Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням Е.Фромма.

Проблема людської агресії посідає значне місце у творчій спадщині видатного американського психоаналітика і мислителя - гуманіста Еріха Фромма (1900-1980). Безпосередній свідок Першої і Другої світових воєн, виникнення фашизму і більшовизму, що спричинили загибель десятків мільйонів людей, не міг лишатися осторонь цієї актуальної проблеми сучасності. Тим більше, що світ практично впродовж усієї другої половини ХХ століття був на порозі нової - термоядерної війни, у якій уже не могло бути ні переможців, ні переможених.

Е.Фромма вражає схильність людини, та й суспільства в цілому, до агресії. Незважаючи на багатовіковий досвід цивілізації і культури, на соціальний прогрес, людина так і не змогла відмовитися від своїх згубних пристрастей - бажання ґвалтувати й вбивати. Людська історія вперто підтверджує цей сумний факт. "П'ятдесят років тому, - зазначає вчений у книзі "Заради любові до життя", - ми не могли повірити, що калігули існували тільки в римській історії. Двадцятий вік уже дав нам новий урожай калігул - у Європі, Америці, Африці - скрізь. Вони не тільки відчули смак необмеженої влади і неподільність, але й пристрасно почали вирішувати свої екзистенційні проблеми, не бажаючи визнавати будь-які обмеження своїх бажань. Така поведінка властива як Сталіну, так і Гітлеру. Відхиливши межі людського існування, вони стали на шлях своєрідного божевілля".

Саме цими обставинами можна пояснити звернення Фромма до дослідження цієї проблеми. Більшість його творів так чи інакше з нею пов'язана.

Е.Фромм намагається зрозуміти: де ж корені людської агресивності? Чи є вона вродженою схильністю людини, чи спричиняється зовнішніми соціальними причинами? Що насправді являють собою люди? Це - вівці чи вовки, перевдягнені в овечу шкуру? Що спонукає одних розв'язувати війни, а інших - сліпо їм коритися?

"Історія людства, - підкреслює Е.Фромм у праці "Душа людини", - написана кров'ю. Це історія насильства, що ніколи не припиняється, оскільки люди майже завжди підпорядковують подібних до себе засобом сили. Хіба Талаат-паша сам убив мільйони вірменів? Хіба Гітлер сам убив мільйони євреїв? Хіба Сталін сам убив мільйони своїх політичних противників? Ні. Ці люди були не одинокі, вони мали в своєму розпорядженні тисячі інших людей, які умертвляли і катували, роблячи це не просто з бажанням, а й навіть із задоволенням".

В іншому місці тієї ж праці автор розмірковує: "Невже ми насправді повинні вважати, що ми самі і більшість звичайних людей тільки вовки в овечій шкурі, що наша "справжня природа" нібито виявиться лише після того, як ми відкинемо стримувальні фактори, що заважали нам досі уподібнитися деяким звірам".

Е.Фромм намагається зрозуміти, якими ж мотивами керуються політичні лідери, що віддають наказ і відправляють людей на братовбивчу бойню, або ж та людина, котра натискає кнопку атомної бомби. Він прагне усвідомити, чому люди, будучи до певного часу добропорядними громадянами, раптом перетворюються на жорстоких садистів.

Учений звертає увагу і на той факт, що "ці люди не відрізняються від середньої людини: вони егоїстичні і навряд чи готові відмовитися від власних переваг на користь інших, але разом з тим вони не відзначаються ні особливою злісністю, ні особливою жорстокістю. Але коли такі люди, які в нормальному житті, швидше, сприяли б добру, ніж злу, приходять до влади, керують мільйонами і розпоряджаються страшною зброєю руйнування, вони можуть завдати величезної шкоди. У громадянському житті вони, ймовірно, розорили б конкурента. У нашому світі могутніх і суверенних держав (причому "суверенний" означає: той, що не піддається ніяким моральним законам) вони можуть викоренити всю людську расу. Головною небезпекою для людства є не садист чи нелюд, а нормальна людина, наділена незвичайною владою".

