Студопедия — Б) Соціально-психологічний та соціологічний. 4 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Б) Соціально-психологічний та соціологічний. 4 страница






Зазначені візуальні репрезентації можуть ідентифікуватись як гендерні, вікові, політичні, економічні та ін. атрибуції, що несуть відповідне смислове навантаження і мають відповідне соціальне значення.

В. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму фізіогномічних патернів.

Фізіогномічні особливості традиційно віддавалися на «відкуп» медичній антропології та структурній анатомії, що однак, не суперечить праву на висунення гіпотези щодо часткової соціальної зумовленості фізіогномічних патернів. Наприклад, в одних суспільствах є значно поширеною брахіцефальність («короткоголовість» в розумінні переважання округлої форми обличчя при незначній вираженості витягнутості обличчя в фронтальній проекції), а в інших, за інших обставин – доліхоцефальність («довгоголовість» в розумінні переважання вертикальної витягнутості обличчя в фронтальній проекції).

І хоча відповідні емпіричні дослідження в цій сфері у вигляді тестувань та експериментів не проводилися (ремарка для соціологів-емпіриків, що полюбляють копирсатися в пробілах чужих доведень, не написавши жодної монографії без теоретичних милиць інших авторів!!! – Ю.Р.) є підстави для припущення щодо супутності брахіцефальності та доліхоцефальності таким параметрам соціальної ідентичності, як гомеостатичність-гетеростатичність.

Гомеостатичність – це параметр соціальної макроідентичності, соціальної системи, мікроідентичності, який виражає тенденцію функціонування системи в режимі урівноважування і збереження соціальної статики, соціального морфостазу (статус-кво соціальної дійсності) при мінімізації компоненти духовності (в більш звичній для деяких термінології – «духовного виробництва»).

В соціосистемному вимірі гомеостатичності супутні також зародковість самоорганізації і нерозвиненість горизонтальної комунікації між різними соціальними групами, азійський спосіб виробництва (державний апарат є економічно-організуючим класом і елементом базису), соціальні практики боротьби держави із духовно-релігійним розмаїттям за встановлення ідеологічної уніфікованості (напр., конфуціанство, легізм і «культурна революція» в Китаї, боротьба за монополізм синто в Японії). Це і є ті самі «горизонталізація» і «мікронізація» обличчя, які побічно візуалізуються в фізіогномічних патернах. Суспільство намагається духовно «вирівняти» особу, а остання не чинить цьому опору. Мікронізоване і горизонталізоване обличчя зливається із соціальністю і символічно «ховається» від неї. Виключення із цього правила складає Індія, де при збереженні кастового устрою спостерігалася санскритизація – процес зміни статусних позицій касти на шкалі кастової ієрархії.

«Рух касти вгору зазвичай починався з того, що сім’я або клан, в силу обставин, що склалися, покращували своє матеріальне та суспільне положення; це слугувало приводом для боротьби за визнання її більш високого статусу…Якщо ці зусилля приносили успіх, каста починала змінювати свій спосіб життя, тобто, вивчати веди, запрошувати «справжніх» брахманів, практикувати ритуали та спосіб життя більш високої варни або джаті, на статус якої вона претендувала, створювати нову генеалогію, що доводила її більш високе походження, переконуючи суспільство в правомочності власних домагань»[Древо индуизма, 1999, с.440].

Супутніми щодо гомеостатичності є традиціоналізм, консерватизм, кастовість, іммодернізм. Елімінування або ж зниження планки духовності в соціальній системі може позначатися на горизонтальній домінанті фізіогномічних проявів Обличчя як контактна зона людини із соціальністю (краще в цьому випадку використовувати термін «персона» - маска) з високою імовірністю «горизонталізується» (округлюється), коли переживально-душевній компоненті в житті людини віддається перевага над духовною. Закругленим формам в більшій мірі відповідає гомеостатичність із тенденцією вписування в зовні заданий часо-простір.

Адже якщо душа (в її емоційно-потребнісно-потягових виявах) «співмірна» (в логіці, що не в’яжеться з емпіризмом та позитивізмом в соціології та психології)) горизонталізації і заземленню, то дух (і Дух) – вертикалізації (в раціонально-волюнтативно-імагінативних виявах). Душевна людина пере -живає світ. Духовна людина трансцендує Світ за межі світу, тому її персона-обличчя «вертикалізується» як опозиція злиттю із соціальними процесами світу. Азіят зливається, європеєць вистоює.

