Б) Соціально-психологічний та соціологічний. 3 страница

Одним із авторів, який здійснив комплексну «заявку» на впровадження в науковий обіг терміну «візуальна психодіагностика», може справедливо вважатись Г.В. Щокін [Див.: Щёкин, 1992; Щёкин, 1993; Щёкин, 2001]. В одному із зазначених видань [Щёкин, 2001, с.9] автор дає таке визначення обраному ним предметному напрямку:

«Візуальна психодіагностика – нова і відносно самостійна галузь психології кадрового менеджменту, завдання якої полягає в дослідженні «зовнішніх» характеристик образу людини (таких, як стать, вік, особливості тілесної конституції, міміки, жестикуляції та ін.) з метою проникнення у внутрішній психологічний зміст особи та оптимізацію використання можливостей та індивідуальних особливостей кожної людини».

Повністю погоджуючись із даною дефініцією, здійснимо деякі уточнення з метою впровадження терміну «візуальна аналітика», який, на думку автора даної монографії, в більшій мірі відображає комплексно-аналітичний підхід в дослідженні більшості проявів візуальної реальності образів людини, її акціональних проявів та культурних опредметнень.

По-перше, Щокін говорить про візуальну психодіагностику як про «галузь психології кадрового менеджменту». На наш погляд таке окреслення предметних кордонів є завузьким, оскільки візуально-аналітичними даними можуть користуватись не лише фахівці в галузі «психології кадрового менеджменту». Медик, здійснюючи прийом паціентів, оцінює їх фізико-конституційні особливості і використовує таку інформацію для уточнення власного діагнозу.

Психоаналітик, працюючи із клієнтом, спостерігає за його візуально-поведінковими проявами і робить висновки щодо відповідності вербальної комунікації (мови і слів) невербальній комунікації (жестам, міміці та пантоміміці).

Службовець розвідвідомства, спостерігаючи за поведінкою об’єкта «обробки», визначає можливі психологічні мішені впливу на нього.

Дизайнер, підбираючи кольорову палітру для приміщення, визначає психологічні ефекти впливу кольору підлоги і обоїв на повсякденний настрій тих, хто перебуває в цьому приміщенні.

Рекламіст, моделюючи бігборд, визначає прийнятні візуально-геометричні форми, які будуть найбільш ефективними для сприйняття і запам’ятовування адресатом і т.п.

PR-фахівець, працюючи із програмами просування споживчих, політичних та ін. товарів та послуг, підлаштовується під цільову аудиторію, ідентифікувавши символи, які прийнятні для неї і ті, які не є прийнятними і т.д. і т.п.

Як випливає із зазначеного вище, візуальна аналітика є міждисциплінарно-орієнтованим набором методик і технік аналізу візуалізацій будь-якого походження. Це означає, що аналіз цей не обов’язково має на меті побудову «діагнозу», тобто, він може здійснюватись і не з психодіагностичною метою, а реалізує мультицільове призначення. З іншого боку, якщо під «діагнозом» розуміти структурований опис психіки суб’єкта прямо чи опосередковано (адже, наприклад, автомобіль говорить про психіку суб’єкта не менше, ніж його слова і вчинки), то постановку діагнозу здійснює будь-хто, хто із неструктурованого потоку візуальних ознак вибудовує гештальт, себто, наскрізний образ, в якому досягнуто супідрядність часткового загальному.

Так, наприклад, будь-яка архітектурна споруда містить візуальні формоелементи, які, константно сприймаючись зоровими аналізаторами адресата, продукують відповідні «ефекти» у вигляді налаштування емоційного фону, переведення в іншу площину мисленнєвої діяльності, поведінкових реакцій осіб, які візуально контактують з нею.

Аналізуючи її, ми не обов’язково «діагностуємо» архітектора, який спроектував цю споруду (хоча можемо робити і це). Ми можемо, наприклад, визначати соціокультурне замовлення тих, хто візуалізував проект, або ж визначати соціоперцептивні ефекти у людей, які щодня проходять повз цю будівлю або ж відвідують її і т.п. В цьому контексті використання терміну «візуальна аналітика» вбачається більш доречним.

По-друге, на нашу думку, завузькою і «затісною» для візуальної аналітики буде орієнтація лише на психологічну предметність. Адже в психіці частіше буває присутнім не індивідуально-одиничне, а соціально-типове (архетипове, стереотипове, соціально-диспозиційне). Доведемо необхідність розширення предметного поля напрямку на основі прикладу.