Крім влади, вважає Е.Фромм, мають існувати ще й інші - психологічні - причини, що спонукають людей до агресії. "Для того, щоб мільйони поставили на карту своє життя і стали вбивцями, - зазначає він у "Душі людини", - їм потрібно вселити такі почуття, як ненависть, обурення, деструктивність і страх. Поряд із зброєю ці почуття є неодмінною умовою для ведення війни, але вони не є її причиною, так само, як і гармати та бомби, окремо взяті не є причиною воєн. Багато хто вважає, що атомна війна в цьому розумінні відрізняється від війни традиційної. Той, хто натисненням кнопки запускає атомні бомби, кожна з яких здатна забрати сотні тисяч життів, навряд чи відчуває те, що й солдат, який убиває за допомогою штика чи кулемета. Але, навіть якщо запуск атомної ракети в свідомості згаданої особи переживається тільки як слухняне виконання наказу, все ж лишається запитання: чи не повинні міститися у глибших шарах його особистості деструктивні імпульси чи, щонайменше, глибока байдужість щодо життя, для того, щоб така дія взагалі стала можливістю?.

Саме тому, вважає Е.Фромм, це явище треба якомога швидше дослідити й розпізнати. Це допоможе запобігти тим згубним для людськості наслідкам, до яких може призвести патологічна людська агресивність. Так, у роботі "Чи може людина мати перевагу?" вчений зазначає, що "головна сьогоднішня проблема - це збереження миру. Але для того, щоб зберегти його, потрібні зміни, історичні тенденції повинні бути зрозумілі й передбачувані (курсив мій. - А.Д.)".

І Е.Фромм виконує, на наш погляд, велику роботу в цьому напрямі. Низку своїх праць учений присвячує цій проблемі, намагаючись створити власну специфічну конкуренцію людської агресивності (при цьому він зумів, на нашу думку, досягти певних позитивних результатів).

Сам Е.Фромм звертає увагу на цей факт. "Мені часто несправедливо допікали, - зауважує вчений у "Душі людини", - недооцінюванням зла, потенційно закладеного в людині. Хотілося б підкреслити, що я далекий від такого сентиментального оптимізму. Той, хто має тривалий досвід практикуючого психоаналітика, навряд чи схильний до недооцінювання деструктивних сил у людині".

Варто звернути увагу на те, що існування людської агресивності Е.Фромм вважає незаперечним фактом об'єктивної реальності. "Практично кожного, - зазначає він у "Втечі від свободи", - хто мав можливість спостерігати суспільні процеси в нашому суспільстві, особисті стосунки між людьми, вражає колосальний рівень схильності до руйнування. Ця тенденція проникла практично в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Згідно з Е.Фроммом, агресія наявна навіть у таких, здавалося б, далеких від неї духовних явищах, як любов, обов'язок, патріотизм та ін. Вона часто має такий завуальований характер, що її, на думку дослідника, важко розпізнати і запобігти їй. Так, учений підкреслює, що в чистому вигляді схильності до руйнування не існують, а раціоналізуються, набираючи різних форм. Можна сказати, що немає нічого на світі, що б не використовувалося як раціоналізація руйнівності. Любов, обов'язок, патріотизм - усі ці поняття та багато інших використовували, використовують і будуть використовувати для того, щоб приховати за ними руйнування самого себе й інших людей" [5, 222].

Е.Фромм намагався пояснити походження і суть цього досить дивного і суперечливого феномена агресії, базуючись на факторах різних наук: психології, нейрофізіології, палеонтології, антропології, етології та інших; він створює свою, оригінальну концепцію людської агресивності.