Гетеростатичність –це параметр соціальної макроідентичності, соціальної системи, мікроідентичності-особи, який виражає тенденцію до збільшення внутрішньої диференційованості елементів соціальної системи і – за рахунок останньої – нарощування її стохастичності.

В фізіогномічних патернах цьому є супутня вертикалізація персони-обличчя, яка візуально виражає домінування соціотрансцендуючих і конструюючих функцій над соціально-заземлюючими (горизонталізуючими).

В соціосистемному вимірі гетеростатичності супутні також існування відмінностей між громадянським суспільством і державою, розвиненість горизонтальних комунікацій між різними соціальними групами, «європейський спосіб виробництва» (якщо логічно продовжувати К. Маркса) – класи-економічні продуценти відокремлені від політичної надбудови, фаустівська соціальна мораль і нормативна етика.

Г. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму невербальної комунікації.

Даний субнапрямок включатиме в себе візуально-аналітичні та соціо-символічні дослідження проксеміки, жестики, міміки, пантоміміки, стилізації одягу та соціальних особливостей писемності (основи графоаналізу).

Термін «проксеміка» було впроваджено американським дослідником Е. Холлом [Hall, 1983] задля позначення просторових «розміток» та дистанцій, які використовує людина в публічному та приватному просторах. Відомо, що жителі села і міста звикають до тих чи інших просторових дистанцій, а тому мають різні за величиною приватні та публічні просторові зони. Жителі міста, що звикли до скученості міського життя, краще «витримують» звичайне просторове наближення, ніж вихідці з села.

Ілюстративний приклад 1. В культурах може встановлюватись прийнятність або ж неприйнятність в скороченні міжособової дистанції між жінками та чоловіками. Американські чоловіки, що ходять взявшись за руки, будуть «нетиповими» з точки зору нормальної проксеміки гетеросексуалів. В той же час подібне ходіння арабів, греків та португальців буде проксемічно-унормованим.

Ілюстративний приклад 2. В азійських соціокультурних середовищах (передусім далекосхідної ойкумени) є нетиповим використання так званих «реактивних жестів». Скажімо, коли Ви говорите що-небудь неприємне американцю, він у відповідь (звісно, є і виключення з правила!!! – ремарка для фарисеїв від соціології) може використовувати один із реактивних жестів: торкання носа, знімання «порошини» з ока, почесування потилиці тощо.

Такі жести практично непоширені у Китаї та В’єтнамі, де значна частина жестової експресії «відсікається» в процесі тілесної соціалізації. Таке явище може бути зумовлено (і хай педанти від соціології і любителі емпіричних верифікацій висунуть іншу гіпотезу, якщо вона у них є!!!) економією фізичного простору в умовах перенаселення (демографічної скученості). Адже розгорнуті жести потребують «зайвого», надлишкового простору, як, до речі, і пантоміміка. І саме цей зайвий простір при перенаселенні є гостро-дефіцитним.

Ілюстративний приклад 3. В деяких соціумах латино-американського континенту (Бразилія, Венесуела) активна жестикуляція вважається прийнятною як серед представників нижчого класу, так і серед неєвропеїзованих представнків істеблішменту. В Великобританії та США вияви надмірної жестової активності ідентифікуються як «плебейство» (маркер приналежності до нижчого класу).

Ілюстративний приклад 4. Впевненість особи має відбиватись в добре «заземленій» позиції ніг (маркер «вкоріненості» в фізичному та соціальному просторі). Ноги, що «бовтаються» (з утрудненням знаходять точку центрації в просторі) є маркером недостатнього заземлення, а отже, і невпевненості в собі. Побічно за цією невербально-комунікативною (пантомімічною) ознакою можуть оцінюватись також статусно-рольові характеристики особи.

Ілюстративний приклад 5. Червоний колір при використанні його в стилізації одягу декодується (в колористичній семантиці) як маркер вітального гіпертонусу (або ж компенсації недостатнього тонусу, що в візуально-аналітичних спостереженнях має місце рідше). Тому особа, що надягає червоне плаття чи сукню, з меншою імовірністю сприйматиметься як «спокійна», ніж та, що надягає, наприклад, блакитну.

