Будова опорнорухового апаратуФункція управління руховою діяльністю здійснюється різни( ми відділами центральної нервової системи. А безпосереднє ви( конання рухових функцій здійснюється опорно&руховим апара&; том. Кістково(м’язова система людини складається з великої
9 5
О.М. Кокун «Психофізіологія» кількості ланок, що рухливо з’єднані між собою в суглобах. Суг( лоби можуть мати від одного до трьох ступенів свободи (ланки можуть повертатися відносно однієї, двох чи трьох осей). Здійснення рухів відбувається в результаті скорочення при( кріплених до кісток за допомогою сухожиль кісткових м’язів, що складаються з м’язових волокон. Рухову одиницю утворюють група м’язових волокон і мотонейрон, що їх іннервує. Рухова одиниця може складатися від 10–15 (у дрібних м’язах) до со( тень м’язових волокон (у великих м’язах кінцівок). Активація (рекрутування) різної кількості рухових одиниць є одним з основних механізмів градації скорочення м’язів. Існує два види рухових одиниць: повільні і швидкі. Повільні мають меншу швидкість скорочення і порівняно повільніше стомлюються. Швидкі рухові одиниці, у свою чергу, підрозділяються на більш стійкі до стомлення і такі, що стомлюються швидко. Успішне виконання рухів припускає своєчасне забезпечен( ня керуючих цими рухами центрів інформацією про положен( ня ланок тіла в просторі і про саме виконання руху. Одержан( ня цієї інформації здійснюється завдяки механізму пропріорецепції. У людини виділяють три типи пропріорецеп( торів: 1) м’язові веретена; 2) сухожильні органи Гольджі; 3) суг&; лобні рецептори.
9.3. Класифікація рухів
Рухи можуть бути мимовільними, автоматизованими і дов( ільними. В основу класифікації рухів покладені цільові функції, що їх виконує рухова система: 1) підтримка певної пози; 2) орієнтація на джерело зовнішнього сигналу для його най( кращого сприйняття; 3) локомоція; 4) маніпулювання зовнішніми об’єктами. Вважається, що поділ на автоматизовані і довільні рухи є досить умовним. Наприклад, у процесі навчання руховим 9 6
Розділ 9. Психофізіологія рухової діяльності навичкам, що призводить у результаті до практично повної автоматизації виконання рухів, на різних етапах частка цієї "автоматизації" збільшується від початку навчання до його завершення. І досить внести невелику зміну хоча б в один з компонентів автоматизованої навички, щоб виникла не( обхідність у підключенні довільної регуляції руху. Автома( тизованими рухами також є ті з них, що пов’язані з природ( женими центральними поведінковими програмами (наприклад дихальні рухи). Керування позою являє собою фіксацію певних положень тіла і кінцівок й орієнтацію частин тіла щодо зовнішніх коор( динат (підтримка рівноваги). До нижчих механізмів керування позою відносяться спінальні, шийні, настановні і деякі інші реф( лекси, до вищих – механізми формування "схеми тіла" [6]. "Схема тіла" являє собою систему узагальненої чутливості людиною власного тіла в спокої і при русі, просторових коор( динат і взаємин окремих частин тіла. Статичний образ тіла являє собою систему внутрімозкових зв’язків, що заснована на природжених механізмах і удосконалена в онтогенезі. Викону( ючи ту чи іншу діяльність, людина змінює взаєморозташуван( ня частин тіла, а навчаючись новим руховим навичкам, вона формує нові просторові моделі тіла, що і складають основу ди( намічного обрау тіла. На відміну від статичного динамічний образ тіла має значення лише для даного конкретного моменту часу і певної ситуації, при зміні якої він змінюється на новий. Динамічний образ базується на поточній імпульсації від чутли( вих елементів шкіри, м’язів, суглобів і вестибулярного апарату. У мозку відбувається постійна взаємодія того й іншого об( разів тіла, здійснюється звірення динамічного образа з його статичним аналогом. У результаті цього формується суб’єктив( не відчуття пози, що відбиває не тільки положення тіла в да( ний момент часу, а й можливі його зміни в безпосередньому майбутньому. Якщо узгодження не досягнуте, то вступають у дію активні механізми перебудови пози [6]. Орієнтаційні рухи пов’язані з орієнтацією тіла в просторі (підтримка рівноваги й ін.) і розташуванням органів чуття, що 9 7
О.М. Кокун «Психофізіологія» забезпечує найкраще сприйняття зовнішніх впливів (фіксація погляду, поворот голови у бік джерела звуку, запаху й т.ін.). Локомоція – це переміщення тіла в просторі. Прикладами локомоції є ходьба чи біг. Для них характерні стереотипні рухи кінцівок. А, наприклад, плазування для людини є локомоцією з нестереотипними рухами. Зусилля, що докладаються при ло( комоції, спрямовані на подолання сили ваги, опору навколиш( нього середовища і сили інерції самого тіла. Велике значення для локомоції має зворотний зв’язок – от( римання центральною нервовою системою інформації про ре( зультати виконуваного руху. Ця інформація надходить від ру( хових апаратів до відповідних мозкових центрів. На основі зворотного зв’язку рухи постійно коректуються. Чим рух менш автоматизований, тим більшу роль відіграє механізм зворотно( го зв’язку. Маніпуляторні рухи пов’язані з маніпулюванням зовнішні( ми об’єктами, є локальними і спрямовані на вирішення таких задач: вибір провідної м’язової ланки, компенсація зовнішньо( го навантаження, настроювання пози, співвіднесення коорди( нат мети і положення власного тіла.
9.4. Організація рухової системи Загальний план організації рухової системи представлений у табл. 9.1. Найнижчий рівень в організації руху пов’язаний з рухови( ми системами спинного мозку. У людини на цьому рівні про( тікають лише найпростіші координації (реципрокне гальмуван( ня м’язів(антагоністів, згинальний рефлекс та ін.). Побудова і регуляція рухів забезпечується вищими рухови( ми центрами головного мозку. Нервові механізми стовбура мозку забезпечують рухи, спрямовані на підтримку пози і їхню координацію з цілеспрямованими рухами. Важливу роль у ко( ординації рухів відіграє мозочок, забезпечуючи регуляцію їхньої часової, швидкісної і просторової характеристик. Найбільш тонкі координації рухів (рухові реакції, здобуті в ході індивіду( 9 8
Розділ 9. Психофізіологія рухової діяльності
Таблиця 9.1 Загальний план організації рухової системи [5] Функція,
|
