В процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять «природа», «біосфера», «ноосфера». Поняття «природа» багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт). Проте люди взаємодіютьлише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера - поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого. У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, грунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми. Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством. Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П.Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, - перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец.-сфера розуму). За В.І. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю. б) Взаємодія людини й природи Проблема «природа і суспільство» по-різному вирішується різними філософськими течіями. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексами людських відчуттів. Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства перебуває за його межами. Одні з них стверджували, що доля народів і держав зумовлені кліматом (Ш.Мон-теск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г.Бокль). Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства. Матеріалісти усіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З точки зору діалектико-ма-теріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей. З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного — характером стосунків між людьми. Суспільство — це сукупність людей, пов'язаних стійкими зв'язками. Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики. Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, постійно взаємодіє з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалась. З одного боку, в зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкоряла собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, з якими люди повинні рахуватися. Разом з тим, розвиток продуктивних сил породжував цілий ряд складних демографічних проблем, що зумовило тенденцію зростаючої залежності людини від природи. Про це мова буде йти далі. У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи виступає суспільство. Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалекти-ко-матеріалістичноїточки зору. Природає колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). В подальшому воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці. Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи та ін.). Проте в системі «природа — суспільство» вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є: а)розширення меж освоєння космосу — використання нових регіонів земної поверхні, світового океану, польоти в космос; б)проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи; в)інтенсифікація використання природних ресурсів; г)посилення впливу суспільства на структуру навколиш нього середовища — зміна біосфери, енергетичного і теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо. Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), в технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація і таке ін.). Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі. в) Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання. В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які становлять суть екологічних проблем. Екологія (грец. eikos — житло, місце проживання) — сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їх життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі. Найбільш складними сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є: проблема вичерпності природних ресурсів; підтримка рівноваги біосфери і збереження середовища. Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки — можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища. У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними і тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично виступає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп. Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням середовища, яке оточує людину: забруднення повітря, річок, озер, морів, надмірне зростання шумових навантажень, особливо в містах, захаращення великих територій різноманітними відходами, зменшення багатьох природних компонентів та видового складу тваринного і рослинного світу, деградація грунтів та інші форми порушення цілісності природи. Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів. Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане із збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90—98 % речовини, взятої від природи, перетворюються на відходи і забруднюють середовище. За існуючих тенденцій у 2002 році обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери повинен досягти понад 50 млрд. тонн, викидів твердих речовин — понад 725 млрд. тонн. Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру. Основними ознаками глобальності екологічних проблем є те, що: вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому; несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню люд ства; вони вимагають спільних зусиль усіх держав і народів; їм властивий надзвичайно високий динамізм. Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані настільки велика, що для її відвернення людству в його взаємовідносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки ряд серйозних негативних ефектів інтенсивної природно-перетворюючої діяльності людини не обмежується регіональними рамками, а має планетарний характер. Як ядерна, так і екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити і відвернути екологічні катаклізми. Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво у боротьбі за виживання людства вимагають розробки узгодженої наукової платформи, яка могла б бути сприйнятливою для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини повинна стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН. г) Демографічні проблеми сучасності Люди, які живуть на земній кулі, утворюють її населення. Це головні дійові особи у відношенні «природа - суспільство», вони творять і самих себе і всі взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в плані взаємодії природного і суспільного. Проблеми народонаселення вивчає демографія — наука про закономірності розвитку структури, розміщення й динаміку народонаселення. Починаючи з середини XX століття, в світі відбувається «демографічний вибух». Заданими спеціалістів, динаміка зростання чисельності народонаселення має такий вигляд: 1850рік- 1 млрд., 1930-2 млрд., 1960-3 млрд., 1976-4 млрд., 2000 рік — перевершило 6 млрд. чоловік. 90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2025 року населення планети зросте ще на 3 млрд. чоловік (в країнах Латинської Америки подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання треба подвоїти (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого зростання населення? На цю проблему існують різні точки зору. Одна з них — мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т. Мальтуса — 1766—1834 рр.). Згідно з нею кількість населення земної кулі зростає за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ — за арифметичною. У зв'язку з цим, людство не спроможне прогодувати себе. Всі біди — війни, епідемії, голод, кризи, безробіття та інші катаклізми, з точки зору мальтузіанців, об'єктивно зумовлені дією природних законів зростання народонаселення. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій для скорочення чисельності людей на планеті. З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства - результат не перенаселення. їх причини — в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку його соціально-економічної та політичної сфер. При сучасному рівні розвитку продуктивних сил, як доводять прогресивні вчені, земля може прогодувати до 10 млрд. чоловік. Основою соціального прогресу повинні бути тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній і соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або сповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним фактором.