Ілюстративний приклад 6. У певних соціальних середовищах (зокрема, в шоу-бізнесі) епатажно-криклива стилізація одягу (використання яскравих кольорів, люрексу, об’ємних аксесуарів і т.п.) вважається цілком прийнятним маркером «сценічності». В той же час в науковому середовищі така стилізація була б скоріше подієвою, ніж середньо-нормальною.

Ілюстративний приклад 7. В піктографічних та ідеографічних мовах має місце різне структурування соціальної дійсності: синкретичне і аналітичне. В синкретичному структуруванні соціальної дійсності людина «бачить» соціальні процеси (континуальний вимір соціальної дійсності), в той час як в аналітичному – окремих суб’єктів цих процесів (дискретний вимір соціальної дійсності). Це принципово впливає на прояви таких параметрів макросоціальності, як індивідуалізм та колективізм (адже в процесуальному і «потоковому» баченні суспільства, що представляє собою такий собі вир-коловорот пульсуючих соціальних зв’язків, колективістичних «прив’язок» виявляється набагато більше, ніж там, де ініціатором будь-якого процесу виступає суб’єкт).

Ілюстративний приклад 8. Співрозмовник, який в ситуації бесіди змінює позицію тулуба тіла, тримаючи її, спочатку, в наближеному до партнера по комунікації, а потім – у відхиленому положенні, сигналізує про втрату інтересу та реакцію відчуження, що саме по собі слугує маркером (для свідомості або ж безсвідомого партнера) для блокування або ж припинення процесу бесіди.

Д. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму продуктів матеріальної та духовної культури (ремесел, живопису, архітектури, скульптури тощо).

З найбільш рельєфних прикладів соціального замовлення візуального символізму в мистецтві варто обрати архітектуру, яка в своїх візуалізаціях доволі часто маніфестувала образ кратокосму – таке собі візуальне втілення влади в її вияві (ілюзорному) вселенського support’у, упорядковувача і інтегратора стихій. Загалом виявляється прагнення до надлишкової декоративності у вигляді хвилястих ліній, завитків, посилення орнаментованості споруд, розмаїття фарб. Чуттєвість тяжіє до багатообразності, загальної хаотизованості репрезентацій. Саме тому «скочування» в емоції для людини розтягує і розпилює її активність на дріб’язки і дріб’язочки. Чуттєвість співмірна дріб’язковості і накопиченню одиничностей: чуттєвість міщанства дає захаращеність квартири і житлового помешкання слоненятами, рюшиками, вазочками і котиками, які збирають пил. Саме в тому і полягає сенс емоцій і почуттів, які ведуть до дурної множинності і горизонталізованості.

Деградація влади в епоху пізньо-еліністичних монархій знаходить своє візуальне втілення в посиленні пишності і ефемерної викличності недосконалим «сірим будням» і повсякденню. Це можна було простежити на прикладі еволюції архітектурних ордерів.

«Багатство потребує оздоблення. Тому не доводиться дивуватися, що доричний ордер демократичних Афін в еліністичну епоху стає забутим. Тепер при будівництві грнадіозних храмів (наприклад, Зевса Олімпійського в Афінах) перевага віддається коринфському ордеру. Для нього є характерною пишно прикрашена капітель з короткими завитками, що ніби виходять з орнаментального листя… Коринфський ордер використовувався також і в інтер’єрах грецьких храмів, щоб підкреслити значущість місця, де встановлена статуя бога, та його привабливість…»[Холлингсворт, 1989, с.70].

Логічно припустити, що образ влади як підтримувача космосу в візуалізаціях доричного ордеру є підкреслено аскетичним: брутальна сила – і нічого зайвого (безоправність і бездекорність). Образ влади в коринфському ордері – це візуальне втілення високодекорованої розбещеності влади, яка вважає сьогоднішній день останнім («Хоч потоп після мене»), а тому вправляється в пишності в т.ч. і через декорування колони-стовпа як типово кратичної архітектурної конструкції.

Загалом, чим аскетичніша влада, тим

Існує і такий підхід до розуміння символів, який відрізняється від традиційно-наукового визнанням містичної природи символів. Водночас варто зауважити, що цей «містицизм» насправді стає доволі експліцитним при побудові відповідних історико-культурних генеалогій візуальної символіки і відповідного компаративного аналізу.