Добре відомо, що в різних суспільствах люди обирають в якості «модних» візуалізацій ті чи інші запропоновані їм образи. Еталонні образи продукуються широким колом агентів соціалізації і комунікативних практик (телебачення, інтернету, друкованих періодичних видань, візуальної реклами тощо) і можуть включати в себе все, починаючи від «модного» тіла (вірніше «модної» схеми тіла») і закінчуючи «модними» екстер’єрними та інтер’єрними характеристиками будинків, стилів одягу, автомобілів та ландшафтного дизайну, меблів, одягу і т.п. Поширення цих візуалізацій у вигляді форм, символів та кольорів має соціальну зумовленість, яка може, відповідно, піддаватись аналітичному дослідженню.

Якщо ж ми аналізуємо цю зумовленість саме як соціальний феномен, то чи не є підстави говорити про соціоаналітичну наповненість відповідних методик і вважати візуальну аналітику дотичною не лише до психологічного, але і до соціологічного предметного поля?

Звідси випливає можливість виокремлення в візуальній аналітиці як мінімум двох напрямків досліджень: напрямок, який спиратиметься на психодіагностику (візуальна психоаналітика) та напрямок, який спиратиметься на соціодіагностику (візуальна соціоаналітика, або ж соціологія візуального символізму).

Резюмуючи наведене вище, введемо робоче визначення візуальної аналітики як міждисциплінарної галузі знань, приналежної до соціопсихологічного (соціологічного та психологічного) блоку теоретичних, методологічних та емпіричних досліджень, цільовим призначенням якої є соціологічна та психологічна ідентифікація візуально-просторових складових образів людини, її діяльності, фізико-геометричних, символічних та колористичних атрибуцій об’єктів візуальної (матеріальної та духовної) культури, особистих та соціальних просторів та середовищ як маркерів сутнісних психологічних та соціальних характеристик відповідних суб’єктів та створюваних ними візуальних об’єктів.

Задля попередження дорікань у «вузькості» предмету зауважимо, що візуальна аналітика може застосовуватись будь-де, де представлені візуалізації і візуальні ряди. Йдеться про медіа-діяльність, психологічне консультування, кадровий менеджмент, практику релігійних організацій, міжнародні комунікації і т.п.

Вочевидь, не можна вважати візуальну аналітику виключно теоретичним та методологічним напрямком в сучасній диференційній психології та соціології. Адже її статус передбачає існування множинних емпіричних замовлень на продукування відповідних візуалізацій, що мають заздалегідь визначений цільовий ефект соціального впливу, а тому часто виходять на практику візуального моделювання різних державних та недержавних організацій.

Ілюстративний приклад 1. Агент контррозвідки, беручи участь в спецоперації, має здійснити візуальне моделювання образу, підлаштованого під місцеве соціокультурне середовище. Для цього підбираються відповідні атрибуції в стилізації одягу, моделі зачіски, здійснюється тренінг стереотипних жестових патернів тощо.

Ілюстративний приклад 2. Нацистська свастика з самого початку була символом активізації безсвідомих драйвів та сексуалізації фашистської пропаганди. Зрозуміло, що соціальна група, яка утворювала соціальну базу нацизму, продукувала відповідні ідеологію землі і крові, де еротично-оргастичні формоелементи візуальної пропаганди мали активізувати населення на прискорений приріст населення заради ведення війни в усьому світі. Сказати, що свастика в цьому випадку була «випадковістю» - це все одно, що стверджувати випадковість хобота у слона, що використовується як контактний орган.

«…свастика,- пише В. Райх,- з самого початку була сексуальним символом. З часом вона приймала різні значення, в тому числі і значення вітрякового колеса, яке символізувало працю. З емоційної точки зору праця і сексуальність тотожні…Вплив свастики на безсвідому емоційність особи не пояснює успіх масової пропаганди фашизму, проте, безумовно, сприяє йому. Довільне тестування чоловіків та жінок, що розрізняються за віком та соціальним станом, показує, що, подивившись деякий час на свастику, більшість людей рано чи пізно приходить до інтуїтивного розуміння її значення. Тому можна припустити, що свастика, що зображує дві з’єднані фігури, справляє потужний вплив на глибинні шари психіки, при цьому сила її впливу визначається ступенем незадоволеності та інтенсивності статевого потягу особи. Сприйняття свастики істотно полегшується, коли її представляють як емблему чесності та вірності…»[Райх,1997, с.119-120].

Відносно недавно в науковий обіг завдяки колективній праці (збірник статей різних авторів) під загальною назвою «Візуальна антропологія» було впроваджено відповідний термін.

«Візуальна антропологія, що розвивається зараз в рамках вітчизняної етнографічної традиції, ставить своїм завданням вивчення аудіовізуальної спадщини світової та вітчизняної етнографії, фіксацію сучасного життя народів, дослідження візуальних форм культур та створення аудіовізуальних архівів…Візуальна антропологія складається як розвиток і одночасно антитеза етнографічному кіно, її предметне поле розташовується на стику наукового дослідження та кіно (документального та ігрового), її предметом виступають візуальні репрезентації, що дають про себе знати в науці та масовій комунікації, світі медіа та політики, світі мистецтва та влади. Візуальна антропологія не утворює точну предметну область, вона виступає узагальненою назвою сукупності стратегій дослідження візуальних систем та їх використання різними соціокультурними групами»[Визуальная антропология, 2007, с.7-8].

В перспективі (і звісно, це поки що лише міркування про дослідження, які можуть мати місце) можна буде вести мову про аналітичні дослідження систем культурних кодів на візуальному, аудіальному, кінестетичному, таксичному, ольфакторіальному, густаторіальному та аудіально-дігітальному рівнях сенсорно-перцептивної та концептуальної активності.

Адже програмування людини є цілісним, і набуття влади над нею, є передусім владою у вимірі завантаження її психічного апарату певними наборами значень, що відбувається в площині різних сенсорних модальностей (аналізаторів). Людина з дитинства піддається завантаженню наборами значень, які вона розкодовує в процесі послуговування кодами візуальної, аудіальної, тактильної, кінестетичної та ін.. модальностей.

Ілюстративний приклад. Представник нижчого класу в Україні як особа і носій певної психічної організації має зазнавати такого «завантаження», яке відповідало б його соціальному статусу. І справді, які набори значень відповідають нижчому соціальному статусу? Передусім – доконцептуальне мислення (послабленість вмінь і навичок користування абстрактними поняттями, переважання унаочнено-образних і предметно-дійових форм мисленнєвої діяльності); набір сталих візуальних образів, які наповнюють безпосереднє фізичне оточення такої людини (квартира, меблі тощо); набір сталих аудіальних образів, які супроводжують образи фізичного середовища на візуальному рівні (ниття, «скигління», скарги на життя, гіпостенічні реакції на стреси у вигляді плачу, депресії, що передаються через відповідні вербалізації); набір тактильних сигналів, найчастіше – у вигляді переважання негативних або ж ізолятивних тактильних сигналів над позитивними і контактними – напр.., фізичних покарань і відсторонення над позитивними доторками); набір густаторіальних сигналів (переважання в раціоні відповідної їжі, найчастіше – у вигляді сурогатних продуктів або ж фізичних субстанцій, що підтримують гіпостенічний стан); ольфакторіальними сигналами (у вигляді переважання закритих просторів над відкритими, задухи і повітряного застою над провітрюваністю тощо).

Погоджуючись із визначенням російських колег-соціологів, зауважимо, що соціальна зумовленість візуалізацій далеко не синонімічна «вивченню» візуальних систем як таких. Тим більше, якщо ми проголошуємо соціо-групозалежний статус різних візуалізацій. То чому б в цьому контексті не використовувати назву «соціологія візуального символізму»?

Спробуємо окреслити предметне поле соціології візуального символізму, ввівши робочу дефініцію, яка, звісно, підлягатиме корекції, доповненню і відповідним трансформаціям в процесі подальшої наукової дискусії.

Соціологія візуального символізму є міждисциплінарною галуззю знань, що має своїм предметом з’ясування смисло-значеннєвої наповненості візуально-символічних структурацій в образах людини, процесуальних виявах її активності та різних формоутвореннях культури, в тому числі тих, які відтворюються на фізичному, біологічному та кібернетичному субстраті (наприклад, продукти фітодизайну, бодібілдінгу або інтернет-комунікацій).

Співставляючи дану дефініцію із вищенаведеними міркуваннями, можна висунути припущення щодо існування предметно-методологічного зв’язку між візуальною аналітикою та соціологією візуального символізму.

Соціологія візуального символізму досліджує моделі і патерни символопродукування в контексті певних стратегій соціального смислопродукування.

Суспільство в цілому, окремі соціальні групи (великі, малі і середні), особи продукують як соціальні смисли, так і корелятивні їм візуалізації різного походження (рекламні повідомлення, значки, емблеми, архітектурні споруди, одяг, посуд, автомобілі і т.п.). В цих різних за походженням соціальних візуалізаціях опредметнюються відповідні соціальні значення та смисли (з чим важко не погодитись).

Ці соціальні значення та смисли поєднуються із відповідними матеріально-візуальними фізичними оболонками за певними закономірностями. «Розпредметнення» цих закономірностей через поєднання на емпіричному рівні ланцюжків значень складає цільове призначення візуальної аналітики, яка вивчає семантику поєднання фізичних субстратів із соціосимволічними формами.

Отже, соціологія візуального символізму утворює теоретично перехресну зону по відношенню до візуальної аналітики, що виступає її емпіричним інструментом, вірніше, узагальненою групою методик інтерпретації знаково-символічних констеляцій, в яких уречевлюються відповідні соціальні значення і смисли.

До соціології візуального символізму прилягає відносно новий напрямок – соціо-візуальне моделювання. Даний напрямок має своїм предметом вивчення стратегій соціального впливу через візуально-символічні форми різного походження (в.т.ч. біологічного).

Соціовізуальне моделювання – це галузь візуальної аналітики, що має предметом дослідження закономірності впливу цілеспрямовано-конструйованих візуальних образів та композицій на психіку індивідуальних та колективних суб’єктів. Його слід розуміти передусім як прикладну дисципліну, що надає можливості формулювання рекомендацій щодо візуально-композиційного організовування життєвих просторів та середовищ задля досягнення адекватних соціопсихічних ефектів. Адже від заповнення життєвого простору відповідними об’єктами залежать ефекти, що досягаються через ці об’єкти та їх композиції.

Ілюстративний приклад. Якщо в звичайній кімнаті звичайної квартири здійснити захаращення і засмічення простору різними дрібнотними предметами, то виникне соціопсихічний ефект «нестачі часу» (через розсіювання уваги і деконцентрацію, яка буде виникати на тлі множини дрібнотних речей). Ефект часоуповільнення є тісно пов’язаним із обмеженням життєвого простору, що може мати наслідком дефіцит заземлення (точок статизації) і, відповідно, зниження динаміки активності.

В візуальній аналітиці та соціології візуального символізму можна окреслити декілька напрямків дослідження:

А) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціо-стратифікаційних особливостей (гендерних, професійних, політичних, етнічних тощо).

Б) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму морфологічних типів (тілесних схем) та соціальної поведінки.

В) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму фізіогномічних патернів.

Г) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму невербальної комунікації (проксеміки, жестики, міміки, пантоміміки, стилізації одягу, графічних знаків писемності тощо).

Д) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму продуктів матеріальної та духовної культури (ремесел, живопису, архітектури, скульптури тощо).

Є) Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму образів масової комунікації (реклама, пропаганда, художня відеопродукція і т.п.).

Кожен із напрямків може включати в себе, наприклад, такі субнапрямки:

А. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціо-стратифікаційних особливостей

А.1. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціо-стратифікаційних особливостей гендеру.

Так, обгрунтованим спостереженням є використання суб’єктами із фемінною гендерною домінантою (у порівнянні із маскулінними суб’єктами) одягу із більшою кольоровою строкатістю та більшою кількістю візуально-декоративної атрибутики. Даний візуальний факт при використанні в якості методу верифікації спостереження підтверджується при проведенні тестування за опитувальником С. Бем для відповідних осіб.

В фізіогномічному аспекті фемінному гендеру відповідає більша (в порівнянні із суб’єктом-носієм маскулінного гендеру) пластичність, заокругленість і симетризованість обличчя, що в соціальній нормі патріархатного суспільства візуально виражає «тяжіння» фемінного суб’єкта до соціальної норми (маскулінний суб’єкт опиняється ближче до «узбіччя» та соціальних маргиналій –він візуально виражає точки екстремуму – недосоціалізованість і – часто співмірну їй – геніальність у вигляді диспластичності, асиметрій, рельєфної загостреності профілю обличчя тощо).

Ілюстративний приклад 1. З досвіду відомих психологів-візуальних аналітиків [Див., напр.: Штангль, 2001; Макнемар, 1942] є добре відомим, що фемінна домінанта суб’єкта (безвідносно до біологічної статі) спричиняє згортання просторової експансії – широти та розгорнутості, а також ініціювання просторових дій (принаймні, в суспільствах, які витримують шкалу патріархатних цінностей, жінка, яка намагається з власної ініціативи обійняти незнайомого чоловіка сприймається менш адекватно, ніж чоловік, який вчиняє подібне із незнайомою жінкою).

