Mycobacterium — рід бактерій типу Actinobacteria, єдиний рід своєї родини Mycobacteriaceae. Префікс myco- в родовій назві означає латиною«грибок» або «воск», посилаючись на воскові компоненти клітинної стінки цієї бактерії.
Родина Mycobacteriaceae (myces — гриб, променистий)
Рід Mycobacterium
Виділяють 3 групи:
Патогенні
M. tuberculosis збудники M. bovis туберкульозу M. africanum M. leprae збудник лепри (прокази)
До родини мікобактерій входять збудники туберкульозу, мікобактеріозів і лепри. Крім того, рід Mycobacterium містить ще багато видів сапрофітних бактерій, які знаходяться в складі нормальних мікробіоценозів людей і тварин, а також у грунті, воді, молоці, маслі та інших продуктах.
Збудник туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis) Туберкульозну паличку відкрив Р. Кох у 1882 р. Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захворювання, одержав туберкулін. Туберкульоз - хронічна інфекційна хвороба легенів, лімфатичних вузлів, кісток, суглобів, сечостатевої системи, органів черевної порожнини.
Морфологія і фізіологія. Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, грампозитивні. Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. У цитоплазмі, особливо в клітинній стінці міститься велика кількість високомолекулярних ліпідів, що зумовлює їх високу стійкість до кислот, лугів і спиртів. Вони погано сприймають анілінові барвники, найкращий спосіб забарвлення за Цілем-Нільсеном: на голубому фоні туберкульозні палички виглядають рубіново-червоними Основна причина туберкульозу — Mycobacterium tuberculosis, [ тааураміново-родамінове плямування, після якого зразок вивчають підфлуоресцентним мікроскопом.[
Комплекс M. tuberculosis (МТБК) включає чотири інші мікобактерії, які викликають туберкульоз: "M. bovis, " "M. africanum, " «M. canetti» та «M. microti.»[22] «M. africanum» не є широко розповсюдженою, але є частою причиною туберкульозу в деяких частинах Африки.[23][24] «M. bovis» була частою причиною туберкульозу, але запровадження пастеризації молока в цілому усунуло цю мікобактерію як загрозу громадському здоров'ю в розвинених країнах.[1][25] «M. canetti» є рідкісною, і скоріше за все її розповсюдження обмежене Африканським Рогом, хоча кілька випадків спостерігалися серед емігрантів з Африки.[26][27] «M. microti» також зустрічається рідко і в основному серед людей із імунодефіцитом, хоча цей патоген може бути більш розповсюдженим, ніж вважається.[Серед інших відомих патогенних мікобактерій — "M. leprae, " «M. avium» та «M. kansasii.» Останні два види класифікують як «нетуберкульозні мікобактерії» (НТМ). НТМ не
викликають туберкульоз та проказу, але є причиною легеневих хвороб, подібних до туберкульозу.
Мікобактерії туберкульозу вирощують в аеробних умовах на складних живильних середовищах із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, вітамінів, глюкози, амінокислот, твіну-80. Найчастіше використовують гліцериновий бульйон, середовище Левенштейна-Йєнсена, Петраньяні, Сотона, Фінна. Мікобактерії розмножуються дуже повільно, ріст їх досить-таки характерний. На гліцериновому бульйоні через 10-15 днів з’являється плівка, яка поступово товстішає, зморщується, кришиться і опускається на дно, а бульйон залишається прозоримНа щільних середовщах через 10-12 днів виникає сухий, лускоподібний наліт, який поступово переходить у нерівномірні, бородавчасті утворення. Це типові R-форми колоній, які властиві більш вірулентним штамам мікобактерійВикористовують і прискоренний метод культивування за Прайсом на предметних скельцях у кров’яних середовищах. Мікроколонії з’являються через 2-3 дні, мають вигляд кіс або джгутів із-за наявності корд-фактора - спеціальної клейкої речовини, яка властива патогенним видам
Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних ферментів, каталазу, уреазу, нікотинамідазу й ніациназу, за якими проводять диференціацію окремих видів. Не утворюють екзотоксину, але містять ендотоксини, які вивільняються при розпаді клітин. Ще Р. Кох у 1890 р. отримав спеціальний препарат - туберкулін, який при внутрішньошкірному введенні в інфікований організм викликав алергічну реакцію (проба Манту). Тепер для постановки алергічних проб використовують очищені стандартні препарати туберкуліну (PPD, PPD-L, РТ).
Антигени і класифікація. Антигени туберкульозних бактерій складаються з білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Антигенна структура різних видів мікобактерій туберкульозу подібна. Туберкуліновий протеїн має виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у людини викликає М. tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше - М. вovis (3-5 %). Ці два види є основними збудниками захворювання. У жителів Африки туберкульозні ураження викликає M. africanum.
Крім того, в різних регіонах планети подібні до туберкульозу хвороби (мікобактеріози) спричиняють, так звані, атипові мікобактерії: M. kansasii- збудник хронічних уражень легень із млявим перебігом; M. ulcerans - викликає виразкові процеси шкіри в жителів Австралії й інших країн; M. xenoрi - спричиняє ураження сечостатевої системи, шкіри, хронічні процеси в легенях тощо.
Імунітет. У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З усіх інфікованих хворіє не більше 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до захворювання. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні фактори. Набута несприйнятливість зумовлена активацією Т-лімфоцитів антигенними субстанціями мікобактерій. Ці клітини утворюють лімфокіни, накопичуються медіатори клітинного імунітету, що має основне значення у формуванні резистентності до туберкульозу. У крові хворих виявляють також різноманітні антитіла, хоча вони не свідчать про напруженість імунітету.
Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з використанням бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й алергічного методів. Серологічні дослідження проводять нечасто. Матеріалом для дослідження може бути мокротиння, слиз із гортані, гній, сеча, спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів, випорожнення. Інколи досліджують харчові продукти (молоко, сир тощо).
Бактеріоскопія мазків, забарвлених за Цілем-Нільсеном, дає змогу швидко виявити мікобактеріїАле цей метод є лише орієнтовним, так як і сапрофітні мікобактерії морфологічно подібні. Хороші результати дає люмінесцентна мікроскопія з аураміном. Мікобактерії туберкульозу світяться яскравим золотисто-зеленим світлом на темному полі. При бактеріоскопічному дослідженні для підвищення частоти позитивних результатів використовують методи збагачення - гомогенізації та флотації. Перший полягає в тому, що мокротиння спочатку гомогенізують, енергійно перемішуючи його з розчином їдкого натрію, центрифугують і з осаду готують мазки. При другому - мокротиння гомогенізують в розчині їдкого натрію, потім додають 1-2 мл ксилолу (бензину, бензолу), струшують 10 хв і виготовляють мазки з верхнього шару, куди спливли мікобактерії. Методи збагачення підвищують відсоток виявлення туберкульозних бактерій.
Бактеріологічний метод є основним у лабораторній діагностиці туберкульозу. Досліджуваний матеріал заливають подвійним об’ємом 6 % сірчаної кислоти, струшують 10 хв. Суміш центрифугують, осад нейтралізують 2 краплями їдкого натрію, відмивають ізотонічним розчином хлориду натрію, висівають на середовище Левенштейна-Йєнсена (Фінна, Сотона тощо). Виділені культури ідентифікують, визначають їх чутливість до антимікробних препаратів.
Використовують також прискорені методи бактеріологічної діагностики Прайса і Школьникової. За методом Прайса досліджуваний матеріал наносять на стерильні предметні скельця, висушують і занурюють у 6 % розчин сірчаної кислоти, в якому гинуть всі мікроби, крім мікобактерй. Після промивання мазків у 0,85 % розчині хлориду натрію їх вміщують у флакони з цитратною кров’ю. Через 2-3 дні скельця виймають, фіксують і забарвлюють за Цілем-Нільсеном. Мікроколонії в мазку мають вигляд зігнутих джгутів (“кіс”), які утворюються під впливом корд-фактора. За методом Школьникової матеріал після відповідної обробки кислотою сіють у пробірки з цитратною кров’ю. Через 6-8 днів середовище центрифугують і з осаду виготовляють мазки, забарвлюють і мікроскопують.
Біологічний метод використовують у тих випадках, коли збудник туберкульозу важко або неможливо виділити на живильних середовищах. Найчастіше його вживають при діагностиці туберкульозу нирок. Досліджуваний матеріал після відповідної обробки кислотою вводять гвінейським свинкам чи кроликам. Починаючи з 5-10 дня, досліджують пунктати лімфатичних вузлів бактеріоскопічним методом. Заражених тварин спостерігають 1-2 місяці. При їх розтині у внутрішніх органах виявляють численні туберкульозні гранулеми.
Алергічну пробу Манту ставлять для виявлення інфікованих туберкульозними бактеріями людей, а також для оцінки перебігу захворювання й відбору осіб для ревакцинації. На внутрішню поверхню передпліччя внутрішньошкірно вводять туберкулін (5 туберкулінових одиниць в об’ємі 0,1 мл). Результат проби Манту оцінюють через 72 год. Позитивною її вважають при розмірі інфільтрату не менше 5 мм.
Профілактика і лікування. загальної профілактики туберкульозу мають значення рання діагностика і лікування хворих, знезараження молока й інших харчових продуктів і широке проведення соціальних заходів (покращання житлових умов, підвищення матеріального забезпечення, хороші умови праці).
Для специфічної профілактики використовують живу вакцину ВСG (Bacille Calmette et Guerin). Її отримали французькі вчені А. Кальмет і М. Герен шляхом тривалих пасажів M. bovis (230 пересівів протягом 13 р.) на гліцериновому картопляному середовищі з додаванням жовчі. За вказаний час під впливом жовчі знизилась вірулентність культури і її стали використовувати як вакцинний штам. Вакцину вводять внутрішньошкірно всім новонародженим на 5-7 день життя. Ревакцинацію проводять з інтервалом у 5-7 років до 30-річного віку.
Лікують туберкульоз антибіотиками і хіміотерапевтичними препаратами, до яких чутливі збудники захворювання. Найбільш ефективними препаратами є ізоніазид, рифампіцин. До препаратів середньої ефективності відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін. Найменш ефективними є ПАСК і тіоцетазон. Важливе значення мають раціональне харчування, санаторно-курортне лікування, десенсибілізація організму туберкуліном та іншими препаратами.
