В. А. Ковда в своїх працях (1981, 1985) підкреслює
загально планетарну роль грунтів як акумуляторів органічної ре-
човини і енергії. Він запропонував гумусний горизонт грунтів пла-
нети вважати особливою енергетичною оболонкою — гумосферою.
Підраховано, що грунти з середнім вмістом гумусу (4—6%) (200—
400 т/га) накопичують на 1 га стільки енергії, яка дорівнює енер-
гії 20—30 т антрациту.
Енеогію органічної речовини грунтів для здійснення життєвих
процесів використовують мікроорганізми і безхребетні тварини
для фіксації азоту та для багатьох інших хімічних і біологічних
процесів. Тому підтримання запасів гумусу в грунтах — найакту-
альніша проблема сучасного землеробства. В багатьох регіонах
земної кулі вміст гумусу в грунтах за останні 30—40 років змен-
шився на 30%.
Гумусні речовини поліпшують фізичні властивості грунту. Грун-
ти з високим вмістом гумусу мають широкий діапазон фізичної
стиглості, тобто їх можна обробляти в широкому інтервалі воло-
гості. Такі грунти потребують менших затрат на механічний об-
робіток. За даними І. В. Кузнецової, підвищення вмісту гумусу в
дерново-підзолистих грунтах до 5—6% сприяє підвищенню острук-
туреності грунту до 50%. Одночасно збільшуються пористість, во-
логоємкість і ємкість вбирання грунту.
Велике екологічне значення мають біологічно активні речовини,
що входять до складу органічної частини грунту. Наукові дослі-
дження багатьох вчених свідчать, що окремі компоненти гумусу
стимулюють ті чи інші фізіологічні процеси. Так, О. С. Безуглова
(1980) довела, що гумусні речовини стимулюють ріст кореневих
волосків і кореневої системи в цілому. Ферментативна активність
гумусу зумовлює інтенсивність надходження СО2 в приземний шар
атмосфери. Підвищення концентрації CO2 у повітрі інтенсифікує
фотосинтез рослин.
Таким чином, органічна речовина грунту і пов’язана з нею енер-
гія забезпечують стабільність біосфери. Виснаження запасу гумусу
в грунтах нашої планети призведе до необоротних екологічних на-
слідків. Перед сучасним суспільством стоїть завдання — відроди-
ти і зберегти оптимальний гумусний стан грунтів.
ГЕОГРАФІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗПОДІЛУ ГУМУСНИХ РЕЧОВИН В ГРУНТАХ
Вміст гумусних речовин в грунтах — характерна
генетична і класифікаційна ознака кожного типу грунту. Положен-
ня про закономірну зміну гумусу в зональних типах грунтів залеж-
но від географічних умов вперше сформулював В. В. Докучаєв у
праці «Російський чорнозем» (1883). В наш час для кожного зо-
нального типу грунту встановлено стабільний вміст гумусу в верх-
ньому горизонті і стабільний тип розподілу його запасів по гори-
зонтах профілю. Доведено також, що кожний тип грунту має пев-
ний якісний склад гумусу: відносний вміст гумінових і фульвокис-
лот, будова їх молекул, форми органо-мінеральних зв’язків тощо
(табл. 7).
З наведених даних видно, що максимально гумус накопичуєть-
су у глибоких і звичайних чорноземах. Тут склались найсприят-
ливіші гідротермічні і біохімічні умови, які забезпечили високу
продуктивність біологічної маси, помірну активність мікроорганіз-
мів, консервацію і збереження гумусу в грунтах.
Таблиця 7. Вміст і склад гумусу у верхньому горизонті зональних типів
грунтів (за М. М. Кононовою, 1969)
| Грунт
| Вміст гумусу, %
| Відношення ГК: ФК
| Вміст рухомих форм гумусних
кислот, %
|
| Сильнопідзолисті
| 2,5—3,0
| 0,6
|
| |
| Дерново-підзолисті
| 3,0—4,0
| 0,8
|
| |
| Сірі лісові
| 4,0—6,0
| 1,0
| 20—30
| |
| Чорноземи глибокі
| 9,0—10,0
| 1,7
| 20—25
| |
| Чорноземи звичайні
| 7,0—8,0
| 2,0—2,5
| 10—15
| |
| Каштанові
| 1,5—4,0
| 1,2—1,5
|
| |
| Бурі напівпустинь
| 1,0—1,2
| 0.5—0,7
|
| |
| Червоноземи (вологі субтропіки)
| 4,0—6,0
| 0,7—0,9
| 90—100
| |
| Фералітні (тропічні)
| 2,0—4,0
| 0,3—0,4
|
| |
| | | | | | | | |
На північ і на південь від чорноземної зони поєднання гідро-
термічних і біохімічних умов несприятливе для синтезу і накопи-
чення гумусу. В умовах посушливого клімату (сухі степи, напів-
пустині і пустині) біологічна продуктивність рослинних угруповань
незначна, а рештки відмерлих рослин швидко розкладаються до
повної мінералізації. На північ від чорноземів, в умовах тайго-
во-лісової зони переважає синтез фульвокислот, які легко вимива-
ються атмосферними опадами в нижні горизонти.
Розділ 9
ВБИРНА ЗДАТНІСТЬ, КИСЛОТНІСТЬ І ЛУЖНІСТЬ ГРУНТІВ
