняродини? Дуже довгий час у нашій країні відбувалася підміна сімейних цінностейцінностями комуністичних ідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більшабстрактних. У результаті ми маємо сьогодні те, що маємо: діти забуваютьсвоїх батьків, виростаючи вони не цінують щастя появи власних дітей ізалишають їх у дитячому будинку, дуже часто ці діти так ніколи і непотраплять знову в родину, і виростають, не знаючи що таке сімейніцінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому що череззниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинахрідко більше одного-двох. Відродження втрачених сімейних цінностей можепривести до відродження суспільства, тому що маючи родину — людина маєнадійний тил, у нього виникає насущна потреба піклуватися про свою родину,своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчуватисвою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслугу суспільстві, щоб досягти цього державі потрібно піклуватися про своїхгромадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодналюдина не буде слухати заклики до його цивільної совісті з екранателевізора, щодня він бачить зовсім інше. Це дуже складна проблема, івирішувати її необхідно цілим комплексом засобів, а не тільки призиваючивідроджувати сімейні цінності. Педагогічні задачі Сашко погано вчився в школі, був порушником дисципліни, знаходивсяпід впливом «дурної компанії». Вчителя, заклопотані поводженням хлопчика,неодноразово викликали в школу батьків. Батьки вважали, що їхній хлопчик —звичайна дитина і вчителі до нього просто чіпляються. Що стосується йогоповодження в школі, так вони тут ні при чому: «Нехай там за ним стежатьпедагоги». І от Сашко на лаві підсудних. Батьки обвинувачують школу в тім,що вона недогляділа хлопчика. 1. Чи згодні ви з позицією батьків Сашка? 2. Яка роль родини в моральному вихованні дитини? 3. Яка роль школи у вихованні дитини? 4. Від чого залежить успіх у вихованні? Не можна погодитися з думкою батьків Сашка. Украй рідко діти ідуть заприкладом педагогів, частіше це приклад близьких, родини. Тому основиморального виховання закладаються тільки в родині. Школа може тількидопомогти дитині навчитися орієнтуватися в цьому світі, дати їй необхіднийнабір знань і навичок, допомогти сформуватися як особистості. Але основиморальних підвалин закладаються в родині, ще зовсім у юному віці. Знайпершими яскравими враженнями дитина одержує уявлення про «правилажиття». І багато в чому саме від батьків залежить, які правила він приймедля себе. Педагоги ж, будучи в першу чергу професіоналами і вважаючи однимз головних своїх принципів не нашкодити дитині, завжди стежать за своїмидіями, тому їхнє поводження і вчинки дуже часто виявляються схожими,«шаблонно правильними». І дитина не завжди звертає на це увагу — вчительтак підходить, як він зобов'язаний підходити. А батьки роблять так чиінакше, тому що так потрібно робити, і це є єдино правильний спосіб дії, щодитина засвоює на все життя. Таким чином, у даній ситуації не можна вважатишколу винною у всіх гріхах. Батькам необхідно розуміти, що це їхня дитина,і тільки вони відповідальні за те, якою людиною вона стане. Батьки Олега дуже забезпечені люди, але в родині розлад. Батько імати хлопчика навіть не спілкуються один з одним і цілком зайняті своїмипроблемами. Олег вчиться в сьомому класі, має авторитет у своїх однокласників івважається «крутим». Виховання батьками сина обмежується грошовимиподарунками то з боку батька, то з боку матері. Батьки впевнені, що цьогоцілком достатньо для того, щоб їхня дитина виросла нормальною людиною. 1. Чи згодні ви з позицією батьків Олега? 2. Чи можливо, обмежуючи лише матеріальним забезпеченням, виховати повноцінну у всіх відносинах людину? 3. Як ви думаєте, до чого може привести подібне виховання дитини? Цю дитину можна тільки пожаліти. Потім у житті йому буде дуже важко,без нормальних людських відносин. У нього в майбутньому можуть бути «усіблага цивілізації», але «нікому буде води подати». Так само шкода тихлюдей, що опиняться поруч з ним. Їм так само буде важко розраховувати нанормальну відповідну реакцію з боку цієї людини: у матеріальному світінемає місця таким поняттям, як любов до ближнього, жаль, та й просто вповазі. Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ. Соціальна криза, безробіття, ріст дитячої безпритульності ісоціального сирітства створила необхідність забезпечення соціальноїреабілітації неповнолітніх. Одним зі шляхів рішення даної проблеми є створення установ, що ведутьцілеспрямовану роботу з реабілітації социально-дезадаптованих дітей тапідлітків. АОСРЦ для дітей і підлітків (із притулком) були відкриті згіднопостанови Голови Адміністрації Астраханської області №227 від 11.08.94. Обласний соціально-реабілітаційний Центр для дітей і підлітків (АОСРЦ)є науково-практичною, навчально-виховною установою державної системисоціального захисту населення, що поєднує і координує діяльністьсоціальних, медичних, психолого-педагогічних, правових служб регіону, щозаймаються абілітаціею та реабілітацією дітей і родин, що їх виховують. АОСРЦ діє на основі строгого дотримання Конвенції ООН про правадитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту ірозвитку дітей. Контроль за діяльністю Центра здійснює відділ із проблемродини, жінок і дітей обласного Департаменту соціального захисту. Центр має статус державно-суспільного органа опіки і піклування, і начас утримання дітей несе відповідальність за їхнє здоров'я; має правопредставляти інтереси дітей у суді і перед третіми обличчями, уживатизаходів по оздоровленню умов їхнього сімейного виховання. Відповідно доінтересів дітей він оберігає їх від зазіхань і жорстокого звернення з бокубатьків та інших, а в разі потреби клопочеться перед судом про позбавленнябатьків батьківських прав, про тимчасову передачу дітей в інші родини,дитячі будинки і школи-інтернати. Установа дає притулок дітям і підліткам від 4-х до 18 років, якіопинилися в складній життєвій ситуації і які потребують соціальногозахисту. Це діти і підлітки:. покинуті і заблудлі;. що відмовилися жити в родині чи навчально-виховній установі;. які залишилися без піклування, постійного місця проживання, без засобів для існування;. які повернулися зі спецшкіл і нужденні в соціальній адаптації і підтримці;. затримані за бродяжництво;. які були підвергнуті будь-яким формам насильства;. змушені на час хвороби батьків залишити свій будинок;. з гостронужденних родин із критично низьким рівнем життя. Центр у своїй діяльності керується наступними засадами: пріоритетінтересів дитини і його благополуччя у всій діяльності Центра; опора вреабілітаційній діяльності на позитивні початки в духовному і фізичномурозвитку дитини; здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності на основіконтактної взаємодії з дезадаптованими підлітками. АОСРЦ здійснює наступні види діяльності:. надання невідкладної допомоги при погрозливій ситуації;. прове
