Семінари Історія України

 

За вимогою частини депутатів на позачергове засідання зібралася Верховна Рада України, щоб обговорити ситуацію, що склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте про-урядові фракції і комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні як політичний акт В.Ющенко прийняв присягу Президента України. Ця акція додала снаги мітингуючим, ряди яких з кожним днем зростали. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані було від 500 тис. до 1,5 млн. чол.

Незважаючи на народні протести, на те, що Верховний Суд України та суди інших інстанцій не розглянули скарги команди кандидата у президента В.Ющенка, ЦВК, не взявши до уваги жодної скарги, 24 листопада о 18.30 оголосила переможцем у виборах В. Януковича.

Така неприхована зневага і несправедливість сприяла радикалізації дій протестуючих, ряди яких почали швидко зростати. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і всеукраїнський політичний страйк. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику і Майдані Незалежності. Київська міська влада і кияни надали всіляку допомогу протестуючим. На потреби протестуючим було пожертвовано 20 млн. гривен без врахування принесеного одягу та їжі. Лідери опозиції закликали мітингуючих взяти в облогу Адміністрацію Президента України (Л.Кучми), а згодом і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва стали звозити і прихильників В.Януковича (загалом близько 20 тис), які спробували створити власне наметове містечко навпроти будівлі кабінету Міністрів України. У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як з боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза економічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів оголошених ЦВК до моменту оголошення свого рішення.

27 листопада відбулося засідання ВРУ на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, в якій визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили до учасників акції громадської непокори.

Прихильники кандидата у президенти В.Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. "З'їзд депутатів всіх рівнів" у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали регіональні лідери Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. В той же час у західних і центральних регіонах країни місцеві ради приймають рішення про визнання Президентом України В.Ющенка.

Щоб розв'язати складну ситуацію з посередницькою місією, до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою при допомозі міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л.Кучма, і кандидати у президенти України В.Ющенко і В.Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада приступив до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання незаконними дії ЦВК щодо оголошення переможця другого тура і відміну відповідної постанови про його підсумки.

Засідання Верховного Суду України транслювалося по телебаченню і радіо і всі громадяни могли довідатися про ті зловживання і фальсифікації, які відбувалися під час виборів. Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів оголошених Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) 26 листопада 2004 р. і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л.Кучма підписав Указ про відпустку на період передвиборчої компанії В. Януковича і призначив М.Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Що унеможливити під час переголосування масових фальсифікацій було розроблено зміни до Закону "Про вибори Президента України". Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у ВРУ у пакеті з змінами і доповненнями до Конституції України Політична реформа. Які передбачали з вересня 2005 р. перерозподіл владних повноважень між ВРУ, Президентом України і Прем'єр-Міністром. Також голосувався проект у першому читанні про реформування системи місцевого самоврядування. 8 грудня пакет було проголосовано переважаючою більшістю депутатів. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л.Кучмою. Також ВРУ затвердила і новий склад ЦВК, який очолив Я.Давидович.

Таким чином політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократичним ідеалам.

Після цього масові акції на Майдані Незалежності у Києві припиняються але продовжує функціонувати наметове містечко на Хрещатику.

До переголосування команда В.Януковича підійшла у новому складі і з новими гаслами. В.Янукович заявив про свою опозиційність до Л.Кучми, в той же час залишаючись прем'єр-міністром у відпустці.

Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. чол., які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В.Ющенко проголосувало 51,99% виборців, що взяли участь у голосуванні, за В.Януковича – 44,21%. Інавгурація нового Президента України В.Ющенко відбулась 23 січня 2005 р.

 

3. Мистецтво доби Помаранчевої революції.

 

Помаранчева революція стала вже історією, і ми можемо з повним правом пишатися тим, що наше художнє братство опинилось не тільки серед спостерігачів, стало не тільки очевидцем, але й активним учасником тих доленосних для України подій, що відбувались на Майдані в Києві. Мистецтво в ті напружені й прекрасні дні не могло не заявити про себе. "Вийшовши" на вулиці та площі Києва - туди, де буяло, вирувало громадське життя, воно виконувало ту роль, яка відповідала революційній ситуації - піднімало дух широких мас, долучаючи воднораз до культури.

Листопад-грудень 2004 року розбудили в кожному чесному національно свідомому художнику потребу надання громадянської і професійної підтримки своїй революційній Вітчизні. Творчість митців, що вийшли на Майдан зі своїх самітницьких майстерень, тоді максимально наблизилось до народу, безпосередньо беручи участь в його духовному розвитку і просвітництві, бо в душі кожного творця живе мрія про велике синтетичне мистецтво для вулиць і площ. Власне, на майдані в ті дні здійснювалось те, що неможливо було у мирні дні, а саме - глибока істинна демократизація культури, поєднання її з народом.

Майстри різних видів пластичних мистецтв активно відгукнулись на бурхливі події, що розгорнулись після виборів 21 листопада 2004 року. Помаранчева революція стала могутнім поштовхом для стрімкого народження неочікуваних і достатньо оригінальних художніх акцій і проектів, які можна умовно віднести до "мистецтва швидкого реагування". Так, саме в ці

дні на Хрещатику, безпосередньо перед будинком Київської міської ради,була створена "студія на пленері" (а в ті дні була морозна і дуже холодна погода) митців, що об'єднані навколо галереї "Ірена" (організатор і куратор Ірина Осадча). Студія ця сприймалась на зразок такого собі "художнього гайд-парку", де мовою фарб, ліній, слова, із застосуванням усіх підручних матеріалів - паперу, тканини, фанери і т. ін. - образно-пластично "висловлювались" не тільки високопрофесійні майстри, переповнені революційно-творчими пориваннями і жаром, але й аматори, що вийшли з лав мешканців наметового містечка, в кого Майдан розбудив нездоланну жадобу творчості.

Мужньою і натхненною, патетичною і пристрасною сприймалась виставка актуального мистецтва під назвою "Мистецьке ТАК Помаранчевій революції", що експонувалась у залах Будинку художників (куратори Олеся Авраменко, Олексій Роготченко). Знаменно те, що право урочистого відкриття цієї надзвичайно багатолюдної виставки було віддано пані Катерині Чумаченко (задовго до того, як вона стала Першою леді нашої держави).

Особливо здивувала Майдан неординарна, хоч і, на перший погляд, проста ідея художниць-текстильниць Галини Забашти і Наталі Дяченко-Забашти - викладачок Київського інституту декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Вони стали ініціаторами колективного багатоденного арт-проекту "Матерія духу", який сприймався на Майдані живим, безперервним дійством. Мисткині виставили під аркадою концертної аркадою концертної зали музичної академії України при добре добре освітлюваних і видних з різних місць Майдану широких сходах старовинні ткацькі кросна, на яких публічно стали ткати названі пізніше народом "килими свободи": з помаранчевих стрічок, шматочків тканини, нарізаних смужок (з таких колись ткали килимки наші бабусі й прабабусі в українських селах) усіх відтінків жовтогарячого кольору та кольорів нашого прапора.

Відомо, що ткацтво - справа не проста, вимагає і навичок, і довготерпіння. Приручити нитки і підкорити їх своїй волі можна лише через кілька місяців напруженої роботи. Але ініціативу Галини і Наталки охоче підхопили інші викладачі Інституту ім. М. Бойчука - Марта Базак, Василь Андріяшко, Леся Майданець-Саєнко і залучили ще й студентів. Підключилися і колеги секції декоративно-ужиткового мистецтва НСХУ Тетяна Мисковець, Лідія і Наталя Борисенки, Ольга Маріно. Приєдналися і львівські колеги - доцент Львівської академії мистецтв Таміла Печенюк, Ольга Парута-Вітрук, Наталя Шимін - митці, які були учасниками арт-проекту "Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен", що експонувався як в Українському домі в Києві (2003), так і в ЮНЕСКО в Парижі (2004).Через кілька днів ідея творення "килимів свободи" була підхоплена учасниками маніфестації на Майдані. Людям, які вперше опинилися біля ткацького верстата, художники допомогли виявити свої творчі пориви, свою фантазію. Упродовж короткого часу їм вдалося здійснити майже неможливе: навчити ткацькому ремеслу людей, зовсім далеких від мистецтва, щоприїхали до Києва з різних кінців України підтримати тих, хто зібрався на Майдані. Дієвим стимулом цього процесу, здійснюваного авторським колективом, що склався стихійно, була можливість написати на стрічках, з яких ткався килим, свої імена і побажання і власноручно вплести їх у ткацьке полотно. Це були написи: "Ми обов'язково переможемо!" (Київ); "Мрію про справжню незалежну Україну!" (Калуш); "У нас немає іншого президента. Ющенко - наш президент!" (Івано-Франківськ) і т. ін. Усі ці написи були зроблені у 20-х числах листопада, коли доля України могла вирішитись зовсім інакше...У ці килими, створені десятками рук громадян України, що вистояли і вибороли свою волю на Майдані, вплетені пристрасть, духовна жага, емоційний запал тих незабутніх днів, безмежна душа українського народу, що завжди прагла свободи і відстоювала безоглядну у своєму героїчному пориванні ментальність. За 17 днів було виткано чотири килими. У них - ічисті помисли, і світла віра, і добрі сподівання ніби випромінювали тепло яскравими сонячними барвами в ті морозні, й дощові, і снігові дні. У них ніби віддзеркалились хвилювання, биття сердець, енергетична творча напруга виконавців та й усього Майдану.Можна дивуватися вигадливості абстрактно-декоративних форм у цих безсюжетних творах, складності колірних переходів, хоча до цього звикло око, розбещене майстерністю українських ткаль. Та треба зважити, що ці килими були створені на похвилинній імпровізації, без попередніх опередніх ескізів, картонів, але на подиху натхнення, і тому вдалися такими цілісними, пластично образними, колористично гармонійними, композиційновиправданими. Таїна? Можливо. А посутньо - закономірність.Проект "Матерія духу" створювався в ті похмурі холодні листопадові дні з їх ранніми присмерками і довгими вечорами, напоєними пронизливою дошкульною вологою, але і з бойовим настроєм, який не давав людям замерзнути, який "підігрівали" майстри українського року, виконуючи революційні хіти, що полюбилися всім, - "Так, Ющенко!", "Разом нас багато" та ін., а також неодноразове звучання "Ще не вмерла Україна" у виконанні всього Майдану.Художники, як і рок-співаки, цілком свідомо вийшли на Майдан до своїх співвітчизників саме в ті дні, коли зросла напруга, коли кожної хвилини можна було чекати, що проллється кров, коли багатомільйонна країна в центрі Європи була на крок від громадянської війни, коли всі, хто був на Майдані, могли лише здогадуватись про справжню загрозу, а здебільшого просто не могли припустити, що озброєним дубинками, гранатами із сльозоточивим газом, автоматичною зброєю людям у шоломах, чорних маскахбув відданий наказ бути в бойовій готовності, а згодом - просуватися до Києва. У цей час люди з дітьми (багато - всіма сім'ями) стояли на Майдані, і ніхто не думав про те, що може попасти під кулі, стати жертвами спецназівців.Так, килими, що невдовзі стануть експонатами Музею Помаранчевої революції в Києво-Могилянській академії, створювались саме в ті дні і вечори, які стали вирішальними у протистоянні, результат якого мав визначити шлях подальшого розвитку нашої країни на роки, а може, і на десятиліття. І цей мирний процес ткання, сподіваюсь, сприяв якоюсь мірою полегшенню тієї напруги, що насичувала повітря, діяв як психотерапевтичний засіб, а нескінчений килим, який треба продовжувати ткати, вселяв надію і впевненість у завтрашньому дні. На Майдані були різні люди і за віком, і за фаховими інтересами, але їх об'єднувала одна мета - змінити життя на краще, і вони вірили в перемогу. Цей бойовий дух нації, її бунтарський романтизм якнайбільше виявився у творах митців. Вони провели ще одну оригінальну акцію під назвою "Таки Лімпопо" (автор ідеї Тамара Лі, куратор - Саша Прахова, організатори - "Арт-центр на Костьольній", Міжнародна асоціація арт-критиків АІСА, місце проведення - непарний бік Хрещатика, між вул. Городецького та Прорізною, час проведення - 21 грудня 2004 року від 12 до 18 години). "Лімпопо", як стверджували автори проекту, не мала жодного зв'язку з географією і не є абревіатурою, це - гарне барвистеслово, запозичене з нашого дитинства дітьми помаранчевих днів."Лімпопо" - це барвистий простір, що був створений у наметовому містечку відомими українськими митцями Сашею Праховою, Тетяною Зимою, Миколою Кривенком, Катериною Корнійчук, Олексою Малих, Олексою Белюсенком, Олексою Вакарчуком та їх молодими колегами - Ярославом Присяжнюком, Ілоною Сільваші, Оленою Рижих, Тарасом Ковачем, Олексієм Жулинським.Акція стала першим в Україні прецидентом створення повноцінного першим в Україні прецидентом створення повноцінного монументального живопису одночасно великою кількістю авторів. Мета - піднесення образу наметового містечка до звучання величної монументальної споруди, позбавлення її рис побутовості та тимчасовості. Фасадні частини наметів перетворилися, завдяки фантазії і майстерності художників, на могутні абстрактно-декоративні фризи, створені безпосередньо на "стінах" брезентових наметів під час акції. Автори не мали попередніх задумок, ескізів, візуальних проектів. Процес творення був спонтанним. Це була своєрідна гармонійна симфонія, де кожен виконував власну сольну партію.У переддень новорічних свят митці прагнули в сірі холодні дні затишно огорнути простір Хрещатика теплими кольорами. Їх вихід на вулиці міста з пензлями і фарбами на підтримку мітингуючим сприймався як своєрідний виклик тій агресивній і грубій політиці, яку нав'язувала тодішня влада. Цей виклик виявлявся своєрідно - у створенні радісних оаз кольорів, які піднімали настрій людей - мужніх романтиків, несхитних, незламних, сповнених віри в перемогу, що стійко несли вахту на помаранчевому Майдані.

 

Семінари Історія України