74. Глобальні проблеми людства, імперативи виживання.
В процесі історичного розвитку людської діяльності відбувається ломка застарілих технологічних способів, а разом з ними і застарілих соціальних механізмів взаємодії людини з природою. На початку людської історії діяли переважно адаптаційні (пристосувальні) механізми взаємодії. Людина підкорявся силам природи, пристосовувався до змін, що відбуваються в ній, змінюючи в міру цього свою власну природу. Потім по мірі розвитку продуктивних сил запанувало утилітарне ставлення людини до природи, іншій людині. Сучасна епоха ставить питання про перехід до нового шляху соціальних механізмів, який слід назвати коеволюційний або гармонійним. Глобальна ситуація, в якій опинилося людство, відображає і висловлює загальну кризу споживацького ставлення людини до природних та соціальних ресурсів. Розум підштовхує людство до усвідомлення життєвої необхідності гармонізації зв'язків і відносин у глобальній системі "Людина - Техніка - Природа". У зв'язку з цим особливого значення набуває осмислення глобальних проблем сучасності, їх причин, взаємозв'язку, шляхів їх вирішення.
Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз'єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об'єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об'єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.
Всі глобальні проблеми сучасності можна звести до трьох основних груп:
1. Проблеми економічного і політичної взаємодії держав:
а) проблема запобігання світової термоядерної катастрофи та створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів;
б) проблема подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення нового міжнародного порядку.
2. Проблеми взаємодії суспільства і природи:
а) запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища;
б) забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством);
в) освоєння світового океану та космічного простору.
3. Проблеми взаємовідносин людей і суспільства:
а) проблема зростання народонаселення;
б) проблема охорони і зміцнення здоров'я людей;
в) проблеми освіти і культурного зростання.
У першій групі проблем ми назвали проблеми інтерсоціальние, переважно політичні проблеми. І це не випадково. Відношення між державами планети, проблема демілітаризації людства - ключова глобальна проблема. Мілітаризм став "раковою пухлиною" людства. Досить сказати, що 1 / 4 вчених світу втягнута у підготовку до війни. Військово-промисловий комплекс відволікає від творчих цілей величезні трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Ядерні держави накопичили таку кількість матеріалів, що розщеплюються, що його достатньо для багаторазового знищення всього живого на планеті. І нарешті, військові витрати - головна перешкода на шляху позитивного вирішення всіх глобальних проблем.
В умовах "потепління" міжнародного клімату, скорочення гонки озброєнь створюються політичні та економічні передумови зняття проблеми термоядерної катастрофи. Проте спокушатися успіхами в демілітаризації людства не слід. По-перше, зберігається протистояння окремих держав і небезпеку для людства локальних конфліктів і малих війн. По-друге, в умовах швидкого розвитку атомної енергетики зростає небезпека термоядерного катаклізму через безконтрольного розповзання атомної зброї і потрапляння його в руки політичних маніяків і гангстерів.
Проблема повної демілітаризації людства може бути вирішена тільки на основі усунення гноблення і експлуатації одного народу іншим, подолання економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення справедливого міжнародного економічного порядку. Ця проблема є ключовою в справі переходу до нового історичного типу природокористування, до коеволюційний механізмом розвитку людства в гармонії з природою і самим собою.
