Поняття про грунтовий профіль і профільний ме-
тод вивчення грунтів в науку ввів В. В. Докучаєв в кінці минулого
століття. Основними складовими частинами профілю є генетичні
горизонти. В сучасному грунтознавстві під генетичним горизонтом
розуміють однорідні шари грунту, з яких складається грунтовий
профіль і які різняться між собою зо морфологічними ознаками,
складом і властивостями.
Сукупність генетичних горизонтів називають грунтовим про-
філем. Для кожного природного типу грунтоутворення характерна
своя сукупність горизонтів. Всі горизонти в профілі взаємно по-
в’язані і взаємно зумовлені. Вони формуються в процесі генезису
грунту з материнської породи одночасно як єдине ціле. Отже, про-
філь грунту—це генетична цілісність всіх його горизонтів.
В свій час В. В. Докучаєв виділив в грунті всього три генетич-
них горизонти і позначив їх першими літерами латинського алфа-
віту А В С (А — перегнійно-акумулятивний, В — перехідний, С —
материнська порода). З накопиченням знань про грунти ця номен-
клатура горизонтів стала недостатньою. Над її доповненням і удо-
сконаленням працювали Г. М. Висоцький, К. Д. Глінка, С. О. Заха-
ров, Д. Г. Віленський, Б. Б. Полинов та ін.
У тридцятих роках нинішнього століття український грунтозна-
вець О. Н. Соколовський (1936) запропонував принципово нову си-
стему індексів. Детальніше її розробили його учні (М. К. Крупсь-
кий та інші, 1979). Систему індексів О. Н. Соколовського в наш
час з успіхом використовують в Україні.
Розвиток грунтознавства привів до виділення великої різнома-
нітності генетичних горизонтів різних типів грунтів. На жаль, до
сьогоднішнього дня у грунтознавстві різних наукових шкіл немає
єдиного підходу до діагностики і символіки різних грунтових го-
ризонтів. Далі наведено індексацію генетичних горизонтів, запро-
поновану Б. Г. Розановим (1983), який сподівається, що ця систе-
ма стане загальновизнаною і буде узаконена як стандартна
(табл. 5).
Крім головних символів у всіх системах індексації використо-
вується додаткова символіка, яка розкриває специфіку тихчи ін-
Таблиця 5. Система індексів генетичних горизонтів грунту
|
| Індекси горизонтів
|
|
| Назва горизонтів
| За систе- мою В.В. Докучаєва
| За систе- мою О.Н. Соколовсь- кого
| За систе- мою Б.Г. Розанова
| Коротка характеристика
|
| Торф’яний
| ат
| Т
| Т
| Формується на поверхні в умо вах постійного надмірного зволоження
|
| Торф’яний мінералі-
зований
| ат
| ТС
| ТА
| Орний торф’яний горизонт змінений осушенням і обро- бітком
|
| Лісова підстилка або степова повсть
| Ао
| Но, Нл, Нс
| О
| Шар відмерлих органічних решток рослин і тварин
|
| Дерновий
| Ad
| Hd
| Ad
| Формується під трав’янистою рослинністю, половину і біль- ше об’єму становлять коріння рослин
|
| Перегнійний або торфово-перегнійний
| А
| ТН
| АТ
| Гумусно-акумулятивний, вміст органічної речовини 15–35%, мулуватий, чорний, постійно або періодично насичений водою
|
| Гумусний
| А; А1
| Н
| А
| Гумусно-акумулятивний гори-зонт з вмістом органічних ре- човин до 15%
|
| Орний
| АОРН
| Н
| АОРН
| Поверхневий гумусний гори- зонт, змінений обробітком
|
| Елювіальний
| A2
| Е
| Е
| Освітлений, білястий, розта-шований під гумусним гори-зонтом (підзолистий, осолоді- лий та ін.)
|
| Ілювіальний (пере-хідний)
| В (В1, В2, B3)
| І
| В
| Глинисто-ілювіальний (Bt), залізисто-ілювіальний (Bf), гумусо-ілювіальний (Bh), сольовий (Bsa), гіпсовий (Bcs) та ін.
|
| Глейовий
| G
| Gl
| G
| Формується в умовах постій-ного надмірного зволоження, має сизе або оливкове забарв-лення, іноді з іржавими пля-мами
|
| Солонцевий
| В1
| Sl
| Впа
| Характерний для солонців, має високий вміст обмінного Na+
|
| Карбонатний
| Вк
| Ік, Рк
| Вса
|
|
| Материнська порода
| С
| Р
| С
|
|
| Підстилаюча порода
| D
| D
| D
|
|
ших горизонтів. Так, в системі О. Н. Соколовського перехідні гори-
зонти позначають мішаними символами, які складаються з симво-
лів основних горизонтів. Наприклад, Не — гумусно-елювіальний,
Рис. 12. Типи будови грунтових профілів (за Б. Г. Розановим. 1983):
1 — примітивний; 2 — неповнорозвинений; 3 — нормальний; 4 — слабкодиферен-
ційований; 5 — порушений (еродований); 6 — реліктовий; 7 — багаточленний;
8 — поліциклічний; 9 — порушений (перевернутий); 10 — мозаїчний (строкатий).
Іh — ілювіально-гумусний, Egl — елювіально-глейовий, Pk — кар-
бонатна материнська порода та ін.
Отже, українська символіка більше відбиває характерні озна-
ки горизонтів.
Різноманітні природні умови зумовлюють велику різноманіт-
ність грунтових профілів. За характером співвідношення генетич-
них горизонтів всі грунтові профілі поділяють на дві великі групи:
Рис. 13. Схема формування (будови) профілю автоморфних (1)
і гідроморфних грунтів (2).
прості і складні. В межах кожної групи виділяють кілька типів
грунтових профілів.
До групи простих профілів належать грунти з примітивним, не-
повнорозвиненим, нормальним, слабкодиференційованим і еродо-
ваним профілями.
До групи складних профілів належать профілі реліктового, ба-
гаточленного, поліциклічного, перевернутого глибоким обробітком,
строкатого (мозаїчного грунтів) (рис. 12). Переважна кількість су-
часних зональних і інтрозональних грунтів мають нормальний тип
будови профілю, який і потрібно детально вивчити.
Залежно від ландшафтно-геохімічних умов формування грунти
поділяють на дві групи: автоморфні і гідроморфні.
Лвтоморфні грунти формуються на добре дренованих вододілах
під впливом низхідного руху атмосферних опадів, які зумовлюють
рух хімічних елементів зверху донизу.
Гідроморфні грунти формуються в умовах близького заляган-
ня грунтових вод. У цьому разі грунтоутворення відбувається під
впливом висхідного руху води, яка періодично або постійно зба-
гачує грунт хімічними сполуками і таким чином формується хіміч-
ний склад грунту. Схеми будови автоморфного і гідроморфного
грунтів наведені на рис. 13.
