Головні світоглядні аспекти модернізації національної вищої освіти

Занепад науково-дослідницької роботи в Україні, а особливо у вищих навчальних закладах – це втрата не тільки науково-творчого світогляду освітян, але й самого творчо-реалізаційного підходу в навчально-виховному процесі, орієнтованого на предметний результат та професійну успішність. Адже не можна забувати про те, що сьогоднішні недоліки в науково-творчій роботі викладачів – це завтрашні науково-світоглядні провали в їх педагогічній діяльності та професійно-творчій самореалізації майбутніх молодих фахівців. Настав час, коли в міру вирішення нагальних проблем матеріального заохочення викладачів необхідно все більше коштів спрямовувати на наукові розробки за рахунок власних коштів вищих навчальних закладів. Ці ж кошти, але вже прибутково-зрощені за рахунок наукових досліджень, потім необхідно повернути активно працюючим, творчим викладачам, які науково збагачують особистий добробут: власні бібліотеки, архіви, власні публікації, комп’ютерні бази знань тощо. Активна науково-дослідницька діяльність викладачів у співпраці зі студентами, широка репрезентація творчих доробків і результатів цих наукових досліджень в навчальному процесі зараз представлено один із головних принципів створення простору європейської вищої освіти, як це було зазначено у Конвенції європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій у м. Саламанка (29-30 березня 2001 р.), а саме: вища освіта ґрунтується на наукових дослідженнях. Цей принцип виглядає таким чином: «оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно з науковими дослідженнями» [28]. В цьому аспекті наголос робиться на тому, що для створення загальноєвропейського освітнього простору необхідно зосередити зусилля на «забезпечення більш тісних зв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній з країн -учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти … матиме велику користь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючи в такий спосіб фундамент для Європи знань». Учасники конференції звернулися до ВНЗ із проханням про «збільшення ролі та вагомості досліджень задля технологічної, соціальної та культурної еволюції і потреб суспільства» [14; с.3].

В контексті трансформаційних змін в суспільстві модернізація сучасної освіти відбувається в таких головних аспектах, що охоплюють як загальносуспільні процеси, так і конкретні трансформаційні зміни навчально-виховного процесу у ВНЗ.

А. Світоглядна трансформація в суспільстві в процесі соціальних перетворень (філософсько-методологічний аспект).

Б. Перетворення в сфері освіти і практично-філософські засади вдосконалення національної системи освіти в контексті Болонського процесу (філософсько-практичний аспект).

В. Комунікативно-когнітивні засади формування європейської навчальної свідомості і світогляду студентів (практично-пізнавальний аспект) [15; с.9-25].

Основні модернізаційні підходи до світоглядно-соціокультурних перетворень в освіті, що практикувалися в Україні, можна звести до таких основних:

1. Антропогенний підхід, заснований на розрізненні інтелектуального рівня студентів і вдосконаленні інтелектуально -пізнавальної діяльності студентів і викладачів.

2. Духовно-світоглядний підхід на основі національних культурних традицій «сталого людського розвитку».

3. Системність освіти на принципах системно-університетської організації навчального процесу (виходячи з «ідеї університету»).

4. Соціокомунікативний підхід до навчання як до «соціальної освіти» через навчально-виховне спілкування.

5. Філософсько-історичний підхід: він задіюється в параметрах від ортодоксально-християнського навчання до освіти на засадах некласичної та постнекласичної науки. Головні світоглядні підходи та альтернативи до модернізації національної вищої світи в Україні.

6. Управління знаннями на підґрунті вироблення практичних знань в процесі самого навчання і виконання практичних завдань («когнітивне навчання»).

7. Психологія освітянського менеджменту на основі «принципу гуманізації» та світоглядно-гуманістичного підходу.

8. Створення нового навчального дискурсу у сформованому соціокультурному навчально-виховному середовищі.

9. Вироблення трансформаційних освітніх імперативів та відповідних показників їх упровадження з безперервним моніторинговим контролем дотримання цих імперативів у ВНЗ [15; с.20-22].

Головні напрямки «безальтернативної» модернізації, за уявленнями Міністерства освіти і науки України в редакції одного з відомих спеціалістів у цій сфері В.П.Андрущенка, виглядять таким чином [13; с.124-128]:

1. Загальна демократизація освітньої політики й освітнього процесу.

2. Більш якісна профорієнтація випускників загальноосвітніх шкіл.

3. Відхід від ортодоксальних традицій і підвищення «навчальної мобільності викладачів і студентів в напрямку оволодіння вмінням самостійної роботи.

4. Створення відповідних порівняльних систем організації навчання та виховання за Болонськими стандартами.

5. Упровадження кредитно-модульної системи організації навчання.

6. Упровадження оцінки якості навчання за європейськими стандартами та оціночними системами.

7. Обов’язкове забезпечення випускників роботою за отриманим фахом, працевлаштування з можливістю безперервного професійного зросту.

8. Вступ до нового етапу модернізації, що представлений «процесом модернізації» з власним змістом і відбувається в аспекті створення державних, галузевих, професійно-кваліфікаційних стандартів та об’єднаних професійно-кваліфікаційних характеристик.