Суть екологічної проблеми полягає в небезпечному для існування людства порушення рівноваги біосферних процесів.
Відомо, що життя на Землі існує у формі біотичних круговоротом органічної речовини, заснованих на взаємодії процесів синтезу і деструкції. Кожен вид організмів - ланка біотичного кругообігу, процесу відтворення органічної речовини. Функцію синтезу в цьому процесі виконують зелені рослини. Функцію деструкції - мікроорганізми.
Людина на перших етапах своєї історії був природним ланкою біосфери і біотичного кругообігу. Зміни, що вносяться ним в природу, не надавали вирішального впливу на біосферу.
Сьогодні людина стала найбільшою планетарної силою. Досить сказати, що щорічно з надр Землі вилучається близько 10 млрд. т. корисних копалин, витрачається 3-4 млрд. т. рослинної маси, викидається в атмосферу близько 10 млрд. т. промислової вуглекислоти. В Світовий океан та річки скидається понад 5 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Загострюється з кожним днем проблема питної води.
75. Філософські аспекти сучасного науково-технічного прогресу
В останні десятиліття почалася кардинальна революція, принципово змінює ставлення світу людини і світу природи. Вона ще не отримала загальноприйнятого назви. Це і зрозуміло - вона у витоках, ніж в розвороті. Її розквіт ще попереду.
У різних теоретичних системах вона іменується неоднаково. У марксистській термінології це «науково-технічна революція», за цивілізаційної типології О. Тоффлера -- «Соціо-технічна революція». Найчастіше її називають інформаційно-комп'ютерної або інформаційно-екологічної. Її власним внутрішнім стрижнем виступає створення і розгортання електронно-комп'ютерної та біотехнології. Її результатом в самому широкому сенсі може стати нова цивілізація, умовно кажучи «постіндустріальна», «інформаційна», «Інформаційно-екологічна».
Суспільство, контури якої ми тільки-тільки виявляються, буде характеризуватися новим і цілком особливим місцем у ньому інформації і знання. Вже сьогодні в найбільш розвинених країнах основні галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, зв'язок та комунікації, побут і розваги, освіта та духовна життя міцно спираються на досягнення фундаментальних наук, стаючи все більш і більше наукомісткими. Пошук, створення і зберігання, смислова трансформація, тиражування та розповсюдження знань займає все більше місце в діяльності людей. ІНФОРМАЦІЯ СТАЄ цінним продуктом І основні товари.
Ці положення спонукають до того, щоб пильніше придивитися в саме ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЯ». Ще недавно, так би мовити, в докібернетіческую пору інформація розумілася як передача повідомлення. В останні десятиліття на хвилі кібернетичного буму це поняття переосмислювалося та поглиблювалося. Сьогодні воно трактується як деяка субстанція, яка живить дослідників, вчитуються в непізнане, тих, хто стоїть біля керма процесів управління виробництвом і соціальним життям.
Виникли філософські концепції, в яких інформація ставилася в один ряд з протяжністю і рухом. Інформаційність трактується в них як властивість всього Універсуму і кожної його складової. При всьому цьому логічно суворого загальноприйнятого визначення інформації поки немає.
І на побутовому рівні вже ходять приказки типу «інформація-мати ерудиції». Розуміння того, що інформація є певний змістовний згусток будь-якого знання, його внутрішня домінанта, глибинний стрижень стає широко поширеним. Вважаючи можливість розвитку суспільства як «інформаційного», ми тим самим стверджуємо, що центр ваги в «Техносфера» і взагалі у всій штучної середовищі людського буття переміщається з «енергетичних» і «речових» моментів на «інформаційні».
Високі технології кінця століття (електроніка, інформатика, космічне виробництво, біотехнології і т. д.) виводять виробництво на новий рівень, принципово відмінний від попередньої історії. У їх особі світ вдивляється у своє найближче майбутнє. Дійсно, створення цих технологій цілком можна охарактеризувати як революцію, тобто радикальне якісне перетворення відносно Людства і Природи.
