Мікрофлора грунту. Роль грунту у передачі інфекційних захворювань. Фактори, які впливають на виживаність патогенних мікроорганізмів у ґрунті.

Роль ґрунту як фактора предачі збудники захво­рювань не така основна, як це вважалося бо в ґрунті патогенні мікроби стикаються рядом несприятливих для їх розвитку умов:

1) недостатня кількість поживних речовин

2) антагонізм сапрофіте, найпростіших (в грамі ґрунту іх від 500 до 5000) та інших мікробів;

3) висихання;

4) дія сонячного світла;

5) дія фагів тощо.

У грунті зустрічається три групи мікроорганізмів: Перша група мікробів об'єднує постійних меш­канців ґрунту, які здатні в ньому зберігатися про­тягом необмеженого часу (паличка ботулізму, збудники глибоких мікозів, актиноміцети, багато фітопатогенних мікробів (бактерій, грибів).

Друга група - це патогенні мікроби, які пред­ставлені споровими бактеріями; характеризуються тим, що ґрунт для них не першоджерело, а тільки вторинний резервуар, у якому збудники інфекцій зберігаються на протязі тривалого часу. Спори си­бірки зберігаються в ґрунті скотомогильників і полів десятиріччями. У ґрунтах, в які потрапляє фекаль­не забруднення, постійно знаходяться збудники правця й анаеробної р іншої інфекції.

Третя група - це і-і.иіенні мікроби, які потра­пляють у ґрунт із випорожненнями людини і тва­рин, але зберігаються від кількох годин до кількох місяців (сальмонели, шигели, вібріони, бруцели, францісели, мікобактерії, лептоспіри, ентеровіру-си та інші) Всі ці патогенні мікроби не утворюють спор і тому швидко гинуть під дією різних фізичних та біологічних факторів.

Наявність патогенних мікробів у ґрунті являє со­бою потенційну епідемічну загрозу.

 

 

БІЛЕТ 19

Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки. Роль античних вчених в одержанні препаратів для специфічної профілактики сибірки.

Сибірська виразка - гостра зоонозних інфекція, що протікає з вираженою інтоксикацією, утворенням карбункулів на шкірі (шкірна форма) або у вигляді сепсису.

Збудник - факультативно-анаеробна нерухома грампозитивна спороутворююча капсульована бактерія В. anthracis роду Bacillus сімейства Васillасеае. Морфологічно виглядає як велика паличка з обрубаними кінцями. У мазках розташовується поодиноко, парами або ланцюжками. У присутності кисню утворює спори. Добре росте на м'ясо-пептони середовищах.

Збудник проникає в організм людини через пошкоджену шкіру, рідше через слизові оболонки дихальних шляхів або травного тракту. У місці вхідних воріт під дією бактеріального екзотоксину виникає вогнище серозно- геморагічного запалення з мікроциркуляторних порушень, вираженим набряком, геморагічними змінами навколишніх тканин і коагуляційний некрозом. На тлі запального вогнища формується карбункул з ділянкою некрозу в центрі, іноді інші місцеві прояви захворювання у вигляді різкого набряку, міхурів або змін, що нагадують еризипелоїду. Рухливі макрофаги заносять збудник в найближчі лімфатичні вузли, де розвивається регіонарний лімфаденіт. Бактериемию з розвитком вторинного септичного процесу при шкірній формі сибірської виразки спостерігають вкрай рідко. Сепсис виникає частіше при проникненні збудника через дихальні шляхи або ШКТ, подоланні їм захисних бар'єрів бронхопульмональних або мезентеріальних лімфатичних вузлів і гематогенной генералізації інфекції.

Лабораторна діагностика • Бак: 3 послідовних етап - мікроскопії мазків з патологічного матеріалу, виділення на поживних середовищах чистої культури збудника, біологічної проби на лабораторних тварин.

• Серологічні дослідження: реакція термопреципітації по Асколі, люмінесцентно-серологічний аналіз та інші серологічні методи.

• Шкірно-алергічна проба з антраксином.

Лікування: пеніцилін, профілактика-жива вакцина.

Давен і Рейєр (Сибірка)
Паличка сибірки була виявлена у 1850 p. Давеном і Рейєром у крові тварин, які загинули. Пастер і Кох встановили морфолого-біологічні властивості цього мікроба. Палички утворюють стійкі спори.
Інші українські вчені, які вивчали сибірку: М. Мельников-Разведенков, М. Гамалія (1792 видав нім. і рос. мовами працю про сибірку та її лікування), В. Жуковський, Г. Прокопович, А. Стефанович-Донцов, В. Данилова, А. Каротин, І. Нетребко, Л. Ценковський (разом з І. Садовським запропонував живу вакцину сибірки, як методу специфічної профілактики).
19.2. Патогенні спірили. Збудник гарячки від укусу щурів. Мікробіологічна діагностика захворювання.

У роді Spirillum є єдиний патогенний для людини вид. (Spirillum minus) Виглядає як коротка товста спіраль з 2-3 звивинами,рухлива. ГР(-) У природі резервуаром є пацюки, збудник знаходиться в їхній рот.порожнині.При укусі людини збудник потрапляє у кров. Хвороба на 1й стадії характеризується місцевим ураженням, далі розвивається реґіонарний лімфаденіт, висипка і гарячка. Перебіг гарячки хвилеподібний.

Діагностика захворювання здійснюється шляхом взяття виділень із рани, біоптатів, крові на висоті лихоманки. Збудника в’являють у мазках шляхом темнопільної, фазово-контрастної мікроскопії, фарбуванням за Романовскьим-Гімзою чи імпрегнації сріблом за Морозовим.