Роль структури у

здійсненні руху

 

 

План

Асоціативні зони кори Задум дії

Базальні ганглії.

Мозочок

Таламус

Рухова кора

Стовбур мозку

Спинномозкові

нейрони

Моторні одиниці

Схеми

цілеспрямованих

рухів

(набуті й уроджені)

Регуляція пози

Моно- і полісинаптичні

рефлекси

Довжина і напруга м'язів

 

Програма

 

 

Виконання

 

ального рухового досвіду) забезпечуються півкулями мозку

(кора і базальні ганглії). Утворення програми дії здійснюється

за участю базальних гангліїв і мозочка, що впливають на рухо(

ву кору через ядра таламуса. Базальні ганглії при цьому є спо(

лучною ланкою між асоціативними і руховими областями кори

(моторна кора) великих півкуль. Моторна кора розташована

попереду від центральної борозни. У цій зоні головного мозку

кожному м’язу відповідає своя ділянка (м’язи лівої половини

тіла представлені в правій півкулі, і навпаки).

Рухові шляхи, що йдуть від головного мозку до спинного,

поділяються на дві системи: пірамідну і екстрапірамідну. Піра(

мідний тракт починається в моторній і сенсомоторній зонах

кори великих півкуль. Велика частина його волокон спрямо(

вується прямо до еферентних нейронів у передніх рогах спин(

ного мозку. Волокна екстрапірамідного тракту також йдуть до

передніх рогів спинного мозку. Але передана ними еферентна

імпульсація попередньо обробляється у комплексі підкіркових

структур (базальних гангліях, таламусі, мозочку).

9 9

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Важливу роль в управлінні окремим м’язом відіграє мото(

нейронний пул, що являє собою інстанцію, де остаточно фор(

мується структура збудження, завдяки чому здійснюється цик(

лоподібна діяльність м’яза в руховому акті. У мотонейронному

пулі має місце анатомічно вбудований градуюючий механізм,

що забезпечує автоматично при будь(якому вході відповідний

за величиною вихід. Наявні в мотонейронному пулі збуджу(

вальні та гальмівні впливи, які розподіляються дифузно та ви(

бірково, визначають організацію премоторними структурами

складної координаційної діяльності, що дає змогу здійснювати

різноманітну за формою та змістом природну рухову діяльність.

 

9.5. Система управління рухами

(за М.О. Бернштейном)

Загальні уявлення про багаторівневу ієрархічну систему

координації рухів були сформульовані М.О. Бернштейном [2].

Під рівнями в цій теорії розуміються морфологічні відділи не(

рвової системи: спинний і довгастий мозок, підкіркові центри і

кора великих півкуль.

У системі управління рухами виділені такі п’ять рівнів:

Рівень А – рубро(спинальний рівень центральної нервової

системи, починає функціонувати з перших тижнів життя лю(

дини. Це найбільш давній рівень. Самостійного значення в

людини він не має, але визначає м’язовий тонус і бере участь

у забезпеченні будь(яких рухів разом з іншими рівнями. Ке(

ровані ним рухи – плавні й витривалі. Дії цього рівня цілком

не довільні.

Рівень В – таламо(палідарний рівень, починає функціонува(

ти на другому півріччі життя дитини. Він забезпечує перероб(

лення сигналів від м’язово(суглобних рецепторів, що повідом(

ляють про взаємне розташування частин тіла. Для рухів цього

рівня характерне значне залучення м’язів у синергію,

відсутність необхідності обліку особливостей зовнішнього про(

стору, схильність до стереотипів, періодичності. Прикладом

можуть бути довільні рухи обличчя і тіла.

 

Розділ 9. Психофізіологія рухової діяльності

Рівень С – пірамідно(стріарний рівень. Оскільки в забезпе(

ченні функціонування цього рівня бере участь кора головного

мозку, його дозрівання продовжується починаючи з першого

року життя і до юності. На рівень С надходить інформація про

стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналіза(

торів, тому він відповідає за побудову рухів, пристосованих до

просторових властивостей об’єктів (усі види локомоції, тонка

моторика рук і т.ін).

Рівень D – рівень предметних дій. Оскільки функціональні

можливості цього рівня забезпечуються різними зонами кори

мозку (тім’яними, премоторними й ін.), його розвиток в онто(

генезі визначається динамікою дозрівання цих зон і віковими

особливостями міжзональної взаємодії. Рівень забезпечує орган(

ізацію дій із предметами, усі види дій із знаряддями і маніпу(

ляторних рухів.