Весь світ виробництва там, де він вступив у фазу революційних змін, разюче змінює свій вигляд. Змінюється співвідношення виробництва благ та сфери послуг у користь останньої. Знижується вагомість важкої промисловості, йде її розукрупнення, диверсифікація (множення різноманіття). Жорсткі вертикальні моноструктури замінюються територіально розсіяними виробничими мережами. Інтелектуальна діяльність піддається всебічної «технологізації». Комп'ютерна технологія розширює можливості розумових актів, роззброює пам'ять, створює передумови для творчих злетів.
У цій ситуації різко зростає необхідність створення «республіки вчених», тобто того співтовариства, яке займалося б безперервної атакою незвіданого, побільшила б «розумову силу» роду людей. Високо значущим стає масове освіту, яке базується на основі фундаментальних звершень науки. Країна, де нехтують сферою освіти і повертаються спиною до науки, приречена на гниття.
Далекоглядні економісти давно усвідомили значимість «людського капіталу». А це означає, що найбільш вражаючий результат, найвищу ефективність дають «вкладення» у людини. Майбутнє економіки, екології, взагалі людського життя залежить перш за все від того, який інтелектуальний багаж людей і який їхній духовний, моральне обличчя.
ІНФОРМАЦІЙНО-Комп'ютерні РЕВОЛЮЦІЯ Готує БАЗУ ДЛЯ ГЛИБОКИХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН. Вони охоплять всі поверхи суспільної цілісності - соціальний устрій, господарське життя і праця, області політики і освіти. Традиційні уявлення про соціальні структурах, характерні для XIX ст. або 1-й половини XX ст., цілком ймовірно, підуть у минуле. Вже відбуваються процеси, що призводять до того, в промисловому виробництві залишається все менше «синіх комірців» (робочих). Зате все більше стає «білих комірців» (спеціалістів) і «сталевих комірців» (роботів). Виникає новий шар працівників з високою інтелектуальної кваліфікацією. А. Тоффлер називає його «когнетаріат».
Інформаційна технологія стрімко розвивається. Так, в 1971 р. перший у світі мікропроцесор («Кремнієвий чіп») містив 2300 транзисторів і дозволяв виконувати 60 тисяч операцій в секунду. У 1993 р. комп'ютер п'ятого покоління містив вже 3 млн. 300 тисяч транзисторів і виконував 166 млн. команд в секунду. Знавці та експерти вважають, що до кінця сторіччя з'являться комп'ютери шостого та сьомого покоління, які будуть утримувати в кожному процесорі 80-100 млн. транзисторів і виконувати до 2 мільярдів команд за секунду.
Істотно зміниться і духовно-культурна сфера суспільства. Інформаційна технологія стане потужним генератором і різким підсилювачем культурних зрушень та інновацій. Вона викличе суперечливі та неоднозначні процеси. Електронні засоби індивідуального користування дозволять будь-якій людині отримувати необхідну інформацію. І це змінить характер масової культури, системи освіти, розширить кругозір кожної окремої людини.. Два протилежних процесу в культурі - Массіфікація і демасифікації, - взаімопереплетаясь, викликають чимало непередбачуваних колізій і несподіваних можливостей. У цілому вони виведуть культуру на інший якісний рівень.
Інформаційна революція не може не зачепити сферу політичних відносин. З одного боку, наслідки її відрадні: розширення можливостей безпосередньої участі кожного в прийнятті демократичних рішень, зміцнення демократичної індивідуальної свободи. Але разом з тим виникає небезпека всеосяжного контролю правлячих структур над людьми, аж до маніпулювання ними. Подолання цього протиріччя можливо лише на шляхах недопущення будь-яких форм тоталітаризму і захисту гідності та свободи кожної людини.
