Интенции і проекти

Я використовуватиму слова "интенция" і "мета" як еквівалентні поняття, хоча звичайне їх вживання в англійській мові і призна-ет відмінності між ними. "Мета" в такому вживанні, на відміну від "наміру" (интенции), не являється цілком интенциональным поня-тием у феноменологічному сенсі: ми говоримо про людину, действу-ющем "цілеспрямовано", або що "має мету". "Мета" представ-ляется співвіднесеної із словами "вирішувати" або "обумовлювати" таким чином, яким "намір" не співвідноситься з ними. Предпо-лагается, що ми говоримо "мета", означаючи довгострокові вожделе-ния, тоді як "намір" більше прив'язаний до повсякденної практи-ке3. Проте я використовуватиму термін "проект" для такого роду жадань (наприклад, для бажання написати книгу).

Помилково припускати, як це зробили деякі филосо-фы, що тільки ті типи акту можуть називатися целенаправленны-ми, відносно яких самі діючі постійно шукають пояснень у своєму повсякденному житті. Так, іноді вважається, що якщо ми, як правило, не просимо кого-небудь сказати, в чому полягав її намір (наприклад, коли вона додала сіль в їжу), то такого роду поведінка і може називатися интен-циональным. Але ми все ж цілком могли б і поставити це питання, якби вона присипала своє куховаріння тальком; а хтось, з іншої культури, де додавання солі в їжу не в звичаї, міг би поставити це питання і з приводу солі. І якщо ми не схильні запитувати про це, то це зовсім не тому, що це питання не має сенсу, а тому, що ми вже знаємо або вважаємо, що знаємо, в чому заклю-чается її мета. Найбільш звичні форми повсякденного пове-дения цілком обгрунтовано можуть називатися интенциональными. Це важливо підкреслити, оскільки інакше виникне спокуса припустити, що буденна або звична поведінка не може бути цілеспрямованою (як це намагався робити Вебер). Проте ні наміри, ні проекти не повинні прирівнюватися до усвідомлюваних орієнтацій на мету - начебто діючий повинен був би усвідомлювати ту мету, до якої він або вона стремит-ся. Велика частина потоку дії, яка конституює повсе-дневное поведінку, в цьому сенсі дорефлексивна. Мета, проте, припускає "знання". Я визначатиму як "интенциональный", або "цілеспрямований", будь-який акт, від якого дей-ствующий чекає (знає, що може чекати) прояву оп-ределенного властивості або результату і в якому це знання використовується діючим з тим, щоб виробити це свой-ство або результат. Слід помітити, проте, що це предпола-гает дозвіл проблеми, яку ми розглянемо нижче,: про-блему природи актів-ідентифікацій.

Деякі витікаючі звідси моменти:

1. Для того, щоб дія була цілеспрямованою, действу-ющий не обов'язково має бути здатний сформулювати при-меняемое ним знання у вигляді абстрактного судження, так само не обов'язково, щоб це "знання" було обгрунтованим.

2. Мета, безумовно, не обмежена людською дією. Не думаю, що поширення цього поняття (цілі) на усі види гомеостатичних систем буде цілком доцільним і умест-ным. Проте багато що в поведінці тварин носить целена-правленный характер відповідно до моєї концептуалізації цього поняття.

3. Мету не можна адекватно визначити як щось залежне від використання "завчених процедур" 4 (як, наприклад, пропонує це Тулмин). Тоді як цілком вірно, що уся цілеспрямована поведінка, в моєму розумінні, включає і "завчені процедури" (знання, вживане для забезпечення результату), крім того, є ще і реакції у відповідь, такі, як умовні рефлекси, які є завченими, але не є цілеспрямованими.

Показати, як мета розташовується зовні действования, можна дву-мя способами: коли діючий досягає наміченої ним мети, але не за допомогою свого действования; і коли интенциональ-ные акти зазвичай супроводжуються цілим рядом наслідків, які цілком законно можуть розглядатися як досконалі діючим, але насправді ним що не передбачалися. Перший спосіб не представляє інтересу: він просто означає, що предпо-лагаемый результат досягнутий непередбачено, по щасливій слу-чайности, а не завдяки втручанню самого діючого. А ось другий спосіб має величезне значення для соціальної тео-рии. "Непередбачені наслідки умисного акту" можуть приймати різні форми. Одна з них виходить, коли не досягається передбачувана точність виконання, внаслідок чого поведінка діючого має зовсім інше завершення або підсумок. Це може статися або із-за помилковості "знання", при-меняемого як "засіб" досягнення шуканого результату, або невідповідність цього знання шуканому результату, або через те, що вона або він помилився в оцінці обставин, які тре-буют використання саме цих "засобів".

Інша форма виникає, коли само досягнення шуканого так-же спричиняє за собою цілий ряд нових обставин. Людина, кото-рый включив світло, щоб освітити кімнату, можливо, також і полохав вора5. Полохання злодія - це щось, що людина зробила, хоча і зовсім не те, що він мав намір зробити. Приклади так на-зываемого "ефекту гармошки", якими рясніє філософська література, є цим простим варіантом. Тут слід зазначити два моменти. По-перше, "слідство" в ланцюжку з'являється як довільне (якщо "полохання злодія" є щось "зроблене" діючим, то чи буде таким і те, що "він за-ставил злодія бігти"?). І, по-друге, такого роду приклади не по-могают прояснити ті аспекти неумисних наслідків, ко-торые понад усе мають відношення до соціальної теорії, т. е. ті, які залучені у відтворення структури, як я це рас-смотрю нижче.

"Ефект гармошки", що відноситься до дії, - це не те ж саме, що можна назвати ієрархією цілей, під якою я розумію зчеплення або переплетення різних цілей або проектів. Акт може бути співвіднесений з певною кількістю намірів, які мав діючий, приступаючи до цього акту; проект воп-лощает в собі цілий ряд интенциональных способів деятельнос-ти. Написання пропозиції на листку паперу є акт, непосред-ственно що співвідноситься з проектом написання книги.