Закон заперечення заперечення

«Розвиток йде через постійне заперечення протилежностей одне одним, їх взаємоперетворенням, унаслідок чого в поступальному русі відбувається повернення у новому повторюються риси старого».

Закон заперечення заперечення розкриває загальне напрям, тенденцію розвитку матеріального світу. Щоб осягнути суть і стала значення цієї закону, потрібно передусім з'ясувати, що таке діалектичне заперечення і яке його місце у розвитку.

У будь-якій області матеріальної дійсності постійно відбувається процес відмирання старого, віджилого віку та механізм виникнення нового, передового. Заміна старого новим, відмираючого зароджуваним це і є розвиток, а саме подолання старого новим, які виникають з урахуванням старого, і називається запереченням.

Термін "заперечення" в філософію ввів Гегель, але вкладав до нього ідеалістичний сенс. З його погляду, основу заперечення лежить розвиток ідеї, думки.

Маркс і Енгельс, зберігши термін "заперечення", витлумачили його матеріалістично. Вони засвідчили, що заперечення є невід'ємний момент розвитку самої матеріальної дійсності. "У жодній області, - вказував Маркс, - неспроможна відбуватися розвиток, не заперечливе своїх колишніх форм існування". Розвиток земної кори, наприклад, минуло через ряд геологічних епох, причому таки кожен новий епоха, виникла з урахуванням попередньої, є відоме заперечення старої. У органічному світі кожен нового вигляду рослини або тварини, з'являючись з урахуванням старого, в той час та її запереченням. Історія суспільства також є ланцюг заперечень старих громадських порядків на нові: первісного суспільства - рабовласницьким, рабовласницького - феодальним, феодалізму - капіталізмом. Заперечення властиво та розвитку пізнання, науки. Кожна нова, досконаліша наукова теорія долає стару, менш досконалу.

Заперечення не є щось привнесене в предмет чи явище ззовні. Воно результат його власного, внутрішнього розвитку. Предмети і явища, як ми знаємо, суперечливі і, розвиваючись з урахуванням внутрішніх протилежностей, самі утворюють умови задля власного знищення, до переходу до нового, вище якість. Заперечення це і є подолання старого з урахуванням внутрішніх суперечностей, результат саморозвитку, саморуху предметів і явищ. Третій закон діалектики відбиває, за Енгельсом, результат певного циклу процесу розвитку та його спрямованість. Процес розвитку, руху носитьпоступательно-повторяемий характер.Поступательность і повторюваність надає циклічностіспиралевидную форму. Заперечення заперечення означає, що перехід із одного якісного стану до іншого стався після подолання початкового знищення старого якості, після переосмислення його й прийняття у певною мірою одного чи чогось речей, нагромаджене на попередньої щаблі.Т.о., кожен виток процесу розвитку стає іншим за змістом й спрямуванню, розвиток просувається закручуванням. Логічне заперечення заперечення: «Це правда»; «Це неправильно»; «Не не так». Останнє судження — негативне, але у іншому відношенні, воно рівнозначно стверджувальному. Заперечення заперечення може відбуватися неусвідомлено. Наприклад, заперечення більшовиками самодержавної форми влади обернулося встановленням ними державної ж, ще тільки більш посиленою монополії на влада.

Як приклад дії третього закону діалектики переважають у всіх підручниках наводять колос пшениці. Колос виростає завдяки смерті зерна, тобто він би заперечує зерно. Та коли сам колос дозріває, у ньому з'являються нові зерна, а сам колос хіба що вмирає, та її зрізають серпом. Отже, заперечення зерна причина виникнення колоса, і заперечення колоса причина виникнення нових зерен. У в духовній сфері прикладом дію Закону заперечення заперечення є повернення Гегеля до деяких положенням Геракліта. Цей повернення наслідком подвійного заперечення /Аристотель заперечував Геракліта, Гегель — Аристотеля/. Як помічав сам Гегель, усе це схоже дію негативним числами /«мінус на мінус дає плюс» тощо. п.