Конституційно-правові ознаки республіки

Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. Саме походження терміна республіка пов'язано з народом. «Respublica estres populi», - підкреслював Ціцерон, вважаючи держава - справою народу.[18]

Республіканська форма правління остаточно встановилася у Франції лише з прийняттям Конституції 1875 року після дворазової реставрації монархії. Тоді, як наприклад, Швейцарія і Сан-Марино мають цю форму правління з самого початку. Більшість же сучасних європейських республік віднайшли її після військових і революційних потрясінь ХХ століття, пов'язаних насамперед з світовими війнами. В Америці успішна збройна національно-визвольна боротьба колишніх колоній проти монархічних метрополій також, як правило,породжувало республіканську форму правління. Так само і в Африці й Азії розпад колоніальної системи в середині ХХ століття привів, за поодиноким винятком, до утворення республік. Власне, республіка - найбільш демократична форма правління, оскільки передбачає, що повноваження будь-якої гілки влади,будь-якого вищого її органу, включаючи главу держави. Проте, існують такі випадки існування таких республік, що характеризуються нелегітимністю влади. Наприклад, коли в країні відбувається державний переворот, який ставить на чолі держави одноосібного диктатора або групу диктаторів, форма правління офіційно може проголошуватись або залишатися республіканської, але її демократична суть вихолощується. Це відбувається і в тому випадку, коли законно обраного або призначена посадова особа (президент, прем'єр-міністр) захоплює, що належать йому за конституцією повноваження, відмовляється залишити свою посаду за закінчення строку повноважень. Так зробили А. Гітлер у Німеччині в 1933 році, «Чорні полковники» в Греції в 1967 році, А. Піночет в Чилі в 1973 році. Є й приклади такої заміни монархії республікою, які означають ліквідацію демократії, яка існувала при монархії. Наприклад, ті ж «чорні полковники» в червні 1973 року ліквідували монархію, проте демократії країні така «республіка» аж ніяк не додала. Мало відрізняються від абсолютної монархії деякі республіки Тропічної Африки, де, незважаючи на наявність парламенту, формально незалежних судів, влада президента практично необмежена (так звані монократичні республіки). Зміна президентів відбувається тут зазвичай лише в результаті їх смерті або військового перевороту, але не як внаслідок загальних виборів. Перевибори ж на новий термін носять скоріше ритуальний, ніж реальний характер. У Малаві, до недавнього часу Президент взагалі вважався, що знаходяться в посади довічно.[19] Так звані «соціалістичні» республіки служили і служать прикриттям одноосібної диктатури генерального секретаря компартії або груповий диктатури політбюро її центрального комітету. Генеральний секретар може при цьому займати посаду президента або/і прем'єр-міністра, а може не займати жодної державної посади,здійснюючи свою величезну владу неформальним чином, як це довгий час робив І.В. Сталін.

Загалом республіці властиві наступні риси: 1) існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту; 2) парламент представляє законодавчу владу; 3) завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік; 4) виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін; 5) юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент); 6) у випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент[20]. Проте, незважаючи на названі риси республік, варто зазначити, що республіка не завжди є синонімом демократії. У багатьох країнах, офіційно республіках, скасовуються вибори Президента або відбуваються на безальтернативній основі. В той же час, наприклад, в багатьох державах-монархіях демократичні інститути широко поширені.

Взагалі, в історії держав світу виникали різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична.[21] На сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок. У більшості сучасних республік глава держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада глави держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія). На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада глави держави. Також і право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож (тогочасний титул голови держави в італійських морських республіках — Венеціанській, Генуезькій і Амальфійській) обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

Отже, можна зробити висновок, що республіканське правління – це колективне правління. Всі вищі органи державної влади мають складну структуру, наділяються певними, тільки їм властивими повноваженнями і несуть відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання згідно закону. Рішення, що приймаються вищими органами влади, в більшості випадків довгостроково готуються, обговорюються по відповідній процедурі, проходять експертизу. Прийняття рішень здійснюється, як правило, шляхом голосування. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало кваліфіковане або проста більшість.Республіканські форми правління так само, як і монархічні, визначаються не тільки співвідношенням класових сил, прагненням тих чи інших соціальних сил панувати, а й історичними традиціями, національної психологією, економічними та географічними факторами, різними контактами з оточуючими їх державами (фактор запозичення, наслідування). Наприклад, давньогрецькі республіканські форми правління виростали з внутрішнього соціально-класового розвитку античного суспільства, острівного положення багатьох полісів, ролі морської торгівлі в економічному житті, перемоги демосу і його функції як колективного рабовласника тощо.

Власне республіка — найпоширеніша сьогодні форма державного правління. В даний час з 190 держав світу більше 140 є республіками. Так, зокрема у Європі налічується 31 республіка та 12 монархій, Азія – 35 республік та 14 монархій, Африка – 50 республік та 3 монархії, Північна Америка – 2 республіки, немає монархій, Латинська Америка – 33 республіки і нема монархій, Австралія та Океанія – 12 республік та 1 монархія.