Язичкова голка; 2 – нитковід; 3 – платина

 

У подальшому при підйомі голки від вихідного положення до завершення замикання її язичок буде триматися у відкритому положенні стінкою нитковода. Тому нитковід підводиться якомога ближче до голки.

Переміщення голки від вихідного положення до рівня повного замикання:

.

Відповідно повний хід голки:

.

Якщо знехтувати розмірами робочих органів у першому наближенні максимальну глибину кулірування можна визначити за такою формулою:

.

При цьому:

,

де l _max – максимальна довжина петлі;

,

де А – петельний крок,

В – висота петельного ряду,

d_н – діаметр нитки,

; ,

де С = 0,865 – коефіцієнт співвідношення густин для кулірної гладі,

,

де l = 1,25 – коефіцієнт для визначення діаметра нитки з бавовняної пряжі.

Одержаний діаметр нитки необхідно перевірити на можливість переробки на машині заданого класу. Для цього визначається величина ниткового проміжку D _н. У нитковому проміжку повинно розміститися як мінімум два діаметра нитки:

,

де d – товщина крючка голки в місці кулірування;

p – товщина платини в місці кулірування;

t – голковий крок.

 

Рисунок 5.4. Схема розміщення петель на язичкових голках при замиканні

 

Кути підйому y _п та кулірування b _к визначаються наступним чином. Кут підйому рекомендується вибирати таким, щоб при підйомі голок на замикання на розширених частинах чаш язичків розміщувалося б одночасно не більше однієї петлі. Виконання цієї умови необхідне для забезпечення перетягування нитки при сході петлі з чаші відкритого язичка. Розміщення двох петель на розширених чашах язичків буде перешкоджати перетягуванню нитки.

На підставі вищевикладеного визначаємо кут підйому:

,

де n – довжина чаші язичка, мм;

D – висота верхнього закруглення чаші язичка голки; мм.

 

Рисунок 5.5. Розрахункова схема для визначення протяжності петлетвірної системи

 

Під час визначення технологічного кута кулірування b _к необхідно враховувати кількість голок, що одночасно беруть участь у куліруванні. З точки зору технології (кулірування без защемлення) нитка повинна згинатися лише однією голкою і платиною. Але у такому випадку кут кулірування перевищує допустимі значення (значні навантаження на п’ятку голки при її зустрічі з кулірним клином, а також велика ймовірність заклинювання п’ятки голки в пазу замкової системи). Тому краще здійснювати розрахунок величини кута кулірування, коли нитка згинається не тільки голкою, але й платиною, лише торкаючись другої голки.

У такому випадку k = 2 і кут кулірування b _к визначають за такою залежністю:

.

Знаючи z ₁ та h _max, визначаємо горизонтальну протяжність ділянок траєкторії голок:

; ;

; .

Після цього визначаємо протяжність петлетвірної системи теоретичну L_т й дійсну L_д.

Теоретична протяжність петлетвірної системи L_т залежить від кутів підйому y _п та кулірування b _к. Більш раціонально при побудові траєкторії голок приймати кут підйому меншим від кута кулірування. У цьому випадку буде зменшена зношуваність замикального клина під час підйому голок. Так, теоретична протяжність визначається за такою залежністю:

.

З метою ще в більшій мірі зменшити зношуваність клинів, траєкторію голок на ділянці їх опускання виконують у вигляді ломаної лінії. Більший кут нахилу забезпечують у момент торкання крючка голки з ниткою, що переробляється. У цьому випадку теоретичну протяжність петлетвірної системи необхідно визначати за такою залежністю:

.

Дійсну протяжність в’язальної системи визначають з урахуванням горизонтальних площадок Г ₁ та Г ₂. Тому вона повинна бути збільшена в порівнянні з теоретичною на 10 %…15 %:

.

При цьому величини горизонтальних площадок приймають у таких границях:

Г ₁ = Г ₂ = (1,5 3,5)· t.