Саме тому «просторова експансія–просторова інпансія» як гендерно-поведінкові прояви (схильність суб’єкта до розширення-звуження обсягів займаного ним фізичного та соціального простору та обсягу просторової активності) можуть сприйматись як візуально-символічні маркери маскулінного та фемінного гендеру (як соціально-рольової категорії).

Ілюстративний приклад 2. В деяких соціумах прояви чоловіками певних афектів (скажімо, плачу) вважаються девіантними з точки зору відповідності біологічного (статевого) гендеру – соціально-рольовому (Пригадаємо і відомі для нашого соціокультурного середовища батьківські месіджі на кшалт «Чоловіки не плачуть»). І хоча такі очікування є соціально-стереотипними (в житті чоловіки плачуть набагато частіше, ніж в віртуальних схемах матусь, татусів і кінематографістів), їм все одно знаходиться соціо-візуальне підтвердження у вигляді стримування чоловіками намагання заплакати прилюдно.

Ілюстративний приклад 3.

А.2. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціо-стратифікаційних особливостей професійних груп.

Цей напрямок поки що залишається в стадії розробки і розвитку, йде накопичення відповідних емпіричних даних візуальних спостережень. Предметний вимір цього напрямку пов’язаний із з’ясуванням професійно-групових особливостей різнопланових візуалізацій.

Ілюстративний приклад. Адвокати як соціально-професійна група має відповідний візуальні маркери ідентичності на рівні стилізації одягу, яким є переважання серед представників цієї соціо-професійної групи нормативно-класичного стилю і групи так званих дорослих, нормативізуюче-усереднюючих та бар’єрних кольорів (чорний, синій і сірий). Зрозуміло, що доволі нетиповим буде образ адвоката в спортивному костюмі на робочому місці, хоча таке є цілком припустимим, наприклад, для тренера чи інструктора.

А.3. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціо-стратифікаційних особливостей етнічних груп.

Етнічні групи, маючи відповідні автостереотипи (образи самосприйняття), «підшуковують» під них відповідні символи. Найчастіше останні знаходять своє замовлення в державно-політичній символіці – прапорах і гербах [Див.напр.: Мисюров, 1992]. З іншого боку, доволі різноплановий етнічний символізм представлений в національних та світових релігіях, побуті, традиціях і т.п. Більша частина етнічно-зумовлених візуалізацій має своєрідні закономірності композиціонування, що можуть бути предметом дослідження названого напрямку.

Ілюстративний приклад. До синтоїстських святинь ведуть стилізовані П-подібні ворота, які називаються «торії» (буквальний переклад з японського – «пташиний насіст»). По суті торії – символ Сонця (для японців- духовного світла), що асоціюється з однією із птахів, яка змусила богиню сонця Аматерасу вийти з печери і осяяти всесвіт.

Б. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму морфологічних типів (тілесних схем, образів тіла).

Б.1. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму морфологічних типів (тілесних схем, образів тіла).

Даний напрямок має враховувати не лише досягнення в галузі вивчення соціології візуальних форм, але і соціальної та диференційної психології, культурології, етнографії, медицини, антропології та ін. суміжно-дотичних гуманітарних та природознавчих напрямків.

Соціально-еталонні образи тіла є, як буде доведено нижче, морфологічною візуалізацією соціального характеру, тобто, соціально-унормованих патернів реагування на фрустрації, що виникають в процесі соціалізаційної обробки (первинної і вторинної) індивіда різними агентами соціальної системи.

Схема тіла, у свою чергу, виступає візуальним трансгрессором і проекційним екраном соціальних впливів, на якому соціальні диспозиції (прийнятні для соціальної групи або ж для соціальної системи риси) виступають у вигляді фізично-геометричних особливостей «габітусу».

Якщо під габітусом розуміти соціально-унормовану тілесність, то така тілесність саме і складає предмет дослідження соціології тіла в вимірі габітуалізуючого впливу соціальності на еталонні та типові форми тіла, прийнятні в тих чи інших соціальних системах. Наперед попереджаємо педантів і фарисеїв від соціології, які при відсутності емпіричних досліджень волають про «недоведеність» відповідних тверджень: суто позитивістські критерії тут також є прийнятними. Адже спостереження – один з методів емпіричного дослідження, цілком прийнятний з точки зору позитивістської каноніки.

Останній може бути м’язовий або худорлявий, ригідний або пластичний, повнокровний або «туберкульозний», підлітковий, старечий або дорослий, гіпертонічний або ж дистонічний, пропорційний або ж диспластичний і т.п.- в залежності від того, які середньо-типові соціальні фрустрації доведеться «пережити» особі в суспільстві та в середовищі дотичних до неї соціальних груп (більш детальні роз’янення з цього приводу див. нижче).

Так, значна більшість жителів Китаю мають морфологічний тип (схему тіла), що може бути визначена як астено-мікроїдна (худорлява мініатюрність тіла, низький зріст, слабка розвиненість м’язової системи тощо).

Вочевидь, подібні тілесно-морфологічні риси (попри наявності небагаточисельних виключень з китайської «популяції») в своєму соціально-символічному значенні дають «мінімізацію особистого простору» (китаєць при високій щільності населення повинен «займати мало». Напрошується припущення щодо того, що схема тіла за даних умов підтверджує можливі факти обмеження приватного життєвого (а значить, і індивідуально-психічного) простору в умовах Китаю, що знаходить своє «уречевлення» в схемі тіла.

Казуїсти і педанти від соціології, які обожнюють «чіпляння» до причинно-наслідкових ланцюжків, можуть запитати: «А що було раніше: схема тіла чи соціальне замовлення?». Адже тіло, мовляв, це біологічний конструкт, структурація якого є залежною скоріше від генетичних, ніж духовно-соціальних чинників.

Навіть не відмовляючись від такої позиції, є підстави стверджувати, що соціо-замовне ставлення до схеми тіла поширюється навіть на процеси, що відбуваються в ембріогенезі. І хоча батьки не знають, якою буде їх новонароджена дитина, проте кожен з них носить в собі імпліцитні образи тіла тієї дитини, яка була б бажаною. А ці імпліцитні образи, у свою чергу, часто (в більшості випадків) мають соціальне походження. Більше того: вочевидь існують, поки що невідкриті біологами і соціологами, механізми запису соціальної інформації про тіло в генокод. Інакше антропологічні (регіональні та континентальні) відмінності між націями не виявлялися б доволі чітко.

Б.2. Візуальна аналітика і соціологія візуального символізму соціальної поведінки (візуальних проявів поведінки людини та їх соціальної зумовленості).

Варто відзначити, що оскільки будь-яка поведінка (включаючи мовну) людини так чи інакше є соціально-об’єктивованою (тобто, може підлягати соціальному спостереженню в особі тих чи інших супровідних «агентів» соціальних практик – членів сім’ї, співробітників та співслужбовців, вчителів і т.п.), то відповідні знаково-символічні маркери цієї поведінки можуть свідомо або ж напівусвідомлено «дешифруватись» різними соціальними суб’єктами як нормативні або ж девіантні.

Патерни соціальної поведінки, що є легітимованими в культурі, «створюють» (звісно, через відповідних суб’єктів) комунікативні ефекти: реакцію, інтеракцію, кооперацію. Патерни соціальної поведінки, що не є легітимованими в культурі, «створюють» (звісно, також через відповідних суб’єктів) ізолятивні ефекти: відчуження, бойкотування, остракізм, ізоляцію тощо. При цьому межа між так званою «нормальною» та «девіантною» поведінкою є доволі умовною і залежить від експектацій домінантних макрогруп.

Тілесні покарання дитини в середовищі чужих людей сприймаються як цілком нормальні або ж девіантні в залежності від суспільства. Експресивна і гіперемоційна поведінка «латіносів» в США сприймається як девіантна білими англосаксами. Емоційна замороженість і індивідуалізм останніх, в свою чергу, оцінюється як девіація «латіносами». Вимагання хабара працівником правоохоронного органу вважається нормою (НЕ В ЇЇ ЗАКОНОДАВЧОМУ, А СОЦІАЛЬНО-РЕГУЛЯТИВНОМУ ВИМІРІ!) в Україні і девіацією в Німеччині або Франції.

Візуальні репрезентації поведінки дешифруються як в контексті того, кого вони представляють, так і в контексті того, для кого моделюється той чи інший візуальний образ.

Суб’єкт, який використовує візуалізації у вигляді різноманітних образів, здійснює управління враженнями адресата візуалізацій, який, розпредметнюючи візуалізації, налаштовується суб’єктом-продуцентом на відповідний тип (стратегію) поведінки та соціальної взаємодії або ж на ухилення від них.