Принцип свободи об’єднання найманих працівників і роботодавців у різні соціальні інституції

- особливо при відносинах соціального партнерства

- ЗУ «Про об’єднання роботодавців»

 

А ще:

- чітка процедура укладення/розірвання трудового договору

- добровільно обирати рід занять, що не заборонені ЗУ

- принцип єдності та диференціації у правовому регулюванні трудових відносин

- поєднання загальних і спеціальних правових гарантій

14. – 15. То же самое

 

 

16.Международная организация труда, ее структура, основные направления деятельности

 

В соответствии со ст. 9 Конституции Украины действующие международные договоры, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины, являются частью национального законодательства Украины.

Если международным договором или международным соглашением, в которых принимает участие Украина, установлены иные правила, чем те, которые содержит законодательство Украины о труде, то применяются правила международного договора или международного соглашения (ст. 8-1 КЗоТ Украины).

Таким образом, в Конституции нашего государства и в Кодексе законов о труде Украины закреплен принцип приоритета международно-правовых норм перед нормами национального законодательства.

Международно-правовое регулирование труда — это установленная международными договорами (актами) система стандартов по регулированию труда, которую государства, присоединившиеся к соответствующему международному договору (ратифицировавшие его), используют в национальном трудовом законодательстве. Субъектами международно-правового регулирования труда являются ООН и ее специализированный орган — Международная организация труда (МОТ). Субъектами международно-правового регулирования труда могут быть различные объединения государств: Совет Европы, Европейский Союз.

МОТ была создана еще в 1919 г. и в настоящее время является одним из специализированных учреждений ООН. На сегодняшний день членами МОТ явля-

ются 170 государств. Каждое государство представлено четырьмя делегатами: два — от правительства, по одному — от предпринимателей и от работников. Высшим органом МОТ является ежегодно созываемая Международная конференция труда, состоящая из делегатов всех государств — членов МОТ. Генеральная (международная) конференция созывается не реже одного раза в год. К ее компетенции относится определение задач и направлений деятельности этой организации, внесение изменений в ее Устав, прием в члены МОТ отдельных государств, принятие международных конвенций и рекомендаций, наблюдение за применением государствами ратифицированных ими конвенций, а также и рекомендаций МОТ.

Исполнительным органом МОТ является Административный совет, который также состоит из представителей трех сторон. Административный совет МОТ избирается на Международной конференции труда, состоит из 56 человек: 28 делегатов представляют правительства; 14 — предпринимателей и 14 — работников. Административный совет назначает Генерального директора Международного бюро труда.

Таким образом, главным принципом работы МОТ является трипартизм, означающий, что формирование почти всех органов МОТ базируется на основе трехстороннего представительства — от правительств, представителей работников и предпринимателей.

17. Конвенции и рекомендации МОТ как источники трудового права Украины

Трудові відносини громадян України, які працюють за її
межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють
на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються
законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування
(наймання) працівника, та міжнародними договорами України. Від кожної країни – по 2 представника в МОП МОП складається з органів:1) Міжнародна конференція (?) праці – розробляє та приймає конвенції та рекомендації (основні форми регулювання)- на їх підставі внесення змін в національне трудове законодавство2) міжнародне бюро праці3)Адм. рада МОП (складається з 4 делегатів від кожної країни: 2 від уряди, 1 від роботодавців, 1 від (?скоріше за все, робітників)Норми конвенцій МОП мають обов’язкову силу для країни, що ратифікувала.Україна ратифікувала близько 30 конвенцій + чинні ще ті, що ратифікувала УРСРМіжнародний кодекс праці (1939, 1941, 1951 рр) – зараз готують нове зібрання.Існує багато двосторонніх та багатосторонніх договорів України з іноземними державами.1994 – Угода «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту» в рамках СНД – поширює національне законодавство на учасників суспільно-трудових відносин. Види Міжнародних договорів:1. Конвенції та рекомендації МОП2. Багато та двосторонні договори

МОТ принимает международно-правовые нормативные акты в сфере труда по таким направлениям, как право на труд, запрет принудительного труда, право на коллективные переговоры, право на забастовку, занятость и трудоустройство, условия труда, правовое регулирование охраны труда, социальное сотрудничество работников и работодателей, мирные способы разрешения трудовых конфликтов.

Конвенция № 47«О сокращении рабочего времени до сорока часов в неделю»

«Об установлении минимальной заработной платы» (1970 г.)

«Об охране заработной платы» (1949 г.)

 

«О свободе ассоциации и защите права на организацию» (1948 г.) и тд..

 

 

18.Понятие, формы и государственные гарантии (основные и дополнительные) занятости населения

 

 

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:
а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;
б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;
г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;
є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;
ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування;

е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

 

Для працевлаштування зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 % загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює передбачена вище кількість осіб, які належать до зазначених категорій громадян, квота для цих підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до таких категорій громадян, враховується при встановленні квоти для цих підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.
Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відмови у прийомі на роботу зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

19.Понятие, виды, правовая организация трудоустройства

 

.Поняття та організаційно-правові форми працевлаштування.

- широке значення => всі форми трудової діяльності населення, включаю­чи самостійну зайнятість.

- вузьке значення => трудова діяльність, що здійснюється на підставі ТД, який укладається сторонами за сприяння Державної служби зайнятості (ДСЗ) або СПД, що надають платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у пра­цевлаштуванні громадян в У та за кордоном.

Працевлаштування — це си-ма організацій­них, економічних та правових заходів, що забезпе­чують трудову зайнятість населення У.

Громадяни => Ст. 8 ЗУ «Про зай­нятість населення» => мають право на пра­цевлаштування і вибір місця роботи через звернення до підприємства, установи, організації, індивідуаль­ного селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або за безплатного сприяння ДСЗ.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в У на визначений термін => одержу­ють право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого ДСЗ, якщо інше не передбачено міжнародними договорами У. Без отримання дозволу на працевлаш­тування => іноземці, найняти інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції.

Правова організація працевлаштування включає:

а) встановлення кола працевлаштовуючих органів, визна­чення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;

б) гарантії реалізації права громадян на працю і встанов­лення порядку направлення на роботу або професійне на­вчання;

в) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;

г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь дер­жавні органи двох видів:

- загальні => Міністерство праці та соціальної політики У і його органи на місцях.

- спеціальні => дер­жавна служба зайнятості: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики У, центр зайнятості АРК, обласні, Київський і Севастопольський міський, районний, міжрайонний, міський і районні у містах центри зайня­тості, центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації населення, інспекції контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Організаційно-правові форми працевлаштування:

а) укладення громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладення громадянами трудових договорів при організованому наборі;

Проводиться органами ДСЗ, які укладають договори, що передбачають умови переселения громадян, а також за дорученням роботодавців підписують ТД. Особливістю цих договорів є те, що вони укладаються фактично через посередника — органа­ми зайнятості, які виступають від імені роботодавця.

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, організації, установи;

г) укладення трудового договору за направленням ДСЗ У;

ст. 19 ЗУ "Про зайнятість населення" => 1) подає допомогу грома­дянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; 2) надає послуги по праце­влаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажа­ють змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошу­ками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населен­ню;

Звернення громадян до ДСЗ => право зверта­тися за безплатним сприянням у працевлаштуванні = всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час => реєструють як осіб, що шукають роботу => протягом 7 календарних днів з моменту реєстрації підби­рається «підходяща робота» => відмовилися в період пошуку роботи від 2 пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними => знімаються з об­ліку і протягом 6 місяців надаються консуль­таційні послуги => після закінчення 6 місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у ДСЗ як такі, що шукають роботу.

д) укладення громадянами трудових договорів за сприяння СПД, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян.

Ст. 18 ЗУ "Про зайнятість населення" => СПД можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні гро­мадян в У та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості (ДЦЗ).

Посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном - надання СПД по­слуг з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавців щодо незайнятих робочих місць та надання інформаційно-консультатив­них послуг щодо можливостей працевлаштування, умов та розмірів оплати праці, найменування та місцезнаходження роботодавців => ЛІЦЕНЗІЯ Мінпраці, діє 3 роки => укл договір про надання послуг з посе­редництва у працевлаштуванні на роботу за кордо­ном.

 

20.Государственная служба занятости, ее структура, права и обязанности

 

Державна служба зайнятості, її структура, функції та права.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Регулювання правового становища державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу".

Структура.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної організації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи, організації, підпорядковані службі зайнятості

Функції.

У 1950 р. набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка передбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основним обов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринку праці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтримання повної зайнятості населення.

У ст. 6 Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості. " Служба зайнятості:

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом".

До функцій служби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштування безробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:

а) у зміні професії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;

б) у полегшенні територіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;

в) у забезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разі тимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі.

Права.

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість;

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

• стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

21. Правовой статус безработного

 

Ст. 2 ЗУ «Про зайнятість населення» => безробітний - працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у ДСЗ як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

НАБУТТЯ (Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу,....): 1) Потрібні документи: паспорт, Т книжка (або інший документ, що підтверджує стаж), військовий квиток (у разі потреби), документи, що засвідчують професійну кваліфікацію, довідка про середній заробіток (прибуток) за останні 3 місяці на останньому місці роботи, видана у вст порядку.

2) Порядок: за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової реєстрації) => реєструються як особи, що шукають роботу => протягом 7 календарних днів з моменту реєстрації пропонується 2 варіанти «підходящої роботи» => рішення приймається з 8го дня після реєстрації у ДЦЗ (одночасно призначають допомогу у зв'язку з безробіттям => загальна тривалість виплати до­помоги не може перевищу­вати 360 календарних днів протягом 2 років.).

Ст. 7 ЗУ «Про зай­нятість населення» => не можуть бути визнані безробіт­ними громадяни:

а) до 16 років (виняток => ті, які працю­вали і були вивільнені);

б) які вперше шукають роботу і не мають про­фесії (спеціальності), + випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови від проход­ження проф підготовки або від оплачуваної роботи, вкл роботу тимчасового характеру, яка не потребує проф підготовки;

в) які відмовились від 2 пропозицій підходя­щої роботи з моменту реєстрації їх у ДСЗ як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до зако­нодавства У.

Права й обов’язки безробітного (ст. 8-12 Закону):

· право на працевлаштування

· право на одержання матеріальної підтримки в період безробіття

· право на професійну консультацію, підготовку, перепідготовку і одержання інформації у сфері зайнятості

· право оскарження дій працівників ДСЗ до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

·

· зобов'язання особисто надати для одержання статусу безро­бітного з призначенням допомоги у зв'язку з безро­біттям наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи до ДСЗ письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів;

· зобов'язання сприяти своєму працевлаштуванню, бути гото­вим та здатним приступити до підходящої роботи;

· обов'язок не порушувати умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного

Гарантії здійснення прав (ст. 4):

→ участь в оплачуваних громадських роботах => укл строковий ТД з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про праце­влаштування на підходящу роботу.

→ компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість

→ безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні

→ виплата вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях

→ виплата безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю

→ сприяння в організації власної підприємниць­кої діяльності;

→ надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці,

→ право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, якщо мають необ­хідний загальний трудовий стаж

Відповідальність за неналежне виконання обов'язків (ст. 30) => припинення та відкладення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3 місяців

22. Основания возникновения, изменения и прекращения индивидуальных трудовых правоотношений

Как ни странно договор и контракт.

 

23. Содержание и форма трудового договора

 

Т рудовий договір - це правочин між особою, яка реалізує здатність до праці, і роботодавцем (підприємством, установою, організацією або чи фізичною особою), що може діяти самостійно або ж через уповноважений орган, за якою особа стає працівником та зобов'язується виконувати трудову функцію за певною професією чи посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов' язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праць соціально-трудові гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені трудовим законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір характеризують такі риси та властивості: а) основний правочин у трудовому праві та засіб фіксації трудових прав, обов'язків, соціально-трудових гарантій; б) форма реалізації трудової правосуб'єктності працівника та роботодавця; в) підстава реалізації фізичною особою права на працю, набуття та реалізації обумовленої ним системи трудових прав, соціально-трудових гарантій; г) має виключно оплатний характер; ґ) слугує основним юридичним фактом виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин; д) має відповідати вимогам трудового законодавства, положенням колективних угод, у сфері дії яких перебуває роботодавець та колектив, колективному договору; є) не має погіршувати правового становища працівника у порівнянні: із актами трудового законодавства, положеннями колективних угод у сфері дії яких перебуває роботодавець та трудовий колектив працівників; локальними нормативно-правовими актами, що діють у відносинах між роботодавцем та трудовим колективом. Трудовий договір також виступає як базовий, основний інститут трудового права.

Трудовий договір як інститут трудового права - це система норм трудо­вого права, які регламентують відносини по укладенню, виконанню та припиненню дії трудового договору, у тому числі встановлення, зміни, припинення трудових прав, обов'язків, соціально-трудових гарантій його сторін.

Отже, трудовий договір як інститут трудового права включає в себе: а) норми трудового права, які регулюють процедуру укладення трудового договору; б) норми трудового права, які визначають систему трудових прав та обов'язків працівника та роботодавця за трудовим договором; в) норми трудового права, які визначають процедуру виконання припинення дії трудового договору.

Т рудовий договір - це правочин між особою, яка реалізує здатність до праці, і роботодавцем (підприємством, установою, організацією або чи фізичною особою), що може діяти самостійно або ж через уповноважений орган, за якою особа стає працівником та зобов'язується виконувати трудову функцію за певною професією чи посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов' язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праць соціально-трудові гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені трудовим законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Роботодавцем є юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю працівників. Специфічним роботодавцем усе ж доцільно визнати державу, яка діє у службово-трудових відносинах виключно через уповноважені органи державної влади.

Працівник - це фізична особа, яка володіє трудовою правосуб єктністю та реалізувала право на працю шляхом укладення трудового договору (контракту) з роботодавцем.

Зміст трудового договору - це сукупність умов, які сторони можуть перед­бачити в ньому. До основних видів умов трудового договору можна віднести: істотні та факультативні.

Істотні (обов'язкові) умови трудового договору - це визначені на підставі норм трудового права умови, без погодження яких трудовий договір вважатиметься неукладеним. Без істотних умов трудовий договір не матиме юридичного значення. До істотних умов трудового договору, про які сторони повинні домовитись, належать:

1) умова про місце роботи;

2) умова про трудову функцію;

3) умова про оплату праці;

4) умова про момент початку роботи.

Факультативні (необов'язкові) умови трудового договору - це умови, які є додатковими, допоміжними до істотних умов трудового договору, погодження (непогодження) яких не впливає на його юридичну силу. Факультативними є умови: 1) про встановлення випробування при прийнятті працівника на роботу; 2) умова про робоче місце; 3) про встановлення неповної тривалості робочого часу; 4) про роботу в одну зміну при змінному режимі робочого часу та інші.

Факультативні умови набувають обов'язкового характеру, якщо вони вклю­чені до трудового договору.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України(ст.24 КЗпП України).

Отже виходячи із зазначеного, можна констатувати, що трудовий договір може укладатися у письмовій та усній формі. За загальним правилом, трудовий договір укладається в усній формі.

Укладення трудового договору в усній формі означає можливість погод­ження його умов без фіксації у певному письмовому документі - трудовому договорі. У цьому випадку працівник подає заяву про прийняття та роботу, а роботодавець видає відповідний наказ про зарахування працівника на роботу.

Крім того, у ст. 24 КЗпП України передбачено, що «трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ або розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи». Із цього правила слідує, що також працівник може приступити до роботи з відома роботодавця. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома роботодавця.

Трудовий договір укладається у письмовій формі у двох примірниках, які підписуються сторонами та мають однакову юридичну силу, і зберігаються у кожної із сторін трудового договору. У разі укладення трудового договору роботодавцем, який є фізичною особою, він повинен у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати його у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

24. Трудовая правосубъектность работников: возникновение, содержание, случаи ограничения

 

Учасники суспільних відносин можуть виступати в якості суб'єктів трудо­вого права за наявності трьох правових складових — трудової правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Трудова правоздатність означає можливість учасника суспільно-трудових відносин мати трудові права та обов'язки. Трудова дієздатність означає здатність учасника суспільно-трудових відносин своїми діями реалізовувати (набувати) трудові права та трудові обов'язки. Трудова деліктоздатність означає здатність учасника суспільно-трудових відносин нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків. Все разом становить правосуб’єктність.

У ст.1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що працівником вважається фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю. У той же час, ст.1 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що працівником є особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). Між тим було б доречним у визначенні цього терміна, вказати на специфіку правового становища працівника, тому працівник - це фізична особа, яка володіє трудовою правосуб єктністю та реалізувала право на працю шляхом укладення трудового договору (контракту) з роботодавцем.

Основною умовою набуття особою трудової правосуб'єктності є наявність юридичної працездатності, що включає в себе: а) фактичну здатність до праці; б) юридичну здатність до праці.

Фактична здатність до праці - це обумовлена фізіологічним розвитком людини здатність виконувати будь-яку роботу незалежно від її змісту та складності. Вона може проявлятись у будь-якому віці. Тому її виявити можна у людини у віці п'яти, десяти або шістнадцяти років.

Юридична здатність особи до праці - це визначена нормами трудового права здатність особи до систематичної, чітко регламентованої роботи, яка відповідає певній трудовій функції на підставі трудового договору.

Набуття юридичної здатності до праці передбачає врахування низки взаємопов'язаних умов: а) вікова умова; б) психологічно-правова умова; в) трудоправова умова; г) вольова умова.

Юридична здатність до праці передбачає дотримання вікової умови. Згідно з частиною першою ст. 188 КЗпП України не допускається прий