Проте існують і альтернативні підходи з орієнтацією на інноваційний результат у співвідносності принаймні двох бінарних ціннісних опозицій у здобутті більш якісної та вишуканої освіти.

Першу альтернативу модернізації освіти в контексті її соціально-гуманітарних перетворень представлено двома аспектами:

А. Світоглядний підхід: а) методологічний, орієнтований на розвиток культурно-технічного кругозору; б) прикладний, орієнтований на спеціалізацію знань за професійно-кваліфікаційними характеристиками. В першому випадку рівень навчально-виховного процесу дозволяє отримати ступінь магістрів і доктора філософії у відповідній сфері знань. А в другому – спеціаліста і бакалавра з вузької спеціалізації.

Б. Дидактичний підхід: а) дисциплінарно-процедурний, котрий часто визначається як «германський», бо навчання організується «за процедурою» та певним регламентом, а елементи творчості і самостійності зводяться до мінімуму і не мають особливого педагогічного значення; б) самостійно - творчий підхід або навчання за методиками самостійного виконання практичних завдань.

Можливості України і вищих навчальних закладів з цього приводу:

Варіант А.1: він напівможливий і може реалізуватися за схемою створення філософії науки і методології науки в умовах, коли кількість вчених-методологів і методологів-викладачів в Україні катастрофічно знижується.

Варіант А.2: неможливий через відсутність відповідних матеріального і технічно-прикладного забезпечення сучасного рівня.

Варіант Б.1: можливість є, але вона відповідна до невисокого інтелектуально-світоглядного рівня більшості студентів і викладачів, і цей рівень має тенденцію до постійного зниження.

Варіант Б.2: Можливостей немає за відсутністю відповідних вмінь і навичок до самостійного опрацювання знань, тобто здатностей до перетворення теоретичних знань у практичне (когнітивне) знання.

Друга альтернатива полягає в переході від здобуття енциклопедичних і академічних знань («університетських») до оволодіння навичками евристики і творчості. Тобто, це перехід від методів оволодіння знаннями до «інтенсифікації» навчального процесу способами швидкого (проте малоефективного) засвоєння знань, що, вочевидь, є опанування вмінням навчатися та способами «швидкого навчання». Подібне вміння передбачає перехід від теоретичних знань до практичних, підвищення технічної компетентності у сфері праксіології й ергономіки «техніки знань», оволодіння раціоналізовано-критичним мисленням. За таким підходом гуманітарно-методологічна, світоглядна складова майже втрачається. Альтернативу гуманітарним викладачам (що дають світоглядну підготовку студентам) становитимуть «модернізовані викладачі» з інформатики, економіки, менеджменту, електроніки, кібернетики, маркетінгу, реклами в якості сучасних «прагматичних викладачів», що мають перевагу як «практики» над теоретико-схоластичними викладачами-гуманітаріями.

Третя альтернатива передбачає і відповідний «третій шлях» у трансформації сучасної освіти за такою схемою: теоретичне знання (згальне)→ когнітивне знання (практичне) → прикладне знання (конкретне).

У цій альтернативі «теоретичне» або «прикладне» рішення щодо модернізації національної освіти знаходиться у виробленні когнітивного знання, оволодінні практичними навичками з перетворення теоретичного знання на практичні навчальні когніції.

Четверта альтернатива передбачає розгляд освітньо -технологічних проблем як соціогуманітарних з наданням пріоритету «принципу гуманізації» в управлінні та передачі знань над «принципом технологізації», що передбачає:

- застосування антропологічного підходу до інтелектуального розвитку студентів за їх психотипами, соціотипами і, за нашою концепцією, світоглядними культуротипами;

- соціологія та психологія навчання: це соціальний і психологічний менеджмент в духовно -інтелектуальному розвитку студентів;

- новий комунікативний дискурс в освіті й навчально-виховному процесі (НВП) і перетворення його на комунікативне НВП-середовище.

На підґрунті цієї альтернативи виникає необхідність розробки філософсько -методологічних і соціогуманітарних засад національної вищої освіти за Болонською угодою. А потім – здійснення соціогуманітарного моделювання професійного розвитку студентів на ціннісних засадах європейської культури.

П’яту альтернативу представлено проблемою «стандартів освіти» (замість показників, кваліфікаційних характеристик) в якості «стандартизаційної альтернативи». З одного боку, − це пріоритетність професійно-академічної і соціогуманітарної підготовки (фундаментальної) або пріоритет світоглядно -методологічної освіти. А з іншого боку, – це домінування професійно-кваліфікаційної (технократичної) підготовки в пріоритеті технократично-прикладної освіти, що було особливо помітно в перше десятиліття освітніх реформ, коли відбулася «прагматизація» і «технократизація» освіти, звуження її світоглядно-фундаментального підґрунтя і дегуманізація. Третій шлях у цій альтернативі – «срединний» або поєднання академічної та професійної кваліфікації, як це робиться в європейських країнах і в провідних європейських університетах. При цьому академічна кваліфікація передбачає академічно-гуманізовану підготовку до рівня магістра і доктора філософії в певній галузі знання, тобто майбутні наукові працівники та менеджери зі стратегічного управління. Професійна кваліфікація передбачає технічно -інженерну підготовку на рівні бакалавра та менеджерів із функціонального управління. Впровадження європейських стандартів в систему національної вищої освіти, на думку вітчизняних фахівців у цій сфері (В.Л. Петренко, В.П. Андрущенко та інших), потребує здійснення відповідних основних заходів [16; с.75-76]:

1. Модернізація системи освіти в Україні має відбуватися в руслі євроінтеграційних процесів, складовою яких є Болонський процес. У його межах передбачалося створення до 2010 року єдиного європейського простору вищої освіти і його подальше якісне вдосконалення. Це повинно підвищити можливості випускників ВНЗ до працевлаштування, збільшити їх мобільність, підняти професійну конкурентоспроможність і загальний рівень національної вищої школи. При вирішенні завдань Болонського процесу в Україні має існувати чітке уявлення про те, що СВО України та система освіти більшості європейських країн мають особливості, пов’язані з просторовим і часовим відокремленням при здобутті кваліфікації вищої освіти (тобто академічної кваліфікації) та кваліфікації професійної. Крім того, просування до цілей Болонського процесу також має супроводжуватися чітким уявленням про те, що країни Європи «стартують» за різних умов, зумовлених особливостями національних систем вищої освіти.

2. Слід брати до уваги те, що основним системоутворюючим чинником СВО України є професійна кваліфікація. Безумовне врахування вимог сфери праці має надати Україні можливість вирішити основні завдання Болонського процесу, а саме: забезпечити можливість працевлаштування випускників ВНЗ, розширити мобільність громадян і підвищити конкурентоспроможність національної вищої школи. І тільки при виконанні цієї умови можна дійсно говорити про якість вищої освіти. Система праці в Україні повинна відповідати вимогам європейських стандартів ISCO, бо трудова діяльність завжди має об’єктивну спрямованість. Перелік об’єктів праці зосереджено в галузевих довідниках, документах фахових асоціацій, у договірних документах між роботодавцями і найманими працівниками тощо. У цих документах обов’язково зазначаються вимоги як до виду й рівня професійної підготовки, тобто до професійної кваліфікації, так і до виду й рівня відповідної освіти, тобто до академічної кваліфікації. Таким чином, система праці в Україні вже певним чином інтегрована у європейську систему праці. І якщо взяти до уваги те, що завдання забезпечення умов вільного працевлаштування випускників ВНЗ є в Болонському процесі визначальною, то це завдання виступає цілеутворювальним при формуванні цілей і стандартів вищої освіти.

3. Створення єдиного європейського освітнього простору, гармонізація національних СВО неможливі без розроблення процедури визнання, прийнятої для всіх європейських країн, тобто «офіційного підтвердження уповноваженим органом значущості іноземної освітньої кваліфікації в метою доступу її власника до освітньої та/або фахової діяльності». У свою чергу прийняття рішення про подібне визнання має ґрунтуватися на результатах процедури встановлення еквівалентності освітніх стандартів, тобто академічних кваліфікацій, обов’язкових начальних курсів, надання відповідних дипломів, свідоцтв тощо. Розроблення такої прийнятної для всіх країн – учасниць Болонського процесу процедури, неможливе без гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти України зі стандартами фахових асоціацій і вимогами професійних спілок європейських країн і освітніх стандартів провідних університетів за прийнятими в Європі критеріями, механізмами та методами оцінювання якості фахової підготовки та освіти. Було б доцільно внести до чинної нормативно -правової бази, що регламентує діяльність СВО України, положення про делегування державою повноважень щодо присвоєння випускникам ВНЗ академічних кваліфікацій держаними екзаменаційними комісіями, а професійних кваліфікацій – відповідними фаховими асоціаціями на підставі визначення відповідності показників якості вищої освіти та фахової підготовки вимогам стандартів вищої освіти із застосуванням текстових технологій оцінювання успішності тощо.

Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що сутність світоглядної трансформації національної вищої освіти на основних напрямках її реформування в контексті Болонського процесу полягає в створенні нового освітнього середовища у вищих навчальних закладах України і загалом у всій освітянській системі. Тобто розвиток професійних і особистісних якостей сучасного молодого фахівця здійснюється не тільки в разі цілеспрямованого і якісного навчально-виховного процесу, але й через створення специфічного комунікативно-освітнього та навчально-когнітивного середовища, в якому у студентів можна формувати практичні навички засвоєння знань і самостійної роботи. Мова йде не стільки про опанування необхідними знаннями і навичками, скільки про ефективні способи їх надбання та оперування ними у напрямі професійно-творчої самореалізації. Навчальний світогляд студентів і викладачів треба налаштовувати таким чином, щоб вони діяли як партнери і через співпрацю зі студентами здійснювали спільний пошук подібних засобів і операційних дій у створеному навчальному комунікативно-когнітивному середовищі. В цьому аспекті досягнення вищих рівнів європейської та світової освітньої культури і повинно стати головною метою трансформації національної вищої освіти в Україні.