Насамперед Фромм прагне уникнути спрощеного, на його погляд, біологізаторського (інстинктивістського) трактування людської агресивності, властивого, на його погляд, працям К.Лоренца й З.Фрейда. І це не випадково. Будучи переконаним прихильником марксизму й соціологізаторського трактування людини, він у поясненні природи цього феномена не міг не висунути на перший план соціальний фактор. Агресія, на його думку, має не біологічне (або ж генетичне), а соціальне походження. Так, в "Анатомії людської деструктивності" Фромм підкреслює, що "агресивність, як і інші форми поведінки, є набутою й визначається тим, що людина прагне домогтися максимальної переваги".

Як одну з основних причин агресивної поведінки дослідник називає нездатність людини реалізувати свою життєву потенцію. "Якщо енергія, спрямована на життєві процеси, - пише Фромм у "Втечі від волі", - не знаходить виходу, вона піддається розпаду й перетворенню в енергію, що спрямована на руйнування" [5, 229]. В іншій своїй роботі - "Анатомія людської деструктивності" - дослідник зауважує: "Моя теза... звучить так: деструктивність і жорстокість - це не інстинктивні потяги, а пристрасті, які сягають корінням у цілісну структуру людського буття".

Не випадково підвищену схильність до агресивності Фромм приписує, насамперед, маргіналам, людям, що не знайшли себе в житті, а також нездатним самореалізуватися. "Агресивність, - пише він у праці "Заради любові до життя", - завжди більше властива тим класам, які займають найнижчі соціальні рівні в підвалинах суспільної піраміди... Такі люди накопичують у собі величезні запаси садистської люті, відсутньої у тих, хто зайнятий на виробництві й відчуває свою повну зайнятість у суспільному процесі...".

Намагаючись підтвердити правочинність своєї точки зору щодо соціального походження людської агресивності, Фромм посилається на те, що людський вид не належить до загону хижих тварин, що навіть первісні мисливці нібито провадили безкровні війни і т.д.

Однак ці посилання, на наш погляд, не витримують критики. Багатовікова історія людства засвідчує саме протилежне. Фромм змушений визнати, що "історія людства написана кров'ю. Це історія насильства, що ніколи не припиняється". Саме тому, вважаємо ми, вчений змушений був визнати протилежну йому точку зору про біологічну схильність людини до агресії. "Істина полягає в тому, - зазначає він, - що агресивність - це біологічно дана здатність, властива людині, яку вона в потрібний момент може реалізувати дуже швидко. Всі нейрофізіологічні механізми, потрібні для її введення в дію, присутні й функціонують у нас, але, як було сказано вище, їх спочатку треба мобілізувати, інакше вони не будуть діяти".

Однак сам Фромм усвідомлює слабкість своєї позиції, що лише в останньому пункті відрізняється від підданих його критиці концепцій Лоренца й Фрейда. Він намагається уникнути цієї суперечності, визнавши "характер" як основне вмістилище або ж причину людської агресивності. "Людська надагресія, - зазначає Фромм, - міститься в людському характері. Тут я маю на увазі характер не в правовому змісті, а в психоаналітичному: характер як систему зв'язків, що поєднують людину зі світом. Під характером я розумію те, що людське з'явилося в людині замість тваринних інстинктів, які існують у ньому тільки в мінімальних розмірах".

Крім того, він виявився неспроможним пояснити походження цього "характеру". Так, у "Заради любові до життя" Фромм визнає: "Причини розвитку в індивідів цього виду агресивності характеру складні, і я не в змозі їх тут аналізувати. Все ж таки такі агресивно налаштовані люди - це реальність, і вона виявляється тільки серед людей".

Фромм фактично визнає, що ця "агресивність характеру" часто є безпричинною, незалежною від впливу будь-яких зовнішніх факторів. Так, у праці "Психоаналіз і етика" він зазначає, що агресивність "є рисою характеру, постійною готовністю ненавидіти, до певного часу стримуваною людиною, що завжди вороже налаштована, а не відповідною реакцією на зовнішній подразник... Частіше вона виникає, безпричинно використовуючи будь-який привід, щоб вилитися... Людина, що ненавидить, очевидно, відчуває полегшення, нібито вона почувала себе щасливою, діставши можливість виявити приховану в ній ненависть".