І, нарешті, інформаційна революція зробить серйозний вплив на саму людину, його спосіб життя, рід занять, самопочуття. Зрозуміло, багато що залежить від того, в якому соціальному контексті буде протікати інформатизація людського життя, як вона буде пов'язана з демократизацією соціальності, гуманізацією духовної атмосфери. Проте можна припустити, що формування банків знань, доступних для всіх, становлення інформаційної епістемології (теорії пізнання) нададуть вплив на характер інтелектуальної діяльності.
У світ разом з комп'ютеризацією входить новий вид реальності - «ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ», штучна псевдосреда, з якою можна спілкуватися як зі справжнім. Ця нова технологічна середу надасть потужний (і поки що абсолютно непередбачувана) вплив на людську психіку. Сьогодні ця перспектива виявляється, в Зокрема, у феномені маніяків комп'ютерних ігор і екстатичної (що знаходиться в стані екстазу) заглибленості в «віртуальну реальність».
Діалог мікропроцесорної системи і людини, перетворившись на постійний і необхідний момент життєвого шляху, багато в чому істотно перетворює процес навчання, професійна робота, дозвілля, лікування. Високий рівень інформованості, просто не можна порівняти з сучасним, пробудження творчого потенціалу, небачені способи спілкування людей - все це породить інший тип людської особистості.
Характеризуючи прийдешнє суспільство як інформаційне, що виникає на основі комп'ютерної технології, варто, мабуть, зробити одне важливе доповнення. Як зазначалося вітчизняними дослідниками (наприклад, А. Д. Урсул), це суспільство має бути не тільки інформаційним, але й екологічним. Висування в постіндустріальному суспільстві на перший план інформаційних проблем ще не вирішує усіх проблем щодо «суспільство-природа». Назріває глобальний екокрізіс (про нього докладніше - в наступній лекції) владно вимагає повороту суспільства в сторону коеволюційний завдань, тобто досягнення оптимальних відносин людства і його природно-екологічного середовища. Виробництво не може не стати екологізованих. Інакше ми захлибнуся в його відкинуло, погубимо природні умови нашого проживання.
Як це не сумно, але речові та енергетичні ресурси вичерпуються. Вже є обгрунтовані розрахунки, на скільки зможе вистачити в доступному для огляду майбутньому невідновлюваних ресурсів (вугілля, нафта, газ та ін.) Але є один ресурс, який стрімко зростає - інтелектуальний, інформаційний і перш за все ресурс науково-технічного знання, освіченості, інформованості людей. Спираючись головним чином на цей ресурс, включаючи і духовно-моральне багатство, людство в змозі подолати назріваючу глобальну нестабільність і вийти до нових горизонтів історії.
Завершуючи лекцію про філософські проблеми сучасного розвитку науки і техніки, поставимо питання: чи є майбутнє у науково-технічного прогресу? Чи у всіх відносинах його можна розглядати як прогрес?
Справа в тому, що, створюючи «техносферу», людство тіснить природу, антропогенне (пов'язане з діяльністю людини) вплив на біосферу Землі стає згубним, перериваються природні цикли відновлення природних ресурсів. Плата за зручності, комфорт, високі врожаї та будинки з гарячим водопостачанням виявляється непомірно висока. Мабуть, не за всіма параметрами і не у всіх відносинах науково-технічний прогрес є благо. Багато чого в ньому лякає швидко обертається злом. Перед людством виникли глобальні проблеми виживання роду людей.
76. Техніка як фактор розвитку цивілізації. Критика технологічного детермінізму та індетермінізму
Детермінізм - це філософське вчення про об'єктивну закономірною взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ матеріального і духовного світу. Центральним ядром детермінізму є положення про існуванняпричинності, тобто такого зв'язку явищ, в якій одне явище при певних умовах з необхідністю породжує, виробляє інше явище. Сучасний детермінізм передбачає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинногохарактеру, тобто прямо не містять в собі моментів породження, виробництва одного іншим. Сюди входять просторові і часові кореляції, функціональні залежності, відносини симетрії і т.п. Особливо важливим у сучасній науці виявляється імовірнісні співвідношення, формулювати мовою статистичних розподілів і статистичних законів. Проте всі форми реальних взаємозв'язків явищ в кінцевому рахунку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодного явища дійсності, в т.ч. і такі події, в сукупності яких виявляються статистичні закони.