Приклад. «Весною 1918 р. військовий комісар Московського військового округу М.О. Полонський запропонував запропонував ввести в якості знаку розрізнень військовослужбовців РСЧА (РККА) новий символ- червону зірку. Ця емблема була введена наказом Наркомату по військових питаннях від 19 квітня 1918 р. в якості нагрудного знаку для всього особового складу РСЧА(РККА).

Пояснювали так (звісно, на профанно-пропагандистському рівні – Ю.Р.): червона зірка символізує боротьбу трудящих за звільнення «від голоду…війни, злиднів і рабства». Молот і плуг на зірці означають єднання міського робітника та сільського пахаря, що уклали союз, щоб до останньої краплини крові захищати свою землю і волю, свою робітничо-селянську владу і соціалістичну вітчизу від ворогів і катів трудового народу…

Коріння пентаграмми виходить із стародавнього Єгипту – тут вона була знаком планети Сіріус. Точніше, п’ятикутна зірка в єгипетських містеріях позначала людину в «зірковому» (космічному) вимірі – це символ коду людини, інформаційної матриці її клітини, яка зберігалася при муміфікації і в принципі могла б бути передана на Сіріус… І від Месопотамії, точніше, сатанинської Ніневії, також виходить коріння п’ятикутної зірки – тут вона була знаком Венери… Так чи інакше, вона протистоїть хресту – сонячному знаку і означає або абсолютне заперечення Бога (атеїзм), або ж визнання Його в якості сили, що протистоїть Князеві Пітьми…»[Каныгин, 2005, с.283-284]

Не менш красномовно доводить трансляцію соціальних символів в архітектурних конструкціях О. Шпенглер [Див.:Spengler, 1904, s.67], порівнюючи геометричну будову куполів «покриваючих» православних храмів із вистрілюючими вгору шпилями барокко. Ці розриваючі небо шпилі стають символічною антитезою плавно-заокругленим маківкам православних церков.

Символ є своєрідним з’єднувачем, інтегратором знаку і відповідної йому соціальної сутності, тобто, трансгрессором ідентичностей в їх презентаційних практиках. Відповідно, візуальні символи є трансгрессорами ідентичностей в усіх формах і проявах візуальної культури. Механізми «доведення» цих ідентичностей в процесах комунікації до контакту з іншими ідентичностями через символи складає динаміку в соціології візуального символізму.

Адже ідентичності не лише продукують символи, але і визначають презентаційні стратагеми їх відтворення, конверсії, обміну, експансії, трансформації і т.п. Тому поруч із структураційним аспектом в дослідженні того, які символи використовуються задля візуального позиціонування соціальних ідентичностей, соціологія візуального символізму аналізує також динаміку і процесуальність інформаційно-символічних утворень.

Таким чином, предметне поле соціології візуального символізму окреслюється такими блоками:

1. Символічні інкорпоративи (уречевлення) соціальних смислів, представлені як в суспільстві, соціальних групах, людині, так і в створених (або ж відібраних) ними просторових візуалізаціях.

2. Соціально-смислове навантаження акціональних проявів візуальної культури суспільства, соціальних груп, особи.

Ці два блоки можна умовно назвати, використовуючи аналогічний поділ соціологічного знання О. Контом, соціовізуальною статикою та соціовізуальною динамікою.

Так, до соціовізуальної статики буде належати, наприклад, мода на однобарвний або ж строкатий одяг (принаймні, вибір колористики одягу можна вважати одномоментно статичним), а до соціовізуальної динаміки – прояви невербальної комунікації (наприклад, жестики або пантоміміки).

Однією з продуктивних методологій символічного аналізу в соціології та психології є юнгіанство, що володіє розвиненим апаратом філософсько-методологічної та логіко-візуальної ампліфікації.

Юнг і його прибічники застосовували і застосовують ампліфікацію як процедуру аналітичної роботи із вільними асоціаціями клієнтів, що містять певні символи суб’єктивно-психологічного та архетипового походження [Більш детально див. з цього приводу: Дикманн, 2001, с.183-200]. З урахуванням розроблюваних в даній роботі концептуальних положень дамо наступне робоче визначення ампліфікації.

Ампліфікація – це набір алгоритмів тлумачення символьних денотатів, що дозволяє структурувати, диференціювати та дешифрувати суб’єктивно-психологічні та соціо-архетипові візуалізації в змістовному та контекстуальному вимірах.

Таким чином, в візуальній аналітиці та соціології візуального символізму доцільно вести мову – як мінімум- про ампліфікацію змісту і ампліфікацію контексту.

Ампліфікація змісту – це набір алгоритмів мультиверсального тлумачення символьних денотатів та десигнатів, що дозволяє структурувати, диференціювати та дешифрувати суб’єктивно-психологічні та соціо-архетипові візуалізації в образах людини, проявах її активності та різнопланових уречевленнях матеріальної та духовної культури – візуальних об’єктах, просторах, середовищах.

Зміст символу, будучи пов’язаним із денотатами (предметними значеннями) та десигнатами (засобами позначення), може інтерпретуватись в іконічному та індексному вимірах на предметно-функціональному, історико-генетичному, біологічному, етологічному, культурологічному, суб’єктивно-психологічному та соціо-психічному рівнях.

Ілюстративний приклад 1. Коринфський ордер в архітектурних ансамблях в іконічному вимірі може інтерпретуватись як образ хвилі: елемент посилення декору (предметно-функціональний вимір), позначення мінливості людських пристрастей (талассичний образ – хвилястість, мінливість), позначення мінливості влади та ідоловшанування (як вираження мінливості в релігійно-політичній сфері - етологічний вимір), позначення «блукаючих» мотивацій та поведінкових проявів можновладців (суб’єктивно-психологічний вимір) та вираження соціальної деградації аристократичного класу в добу пізнього елінізму (соціо-психологічний вимір).

Ампліфікація контексту – це набір алгоритмів мультиверсального тлумачення символьних коннотатів, що дозволяє структурувати, диференціювати та дешифрувати суб’єктивно-психологічні та соціо-архетипові візуалізації в образах людини, проявах її активності та різнопланових уречевленнях матеріальної та духовної культури – візуальних об’єктах, просторах, середовищах.

Ілюстративний приклад 2. Рекламний щит в місті Суми з рекламним плакатом президентської кампанії Віктора Януковича.

Візуальний ряд: дискурс має референтивну функцію. Рекламі притаманна і естетична функція, вона очевидна, якщо подивитися на зображення парку з архітектурними будівлями.

Денотація: жінка з книгою в руці як можна вважати, виходячи з тексту – це вчитель. А поряд зображення памятника в парку на тлі природи.

Денотати: жінка, книга, дерева, памятник.

Конотації: жінка згідно загальноприйнятним установкам гарна, вона виражає авторитетність і повагу, як можна прочитати в тексті – це вчитель-методист і відмінниця освіти, тобто, вона компетентна у питаннях освіти та має справу з дітьми, це її робота, яку вона, як зазначено, виконує на «відмінно». Отже, її думка щодо освіти для дітей – є істотною, вона має досвід. Обличчя жінка – відкрите, розумне, вона одягнена охайно, скромно, строго і сучасно. Швидше за все вона також мати, має своїх дітей і піклується про їхнє майбутнє. Вибудовуються ланюжки топосів та ентимем: “це жінка-вчитель – жінки і вчителі мають досвід у спілкуванні з дітьми, знають що для них краще – вона вважає що саме цей кандидат забезпечить дітям якісну освіту – нашим дітям лише якісну освіту і якісне майбутнє – діти- наше майбутнє - оберемо своє майбутнє, оберемо цього кандидата”.

Наступна картинка зображує парк з памятником у центрі, на тлі гарного будинку, а напис каже нам, що це вид на архітектуру міста Суми. Тут робиться акцент на важливості природи і історичних памяток, традицій, сталість і стабільність – ніхто не забуде минуле, слід любити і берегти своє місто.

Словесний ряд: перші рядки повідомляють про статус та прізвище жінки - це не актриса, що знімається для ролику, не анонімне фото, це звичайна проста людина, яка відкрито вказує своє імя.

Нижче напис, який є, так би мовити, девізом (слоганом) реклами – вибір 2004 за Януковича. Він акцентує на єдино можливому найкращому виборі на 2004 рік саме цього кандидата. А нижче рядки, що підтверджують смисл візуального ряду з жінкою.

Контекст символу, будучи пов’язаним із коннотатами, може інтерпретуватись в іконічному та індексному вимірах на предметно-функціональному, історико-генетичному, біологічному, етологічному, культурологічному, суб’єктивно-психологічному та соціо-психічному рівнях.

Графічні символи при аналізі містять у собі два семантичні шари:

- відносно дискретна іконічна семантика, яка читається за принципом “від частини до цілого” чи “перенесення за аналогією” (серп – знаряддя вбивства– символізує смерть, сокира ката, виконавця покарань – втілює право влади на покарання);

- менш дискретний семантичний шар графо- та кольоросемантики- враження від кольору та графічної форми зображення, деякі абстрактні смисли, що породжуються відчуттями від кольору та форми (наприклад, стріла пов’язана з такими символічними значеннями, як імпульс, швидкість, загроза та цілеспрямованість).

Одним із таких візуальних екранів соціальних проекцій виступає людське тіло, що в більшості суспільств несе на собі відбиток різних замовно-інкорпорованих соціальних смислів. І справді, адже процес соціалізації як інформаційний обмін між психікою і соціальною системою, в ході якого відбувається рецепція норм, цінностей, ідеалів традицій і т.п. складових аксіосфери не може обминати і образи тілесних структур, щодо яких суспільство або великі соціальні групи ніколи не залишаються «нейтральними».

Фахівці в галузі природознавства (біологи, медики та ін.) наполягають на відносній автономії біологічного щодо соціального, проте ця автономія на тлі колонізування соціальною системою життєвих пусток людського повсякдення стає дедалі ілюзорнішою. Суспільство «замовляє» (на рівні імпліцитних соціальних очікувань та особистих мікроперформативів) не лише характер як психопатерн соціальної типізації, але і форму (схему) тіла як морфопатерн відтворення і конструювання «душі в тілі».

Вже на стадії ембріогенезу соціум не обминає процесів інформаційного завантаження матері відповідними установками щодо тілесної форми народження майбутньої дитини. В одних суспільствах ставлення до неї є експресивно-тремтливим, в інших – індифірентно-стриманим. Було б занадто сміливим, проте, необхідним для наукової чесності висунути припущення щодо своєрідної «зустрічі» майбутньої дитини із суспільством на рівні програм материнського безсвідомого, яке транслює соціальність у вигляді експектацій щодо образу бажаної дитини. І хоча батьки навряд чи уявляють в деталях портрет новонародженого, у них вже існує своєрідний візуальний ескіз середньо-привабливого морфотипу і фенотипу.

Аксіосфера суспільства, представлена в концентрованому вигляді в ідеології, несе в собі і ряд запитів щодо тілесних та інших візуальних форм. Достатньо здійснити хоча б поверхневе порівняння образів тіла в середньовічному та ренесансному живописі і графіці, щоб переконатись в цьому. Тілесний аскетизм, схематичність і диспластичність в середньовічній іконографії виразно контрастують із пишністю, округлістю та гедонізмом образів тілесності в добу Ренесансу.

Ставлення до тіла тісно корелювало з установками домінантної соціальної ідеології, яка побічно впливала як на відтворення морфоструктурацій, так і функціональних проявів тілесної поведінки. Так, в грецькій античності прийнято було експонувати (принаймні в скульптурі) динамічні тілесні структури із майже нерухомим, маскоподібним обличчям. Обличчя, що зберігає маску на тлі страждань, що переживаються тілом, є фенопаттерном героя (адже герой завжди «зібраний», тобто «весь» в кожен момент часу свого життя).

Цікавими на тлі такого роду інкорпорувань виглядають і візуальні селекції морфо- і фенотипів, що виглядають вкрай дискримінативно по відношенню до жінок. Платон з поетичним ентузіазмом описував еротичне натхнення, що виникало при вигляді пружних та сильних юнацьких тіл. Жіноча ж тілесність в Греції набагато «програвала» у порівнянні із чоловічою, при чому як в плані оцінки еротичної її привабливості, так і результуючої морфоструктурації.

Отже, схема тіла є візуальною проекцією нормуючих впливів соціальної метапрограми, яка, відображаючи архетипові структури колективного безсвідомого, через схему тіла транслює імпліцитне замовлення соціальності на «легітимну», тобто, (відповідну соціальним цінностям, нормам та експектаціям) структуру соціального характеру.

Звісно, стверджувати, що соціум безпосередньо «впливає» на тіло – повний абсурд. Адже механізми формування морфоструктур перебувають «поза юрисдикцією» соціальності. Але соціальність може інформаційно наповнювати свідомість батьків відповідними образами, свого роду інформаційними експектаціями, в яких народжуються ті чи інші морфологічно-характерологічні «ескізи» схеми тіла майбутньої особи.

Одним із вимірів соціального замовлення на ті чи інші візуалізації виступають соціально-легітимовані оціночні уявлення щодо красивого і потворного, гармонійного і дисгармонійного, модного або ж архаїчно-застарілого і т.п.

Так, в середньовічному живописі вважалося прийнятним створювати диспластичні і диспропорційні зображення людського тіла, в той час як в добу Ренесансу зображувальні канони зміщуються в бік врахування пропорцій структурної анатомії. При цьому йдеться не лише про те, що такі трансформації візуальних контекстів були спричинені еволюцією природознавства (хоча і вона не стояла осторонь). Мали місце передусім зміщення в аксіосфері, проекції якої у сфері візуального відбивали повернення значеннєвості всьому позитивному, що пов’язувалося із матеріально-тілесно-біологічним.

Єгипетські живописці дозволяли собі двомірні зображення, навіть всупереч законам краси. Але йшлося не про естетику зображення, а про його соціальну каноніку.

«Точне слідування віковим зразкам і майже повна відсутність стилістичних змін відображає стабільність та певний консерватизм суспільства. Зображення людини грунтується на геометричних пропорціях з їх раз і назавжди заданим цифровим співвідношенням частин тіла, кожна з яких мала сталий розмір… Для єгиптянина цілісність була важливіше за реальність… Соціальному статусу персонажа наочно відповідав розмір зображення (на рідкість вдалий спосіб передання його положення)…»[Холлингсворт, 1989, с.40].

В структурах колективного безсвідомого зберігається інформація про пріорітовані в ході історичного розвитку пласти символічного досвіду, який співвідноситься із соціальним континуумом, тобто, просторово-часовим виміром соціальності. Статичною складовою соціального континууму є соціальний простір, а динамічною складовою – соціальний час. Із фонду колективного безсвідомого, що представлений констеляціями нумінозних змістів – архетипів, у відповідності із запитом історичної ситуації відбирається пласт символічного досвіду, який через процеси символічної трансгресії утворює в соціальному континумі «часо- і просторовороти» (С. Кримський).

В часо- і простороворотах соціум організовує «спалювання» індивідної активності. В даному процесі соціальна машина може бути уподібнена гігантській «топці», в якій у вигляді палива використовується час і простір індивіда. «Спалювання часу» є не лише деструктивним, але і частково конструктивним процесом вибудовування індивідних ніш, що слугують символічними «оборонними фортецями» проти соціального тиску.

Соціум, однак, буває «хитрішим» за індивіда і індивідність, і для реалізації своїх «хитрощів» щодо внедріння в індивідну психіку тих чи інших змістів використовує, наприклад, еталонно-легітимовані перцептивні конструкти прийнятних тілесних схем.

Прямій політичній пропаганді у вигляді імперативів «Давай», «Зроби» і т.п., або ж навіть спокусливо нав’язливій рекламі, чи моралізаціям агентів навчально-виховного процесу протистояти легше, ніж імпринту, що міститься в рельєфних кубиках атлетичної тілесності героя кінобойовика. Легше «послати» псевдоістину, ніж псевдокрасу.

Часо- і просторовороти, «стягуючи» на себе різні вектори активності (наприклад, промислово-технічної, релігійної, художньої і т.п.) утворюють соціальні аттрактори –констеляції центроспрямованого руху продукування, трансформації, конверсії, обміну, реплікації соціальних смислів та відповідних їм соціальних значень. Соціальні значення і смисли, частково інкорпоруючись у продуктах візуальної культурі, в тому числі в схемах тіла, стають уречевленими експектаціями відтворення соціального характеру.







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 161. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

Образование соседних чисел Фрагмент: Программная задача: показать образование числа 4 и числа 3 друг из друга...

МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ МОРФЕМНОГО СОСТАВА СЛОВА В НАЧАЛЬНЫХ КЛАССАХ В практике речевого общения широко известен следующий факт: как взрослые...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия