Проблеми действования

Зрозуміло, що звичайні люди у своєму повсякденному житті постоян-но так чи інакше використовують поняття действования (чи ссылают-ся на них). Хоча важливо відмітити, що тільки в певних случа-ях або контекстах (наприклад, в суді) можна чекати, що люди дадуть або будуть зацікавлені дати в абстрактних поняттях пояснення того, як і чому вони так поступили. Люди постійно приймають рішення відносно "відповідальності" за результа-ты і відстежують відповідно до цього свою поведінку, так само як і грунтуються у своїх реакціях у відповідь на поясненнях/обо-снованиях/допущеннях, які їм надають інші. Те, що оцінка поведінки людини і реакція на нього за ситуації, коли "нічого не можна поробити", відрізняється від поведінки і реакції, ког-да він "міг щось зробити", вважається цілком виправданим. Боль-ной людина, наприклад, може цілком обгрунтовано вимагати до себе особливої участі і припинити виконання своїх звичайних обов'язків. Хвороба вважається чимось таким, що не залежить від людини (принаймні, це так в західній культурі, хоча і не скрізь). Проте цілком оправданны самі різні реакції, якщо выяс-нится, що людина "насправді не хвора" або що він "просто прикидається" хворим, щоб викликати співчуття інших або из-бежать належної відповідальності.

Подвійний характер іпохондрії показує, що між эти-ми ситуаціями немає чіткого розмежування: одні можуть вважати, що людина в силах її здолати, тоді як інші вважають, що че-ловека не можна в цьому винити. Постільки, поскільки іпохондрія вважається медичним синдромом, лікарі можуть, звичайно ж, про-водить зовсім інші розмежування, ніж прості люди. Такого роду двозначність або неясність в розрізненні поведінки, за яке діючі несуть відповідальність (і тим самим за кото-рое з них можуть запитати), і поведінки, яка вважається "поза їх владою", дає можливість для різного роду маневру або обма-на. За допомогою такого маневру люди намагаються або уникнути санк-ций за те, що вони роблять, або, навпаки, - оголошують своїй осо-бой заслугою результати того, що сталося.

У теорії права людина може вважатися відповідальною за дей-ствие, навіть якщо він (чи вона) не усвідомлював те, що дела-ет або що порушує закон. Людина вважається обвинуваченим, якщо встановлено, що він (чи вона) "повинен був знати" як громадянин, що його (чи її) вчинок незаконний. Зрозуміло, може статися так, що незнання дозволить людині все ж уникнути санкцій або добитися зменшення покарання (коли, наприклад, вважається, що він (чи вона) був не в змозі знати те, "що повинна знати кожна розумна людина", - якщо він (чи вона) визнаний "душевноболь-ным" або ще невизначеніше - іноземцем, "від якого не можна вимагати знання законів цієї країни"). В цьому відношенні теорія права є формалізацією повсякденної практики, де визнання людини в тому, що він не знав про конкретні послед-ствиях своїх дій, зовсім не дозволяє йому уникнути мораль-ных санкцій: є речі, які "повинен знати кожен" або ж "кожен" з певної категорії осіб. Можна винити людину в тому, що він зробив ненавмисно. У повсякденному житті ми зазвичай зрівнюємо "діяння" = "моральна відповідальність" = "кін-текст морального обгрунтування". А значить, неважко побачити, поче-му деякі філософи вважали, що поняття дії повинне визначатися в термінах морального виправдання і тим самим ис-ключительно в термінах моральних норм.

Але найчастіше, проте, філософи зверталися до більше широко-му поняттю конвенції, або правила, прагнучи розрізняти "дей-ствия" і "рухи". Пітері, наприклад, приводить приклад подпи-сания договору. Це, говорить він, є випадок дії, оскільки він припускає існування моральних норм; є логічний розрив між такими висловлюваннями, як "вона скріпила угоду рукостисканням" і "її рука стискувала руку іншої людини", посколь-ку перша дія, що описує, оформлено відносно нор-мы, тоді як друге - нет1. Проте це зовсім не переконує. Бо, роблячи спробу визначити, що саме є дія, ми, ймовірно, зацікавимося розрізненням висловлювань, таких, як "її рука здійснювала рухи по паперу", з іншими, причому не лише тим або що іншим чином відносяться до актуалізації нор-мы ніби "вона підписала договір", але також і висловлювань вро-де "вона писала ручкою".

Темою багатьох філософських творів стало міркування про те, що "рухи" можуть при певних обставинах (як правило, при їх зв'язку з певними конвенціями або правилами) "вважатися" діями або можуть бути "переформу-лированы" як дії; і, навпаки, - будь-яка дія може "переформулювати" як рух або последователь-ность рухів (за винятком, мабуть, дій, що мають характер стриманості).

Це припускає дві альтернативні мови опису, з поня-тиями яких може бути співвіднесена одна і та ж поведінка. Певне прочитання витгенштейновского вираження "що в залишку"? між рядків "він підняв руку" і "його рука пішла вгору" дуже заохочує такого роду ув'язнення. Але цей погляд ошибо-чен, якщо мається на увазі, що є два альтернативних і рівно вер-ных способу опису поведінки. Рахувати акт дії "движени-ем" означає припускати, що воно виконується механічно, що воно "заподіюється комусь". Тому було б просто помилкою опи-сывать частина поведінки таким чином, коли насправді це поведінка є те, що хтось "здійснює" або просто робить. З цього можна, я думаю, зробити висновок, що нам взагалі краще опустити відмінність між діями і рухами: одиницею співвідношення, відповідною аналізу дії, має бути особа, дей-ствующее особа. З цим пов'язано і інше міркування. Якщо ми користуємося термінологією "рухів", ми схиляємося до предпо-ложению про те, що описи, що втиснули в цю форму, представля-ют мова спостереження у такий спосіб, яким "описи дії" не представляють його. Інакше кажучи, ми схиляємося до допущення, що якщо рухи можна спостерігати і описувати непосредствен-но, то описи дій включають і наступні процеси, і вивід, і "інтерпретацію" (наприклад, інтерпретацію руху у світлі правила). Але для такого допущення насправді немає ника-ких підстав. Звичайно ж, ми спостерігаємо дію так само непо-средственно, як і рух ("мимоволі"); і те, і інше припускає інтерпретацію, якщо мається на увазі, що описи спостережуваного мають бути складені у висловлювання, предполага-ющие (різні) теоретичні поняття.

Неймовірна безліч філософів вважала, що поняття дей-ствия істотним чином пов'язане з поняттям интенции: що воно повинне співвідноситися з "цілеспрямованою поведінкою".

Це припущення має два різновиди: 1) відповідно до загального поняття дії і 2) відповідно до характеристики типів дії. Жоден з цих варіантів не витримує тща-тельного аналізу. Що стосується першого, то досить помітити, що поняття интенции логічно має на увазі поняття дії і тому припускає його, а не навпаки. Як приклад феноменологічної розробки теми интенциональности мож-но привести той факт, що діючий не може просто "намере-ваться", він або вона повинен мати намір зробити що-небудь. Більше того, як відомо, є багато такого, що люди здійснюють, що ста-новится в результаті їх дій, але не здійснюється ними интенци-онально. Випадок актів-ідентифікацій я розгляну детальніше надалі, тут же хочу категорично стверджувати, що харак-теристика дій-типів логічно виводиться з интенции не бо-лее, чим поняття дії як таке. Проте слід з обережністю розділяти питання загального характеру дії і характеристики типів дії; це відмічає Шюц, але в большин-стве англо-саксонских робіт за філософією дії це залишилося непоміченим. Дія є безперервний потік "переживаемо-го досвіду"; його категоризація на дискретні ділянки, або "частини", залежить від процесу рефлексії уваги діючого або від точки зору іншого. Хоча в першій частині цієї глави я не тщил-ся наслідувати строгі відмінності, з цих пір я називатиму обо-значенные "елементи", або "сегменти", дії актами, відрізняючи їх від "дії" або "действования", які я використовуватиму для позначення переживаного процесу повсякденного поведе-ния в цілому. Думка про те, що є "основні дії", що прорас-тающая то тут, то там у філософських роботах, помилкова і воз-никает із-за ігнорування відмінності між дією і актом. Вираження "я підняв руку" є такою ж категоризацією акту, як і вираження "зробити благословення"; тут ми бачимо ще один залишок помилкового протиставлення "дії" і "дви-жения" 2.

Я визначатиму дію, або действование, як потік дей-ствительных або умоглядних каузальних вторгнень тілесних істот в поточний процес событий-в-мире. Поняття действова-ния безпосередньо пов'язане з поняттям праксиса, і, кажучи про регуляр-ных типи актів, я вестиму мову про людські практики як про поточні послідовності "практичної діяльності". Для поняття действования аналітичне значення має: 1) те, що людина "могла б поступити і по-іншому" і 2) світ, "конституиро-ванный потоком событий-в-процессе", незалежним від действующе-го, не пропонує нам передбачуваного майбутнього. Зміст виразу "міг би поступити інакше" дуже складний і суперечливий; аспекти цього сенсу будуть розглянуті в різних частинах цього исследова-ния. Але абсолютно очевидно, що воно не рівне звичайному слово-употреблению "у мене не було вибору" і т. п. і тим самим дюрк-геймовскому соціальному "обмеженню", або "зобов'язанню". Людина, обтяжена боргом своєї професії і що залишається на посту в сонячний день, знаходиться зовсім не в такій же ситуації, що і людина, вимушена залишатися удома унаслідок перелому обох ніг. Те ж саме торкається і стриманості, яка містить міркування про можливий хід дії, - того, яке повто-ряется. Але є і одна важлива відмінність. Якщо поточний потік дей-ствования може включати, і частенько включає, передбачення рефлексії майбутнього ходу дії, то це зовсім не обяза-тельно відноситься до поняття дії як такому. Стриманість, проте, все ж припускає когнітивне представлення об возмож-ном ході дії: це не те ж, що і "просто неробота" того, що людина могла б зробити.