Література для самоосвіти. 1. Безрукова В.С. Все о современном уроке в школе
1. Безрукова В.С. Все о современном уроке в школе. – М.: Сентябрь, 2004. 2. Житник Б. Основи сучасного навчання //Завуч. Бібліотека “Шкільного світу”. – К., 2004. 3. Колеченко А.К. Энциклопедия педагогических технологий. – СПб.: КАРО, 2004. 4. Педагогика профессионального образования /Под ред.В.А.Сластенина. – М.: Академия, 2004.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Поняття методів та прийомів навчання
Пошук відповіді на традиційне дидактичне питання “як учити?” виводить нас на категорію методів навчання. Без методів неможливо досягти поставленої мети, реалізувати намічений зміст, наповнити навчання пізнавальною діяльністю. Метод – серцевина навчального процесу, сполучна ланка між запланованою метою й кінцевим результатом. Його роль у системі «цілі – зміст – методи – форми – засоби навчання» є визначальною. Метод навчання (від грец. metodos – буквально “шлях до чого-небудь”) – це упорядкована діяльність педагога й учнів, спрямована на досягнення заданої мети навчання. Під методами навчання (дидактичними методами) часто розуміють сукупність шляхів, способів досягнення цілей, рішення задач освіти. У педагогічній літературі поняття методу іноді відносять тільки до діяльності педагога чи до діяльності учнів. У першому випадку доречно говорити про методи викладання. А в другому – про методи учіння. Якщо йдеться про спільну роботу викладача й учнів, то тут, безсумнівно, виявляються методи навчання. У структурі методів навчання виділяються прийоми. Прийом – це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу чи модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий за обсягом або простий за структурою. Метод навчання – складне, багатомірне, багатоякісне утворення. Якби нам удалося побудувати його просторову модель, то ми б побачили вигадливий кристал, що виблискує безліччю граней і постійно змінює свій колір. Саме таку конфігурацію пропонують сучасні комп’ютери при спробі наочного моделювання методу (схема 3). У методі навчання знаходять висвітлення об'єктивні закономірності, цілі, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика зв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємозворотня: будучи похідними від цілей, змісту, форм навчання, методи в той же час роблять зворотній і дуже сильний вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні цілі, ні зміст, ні форми роботи не можуть бути введені без урахування можливостей їх практичної реалізації. Саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж задають темп розвитку дидактичній системі – навчання прогресує настільки швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед застосовувані методи. У структурі методів навчання виділяються насамперед об'єктивна і суб'єктивна частини. Об'єктивна частина методу зумовлена тими постійними непорушними положеннями, що обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від його використання різними педагогами. У ній відбиваються загальні для всіх дидактичні положення, вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також постійні компоненти цілей, змісту, форм навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу залежить від особистості педагога, особливостей учнів, конкретних умов. Дуже складним і не цілком ще вирішеним є питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі. Діапазон думок щодо цього питання дуже широкий: від визнання методу чисто об'єктивним утворенням до повного заперечення об'єктивних початків і визнання методу особистим, а тому неповторним добутком педагога. Істина, як завжди, знаходиться між крайностями. Саме наявність у методі постійної, загальної для усіх, об'єктивної частини дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати практиці шлях, що є найкращим в більшості випадків, а також успішно вирішувати проблеми логічного вибору, оптимізації методів. Справедливо й те, що у сфері методів більш за все виявляється власна творчість, індивідуальна майстерність педагогів, а тому методи навчання завжди були і завжди лишаться сферою високого педагогічного мистецтва.
Схема 3
|
