Охарактеризувати зовнішню політику незалежної України

Велике значення для України мало становлення її на міжнародній арені як незалежної держави. Тут також були як прорахунки так і досягнення.

Становлення суверенної України на міжнародній арені (1991 – 1995 рр.)

ü Україна стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин: 150 країн світу визнали її як незалежну державу, понад 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відросини.

ü Україна відбудовує міжнародні відносини з іншими країнами і міжнародними організаціями виходячи з національних інтересів, виступає за стабільність. мир, співпрацю.

ü Пріоритетами зовнішньої політики України стали: участь в загальноєвропейському процесі, співпраця в рамках СНД, Європейського співтовариства, НАТО. Було активізовано роботу в ООН і в інших міжнародних організаціях.

ü В 1992 році Україна стала членом Європейського банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, в 1995 – Ради Європи.

ü Складними і суперечливими (до 1997 р.) залишалися відносини з Росією через невирішеність проблем розподілу Чорноморського флоту між Україною і Росією, статусу міста Севастополя.

ü Україна не змогла встановити широку співпрацю з Європейським союзом внаслідок слабкого розвитку ринкових структур в нашій країні. В 1992 р. Президент Л. Кравчук і голова Комісії Європейських Співтовариств. Жак Делор сформулювали умови співпраці в галузі енергетики, науки, техніки, сільського господарства.

ü Україна заявила про своє прагнення до набуття без’ядерного статусу, втіливши в життя положення трьох документів – Договору про стратегічні наступальні озброєння (1991), Лісабонського протоколу до нього (1992), Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Це зміцнило авторитет України на міжнародній арені.

 

Охарактеризувати релігійну – конфесійну ситуацію в Україні на сучасному етапі.

Сучасному розвиткові релігії в Україні притаманні такі ознаки.

- Помітне зростання релігійного чинника в суспільному житті;

- Посилення релігійності населення;

- Швидке збільшення кількості релігійних громад;

- Поліконфесійність, розширення спектра конфесій, напрямів і тлумачень;

- Глибокий розкол у православ’ї;

- Політизація релігійної сфери, між церковні конфлікти;

- Територіальна нерівномірність поширення релігійних організацій;

- Відродження та активізація діяльності церков національних меншин;

- Поява в релігійному спектрі країни значної кількості нетрадиційних культів.