IV. Подвійний зв'язок і конверсія

Приклад, який я тільки що приводив з поняттям "профес-сия", - не що інше, як окремий випадок загальнішої трудності. Фактично це ціла академічна традиція в соціології, кото-рую ми повинні постійно і методично брати під сумнів і підозрам. Яким чином неминуче встановлюється свого роду подвійний зв'язок, в якому кожен соціолог заслуговує на свое-го назву; без інтелектуальних інструментів, заповіданих її академічною традицією, вона або він - не більше ніж дилетант, самоук, спонтанний соціолог (екіпірований, звичайно, не луч-ше усіх інших буденних соціологів і що має явно неболь-шой соціальний досвід в порівнянні з більшістю академіків); але в той же час ці інструменти постійно піддаються опас-ности простої заміни наївної доксой буденного здорового смыс-ла не менш наївною доксы академічного здорового глузду (sens соттип savant), яка базікає, як папуга, про дискурс здорового глузду на технічному жаргоні і в офіційному убранні на-учного дискурсу #0241.

Нелегко уникнути підводних каменів цієї дилеми, цього выбо-ра між беззбройним неуцтвом самоука, позбавленого инстру-ментов наукового конструювання і напівнауки напівученого, кото-рый несвідомо і некритично приймає категорії сприйняття, пов'язані з певним станом соціальних стосунків і напівсконструйовані поняття, більш менш безпосередньо запозичені з соціального світу. Це протиріччя ніде не відчувається так сильно, як в етнології, де внаслідок відмінностей культурних традицій і усунення, що відбувається в результаті, не можна жити, як в соціології, з ілюзією безпосереднього по-нимания. У такому разі або ви нічого не розумієте, або ви залишаєте категорії сприйняття і спосіб мислення (легалізм антропологів), отримані від ваших попередників, які часто самі отримували їх від іншої академічної традиції (наприклад, з римського права). Усе це розташовує нас до свого роду структурно-му консерватизму, що призводить до відтворення шкільної доксы42.

Звідси слідує своєрідна антиномія педагогіки исследова-ния; треба передавати як перевірені інструменти конструиро-вания реальності (проблематику, поняття, техніку, методи), так і дуже важку критичну диспозицію, схильність безжально ставити під сумнів ті інструменти, наприклад, професійна таксономія Національного інституту статистичних досліджень і економіки (INSEE) або якісь інші, які не звалюються з неба, не є готовими до використання за межами реально-сти. Само собою зрозуміло, що - як в кожному окремому слу-чае - шанси цієї педагогіки на успіх істотно розрізняються залежно від соціально сконструйованих диспозицій реци-пиентов. Найбільш сприятливою для її передачі виявляється ситуація з людьми, які вже досягли успіхів в оволодінні майстерністю наукової культури і у яких в той же час є певний протест або дистанція по відношенню до цієї культ-ре (що найчастіше кореняться у відстороненому досвіді академічного універсуму), що спонукає їх "не купувати її" за номінальною вартістю, або, ще простіше, це сприяє свого роду сопротив-лению стерилізованому і дематериализованному уявленню про соціальний світ, який пропонується домінуючим в социаль-ном відношенні соціологічним дискурсом. Хорошою иллюстраци-ей цього являється Аарон Сикурел: в молодості він достатньо довго знаходився в компанії "злочинців" в трущобах Лос-Анджелеса, щоб спонтанно підійти до питання про офіційну репрезентацію "злочинності". Поза сумнівом, що близьке знайомство з цим уни-версумом разом з грунтовним знанням статистики і статисти-ческих практик підштовхнуло його до того, щоб поставити відносно "злочинності" такі статистичні питання, які не могли бути сформульовані за допомогою яких би то не було методологи-ческих інструкцій у світі (Сикурел, 1968).

Ризикуючи показатися таким, що наближає радикальний сумнів до його пункту розриву, я б знову хотів нагадати про найзгубніші форми, які ледаче мислення може приймати в социоло-гии. Я маю на увазі той дуже парадоксальний випадок, коли кри-тическая думка, подібна марксовой функціонує в змозі не-мысли (impense) не лише у свідомості дослідників (і це от-носится як до захисників, так і до критиків Маркса), але і в рам-ках самої реальності, яку вони реєструють як предмет чи-стого спостереження. Щоб провести дослідження про соціальні класи без якої-небудь наступної рефлексії - відносно їх існування або не-существования, про їх величину, про те, чи є вони антагоністичними або ні, - як часто робилося, особливо з метою дискредитації марксовой теорії, потрібно, не думаючи, взяти за об'єкт залишки впливу, зробленого марксовой теорією в реальності, зокрема, на діяльність партій і со-юзов, що прагнули "підняти класову свідомість".