Фромм не міг не усвідомлювати слабкості своєї теоретичної конструкції і тому вдається до визнання двох основних видів агресивності, одночасно наявних у людині. Відтак він намагається, на наш погляд, перебороти ті нерозв'язні суперечності, які заважали йому побудувати цілісну, логічно несуперечливу концепцію людської агресивності.

Першим кроком у підході до вирішення проблеми сутності руйнівної тенденції є, на його думку, "спроба виявити відмінність між двома видами ненависті: раціональною, "реактивною", та ірраціональною, "зумовленою характером".

Ці види ненависті, на думку Фромма, мають протилежний, альтернативний зміст. "Реактивна", або "раціональна", ненависть, що також властива й тваринним видам, вважає Фромм, являє собою реакцію особистості на погрозу її власній волі або волі іншої людини, загрозу життю або ідеям... Раціональна ненависть має одну важливу біологічну функцію: вона є афективним еквівалентом дій, що сприяють збереженню життя, його захисту; вона виникає як реакція на фактори, що загрожують загибеллю, і зникає зі зникненням загрози...". Її протилежністю, вважає Фромм, є деструктивна ненависть, яка властива тільки людині. Специфіка останньої полягає в тому, що ця агресивність, яку Фромм називає "злоякісною", "зовсім не є захистом від нападу або погрози; вона не закладена у філогенезі;... вона завдає біологічної шкоди й соціального руйнування. Головні її прояви - убивство й жорстокі катування - не мають ніякої іншої мети, крім одержання задоволення… В основі злоякісної агресивності не інстинкт, а якийсь людський потенціал, що сягає коріннями в умови самого існування людини".

Визнання існування цих двох різновидів людської агресивності, на думку Фромма, допоможе уникнути тієї плутанини, що виникає під час тлумачення цього феномена. "Розмежування між біологічно адаптивною й біологічно не адаптивною формою агресії, - зазначає вчений у "Анатомії людської деструктивності", - допоможе нам усунути плутанину в тлумаченні поняття "агресія". Справа в тому, що ті, хто виводять людську агресивність із самої родової сутності людини, змушують своїх опонентів, які не хочуть розлучатися з надією на мирне життя, зменшити масштаби людської жорстокості. І ці адвокати-миротворці нерідко висловлюють надто оптимістичні прогнози розвитку людства. Якщо ж поділити агресію на оборонну й злоякісну, то така необхідність відпадає. Тоді передбачається, що злоякісна частка агресії не є вродженою, а, отже, вона не може вважатися невикорінною".

Введення Фроммом дихотомії "продуктивна агресія" - "деструктивна агресія", на наш погляд, сприяло творчому розвитку фрейдівської дихотомії двох "первинних позивів": "інстинкту життя" й "інстинкту смерті". Однак у цьому випадку Фромм, на нашу думку, значно ближче підійшов до розв`язання цієї суперечності й, отже, до вирішення проблеми людської агресивності.

В інтерпретації Фромма агресія, у її "раціональній" формі, за своїм змістом фактично збігається з первинним "покликом життя", представленим у концепції Фрейда. Агресія виступає тут немовби у двох основних іпостасях - і як позитивний елемент психічної організації індивіда, що слугує виживанню людини й суспільства, і як деструктивний елемент, що несе насильство й смерть. Причому обоє вони присутні в людській психіці на однакових правах. Так, хоча "злоякісна" агресія, на думку Фромма, "не потрібна для фізіологічного виживання людини", вона "водночас являє собою важливу складову частину його психіки".

Визнання цього своєрідного дуалізму того самого явища - людської агресивності - можна, на наш погляд, вважати серйозним науковим здобутком Фромма. Воно, по-суті, є відповіддю на питання Фрейда про можливу єдність і взаємозумовленість двох основних полярних підвалин у психіці людини: "позивів життя" й "позивів смерті".