ІІ семестр. Сучасний монетаризм – один із найвпливовіших напрямків економічно думки, який від кінця 1970-х – початку 1980-х рр

Сучасний монетаризм – один із найвпливовіших напрямків економічно думки, який від кінця 1970-х – початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу.

Ідея монетаризму як однієї х форм неокласичного напрямку західної економічної думки зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна система економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман – професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії у галузі економіки за 1976 р., автор більше як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов’язаний опублікованій 1965 р. книзі “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей”, яка вийшла під редакцією М. Фрідмана. Важливе значення у встановленні монетаризму мала також книга “Історія грошей Сполучених Штатів 1868 – 1960”, написана М.Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому визначенні трактується як відповідна “система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів”.

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття “монетаризм” не слід пов’язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як і грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичній бази.

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” професор Селден пише, що монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів:

­ гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон’юнктуру;

­ центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму є:

1. Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов’язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

2. Грошова сфера повинна бути центральним об’єктом державного регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб’єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

3. Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу “рівняння обміну” І.Фішера:

MV = PY

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на впливі грошового-фактора (кількості грошей) на Іни, а монетаристи – на впливі цього чинника на обсяг номінального валового продукту.

MV = ВНП

4. Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її вплив на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах, проте зміни ці відбуваються планово і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагувати від чинника V у визначенні впливу M на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.

5. Визнавши регулювання пропозиції грошей M головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей M, у їх трактуванні, само по собі приводить до зростання платоспроможного попиту, що “тягне” за собою розширення номінального ВНП. Останнє можу бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб включити таку можливість, М. Фрідман запропонував “грошове правило” довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом, приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву “рівняння Фрідмана”:

∆М = ∆Р + ∆y

де ∆М – середньорічний темп приросту маси грошей за тривалий період, %; ∆Р – середньорічний темп очікуваної інфляції, %; ∆y – середньорічний темп приросту номінального ВНП.

Отже, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форми та методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики держави – забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів.

ІІ семестр