Що я говорю про "ефект теорії"? Те, що класова теорія може знайти застосування і що її "класова свідомість", вимірювана емпірично, є частково продуктом, а також певною ілюстрацією загальнішого феномену. Завдяки існуванню соціальної науки і соціальних практик, що претендують на схожість з цією наукою, таких як опитування громадської думки, обговорення в засобах масової інформації, публічність і т. д.43, а також педагогіки і навіть, все частіше і частіше, керівництво політиками, пра-вительственными чиновниками, бізнесменами і журналістами, у рамках самого соціального світу стає все більше і більше агентів, що мають відношення якщо не до наукового, то до гуманитарно-му (академічному) знання у своїй практиці або, що ще важливіше, у своїй діяльності по створенню уявлень про соціальний світ і маніпуляцію цими представленнями. Отже наука піддається все більшому ризику неумисної фіксації результату прак-тик, що претендують на свою приналежність до науки.

І нарешті, що ще важче уловимо, дотримання привыч-кам мислення, навіть тим, які в інших обставинах можуть дуже сприяти прориву, також може привести до неожидан-ным форм легковір'я. Я можу з упевненістю сказати, що марк-сизм - у своєму найзагальнішому соціальному вживанні - часто є різновид par excellence академічного конструкта першого порядку, тому що він поза всякою підозрою. Давайте припустимо, що ми збираємося вивчати "правову", "ре-лигиозную" або "професорську" ідеологію. Само слово "идеоло-гия" означає, що треба позначити розрив з представленнями, про які агенти мають намір повідомляти зі своєї власної практики; воно означає, що ми не сприйматимемо їх твердження буквально, що у них є свої інтереси і т. д. Але бунтарське не-истовство цього слова примушує нас забути, що панування, від ко-торого слід було б звільнитися, щоб об'єктивувати його, сприймається здебільшого тому, що воно помилкове при-знается як таке. Тому воно примушує нас забути, що нам треба повернутися назад до наукового моделювання того фак-та, що об'єктивна репрезентація практики має бути сконстру-ирована всупереч первинному практичному досвіду, або, якщо ви вважаєте за краще, що "об'єктивна істина" цього досвіду недоступна самому досвіду. Маркс дозволяє нам зламати двері доксы, докси-ческой вірності первинному досвіду. Але за цими дверима знаходяться пастка і дурень, який, довіряючи академічному здоровому глузду, забуває повернутися до первинного досвіду, який наукове конструювання повинне узяти в дужки і не враховувати. "Идеоло-гия" (насправді зараз нам було б краще почати називати її як-небудь інакше) не з'являється як така для нас і для себе, це неправильна назва, яка надає їй її символичес-кую дієвість.

Загалом, недостатньо порвати тільки з буденним здоровим глуздом або з академічним здоровим глуздом в їх звичайною фор-ме. Ми повинні також порвати з інструментами прориву, які заперечують сам досвід, по відношенню до якого вони були сконструи-рованы. Це слід зробити, щоб побудувати досконаліші моделі, які містять як первинну наївність, так і объ-ективную істину, яку ця наївність приховує і на якій при-дурки, - ті, хто думають, що вони значніші за інших, - останавли-ваются, потрапляючи в іншу форму наївності. (Не можу утриматися і не сказати тут, що глибоке переживання почуття значності що зриває таємничі покриви демистификатора, виконання ролі що позбавилося від чар і избавляющего від чар - вирішальний мо-мент безлічі соціологічних занять.. І жертва, яку тре-буют за це строгі методи, стає все більшим і більшим.)

Важко переоцінити труднощі і небезпеки, коли починаєш думати про соціальний світ. Сила пред-сконструированного прояв-ляется в тому, що, будучи властивим речам і свідомості, воно пред-ставляет себе під вивіскою самоочевидного, незаме-ченным, що залишається, тому що воно, за визначенням, є само собою зрозумілим. Фактично для прориву потрібно конверсію погляду, і про викладання соціології можна сказати, що передусім воно повинне "давати нові очі", як іноді говорили пер-вые філософи. Завдання - створити якщо не "нової людини", то, принаймні, "новий погляд", соціологічне око. І це не можна зробити без справжнього звернення, (a metanoia), ментальною рево-люции, трансформації усього бачення соціального світу людини.

Те, що називається "Эпистемологическим проривом" 44, т. е. взя-тие в дужки буденних конструкцій першого порядку і принципів, що зазвичай розробляються для пояснення цих конструкцій, часто припускає розрив із способами мислення, поняттями і метод-мі, які кожен прояв здорового глузду, буденних смыс-ла і корисного наукового сенсу (усього того, що в пануючій позитивістській традиції шанується і освячується) рахують суще-ствующими для них. Ви, звичайно, розумієте, що коли хтось убеж-ден, як я, що саме життєво важливе завдання соціальної науки, а значить, і навчання дослідницькій роботі в соціальних науках - встановлення як засаднича норма наукової деятель-ности конверсію мислення, революцію погляду, розривши з конструк-тами першого порядку і з усім тим, що підтримує їх в социаль-ном порядку і в науковому порядку також, - те він приречений на те, що його завжди підозрюватимуть у володінні пророчим даром і в тому, що він вимагає особистого звернення.

Гостро усвідомивши саме соціальні протиріччя наукового пред-приятия, у міру того як я намагався описувати його, розглядаючи частину дослідження і піддаючи його критиці, я часто вимушений зада-вать собі питання: чи не нав'язував я критичне бачення, яке мені здається необхідною умовою конструювання справжнього наукового об'єкту, ударяючись в критику пред-сконструированного об'єкту, який завжди виникає подібно до удару нижче за пояс, як свого роду інтелектуальний Anschluss*!

* * Злиття (йому.). - Прим. ред.

Ця трудність становит-ся усе більш серйозної, тому що в соціальних науках, по край-ней мірі, по моєму досвіду, принцип помилок майже завжди коре-нится як в соціально сконструйованих диспозиціях, так і в соціальних страхах і фантазіях. Отже часто буває важко висловити на публіці критичне судження, яке за межами наукової діяльності не зачіпало б якнайглибших диспозицій габітуса, тісно пов'язаних з соціальними і етнічними витік-мі, тендером, а також з мірою вищого академічного посвя-щения. Тут я маю на увазі перебільшену скромність деяких дослідників (гущавині жінок, ніж чоловіків, або людей "скромно-го" соціального положення, як ми іноді говоримо), яка не менш фатальна, ніж самовпевненість. Здається, правильна по-зиция - це досить комбінація опреде-ленных амбіцій, що рідко зустрічається, внаслідок чого з'являються широкий погляд і ог-ромная скромність, абсолютно необхідна для занурення в усі деталі об'єкту. Таким чином, керівникові дослідження, який дійсно хоче виконувати свою функцію, було б непогано хоч би іноді брати на себе роль духівника або гуру (по-французьки ми говоримо "керівника свідомості"), роль, яка досить небезпечна і у якої немає виправдань, оскільки вона воз-вращает людини до реальності, яку він "знаходить занадто великою" і поступово виховує великі амбіції у тих, хто хотів би сховатися за скромними і легкими справами.

По суті, найбільша допомога, якою початкуючий ис-следователь може чекати від досвіду, полягає в тому, що при опреде-лении завдань проекту у нього з'явиться більше сміливості враховувати реальні умови його реалізації, а саме засоби, наявні в його розпорядженні (особливо в термінах часу і особою ком-петенции, яка визначається природою його соціального досвіду і навчання) і можливості доступу до інформантів і інформації, документів, джерел і т. д. Частенько лише у кінці длительно-го процесу социоанализа, що включає цілую последователь-ность фаз зайвих покриттів і викриттів, може відбутися ідеальний матч між дослідником і його об'єктом.

Соціологія соціології, коли вона набуває цілком конкрет-ную форми соціології соціолога, його наукового проекту, його амби-ций і недоліків, його сміливості і страхів, - це не доповнення до його портрета і не свого роду нарциссическое надмірність: осозна-ние диспозицій, сприятливих або несприятливих, пов'язаних з вашим соціальним походженням, академічним положенням і підлогою, дають вам шанс, навіть якщо і невеликий, опанувати ці дис-позициями. Проте хитрощі соціальних пульсацій бесчисленны, і, щоб займатися соціологією свого власного універсуму, іноді може знадобитися абсолютно іншою, найбільш извращен-ный спосіб задоволення пригнічених імпульсів важко улови-мым обхідним шляхом. Наприклад, колишній теолог, ставши соціологом і проводячи дослідження теологів, може випробувати свого роду регрес-сию і почати говорити як теолог або, що ще гірше, використовувати соціологію як засіб звести свої старі теологічні рахунки. Те ж саме і відносно екс-філософа: у нього також буде ризик знайти в соціології філософії прихований спосіб ведення философс-ких воєн іншими засобами.