Принциповим недоліком колишнього детермінізму було те, що він обмежувався однією безпосередньо діючої причинністю, до того ж потрактований чисто механічно, в ньому заперечувалася об'єктивнаприрода випадковості, ймовірність виводилася за межі детермінізму, статистичні зв'язки принципово протиставлялися матеріальної детермінації явищ. Пов'язаний з метафізичним матеріалізмом колишній детермінізм не міг бути послідовно реалізований у ряді важливих галузей науки про природу, особливо соціального життя і явищ свідомості. Ефектне проведення ідей детермінізму тут стало можливим тільки завдяки діалектичному та історичному матеріалізму.
Ядром марксистської концепції соціального детермінізму є визнання закономірного характеру суспільного життя. Це, однак, не означає, що хід історії визначений заздалегідь і здійснюється з фатальною необхідністю. Закони суспільства, визначаючи основну лінію історичного розвитку, разом з тим не зумовлюють різноманіття діяльності кожного окремого індивіда. У суспільному житті постійно складаються різні можливості, здійснення яких багато в чому залежить від свідомої діяльності людей. Детермінізм не тільки не заперечує свободи, але, навпаки, передбачає здатність людини до вибору мотивів і цілей діяльності.
Детермінізмові протистоїть індетермінізм, що відмовляються від визнання причинності взагалі, або, принаймні, її загальності. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, яка проголошує, ніби протягом всіх процесів зумовлюється дією нематеріального «цілеспрямованого початку». Стимулом для пожвавлення індетерміністіческіх поглядів у 1-й чверті 20 століття послужив факт зростання у фізиці ролі статистичних закономірностей, наявність яких було оголошено спростовує причинність. Однак діалектико-матеріалістична трактування співвідношення випадковості і необхідності, категорій причинності і закону, розвиток квантової механіки, розкрила нові види об'єктивної причинного зв'язку явищ у мікросвіті, показали неспроможність спроб використовувати наявність імовірнісних процесів у фундаменті мікросвіту для заперечення детермінізму.
Еволюційна теорія Дарвіна, яка дала матеріалістичні пояснення відноситься до доцільності в живій природі, розвиток кібернетики, що створила вчення про саморегулюючі системах, завдали нищівного удару по ідеалістичної телеології, фаталізму, вченням про приречення і підтвердили правильність усіх принципових посилок сучасної діалектико-матеріалістичному детермінізм. Принцип детермінізму служить керівним початком в усіх галузях наукового знання, ефективним знаряддям осягнення істини. Індетермінізм - це філософське вчення і методологічне пізнання, яке заперечує пізнавальну цінність причинного пояснення в науці. В історії філософії, починаючи з ін грецької філософії аж до теперішнього часу індетермінізм, і детермінізм виступають як протистоять концепції з проблем обумовленості волі людини, його вибору, проблеми відповідальності людини за скоєні ним вчинки. Індетермінізм трактує волю як автономну силу, стверджує, що принципи причинності не застосовувалися до пояснення людського вибору та поведінки звинувачує прихильників детермінізму в фотолізме. Марксизм виходить з того, що детермінізм не тільки не передбачає фотолізу, а навпаки, саме дає грунт доразумного дії. У сучасній буржуазній філософії набули поширення різні форми індетермінізму. Так Баденська школа неохамтіанства обмежувала принцип детермінізму тільки областю наук про природу і заперечувала його застосування до «наук про дух». Неопозитивізм, прагматизм і персоналізм намагаються обмежити детермінізм тільки логічної сферою. Проблема індетермінізму і детермінізму стала особливо актуальною в зв'язку з розвитком сучасної квантової фізики. Було встановлено, що принципи класичного детермінізму не придатні для характеристики процесів мікросвіту. У зв'язку з цим робилися спроби тлумачення основних законів квантової теорії в дусі індетермінізму і агностицизму. При цьому одна з історичних форм детермінізму, а саме механічний детермінізм, ототожнювалася з детермінізмом взагалі. Труднощі в осмисленні проблем причинності в сучасній фізиці мали своїм наслідком посилення тенденцій до індетермінізму в сучасній буржуазній філософії. Так, Б. Рассел, Х. Рейхенбах, Ф. Франк стверджують, що детермінізм взагалі не мав, наукової цінності; аксіома причинності, на їхню думку, не входить до складу навіть класичної фізики, бо твердження про причинність не може бути зведене до відношення між спостережуваними фактами, оскільки результати вимірювання носять характер імовірнісного розподілу. Вираженням індетермінізму були ідеї про «свободу волі» електрона, про те, що поодинокі мікроявленій управляються телеологічним силами і пр.
Діалектичний матеріалізм, відкидаючи індетермінізм, в той же час показує, недостатність колишніх механічних уявлень про детермінізм і на основі досягнень сучасних природних і суспільних наук формують нове узагальнене уявлення про детермінізм.
77. Філософські школи стародавнього китаю та індії
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської
цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії,
Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були
такі:
1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;
2. поява товарно-грошових відносин;
3. виникнення держави;
4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;
5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.
Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються
специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед,
кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних
релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.
Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах».
Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували
різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед.
«Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших
ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ
складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що
не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід
розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б
смертна.
Буддизм — це водночас і релігій
ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при которых тело находится под действием заданной системы сил...
Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...
Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия
Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...
Образование соседних чисел Фрагмент:
Программная задача: показать образование числа 4 и числа 3 друг из друга...
БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...
Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...
Детермінізм - це філософське вчення про об'єктивну закономірною взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ матеріального і духовного світу. Центральним ядром детермінізму є положення про існуванняпричинності, тобто такого зв'язку явищ, в якій одне явище при певних умовах з необхідністю породжує, виробляє інше явище. Сучасний детермінізм передбачає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинногохарактеру, тобто прямо не містять в собі моментів породження, виробництва одного іншим. Сюди входять просторові і часові кореляції, функціональні залежності, відносини симетрії і т.п. Особливо важливим у сучасній науці виявляється імовірнісні співвідношення, формулювати мовою статистичних розподілів і статистичних законів. Проте всі форми реальних взаємозв'язків явищ в кінцевому рахунку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодного явища дійсності, в т.ч. і такі події, в сукупності яких виявляються статистичні закони.
Принциповим недоліком колишнього детермінізму було те, що він обмежувався однією безпосередньо діючої причинністю, до того ж потрактований чисто механічно, в ньому заперечувалася об'єктивнаприрода випадковості, ймовірність виводилася за межі детермінізму, статистичні зв'язки принципово протиставлялися матеріальної детермінації явищ. Пов'язаний з метафізичним матеріалізмом колишній детермінізм не міг бути послідовно реалізований у ряді важливих галузей науки про природу, особливо соціального життя і явищ свідомості. Ефектне проведення ідей детермінізму тут стало можливим тільки завдяки діалектичному та історичному матеріалізму.
Ядром марксистської концепції соціального детермінізму є визнання закономірного характеру суспільного життя. Це, однак, не означає, що хід історії визначений заздалегідь і здійснюється з фатальною необхідністю. Закони суспільства, визначаючи основну лінію історичного розвитку, разом з тим не зумовлюють різноманіття діяльності кожного окремого індивіда. У суспільному житті постійно складаються різні можливості, здійснення яких багато в чому залежить від свідомої діяльності людей. Детермінізм не тільки не заперечує свободи, але, навпаки, передбачає здатність людини до вибору мотивів і цілей діяльності.
Детермінізмові протистоїть індетермінізм, що відмовляються від визнання причинності взагалі, або, принаймні, її загальності. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, яка проголошує, ніби протягом всіх процесів зумовлюється дією нематеріального «цілеспрямованого початку». Стимулом для пожвавлення індетерміністіческіх поглядів у 1-й чверті 20 століття послужив факт зростання у фізиці ролі статистичних закономірностей, наявність яких було оголошено спростовує причинність. Однак діалектико-матеріалістична трактування співвідношення випадковості і необхідності, категорій причинності і закону, розвиток квантової механіки, розкрила нові види об'єктивної причинного зв'язку явищ у мікросвіті, показали неспроможність спроб використовувати наявність імовірнісних процесів у фундаменті мікросвіту для заперечення детермінізму.
Еволюційна теорія Дарвіна, яка дала матеріалістичні пояснення відноситься до доцільності в живій природі, розвиток кібернетики, що створила вчення про саморегулюючі системах, завдали нищівного удару по ідеалістичної телеології, фаталізму, вченням про приречення і підтвердили правильність усіх принципових посилок сучасної діалектико-матеріалістичному детермінізм. Принцип детермінізму служить керівним початком в усіх галузях наукового знання, ефективним знаряддям осягнення істини. Індетермінізм - це філософське вчення і методологічне пізнання, яке заперечує пізнавальну цінність причинного пояснення в науці. В історії філософії, починаючи з ін грецької філософії аж до теперішнього часу індетермінізм, і детермінізм виступають як протистоять концепції з проблем обумовленості волі людини, його вибору, проблеми відповідальності людини за скоєні ним вчинки. Індетермінізм трактує волю як автономну силу, стверджує, що принципи причинності не застосовувалися до пояснення людського вибору та поведінки звинувачує прихильників детермінізму в фотолізме. Марксизм виходить з того, що детермінізм не тільки не передбачає фотолізу, а навпаки, саме дає грунт доразумного дії. У сучасній буржуазній філософії набули поширення різні форми індетермінізму. Так Баденська школа неохамтіанства обмежувала принцип детермінізму тільки областю наук про природу і заперечувала його застосування до «наук про дух». Неопозитивізм, прагматизм і персоналізм намагаються обмежити детермінізм тільки логічної сферою. Проблема індетермінізму і детермінізму стала особливо актуальною в зв'язку з розвитком сучасної квантової фізики. Було встановлено, що принципи класичного детермінізму не придатні для характеристики процесів мікросвіту. У зв'язку з цим робилися спроби тлумачення основних законів квантової теорії в дусі індетермінізму і агностицизму. При цьому одна з історичних форм детермінізму, а саме механічний детермінізм, ототожнювалася з детермінізмом взагалі. Труднощі в осмисленні проблем причинності в сучасній фізиці мали своїм наслідком посилення тенденцій до індетермінізму в сучасній буржуазній філософії. Так, Б. Рассел, Х. Рейхенбах, Ф. Франк стверджують, що детермінізм взагалі не мав, наукової цінності; аксіома причинності, на їхню думку, не входить до складу навіть класичної фізики, бо твердження про причинність не може бути зведене до відношення між спостережуваними фактами, оскільки результати вимірювання носять характер імовірнісного розподілу. Вираженням індетермінізму були ідеї про «свободу волі» електрона, про те, що поодинокі мікроявленій управляються телеологічним силами і пр.
Діалектичний матеріалізм, відкидаючи індетермінізм, в той же час показує, недостатність колишніх механічних уявлень про детермінізм і на основі досягнень сучасних природних і суспільних наук формують нове узагальнене уявлення про детермінізм.
77. Філософські школи стародавнього китаю та індії
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської
цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії,
Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були
такі:
1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;
2. поява товарно-грошових відносин;
3. виникнення держави;
4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;
5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.
Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються
специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед,
кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних
релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.
Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах».
Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували
різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед.
«Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших
ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ
складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що
не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід
розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б
смертна.
Буддизм — це водночас і релігій
