Визначення потреби в оборотних активах

Для визначення потреби в оборотних коштах на практиці використовуються два методи: прямий та еконо­мічний.

1) прямого расчета – рассчитываются нормативы по каждому элементу оборотных средств, а их итог определяет общую потребность

2) экономический – потребности в оборотных средствах по элементам, которые зависят от роста производственной программы (сырье, основные и вспомогательные материалы, топливо, готовые изделия) – производственный норматив, определяются пропорционально темпам роста товарной продукции, с учетом ускорения оборачиваемости оборотных средств, а по всем другим(непроизводственный норматив) в размере 50% от этих темпов

Нормування оборотних коштів здійснюється безпо­середньо на підприємстві відповідно до кошторисів ви­трат на виробництво, норм витрат і запасів товарно-мате­ріальних цінностей, передбачених планами виробництва, матеріально-технічного постачання і збуту проду кції, з планами організаційно-технічних заходів для подальшого Удосконалення виробництва та іншими показниками біз­нес-плану.

Процес нормування оборотних коштів полягає в роз­робці безпосередньо на кожному підприємстві норм обо­ротних коштів у днях або відносних величинах і нормати­вів оборотних кош тів у грошовому виразі. Норми і нор­мативи оборотних коштів установлюються по окремих видах (групах) сировини, матеріалів та інших товарно-ма­теріальних цінностей і витрат по кожному елементу обо­ротних коштів відповідно до статей бухгалтерського ба­лансу і в цілому по підприємству.

Під нормами запасу оборотних коштів розуміють мі­німальний розмір запасу товарно-матеріальних цінностей, виражений у відносних величинах (днях, відсотках та ін.);

Одноденними витратами для розрахунку нормативів власних оборотних коштів за окремими елементами вва­жається сума витрат за відповідною статтею кошторису виробництва за квартал, поділена на 90. Нормативи влас­них оборотних коштів розробляються при складанні річ­ного фінансового плану шляхом множення суми одноден­них витрат або випуску за відповідними елементами обо­ротних коштів на норму оборотних коштів у днях або ін­ших показниках.

 

34. Потреба в запасах сировини і матеріалів

Норманів оборотних коштів на сировини повинен забезпечити під­приємству їх безперебійну^- передачу в переробку з метою ст ворення запасу в обсязі, необхідному для виконання ви­робничої програми.

Нормування власних оборотних коштів починається з вивчення номенклатури і витрат окремих видів сирови­ни й основних матеріалів у запланованому ропі та в IV кварталі. Номенклатура і витрати матеріалів визначають­ся за планом матеріально-технічного постачання підпри­ємства. по технологічних картах., розрахунках до кошто­рису витрат на виробницгво й іншій документації.

Норматив оборотних коштів на сировину й основні матеріали обчислюється як добуток одноденних їх витрат­но кошторису витрат на виробництво 1У кварталу за­планованого року- і середньої норми оборотних коштів у днях. Середня норма оборотних коштів розраховується як середньозважена величина на основі норм оборотних ко­штів на окремі види чи групи сировини й основних мате­ріалів та їх одноденних витрат.

Н=В/90*Нд, де В – вартіст витрат сировини, основних матеріалів та покупних матеріалів за кошторисом витрат на виробницство.

Нд – середньозважена норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів з кожної групи чи виду ма­теріалів включає час перебування сировини й основних матеріалів у дорозі (транспортний запас); час. необхідний для приймання, розвантаження, сортування, складуван­ня й у необхідних випадках лабораторною аналізу (піД~ готовчий запас); час на підготовку до виробництва (тех­нологічний запас); час перебування у вигляді поточного складського запасу; час перебу вання у вигляді гарантій­ного (страхового) запасу.

 

35. Потреба в запасах НЗП: одноденні витрати, виробничий цикл, коефіцієнт наростання витрат на виробництво

До незавершеного виробництва відносяться вироби, що знаходяться у виробництві, які проходять обробку за технологією, установленою для даного підприємства.

Норматив оборотных средств в незавершенном производстве определяется по группам или видам изделий по формуле: Н н.в = В х Т х К

В – дневные затраты на производство продукции, Т – продолжительность производств цикла в днях, К – коэф. наращивания затрат

Дневные затраты рассчитываются путем деления затрат на выпуск валовой продукции соответствующего квартала на 90

Норматив власних оборотних коштів на незавршене виробництво визначається виходячи з норми оборот­них коштів на незавершене виробництво й обсягу одно­денних витрат на виробництво проду кції.

Для розрахунку норми оборотних коштів на незавер­шене виробництво необхідно визначити тривалість ви­робничого циклу і коефіцієнт наростання витрат.

Тривалість виробничого циклу включає час: безпо­середнього процесу обробки (технологічний запас); пере­бування оброблюваних виробів у різних робочих місцях до і після їхньої обробки (транспортний запас у незавер­шеному виробництві); перебування оброблюваних виро­бів між окремими операціями й окремими цехами вна­слідок розходження ритмів роботи устаткування й інших розбіжностей у ході виробничого процесу (оборотний за­пас); перебування оброблюваних виробів при масовому виробництві у виді страхових запасів на випадок можли­вих перебоїв (страховий запас).

Для визначення норми оборотних коштів по незавер­шеному виробництву необхідно також розрахувати коефі­цієнт зростання витрат, що відбиває характер наростання витрат по днях виробничого циклу.

Коефіцієнт зростання витрат визначається відношен­ням середньої вартості виробу в незавершеному виробни­цтві до його собівартості. При рівномірному наростанні витрат цей коефіцієнт розраховується за формулою: Кнв= (А+0,5Б)/А+Б, де А- одноразові витрати на початку виробничого циклу, Б – усі наступні витрати на виробництво виробів.

При нерівномірному зростанні витрат коефіцієнт зростання витрат (Кнв) може бути розрахований за фор­мулою: Кнв= (В1+В2+В3+…+Вн-1+С/2)В*Т, де В1,В2 – витрати за перший, другий и тд період часу; Вн-1 – витрати передостаннього періоду зростаючим підсумком; С – повна собівартість виробу: Т –тривалість виробничого циклу.

 

36. Потреба в запасах ГП на складі, запчастин та ін.

Готовою вважається продукція, вироблена підприєм­ством і прийнята відділом технічного контролю чи замов­ником відповідно до затвердженого порядку. Необхідність утворення запасу готової продукції викликається тим. що не кожен виріб може бути негайно відвантажений після закінчення його виробництва.

Норма оборотних коштів визначається часом, необ­хідним на підбір окремих видів і марок виробів, комплек­туванням партій відвантаженої продукції, їх упакуван­ням, транспортуванням зі складу підприємства до станції (пристані) відправлення і навантаження. Витрати часу, не­обхідного для виконання окремих операцій, визначають­ся по діючих нормах або шляхом хронометражу цих ро­біт. Середня норма оборотних коштів по всій готовій про­дукції на складі в цілому визначається, виходячи з норм на окремі вироби чи групи виробів і питомої ваги їх у за­гальній вартості готової продукції. Розрахована в такий спосіб норма оборотних коштів по всій готовій продук­ції на складі повинна бути збільшена на час. необхідний для виписки і оформлення платіжних документів і подан­ня їх у банк.

Норматив власних оборотних коштів па готову продукцію (Нгп) визначається виходячи з норми оборот­них коштів у днях (Нд) і одноденного випуску товарної продукції в 1 кварталі планового року по виробничій со­бівартості за формулою:

Нт= Тп*Нд/Д, де

Тп- обяг товарної продукції у 4 кварталі планового року за виробничою собівартістю.

Нд – норма обортних коштів по готовій продукції в днях

Д –кількість днів у періоді.

Нормування оборотних коштів на запасні части­ни для ремонту здійснюється по групах устаткування; на якій розроблені типові норми оборотних коштів на запас­ні частини; велике унікальне, включаючи імпортне устат­кування. на яке не розроблені типові норми; дрібне оди­ничне устаткування, на яке типові норми оборотних ко­штів на запасні частини не розроблені.

Для устатку вання першої групи потреба в оборотних коштах визначається шляхом множення типових норм оборотних коштів на кількість відповідного устаткування з урахуванням коефіцієнтів зниження. Застосування зни­жуючих коефіцієнтів обумовлене тим, що при наявності однотипного устаткування і взаємозамінних деталей зни­жується постійна потреба в них на складі.

Нзч=Ч*М*К*Нд*Ц/В, де М – кіл-сть механізмів одного типу, К – коефіцієнт зниження запасу деталей, Нд- норма запасу деталі в днях, Ц – ціна однієї деталі, В – термін служби деталі вднях.

37. Сутність фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства - це ступінь забезпеченості підприємства необхідними фін ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Тобто, це комплексне поняття, яке є результатом дії усіх елементів фінансових відносин на підприємстві, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Метою оцінки фін стану підприємства є оцінка результатів госп діяльності за певний період для виявлення і виправлення недоліків фін діяльності, пошуку резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільності та платоспроможності підприємства.

Фін стан оцінюється систематично і усебічно з використанням різних методів, прийомів і методик аналізу, що допомагає критично оцінити фін результати діяльності у статистиці та динаміці, визначити недоліки і способи ефективніш використання фін рес.

Завданнями аналізу є дослідження: рентабельності та фінансової стійкості підприємства; ефективності використання майна (капіталу) і забезпечення власними оборотними коштами; динаміки і стану ліквідності, платоспроможності та фін стійкості підприємства; становища підприємства на фін ринку і оцінка його конкурентоспр-ті; ефективності надходження і використання фін ресурсів; прогноз фін результатів на основі реальних умов господарювання.

Аналіз фінансового стану п-ва є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств Прийоми аналізу: горизонтальний (часовий) аналіз, вертикальний (структурний), трендовий, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний і факторний аналізи.

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси п-тва, їх формування та використання.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. методи аналізу: експертних оцінок і сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, побудови системи показників і аналітичних таблиць, ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, а також методи економічної статистики - середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, факторний аналіз, метод головних компонентів.

Методологія фінансового аналізу - це сукупність видів, прийомів і методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства. У ході фін аналізу використовуються найрізноманітніші прийоми, методи і моделі аналізу. Це залежить від конкретних цілей аналізу і визначається його завданнями в кожному конкретному випадку. Це обумовлюється ринковими відносинами, переходом до самоокупності, самофінансування, пошуком резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

38. Платоспромоність та ліквідність підприємства: показники

Платоспроможність - це здатність підпр-ва сплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або готівкою.

Ліквідність підприємства - здатність розраховуватись за своїми фін.зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами - це елементи ОбЗасобів (і деяких основних), які легко і швидко реалізуються, залишки ГП, дебіт. заборгованість, цінні папери, кошти на пот. рахунках у банках, касова готівка.

Показники ліквідності та платоспроможності:

· Величина та маневреність власних обор. коштів,

· коефіцієнт швидкої ліквідності,

· коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможність),

· частка обор.коштів у активах,

· коефіцієнт покриття запасів, коефіцієнт критичної оцінки,

· тривалість кредит. заборгованості,

· співвідношення довгострокових зобов’язань кредиторами та довгострокових джерел фінансування (коефіцієнт довгостр. зобов’язань),

· співвідношення грош.потоків та довгостр. зобов’язань кредиторам,

· коефіцієнт автономії (незалежності),

· коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів, обертання мат.запасів.

Крім цих показників використовуються інші показники. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний комплекс показників та напрямків вивчення фінансового стану підприємства.

Для вычисления показателей ликвидности необходимо все активы баланса разделить на группы по степени их ликвидности: 1 гуппа ликвидных ср-в: ден.ср-ва в кассе, на расчетных счетах, валютных и др.счетах, а также краткосрочные финансовые вложения; 2 гуппа:обязат-ва, кот-е легко превратить в ден.ср-ва (дебиторская задолженность); 3 гуппа: товарно-материальные запасы готовая прод-я, незавершенное пр-во. 4 гуппа-трудноликвидные активы:основные ср-ва, нематер.активы, незавершен.капитал.вложения, долгосрочн.фин.вложения.