Орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Вимова голосних

Голосні в українській мові, на відміну від росій­сь­кої, є звуками пов­но­го творення, і вимовляти їх слід чітко не лише під наго­ло­сом, а й у ненаго­ло­ше­ній позиції.

1. Звук о в нена­голо­ше­ній позиції ніколи не переходить в а: корова, го­лова, золотий, молоко. Грубим порушенням є «акання», нехарактерне для української мови: дав параду, болить галава, зрослі патреби, да­тримання угоди.

2. Ненаголошений о у вимові незначно набли­жається до у тільки тоді, коли в наступному скла­ді є наголошений у: коужух, зоузуля.

3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде.

4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаго­ло­шеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сие­ди­мо, бачиела.

 

Вимова приголосних

1. На відміну від російської мови, в українській не ог­лушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кін­ці сло­ва (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.

2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завж­ди вимовляють твердо: чех, чо­біт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали непра­вильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.

3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мо­ви. Ґ вжи­вають обов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґед­затися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґ­лик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт.

Акцентологічні норми сучасної української літературної мови

Наголошування іменників

1. У віддієслівних іменниках на - ання, -ення частіше наголошено суфікс: навч а ння, піз­н а н­ня, запи­т а н­ня, чит а ння, вид а ння, вч е ння;

2. Абстрактні іменники на - ина, утворені від прикметників, мають наголос на за­кін­чен­ні: старовин а, глибин а, величин а, височин а, новин а;

3. Складні слова з компонентом - пис мають наголос на голосному, що стоїть перед цим компонентом: літ о пис, рук о пис, прав о пис, пер е пис, жив о пис;

4. У словах іншомовного походження компонент - метр є наголошеним: кіло­м е тр, сантим е тр, децим е тр, проте у назвах приладів наголос падає на сполучний голосний: терм о метр, хрон о метр, гідр о метр;

5. У словах іншомовного походження з компонентом - лог цей компонент є наголошеним: монол о г, діал о г, катал о г;

6. У словах іншомовного походження з компонентом - кратія наголо­шено склад -кра-: демокр а тія, бюрокр а тія, аристокр а тія;

7. В іменниках першої та другої відміни, в яких у називному відмінку множини наголошено закінчення, у разі поєднання з числівниками два, три, чотири наголошують основу: два с и ни, три шл я хи, дві кн и жки;

8. Англійські і німецькі прізвища зберігають наголос на першому скла­ді (Ф і шер, Д і ккенс), французькі – на останньому (Дасс е н, Екзюпер і), поль­ські – на передостанньому (Міцк е вич, Слов а цький). Незначна частина прі­звищ в українській мові змінила наголос: (Нью­т о н, Рентг е н, Шексп і р);
складні іменники мають наголос здебільшого на першій частині: вс е світ, Чорн о биль, Жовт о брюх.

Наголошування дієслів

Існують розбіжності між говорами південно-західного наріччя (х о джу, б у ло, при­н е сти) і південно-східного: ходж у, бул о, принест и, проте наголос українсь­кої літературної мови в основному сформувався на основі південно-східних діалектів. Тому варто звернути увагу на такі правила:

1) у дієслів з наголошеним - ти під час відмінювання наголошуємо останній склад: вест и – вед у, ведем о, ведет е, іт и – ід у, ідет е.

2) безпрефіксні дієслова, в яких наголошено суфікс, у першій особі однини теперішнього часу мають наголос на закінченні, а в інших особах – на корені: ходж у, пиш у, любл ю, робл ю, каж у, печ у, береж у, але х о чу.

3) у дієсловах, що в минулому часі жіночого роду мають наголос на закінченні, залишають такий самий наголос і в множині: бул а – бул и, взял а – взял и, знайшл а – знайшл и.

Граматичні норми сучасної української літературної мови