Рівень Е – вищий рівень організації рухів. Оскільки нейро(

фізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими

інтегративними можливостями кори, як і на попередньому

рівні, його розвиток в онтогенезі визначається динамікою доз(

рівання цих зон. Рівень забезпечує рухові дії, що мають інте(

лектуальний характер (виконання рухів при письмі, артику(

ляційні рухи при вимові слів тощо).

Основними особливостями багаторівневої системи управл(

іння рухами є складний поділ праці між рівнями і їхній поділ

на провідний і фонові рівні у залежності від поточної рухової

задачі й умов її реалізації.

 

9.6. Схема управління руховою діяльністю

(за О.Р. Малхазовим)

О.Р. Малхазовим [4] було визначено, що управляння рухо(

вою діяльністю можна представити у вигляді шестиетапної схе&;

ми циклічної багаторівневої функціональної системи:

 на першому етапі провідну роль відіграє механізм форму(

вання ставлення індивіда до певної ситуації; при цьому актуа(

лізуються когнітивний, емоційний та мотиваційний аспекти

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ставлення; на основі орієнтовно(пошукових дій (діяльності) та

виробленого ставлення відбувається усвідомлення індивідом

себе як суб’єкта діяльності, визначення задачі дії (діяльності) і

смислової структури, адекватних ситуації та індивідуальним

можливостям; на кожному з щаблів цього етапу вносяться ко(

рекції, характер і зміст яких значною мірою залежать від досв(

іду індивіда і значущості для нього певної ситуації;

 на другому етапі провідна роль належить механізму, що

задає, який формує образ очікуваного майбутнього і функціо(

нує за рахунок екстраполяційного рефлексу, антиципації та

орієнтовно(пошукової діяльності; певне ставлення до ситуації

(перший етап) дає змогу вносити корекції на кожному з рівнів

антиципації (субсенсорному, сенсомоторному, перцептивному,

апперцептивному, вербально(логічному) і уточнювати образ оч(

ікуваного майбутнього;

 для третього етапу характерна є провідна роль механіз(

му, що зіставляє; на цьому етапі за допомогою орієнтовно(по(

шукової діяльності здійснюється зіставлення образу очікуваного

майбутнього з наявними образами виконання руху (дії, діяль(

ності); за їх відсутності в матрицях різних рівнів відшукується

моторний образ, який за допомогою корекцій і доповнень уточ(

нюється відповідно до задачі і смислової структури дії. На ос(

нові моторного образу формується образ руху (дії, діяльності),

який і зіставляється з образом очікуваного майбутнього;

 на четвертому етапі провідним є механізм програмуван(

ня, який здійснює побудову і уточнення програми руху (дії,

діяльності) у вигляді образу виконання діяльності; за кожним

з видів програмування через орієнтовно(пошукову діяльність

формулюються і вносяться корекції, після чого коригується

образ виконання діяльності в цілому;

 на п’ятому етапі провідним є механізм, що зіставляє, у

функціонуванні якого істотну роль знову ж таки відіграє оріє(

нтовно(пошукова діяльність, завдяки якій здійснюється конт(

роль за параметрами виконання руху (дії, діяльності), емоцій(

ними станами, що виникають у процесі виконання, та кінцевим

результатом руху;

 

Розділ 9. Психофізіологія рухової діяльності

 на шостому етапі провідними є механізм формування

ставлення індивіда до результату руху (дії, діяльності) та ме(

ханізм, що зіставляє; на цьому етапі здійснюється оцінка досяг(

нутого результату, коригується самооцінка індивіда, визначають(

ся слабкі і сильні місця у програмах руху (дії, діяльності). За

відмінного результату індивід намагається зафіксувати образ

виконання руху (дії, діяльності), аби тиражувати його потім у

подібних ситуаціях. У разі невдачі в кожний з етапів послідов(

но вносяться корекції доти, доки кінцевий результат не задо(

вольнить індивіда.

На кожному з шести етапів конкретного акту управління

рухами відбувається свій цикл послідовної актуалізації механіз(

му формування ставлення індивіда до ситуації – механізму, що

задає, механізму, який програмує, механізму, котрий зіставляє, та

механізму корекцій. Основу функціонування цих механізмів

становить орієнтовно(пошукова діяльність, яка щоразу понов(

люється при виявленні розбіжностей між завданням і результа(

том дії на кожному з етапів. Ефективність функціонування сис(

теми управління забезпечується також блоком пам’яті, без якого

неможлива діяльність зовнішнього та внутрішнього кілець.

 

9.7. Опанування руховою діяльністю

Удосконалювання рухової функції в онтогенезі відбуваєть(

ся як за рахунок триваючого в перші роки після народження

дозрівання уроджених механізмів, що беруть участь у коорди(

нації рухів, так і в результаті навчання – формування нових

зв’язків, що лягають в основу програм тих чи інших конкрет(

них рухових актів. Координація нових незвичних рухів має

характерні риси, що відрізняють її від координації тих самих

рухів після навчання [6].

Зпочатку навчання центральна нервова система справляєть(

ся з труднощами, зумовленими великою кількістю ступенів

свободи в опорно(руховому апараті і впливом на результат

руху сил ваги й інерції, за допомогою додаткового м’язового

напруження. М’язовий апарат жорстко фіксує суглоби, що не

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

беруть участь у русі, і активно гальмує інерцію швидких рухів.

Такий спосіб подолання перешкод вимагає зайвих енерговит(

рат. Використання зворотних зв’язків ще не досконале. М’язи(

антагоністи навіть тих суглобів, у яких відбувається рух, акти(

вуються одночасно. Також напружено багато м’язів, які не

мають прямого відношення до даного рухового акту. Тому

складна рухова діяльність на перших етапах навчання нераціо(

нальна, зайво напружена і зовні не красива.

В міру навчання виробляється така структура рухового акту,

при якій в його динаміку включаються не м’язові сили, які ста(

ють складовою частиною рухової програми. Зайве м’язове на(

пруження при цьому усувається, рух стає більш стійким до

зовнішніх впливів. М’язова діяльність стає більш економічною,

точною, ефективною і красивою.

За В.В. Клименком, опанування та виконання рухової діяль(

ності людиною зумовлюється її енергопотенціалом – величиною

здатності до дії [3].

Навчальну діяльність, спрямовану на формування образів

виконання руху, дії, діяльності необхідно розпочинати з:

а) актуалізації мотивів оволодіння операційним складом дії;

б) постановки і сприймання задачі дії, руху, діяльності і її

смислової структури, у якій необхідно виконати виділен(

ня і категоризацію її складових елементів (визначення їх

значень);

в) актуалізації смислоутворювального мотиву і з’ясування

смислу розв’язання цієї задачі;

г) фіксації інтересу у свідомості;

д) конкретизації смислоутворювального мотиву до навчаль(

ної ситуації, яка пропонується, і формулювання цілей дії

та умов її реалізації;

є) пошуку інформації і самостійного добору засобів та ме(

тодів, яких бракує, але які необхідні для розв’язання сфор(

мульованої задачі дії, руху, діяльності;

є) визначення системи проміжних цілей, поділу більших цілей

на дрібніші, їх переформулювання з метою підвищення ефек(

тивності розв’язання рухових задач, що постали;

 

Розділ 9. Психофізіологія рухової діяльності

ж) формування образів уявлення, образів очікуваного майбут(

нього, образів дії, руху, діяльності, що визначають кінцевий

результат рухової дії та його оцінки з використанням

розбіжностей за зовнішньою та внутрішньою оцінками;

з) емоційного закріплення результату діяльності, який при(

зводить до зміни сили вихідного смислоутворюючого

мотиву або до виникнення нового;

и) формування образу виконання руху, дії, діяльності та його

подальшого вдосконалення за рахунок функціонування

двокільцевої, багаторівневої, циклічної, матричної системи

організації, побудови та управління руховою діяльністю [4].

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою рухова діяльність?

2. Як побудований опорно(руховий апарат людини?

3. Яким чином класифікуються рухи?

4. Яким є загальний план організації рухової системи?

5. Які рівні складають систему управління рухами (за М.О. Бернштей(

ном)?

6. З яких етапів складається схема управління руховою діяльністю (за

О.Р. Малхазовим)?

7. Які існують загальні закономірності опанування руховою діяльністю?

8. З чого потрібно розпочинати навчання рухам, діям?

 

Література

1. Батуев А.С. Физиология высшей нервной деятельности и сенсорных

систем: Учебник для вузов. – СПб. Питер, 2005. – 317 с.

2. Бернштейн Н.А. Биомеханика и физиология движений: Избранные

психологические труды. – М.: Изд(во "Институт практической психо(

логии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1997. – 608 с

3. Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. – К., 1997. – 192 с.

4. Малхазов О.Р. Психологія та психофізіологія управління руховою діяль(

ністю. – К.: Євролінія, 2002. – 320 с.

5. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. – 4(е

изд. – М.: Флинта, 2004. – 400 с.

6. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. –

3(е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 464 с.

 

Теми рефератів

1. Рухова діяльність і розвиток людини.

2. Управління руховою діяльністю.

3. Рухова діяльність у життєдіяльності людини.