Студопедия — Б) Соціально-психологічний та соціологічний. 8 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Б) Соціально-психологічний та соціологічний. 8 страница






Оскільки остання «спливає» в розвитку науки саме на початку 19 ст.,(наука стає експериментальною та емпіричною, відійшовши від абстрактного академізму), то на авансцену виходить і інший морфологічний тип вченого, будова тіла якого є морфологічно-надлишковою, а простіше сказати – пікнічною (пікноморфною – із розвиненим шаром жирової клітчатки). У порівнянні із шизотимом (астеніком), циклотим (пікноїд) є носієм сенсорно-орієнтованої конституції (будови тіла, що має більше «точок дотику» із емпіричною реальністю.

Відповідні модифікації тілесності з’являються завдяки впливу американізму в художніх відеокомунікаціях, де візуально-морфологічні особливості вченого іноді наближаються до пластично-атлетичної статури (що також є своєрідною еволюцією вчених в бік їх омасовлення і включеності в ринкову економіку – адже саме такий морфологічний тип, як відзначалося виступає своєрідним «товаром» з точки зору попиту на тілесну естетику ряду суб’єктів капіталістичної економіки, а також з точки зору якостей, необхідних для адаптації в суспільстві із відповідною макроідентичністю).

Якщо співставити одну соціовізуальну ознаку (тілесно-геометричну) із другою (типом конституції – кістковою, м’язовою та жировою), то стане зрозумілою їх взаємна доповнюваність і логічна корелятивність: «трикутність» із притаманною їй соціальною гетеростатичністю чітко корелює із нерівноважністю атлетиків, що прагнуть до максимізації різних за походженням «динамік» (фізично-просторової, промислово-виробничої, рідше – інтелектуальної). Тобто, атлетик – соціально-нерівноважний-гетеростатичний (хоча і водночас, соціально-конформний), а пікноїд – соціально-комунікабельний (флексибільний, гнучкий).

Звідси – і різні соціально-професійні ніші, в яких вони перебувають (адміністративно-військово-спортивна та посередницько-комунікативно-соціальна), і, додамо, нерідко виникаюча вже на рівні тілесності соціальна антипатія між носіями цих морфологічних типів щодо різної динаміки та співвідношення соціальної інертності-мобільності (як випливає із наведеного вище, пікноїдам в більшій мірі притаманна соціальна інертність із рухом по горизонталі – налагодження горизонтальних комунікацій, в той час як атлетикам із їх «загальмованістю» горизонтально-соціальних комунікацій притаманне намагання вписуватись у владні вертикалі).

Соціовізуальні проекції кречмерівської типології доповнює типологія У. Шелдона, де морфологічні типи виокремлюються на основі домінантної функціональної системи, що підтримує тонус організму (вісцеротонія, соматотонія, церебротонія). Комплексам візуальних ознак комплементарні не лише окремі соціальні риси, але і цілі соціально-поведінкові програми.

Так, вісцеротонія, що на візуальному рівні відрізняється розвиненою зоною живота та геніталій з надлишком жирової тканини в плані реалізації соціальних поведінкових програм співвідноситься із адаптивно-конформно-інтегративним життєвим сценарієм, в якому на першому плані стоять цінності протекції, фізично-соціального комфорту та вписування в мікросоціальне середовище (орієнтація на дітей та сім’ю). Низькій фізичній мобільності відповідає низька агресія, а отже, і слабко виражене намагання встановлювати кордони в соціальному просторі по відношенню до інших індивідів та мікрогруп. Ці кордони (якщо і існують) є суто фізичними, а не соціальними.

В соціо-територіальному плані вісцеротонія відповідає селу і селянству як соціальній групі, де «мода» на великі габарити тіла (із надлишком жирової тканини) є доволі поширеною. Саме ця соціальна група в своїх морфоструктурах імовірно відбиватиме той самий консерватизм із всіма супутніми йому рисами (привітливість, відсутність вибухових емоцій, емоційна рівність, потреба в людях у важку хвилину, соціофілія (в розумінні орієнтації на громадську думку – «що люди скажуть»), любов до мікрогруп (мікрогрупоцентризм).

В політичному плані вісцеротонії відповідатиме тип політика-дипломата, закулісного гравця і корпоративіста із узгоджувально-інтегративними функціями. Стратегія політичної конфронтації, опозиції та протистояння даватиметься йому із більшим утрудненням, ніж лавіювання, згладжування і пропозиція компромісів та альянсів.

Пікнічна морфотипіка «налаштовуватиме» гравців політичного поля (і не тільки їх, а і інших акторів соціальних взаємодій, які візуально контактуватимуть з цією морфотипікою) на довіру і примирення. Саме тому роль медіатора виконуватиметься із найбільш високою імовірною ефективністю. Прикладів такого роду політиків-інтеграторів досить багато в Німеччині, поодинокі приклади є і в Україні (зокрема - перший Президент України Л. Кравчук, екс-міністр закордонних справ Г. Удовенко та ін.).

Соматотонія, що на візуальному рівні відрізняється розвиненою м’язовою тканиною, струнким та пружним тілом, в плані реалізації соціальних поведінкових програм співвідноситься із агресивно-прагматично-волюнтативним життєвим сценарієм, в якому на першому плані стоять цінності соціального домінування та самоутвердження, індивідуації, фізично-соціальної експансії та відлаштовування від макро- і мікросоціального середовища (орієнтація на юнацькі цілі та заняття). Соматотоніки схильні до периферизації (встановлення мікрогрупових інтересів поза сім’єю), інструментально-предметної комунікації і слабкої емоційної прив’язаності до сім’ї.

Сумація певних міркувань тілесно- та соціально-орієнтованих психоаналітиків [Див.: Райх, 1933; Лоуэн, 2001; Фромм, 1993] дає підстави віділити наступні соціально-психологічні та психофізіологічні корелятиви, що зустрічаються у атлетиків як носіїв «м’язового панцирю» (останній розуміється як високосегментована і жорстка м’язова стінка в зоні грудей та нижніх кінцівок, що вберігає психіку та організм від «травми розслаблення»).

- прихильність до ірраціональної авторитарної етики (етика сили, в якій сильніший завжди правий, безвідносно до його реальної правоти);

- низька стохастичність нейронних ансамблів, що зумовлює зростання швидкості та ергійності мислення при зменшенні варіативності (схильність до персеверації);

- аддиктивність (аддиктивна поведінка) – схильність до переходу в стани надактивації як засобу втечі від реальності шляхом прийому пси-активних речовин (алкоголю, наркотиків) або ж зосередження уваги на «адреналінових» видах діяльності, що дають можливість переживати сильні емоції;

- схильність до нав’язливих ідей та авторитарної поведінки;

- дисморфофобія – одна з девіацій підліткового віку, прояви якої полягають у боязкості щодо втрати жорсткої тілесної структури, нав’язливому стеженні за тілесною естетикою м’язового панцирю;

- матеріалістичний світогляд.

Враховуючи те, що атлетики доволі часто бувають психопатичними особистостями (вірним є і зворотнє – значна частина психопатів є атлетиками), м’язовий панцир слугує своєрідним блокатором емоційних інтервенцій-ударів із зовнішнього середовища і маскувальним механізмом для внутрішніх переживань. В соціосистемному плані є сенс стверджувати, що соматотонік-атлетик (особливо в його ригідно-мускулястій варіації) виступає своєрідним носієм «психіки війни», притаманної представникам тих соціальних груп, які соціалізувалися в високоагресивному та деструктивному соціальних середовищах.

Високій фізичній мобільності відповідає висока агресія, а отже, і сильно виражене намагання встановлювати кордони в соціальному просторі по відношенню до інших індивідів та мікрогруп. Ці кордони (якщо і існують) є вже не лише суто фізичними, а і соціальними.

В соціально-груповому плані соматотоніки схильні скоріше до лідерських (адміністративно-керівних), ніж до середньо-статусних позицій; на останніх вони виявляють високий динамізм і пошукову активність. Вираженою у соматотоніків є соціальна екстраверсія, що відповідає енергійності та ініціативності у впровадженні відповідних задумів в «супроводі» емоційної неврівноваженості.

«Вписаність в тіло» і морфотипологічна презентабельність соматотоніків-атлетиків, а з іншого боку – налаштування ряду конкуруючих суб’єктів на дистантно-фобічне ставлення до себе (особливо це стосується взаємодії чоловіків та жінок) робить представників цього морфологічного типу своєрідними «законодавцями тілесної моди» як в чоловічому, так і в жіночому світі. Останнє стосується не лише «рівняння» молоді на атлетичну та струнку фігуру (яка в більшості випадків є штучно модельованою), але і відповідних проектів управління соціалізацією тілесності через унінодальні структури (структури закритого тоталітарного типу).

Достатньо пригадати факти поширення моди на атлетичну тілесність в період розвою сталінського тоталітаризму в СРСР та Німеччині часв фашистського режиму. Мода впроваджувалася завдяки тоталітарним (унінодальним) організаціям ВЛКСМ та «Kraft durch Freude» («Сила через радість»).

«Мускулясті ригідні типи як раз і наближаються в своєму класичному варіанті до прямокутного архетипу, що має відповідні тілесні пропорції «золотого січення». Для переважної більшості людей людина, що володіє такою формою тіла, є символом гармонії і порядку, уособлює собою мужність, спокій, силу. Можливо, тому в тих країнах, де активно культивується м’язове тіло і сила, при виборі президента та його помічників більшістю виборців відсікаються передусім ті кандидати, які не вписуються в норми «золотого січення». До них немає довіри – філогенетична перевага вочевидь тяжіє над інтелектуальними досягненнями в онтогенезі. Останнє тотальне захоплення бодібілдінгом та фітнесом, культом суперлюдини в кіно і моді лише підтверджує превалюючий вплив на людську свідомість генетично закріплених, еволюційно відпрацьованих переваг»[Никитин, 1998, с.72].

На відміну від вісцеротоніків, соматотоніки призвичаєні до соціальної конкуренції, ризику та гри випадку (в візуальній нормі більш округлому вісцеротоніку корелятивна і більш висока фемінність, в той час як м’язовому атлетику- маскулінність), що робить їх і більш схильними до девіантофільності – всіляких дій, що відхиляються від соціальної норми.

Церебротонія, що на візуальному рівні відрізняється тонкістю, кістковістю, тілесною тендітністю в плані реалізації соціальних поведінкових програм співвідноситься із ізоляційно-інтелектуально-споглядальним життєвим сценарієм, в якому на першому плані стоять цінності інтелектуальної діяльності, вибірковості соціальних комунікацій, автономного прийняття рішень (здебільшого – умоглядних). Виражена у церебротоніків соціофобія (страх перед соціальними контактами) виражається в поведінкових актах уникання інтеракцій (соціально-інерактивна загальмованість), що створює відповідні соціальні пустоти навколо такої особи.

В соціально-груповому плані церебротонічний тип корелятивний людям ментального складу і розумової праці, або ж тих соціально-професійних груп, діяльність яких припускає значний ступінь усамітненості та фізично (соціально)-просторової ізоляції (переважно – на основі роботи із документами, машинами і, як виняток – природними об’єктами, а не з людьми).

Тілесна відлюдькуватість церебротоніка часто-густо асоціюється на рівні побутової свідомості із зловісною інтелектуалістичною прихованістю та авантюризмом, тому подібні типажі у сфері політики вирізняються захопленням різними радикально-фанатичними ідеологіями та людиновитратними проектами (саме там, де людський ресурс можна не економити, церебротоніки приймають «найкращі» рішення саме в силу свого дистанційовано-дисоційованого ставлення до тіла, яке самим суб’єктом навряд чи цінується).

«…відомо, що астеніки-мислителі краще освоюються на роботах в конструкторсько-технологічних підрозділах (креслярі, техніки, інженери і т.д.), а також пов’язаних з обліком і контролем (обліковики, оператори, контролери, бухгалтери і т.п.). Пікніків-комунікаторів доцільно використовувати в підрозділах виробничо-економічного навчання, на роботах, пов’язаних з підбором, розстановкою та вихованням працівників, в службах соціального розвитку… Атлетики-практики швидше за інших освоюються на різних рівнях управління, тому їх при відповідній підготовці краще використовувати на посадах бригадирів та керівників більш високого рангу, пов’язаних з безпосереднім виробництвом матеріальних цінностей. Там, де вимагаєтсья чітке виконання обов’язків та безумовне підкорення, жорстка функціональна взаємозалежність, атлетик-практик буде на своєму місці» [Щёкин, 2001, с.86].

Серед функціонально-психологічних типологій найпоширенішими (з точки зору частоти посилань) є типології І. Павлова, О. Лазурського, К. Юнга, К. Леонгарда, О. Лоуена, Н. Мак-Вільямс.

Видатний психофізіолог І.П. Павлов звернув увагу на використання людьми різних сигніфікантів досвіду: у одних сигніфікація відбувається в кодах відчуття і сприйняття (безпосередньо переживаного досвіду) у інших в коді абстрактних понять (схем).

На рівні поведінки, доступної для візуального спостереження, перший тип людей (в термінології Павлова – «художники») вирізняється чуттєвістю (образністю та емоційністю). «Художники» вживаються в поточний досвід, що робить їх незамінними в соціальних нішах, які потребують емоційного опановування та розвинених чуттєвих реакцій. Останні виявляються недостатньо-соціалізованими, тому поведінка художників буває насичена меншою кількістю умовностей та опосередковувань соціального походження.

Філогенетично і соціогенетично діяльність правої півкулі із образно-аффективним відображенням «передує» діяльності лівої півкулі із оперуванням знаками та абстракціями. Люди, що живуть емоціями, складають певну «соціальну вибухівку», своєрідний прошарок пасіонаріїв, часто спрямованих на руйнування інерційно-застійних форм соціальної взаємодії.

Відносна архаїчність правої півкулі щодо соціальної цензури та інших механізмів соціального гальмування робить художників малоадаптивними в узвичаєних формах буденного проведення часу. Вони важко переносять рутинну працю та інші репродуктиви та соціальні типізації, в яких поведінка людини стандартизується.

Правопівкульна домінанта «відповідає» за соціальні маргиналії, тобто, ті полюси, які виходять на позицію невписування особи в нормативний соціотип. «Художники» часто стають маргіналами не лише в силу недостатньої соціалізованості, але і в силу наближеності до такого рівня саморозвитку, який межує із талановитістю та геніальністю. Коли в суспільстві спостерігається чисельне перенасичення такого роду особинами, воно стає нестабільним, стохастичним і надперсоналізованим на рівні соціальних інституцій.

В одній із своїх робіт автор [Див. зокрема: Донченко, Романенко, 2001, с.166] намагався довести цю саму «художність» українського та російського етнотипів за певними феноменологічно-поведінковими ознаками і зробив висновок щодо того, що «соціальна нестабільність в Україні та Росії корелятивна «художній» пасіонарності і домінуванню екстраординарних практик, ворожих щодо соціальної нормативності». Дана теза, звісно, потребує відповідних психофізіологічних досліджень, які дадуть можливість верифікувати або ж фальсифікувати такого роду кореляції між поведінковими проявами художності, відповідними півкульними домінантами і рівнем соціальної стабільності/нестабільності.

Ліва півкуля, на відміну від правої, є філогенетично більш соціалізованою, оскільки відповідає за оперування кодами згорнутого типу. Більш соціалізовані коди, якими і є поняття, характеризуються визначеною згорнутістю і компактизованістю, що робить їх економічними зберігачами великої кількості типологічної інформації.

Образи, відчуття та інші сенсорно-перцептивні утворення є, відповідно більш «розгорнутими» і менш економічними з точки зору соціального оперування. Стає очевидним, що лівопівкульність (і в мисленні, і в поведінці), відповідає соціальному світу, що є більш нормативізованим і типізованим.

Тобто, лівопівкульність корелятивна «соціальному повсякденню», в той час як правопівкульність- соціальній маргінальності та екстраординарності. Правопівкульне мислення йде «від крайнощів», а тому в соціально-груповому плані часто відповідає соціальній ексклюзивності, богемності або ж крайнім ступеням люмпенізованості і деградації. Неординарна особа – здебільшого геній (талант) або ідіот. Лівопівкульне мислення йде «від середини», тобто відповідає в більшій мірі пересічному common man із належним рівнем соціальної адаптованості і цензурної підзвітності в мисленні та поведінці.

Дослідження Павлова, проведені на собаках, показали, що правопівкульності відповідають високі потенціали збудження, в той час як лівопівкульності високі потенціали гальмування. Тут власне, також виявляється (при доситиь обмежених особливостях екстраполяції) певна емпірична соціогенетична закономірність: по мірі розвитку суспільства нарощується тенденція до посилення значущості гальмування і обмеження імпульсивного збудження (як фізіологічного, так і соціально-нормативного), що робить витребуваними саме «лівопівкульних» осіб і спричиняє соціальну маргіналізацію правопівкульних.

В аспекті різного роду матеріально-культурних та неверально-поведінкових візуалізацій недостатній соціалізованості правопівкульних («художників») відповідають ексцентрична стилізація одягу або ж візуально спостережувані «відхилення від норми» (напускна неохайність, зім’ятість, пошарпаність, дірявість тощо), відповідна «недоглянутість» обличчя (неголеність, відсутність косметики – у жінок), демонстративні аксесуари (незвичної конфігурації персні, сережки, ланцюги і т.п.), татуювання, розгорнута, екпресивна та імпульсивна невербальна комунікація (слабко контрольовані розмашисті жести, гіпермімія та просторово-розгорнута пантоміміка тощо).

Ці соціовізуальні ознаки супутні психологічним особливостям, описаним І. Павловим та В. Куліковим як чуттєвість, фантазійність, емоційність, рішучість, ірраціональність, знижена добросовісність (м’яке Супер-Его-цензура), орієнтація на відоме та прецедентне в науці, гіперсексуальність, стресзбудливість, загальна ірраціональність.

В соціально-груповому та культурногенетичному плані це відповідає ексклюзивізації, «богемізації», маргиналізації та субкультурній периферизації (утворенню субкультур та контркультур, опозиційних щодо символічного засилля ідеологічно-домінантного культурного ядра).

В аспекті інших візуалізацій лівопівкульним («мислителям») відповідає усередненість в стилізаціях одягу (здебільшого віддання переваги т.зв класичному та примітивному стилям та пастельній колористиці), фізіогномічна соціалізованість (гоління і використання косметики), обмеженість і стриманість у використанні аксесуарів, згорнута, соціально-обмежена (в аспекті імпульсивно-експресивних проявів) невербальна комунікація (об’ємно-обмежена жестика, гіпомімія, просторово-неекспансивна пантоміміка).

В типології відомого швейцарського психоаналітика і психолога К. Юнга психологічні типи в залежності від їх вертності (внутрішньої чи зовнішньої) поділяються на екстравертів та інтровертів. Такий поділ є не лише психологічно, але і соціально зумовленим і, відповідно, візуалізованим.

У екстравертів спостерігається в поведінці своєрідна соціальна центробіжність (соціальна полезалежність), що виявляється в потязі до мікро- і макрогруп (натовпів), загальному збудженні від колективності, комунікабельності і соціофільності. Екстраверти зберігають доволі високу толерантність щодо перенасиченого соціальними комунікаціями середовищі, а їх поведінка характеризується соціальною центробіжністю: це люди різних груп і натовпу.

Поведінка інтроверта, навпаки, відрізняється соціальною відцентровістю та схильністю до ізоляції, «знекровлення» групового фону. Усамітнені одинаки, вони віддають перевагу дистанційованому спостереженню за соціальністю перед активним включенням в різноманітні соціальні процеси.

Візуально-поведінкові відмінності між екстравертом і інтровертом підтверджують стару соціально-філософську та соціологічну ідею, згідно з якою Ми (соціальна екстраверсія) є старшим за Я (соціальна інтроверсія).

З точки зору домінатності психічної функції (мисленнєвої, емоційної, чуттєвої та інтуїтивної) психологічні типи поділяються, відповідно на мисленнєвий, емоційний, чуттєвий (сенсорний) та інтуїтивний [Більш детально див.: Юнг, 2000].

Більш «соціалізованими» є психічні функції мислення та сенсорики (відчуттів), оскільки вони є раціональними), менш соціалізованими – функції емоцій та інтуїції (оскільки вони є ірраціональними). Раціональні функції відповідають за відображення об’єкта самого по собі, ірраціональньні – за суб’єктивно-оціночне ставлення суб’єкта до об’єкта.

Мисленнєві та сенсорні екстраверти переважають всіх інших за соціальним гедонізмом, конформністю та комфортністю, своєрідним соціальним позитивізмом (вони приймають соціальну дійсність такою, як вона є).

Мислительні та сенсорні інтроверти виявляють соціальну непрактичність і слабку адаптивність по відношенню до різних груп. Емоційні та інтуїтивні екстраверти та інтроверти як носії ірраціональних складових переживальності та субсенсорності виявляють в своїх соціопсихічних профілях, відповідно,

Типологія К. Леонгарда представляє собою опис і аналіз акцентуацій – надмірних вираженостей окремих рис характеру і темпераменту та їх поєднань, що представляє собою екстремні варіанти норми, які межують із паталогією (диспозиції граничного стану) [Леонгард, 1993].

До акцентуацій характеру в цій типології відносяться демонстративна, педантична, застрягаюча та збудлива (епілептоїдна).

До акцентуацій темпераменту в типології відносяться гіпертимічні, афективно-лабільні та афективно-екзальтовані (група акцентуйованих холериків), синтонні (акцентуйовані флегматики), дистимічні, тривожні та емотивні (акцентуйовані меланхоліки).

Як відзначалося вище, в соціумі відтворюється соціальний характер- комбінація рис, що відповідає системоутворюючим відносинам адаптації особи до соціального середовища, патернів реагування на фруструючі впливи соціального середовища у відповідності із його цінностями та очікуваннями.

Якщо соціум «припускає» формування соціального характеру в певних типізаціях, а ці типізації є загострено-гіпертрофованими «усередненими» однобічностями, то логічо припустити, що в соціальному характері представлені і певні акцентуації. При цьому йдеться не просто про узагальнену модель соціальної характерології, але і про різні соціальні групи, які, контактуючи із соціумом в зонах перехрещення соціально-групових та загально-соціальних інтересів, отримують свій «набір» акцентуацій.

Так, особа в селянській родині буде призвичаєна (принаймні – з більшою імовірністю) до часових обмежень, що пов’язані із домогосподарством: необхідністю догляду за худобою, поливкою городу і т.п. Якщо такі обмеження будуть тривалий час відтворюватись і стануть типовою фрустрацією, то ця фрустрація призведе до загострення відповідних рис в характері типового селянина. Навряд чи ці ж риси будуть акцентуйованими, скажімо, у представника гуманітарної інтелігенції, фізична праця для якого в умовах міста буде периферизованою і менш значущою. Те ж саме буде стосуватись і вираженості таких рис, як соціабельності, конформності, соціальної поступливості і т.п.

У відповідь на повторювані фрустрації почуття задоволення, яке максимізоване індивідуальним безсвідомим, соціальними втручаннями в особистий простір, відбувається формування соціально-акцентуйованого характеру або ж соціальних акцентуацій.

Так, громадянин Німеччини призвичаєний до законодавчих самообмежень і юридичної самоцензури. Фрустрації з боку соціального організму ряду його особистих запитів та потреб інтерпретуються як раціональні і обгрунтовані. Тому надрегламентованість повсякденного життя різними приписами не вважається «обтяжливою» для виконання. Цьому сприяють закріплювані в ході соціалізації акцентуйовані прояви обсесивності та компульсивності – тієї самої інтелектуально-методичної нав’язливості та педантизму у вчинках, що стали (часто комічним) прикладом для інших націй. Призвичаєність до фрустрацій жорстким соціальним супер-его для представника іншої спільноти буде вже контракцентуацією. Араб, що живе в німецькому місті, буде з більшою імовірністю порушувати німецьке законодавство. Те ж саме з більшою імовірністю робитиме і вихідець із країн східноєвропейського зарубіжжя.

І справа полягає зовсім не в тому, що один із них буде «законослухняним», а інший – «правопорушником», а в тому, що візуально-об’єктивовані прояви акцентуйованої поведінки особи в одних випадках будуть ассонувати із соціальними очікуваннями, в інших же – диссонувати з ними, що сприятиме закріпленню одних соціальних акцентуацій і відсіюванню інших.

Гіпертимно-акцентуйований араб (у якого гіпертимність є, частково, темпераментальною рисою етнічного типу), прийшовиши в гості до друга буде з легкістю порушувати особисту дистанцію, торкаючись його тіла і дивлячись в вічі «прикіпілим» поглядом. Це – соціально-легітимна акцентуація для чоловіків із сильним типом центральної нервової системи, яка в «паталогії» (в даному контексті -, в найгіршому варіанті розвитку подій) буде давати «вихід» у вигляді неврівноваженого з’ясування стосунків, бійки і т.п. Припустити такий сценарій можна, знаючи лише про припустимі соціальністю гіпертрофії темпераментальних рис, які, при переході в інший соціальний простір, будуть вважатись неприпустимими девіаціями.

Якщо німець напише заяву в поліційну дільницю на сусіда, який водить до своєї оселі «підозрілих людей», то в експектаціях соціального середовища це буде вважатись нормальним вчинком. Якщо те ж саме зробить росіянин, то його навряд чи оцінять як «нормального» (особливо, коли робитись це буде не з особистих мотивів, а з юридичної доцільності). Оцінка буде визначатись позитивно- або негативно-узвичаєними соціальними акцентуаціями. В одному випадку правослухняна компульсивність буде цілком звичною; в іншому в соціальних акцентуаціях буде представлена скоріше імпульсивність, поблажливість і фаталістичність («безумству храбрых поем мы славу, безумство храбрых – вот мудрость жизни»).

В соціумах із високо-контекстуальними культурами на особу лягає «вантаж» у вигляді розігрування в повсякденному житті перфекціоністських сценок, участь в яких має іноді доленосне значення. Останнє надавалося, наприклад, в радянський час різного роду конкурсам, перевіркам, ревізіям, оглядам і т.п. демонстраційно-імітаційним публічним заходам. За соціальною сценою в умовах розвиненого соціалізму солдатів у військових частинах використовували як робочу худобу, проте, по приїзду високого начальства з перевіряючих, вони мали виглядати «парадно» і поводити себе «зразково».

Вчителі в середніх школах привчали дітей жити за подвійними стандартами (адже який нормальний вчитель міг би нормально навчити чому-небудь клас із 40 чоловік!): на уроках вповсякдень – одне, по приїзду перевірки з РВО – демонстраційний «сеанс» дитячої відмінності (навіть із трієчниками, яких заздалегідь муштрували перед приїздом комісії). Соціальна значущість показовості відтворювала тип фрустрації «на сцені – одне, в житті інше», чим в соціальному характері закладалася демонстративність (істероїдність).

Істероїдна особа в радянському суспільстві – далеко не паталогічне, а соціально-нормальне явище. Адже для підтримання ілюзії всезагального щастя і задоволення необхідно було витісняти всю негативну інформацію із поля сприйняття (мовляв, негаразди, дефіцити, відсутність або брак чогось – це тимчасове!) і вміти робити вигляд, що все гаразд, коли приїде черговий «ревізор».

Соціально-акцентуйований істероїд-адміністратор (частіше – істеричка) виявляв (виявляла) в візуально-поведінковому образі поєднання високої енергійності, нестримної ініціативності і самозречення в ім’я підтримання соціальної гри, такого собі соціального артистизму, в необхідних випадках – ввічливості і поблажливості (щодо вищестоящих). Останні риси швидко «згорталися» при появі ознак недостатньої вишколеності з боку підлеглих. В поєднанні із патернами російського національного характеру, ця акцентуація сприяла підтриманню в організаціях хворобливого соціально-політичного клімату «дамоклова меча», який у вигляді можливого «зриву» постійно тяжів над головою підлеглих. До того ж, завдяки істероїдам нагніталася атмосфера всезагальної ворожнечі, злонавмисності, ворожо-шпіонських диверсій (згадати хоча б образотворчу пропаганду у вигляді палакатів з написами «Будь пильним», «Ворог завжди поруч» і т.п.).

Поведінка соціально-акцентуйованих істероїдів візуально простежується в документальних кіно, присвячених політичній тематиці. В найближчому оточенні «вождя всіх часів і народів» було достатньо багато істероїдів (Каганович, Берія, Мехліс), що використовувалися як «тарани» і ланцюгові пси щодо класових ворогів.

Істероїд як психосоціотип був необхідний в цей період і задля цькування та плетіння інтриг навколо потенційних опонентів.

«Конкурент піддається нападам зтиха, проти нього плетуться інтриги, про нього поширюються чутки і плітки. Описана потворність поведінки показує, як мало розвинений в істероїдів етичний комплекс. Вони часто хитрують, обманюють, крадуть…»[Леонгард, 1993, с.46].

Інші суспільства, зокрема американське, також не «обійшли» цю акцентуацію, проте, вона зачепила інші соціальні поля та підсистеми.

В США соціальна істероїдність культивувалася в морально-релігійній сфері, а також в візуальних комунікаціях, зокрема в кінотекстах мелодрам, триллерів та фільмах, що прилеглі до жанру мюзиклів. Істеричні жінки створили цілу субкультуру романтичного псевдокохання – втілення привабливої штучності, позірності, ефемерності та витонченої жіночої брехливості. Це субкультура штучних зітхань, жестів самомилування, позірної героїки і моралізаторства на тлі прояву елементарного комплексу кастрації і реваншистського бажання вчора пригніченої пуританки взяти реванш щодо свого «гнобителя»-сексиста. Це «романтика» дорогих отелів, вишуканого вбрання, фешенебельних автомобілів і вишуканих французьких вин, що виступає декорумом для повій істеблішменту, які спокушають представниць жіноцтва з нижчих і середніх класів заздрити собі і наслідувати власний стиль. Це показна ексгібіціоністськи-соціалізована псевдосексуальність, яка приховує відсутність здорових інстинктів (які постійно знецінюються і табуюються як «експлуатативні») і т.д. і т.п.







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 163. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Классификация ИС по признаку структурированности задач Так как основное назначение ИС – автоматизировать информационные процессы для решения определенных задач, то одна из основных классификаций – это классификация ИС по степени структурированности задач...

Внешняя политика России 1894- 1917 гг. Внешнюю политику Николая II и первый период его царствования определяли, по меньшей мере три важных фактора...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

Понятие и структура педагогической техники Педагогическая техника представляет собой важнейший инструмент педагогической технологии, поскольку обеспечивает учителю и воспитателю возможность добиться гармонии между содержанием профессиональной деятельности и ее внешним проявлением...

Репродуктивное здоровье, как составляющая часть здоровья человека и общества   Репродуктивное здоровье – это состояние полного физического, умственного и социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на всех этапах жизни человека...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия