Студопедия — Особливості розподілу влади у змішаній республіці
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливості розподілу влади у змішаній республіці






В залежності від того, як розподілені повноваження президента і парламенту, розрізняють такі види змішаних республік: президентсько-парламентська та парламентсько-президентська. Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших сучасних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр. Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повноважень між президентом і прем'єр-міністром.

Так, своєрідність моделі поділу державної влади в президентсько-парламентській республіці полягає в тому, що її функціональний аспект залежить від співвідношення політичних сил у парламенті. У разі перемоги на парламентських виборах політичної партії, яка підтримує президента, уряд фактично формується президентом. Коли на парламентських виборах перемагає опозиційна президенту політична партія − парламентом. Це, відповідно, зумовлює два можливі періоди (цикли) функціонування державного механізму − президентський та парламентський («співіснування влади»).

Характерна риса президентсько-парламентських систем правління полягає у тому, що як президент, так і парламент мають повноваження по формуванню уряду. У таких системах президент призначає і розпускає кабінет міністрів, а міністри повинні користатися довірою парламенту. Як правило, назва системи вказує, який саме інститут має повноваження по формуванню уряду, наприклад, законодавча асамблея - при парламентської системі правління, президент - при президентської системі правління. Аналогічно, у президентсько-парламентських системах першість належить президенту, але уряд у той же час залежить від парламенту. Відмітні ознаки президентсько-парламентської системи: народні вибори президента; президент призначає і розпускає кабінет міністрів; уряд повинен користатися довірою парламенту; президент має право розпускати парламент чи має законодавчі повноваження, або і те, і інше разом.

Власне, саме Францію часто називають в якості моделі змішаної системи. За французькою системою президент має повноваження, що не залежать від парламенту. Також окремими є посади глави держави і глави уряду: президент є главою держави, а прем'єр-міністр – главою уряду. Прем'єр-міністр і члени його кабінету відбираються з числа членів парламенту і фактично призначаються парламентом (зі схвалення президента), вони відповідальні перед парламентом. При формуванні уряду президент не діє так, ніби він був зв'язаний зобов'язаннями перед побажаннями парламентаріїв по складу уряду. Як констатує колишній президент Франції Жорж Помпіду: «Президент республіки враховує думку асамблеї по складу уряду, але він не є її рабом».

Юридична природа й особливості президентсько-парламентської республіки полягають в тому, що є можливість конкурування за право формування уряду між президентом і парламентом, які мають однакове джерело владних повноважень, а значить, несуть однакову відповідальність перед народом. Також, президент повинен мати можливість вступати в конкуренцію з урядом за право формування обсягу його повноважень(уряду). Основою цієї конкуренції є право глави держави розпускати парламент. При цьому президент вільний у прийнятті рішення з цього питання (враховуючи часові й кількісні обмеження на такі дії): він не пов’язаний ані попередньою контрасигнатурою прем'єр-міністра, ані підставами розпуску парламенту. Тому відмінною ознакою такої республіки є те, що розпуск парламенту в ній може бути здійснено навіть у ситуації, коли цей крок не зумовлено самим парламентом. Існує думка, що перший історичний приклад такої форми правління був у Веймарській республіці. Ще один приклад - форма правління Фінляндії 1919 року. Проте найбільш відомим зразком є П'ята Республіка у Франції.

Так, зокрема, зупинимось детальніше на кожному з цих прикладів. Отже, у Веймарській республіці, із прийняттям Веймарської конституції, Німецька імперія вперше отримала парламентську демократію з закріпленими в конституції основними ліберальними і соціальними правами. На загальнодержавному рівні законодавчу діяльність у формі імперських законів здійснював роки рейхстаг (обирався кожні чотири роки), який також затверджував державний бюджет і зміщував з посади рейхсканцлера і будь-якого з міністрів уряду за схемою деструктивного вотуму недовіри. Рейхсканцлер підкорявся не тільки рейхстагу, а й рейхспрезиденту, який мав право призначати рейхсканцлера і відправляти його у відставку. Рейхспрезидента, який займав у державі відокремлений і потенційно могутнє становище, в літературі часто порівнювали з кайзером і навіть називали ерзац-кайзером. Він обирався на прямих виборах терміном на сім років і міг за згодою рейхсканцлера оголосити в країні надзвичайний стан, на час якого в країні тимчасово припиняли свою дію основні конституційні права. Можливого опору цьому рішенню з боку рейхстагу протиставлялося право рейхспрезидента на розпуск парламенту. Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення рейхспрезидентом Гінденбургом на пост рейхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933. В основі конституції був покладений правовий позитивізм, який означав, що зміни до конституції (ст. 76) могли носити необмежений характер. Вже 31 липня 1919 Веймарська конституція в своєму остаточному варіанті була прийнята Веймарським установчими зборами і підписана рейхспрезидентом Фрідріхом Ебертом 11 серпня. На згадку про народження демократії в Німеччині цей день став національним святом. Отже, характер державного ладу, виняткові повноваження президента дають можливість визначити встановлену Веймарською Конституцією форму правління як “президентсько-парламентську республіку”.[41] Отже, в політико-владній системі Веймарської республіки проявилися і довели свою значимість всі головні складові характеристики феномену президентсько-парламентської моделі. А крах Веймарської республіки та її трансформація у диктатуру детерміновані були не стільки напівпрезидентською формою державного правління, скільки наслідками великої депресії, відсутністю сталих демократичних традицій та вадами, що мали місце у вимірах політичної культури.

Тоді, як у Фінляндії, в період регентства генерала Маннергейма йшла активна дискусія з приводу майбутнього державного устрою. Уряд представив парламенту два проекти змін за республіку і два за монархію. Законодавчо зміна форми правління відбулася 17 липня 1919 після виборів нового складу парламенту в березні 1919 року. Невизначеність, яка тривала півтора року, завершилася — Фінляндія стала республікою. Власне 25 липня 1919 відбулися перші вибори президента Фінляндії. Відповідно до Конституційного Акту (17 липня 1919), президент обирався парламентом Фінляндії. Ним став Каарло Юхо Стольберг. Складна ситуація у країні потребувала рішучих дій і тому Конституція країни (17 липня 1919 р.) закріпила створення республіки з однопалатним парламентом і з сильною владою президента. Деякі вчені наголошують на тому, що спостерігався сильний дисбаланс у системі органів влади, при цьому велику роль відігравали Президент та Уряд, в той час як Парламент значно їм програвав. Однак, за умов, за яких приймалася конституція, була необхідна саме така структура — здатна оперативно реагувати на зовнішні та внутрішні виклики. Фінляндія залишалася президентсько-парламентською республікою до 2000 року, коли було прийнято нову Конституцію.

Проте, найбільш яскравим зразком стала П'ята Французька республіка. Необхідність змін в державі виникла за умов Алжирської кризи і для врегулювання багатьох проблем була необхідна сильна влада на чолі із арбітром, якому надані засоби підтримувати національні інтереси незалежно від обставин. У порівнянні з Четвертою республікою тут були значно посилені повноваження президента. За Конституцією Французької республіки 1958 президент обирається громадянами (з 1962 року по 2000 рік — на сім років, а з 2000 року на 5 років) і керує урядом, що характерно для президентської республіки. У той же час призначений ним уряд має користуватися довірою нижньої палати парламенту — Національних Зборів, що характерно для парламентської республіки. Водночас президент може розпускати Національні Збори на свій розсуд. Конституція 1958 заснувала посаду президента як арбітра, який втілює державу. У Франції навіть за значних турбулентних змін саме президент і існуюча система владних відносин завжди забезпечували і забезпечують усталеність конституційного порядку та стабільне наступництво державного ладу. [42]

Проведений аналіз практики і результатів привнесених змін щодо владних прерогатив глав держав у Франції, Фінляндії та інших країн даної системи влади, доводить життєздатність і ефективність президентсько-парламентської моделі правління. Водночас, як свідчить історико-політичний досвід таких держав як Веймарська республіка, Франція та сучасних країн молодої демократії, становлення та реальне утвердження президентсько-парламентської форми правління ускладнюється низкою об'єктивних чинників, насамперед невисоким рівнем розвитку громадянського суспільства та, зокрема неусталеним характером партійно-політичної системи, високим рівнем соціально-політичної напруги, низьким рівнем національно-державної консолідації, дедалі зростаючим впливом системних (внутрішніх — інституційних, структурних тощо) та позасистемних глобалізаційних чинників. Взагалі, президентсько-парламентська система правління, як свідчить світовий досвід, найбільш ефективна в країнах, у яких недостатня суспільно-політична єдність, наявні політичні групи, котрі постійно перебувають у боротьбі за владу між собою, зростає конфліктність у їх відносинах та існує потреба значної структурної перебудови політичного і економічного устрою. При цій формі правління президент, виконуючи повноваження глави держави, володіє не тільки представницькими функціями, а й реальними можливостями впливу на державну політику.

Далі пропонуємо розкрити особливості функціонального аспекту поділу державної влади в парламентсько-президентській республіці. У парламентсько-президентських системах прем'єр має першість, у той час як президент має значні повноваження. При визначенні парламентсько-президентської республіки конститутивним є: спосіб й процедура формування уряду, наявність або відсутність відповідних повноважень у президента, юридична інвеститура уряду, його відповідальність, підстави відставки уряду, підстави та обмеження розпуску парламенту президентом, відповідні повноваження щодо цього уряду та (або) його голови, наявність у президента права законодавчої ініціативи, використання президентом права відкладального вето, його подолання (можливість винесення цього питання на референдум), промульгування законів президентом, наявність інституту контрасигнатури (перелік актів, які підлягають контрасигнуванню), підстави і процедура імпічменту або відзиву президента шляхом всенародного референдуму, підстави проведення референдуму й повноваження з цього приводу президента. Правовою ознакою парламентсько-президентської республіки є те, що визначення кандидатури голови уряду й формування персонального складу останнього відбувається за визначальної ролі лідера партії (коаліції), яка має в парламенті більшість, і номінальної участі президента. Сформований уряд у встановлений конституцією строк має подати на затвердження парламенту програму дій (юридична інвеститура). У разі прийняття програми парламентом уряд і його голова призначаються парламентом (при цьому можливе формальне призначення президентом), а в разі відхилення — уряд має піти у відставку. У парламентсько-президентській республіці уряд несе колективну й індивідуальну відповідальність перед парламентом, який через прийняття резолюції осуду може висловити недовіру його главі, уряду в цілому або його окремим членам.[43] Стосовно глави уряду використовується як конструктивний, так і неконструктивний вотуми недовіри. Питання про довіру може бути ініційовано й самим урядом, у тому числі й пов’язано з прийняттям парламентом урядового законопроекту. Якщо уряд такої довіри не отримує, він іде у відставку. Також, у парламентсько-президентських республіках президентові надається право розпуску парламенту. Проте, на відміну від парламентських республік, де за поданням прем'єр-міністра парламент може бути розпущено в будь-яких випадках, і президентсько-парламентських, де президент не обмежений ані підставами розпуску, ані думкою будь-якого іншого державного органу чи посадової особи, у парламентсько-президентській моделі ці випадки чітко визначені конституцією.

Отже, можна сформулювати такі правові ознаки парламентсько-президентської республіки: 1) компетенційна перевага парламенту у формуванні уряду, що зумовлено здебільшого використанням юридичної інвеститури при формуванні вищого органу виконавчої влади. Формування уряду, яке не передбачає юридичної інвеститури, відбувається за характерною для парламентських країн процедурою. Роль президента при цьому зазвичай зводиться до пропозиції кандидатури прем'єр-міністра, підбір якої має ним здійснюватися з урахуванням партійного співвідношення сил у парламенті; 2) юридична відповідальність уряду перед парламентом і складання повноважень перед новообраним парламентом. Наявність конституційних положень про підзвітність уряду президентові для першого не має значимих юридичних наслідків, оскільки його відставка або окремих його членів може статися виключно за рішенням парламенту (відмова в довірі, висловлення недовіри, відставка прем'єр-міністра). Президент тільки затверджує цей факт або вносить зміни до складу уряду, зазвичай, за пропозицією прем'єр-міністра. Як форма парламентського контролю в цих країнах широко використовується інтерпеляція; 3) наділення глави держави правом розпуску парламенту за певних конституційно визначених підстав (з урахуванням часових і кількісних обмежень). Ці підстави переважно пов'язані з процесом формування уряду; 4) наділення президента суттєвими повноваженнями: у внутрішній і зовнішній політиці, функціонально поєднаними зі сферою виконавчої влади, пов'язаними з його можливістю втручатися в нормотворчий процес (право законодавчої ініціативи, відкладального вето й видання актів, які мають силу закону). При цьому відсутність у глави держави права законодавчої ініціативи зменшує його можливість впливати на законодавчий процес. Складники правового статусу президента близькі до глави держави з парламентською формою державного правління, зокрема він: 1) представляє державу всередині країни й за кордоном; 2) укладає договори самостійно або за згодою парламенту; 3) акредитує і приймає послів; 4) звертається до парламенту та його комітетів; ініціює питання щодо проведення референдуму; 5) президент звільнений від безпосереднього впливу на виконавчу владу. Контрасигнуванню з боку уряду або відповідного міністра підлягають не всі акти глави держави, а тільки їх конституційно визначена частина.

Оптимально поєднуючи президентські й парламентські елементи, організація державної влади в парламентсько-президентській республіці здатна здійснювати ефективне державне правління. Власне, це може бути забезпечене: а) її стабільністю, зумовленою, з одного боку, збереженням за президентом значних владних повноважень, а з другого — наявністю істотних важелів впливу на уряд з боку парламенту; б) її гнучкістю, що пояснюється правом парламенту на усунення в будь-який час прем'єр-міністра й уряду, що створює можливість своєчасного коригування політичного курсу відповідно до настроїв електорату, чим значно зменшує небезпеку конфліктів між виконавчою владою й парламентом. Право ж президента у чітко визначених конституцією випадках розпускати парламент і призначати нові вибори стає могутньою зброєю проти виникнення частих урядових і парламентських криз.

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна зазначити, що ідеальної форми державного правління немає. Стабільність політичної системи, ефективність державної влади залежать не стільки від форми правління, скільки від досконалості та узгодженості всіх елементів механізму здійснення державної влади аж до найдрібніших деталей парламентського регламенту й виборчої систем. Саме гнучкість моделей президентсько-парламентської й парламентсько-президентської республік, які реалізуються в конституційних положеннях, залежно від наповнення їх політичним змістом, від конкретної політичної практики певної держави, дозволяє долати політичні кризи на підставі конституційних норм, не змінюючи їх змісту.[44]

На сьогоднішній день, українське суспільство все рішучіше виступає проти нинішньої системи влади, вимагаючи повернення до Конституції в редакції 2004 року, яка утвердила парламентсько-президентську модель державного устрою України. Власне, можна сказати, що все це відбулось під тиском Євромайдану. Пропонуємо розібратись, для чого власне Україні необхідна саме парламентсько-президентська форма правління. Видається, що на сьогодні Україна не може поки що бути просто парламентською республікою. Тоді як парламентсько-президентська модель є перехідною формою до парламентської від президентської як нижчої форми організації, державного управління (якщо оцінювати з позицій демократії). Саме парламентська форма, яка вже на сьогодні апробована європейським досвідом, характеризує суспільство та країну з розвиненими традиціями демократії. Так, перший президент України Леонід Кравчук зазначив, що «досвід, який я маю, засвідчує те, що через 23 роки, які пройшли, ми можемо вже розглядати питання про зміну устрою. Якщо понад 20 років тому для нас було питання, якою має бути Україна, я не мав сумніву, що вона має бути президентською або президентсько-парламентською, тому що тоді потрібно було приймати рішення дуже швидко, не було часу для дискусій, для глибоких аналітичних досліджень. І тоді та форма правління, яка є і зараз, найбільше відповідала потребам. Зараз уже можна говорити і про парламентсько-президентську державу».[45]







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 248. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Потенциометрия. Потенциометрическое определение рН растворов Потенциометрия - это электрохимический метод иссле­дования и анализа веществ, основанный на зависимости равновесного электродного потенциала Е от активности (концентрации) определяемого вещества в исследуемом рас­творе...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Методика обучения письму и письменной речи на иностранном языке в средней школе. Различают письмо и письменную речь. Письмо – объект овладения графической и орфографической системами иностранного языка для фиксации языкового и речевого материала...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия