Види актів управління

Акти управління класифікуються за різними критеріями. Залежно від спрямованості їх поділяють на зовнішні та внутрішні, за рівнем самостійності - на основні, що мають "самостійну" юридичну силу та "залежні" (вторинні). Інколи розрізняють акти за змістом їхньої мети на установчі, регулятивні, контрольні; за масштабом дії - на акти територіального характеру і акти галузевого значення або на стратегічні й тактичні; за формою - на офіційні (що публікуються в офіційних виданнях) і неформальні (нефіксовані, усні); за причинно-наслідковою ознакою - на ініціативні (творчі, авторські), запрограмовані ("пов'язані") та акти, що викликаються настанням юридичних подій (стихійним лихом, катастрофою тощо).²⁵

Але найбільш прийнятним та загальновживаним є поділ актів управління на види залежно від їх юридичних властивостей та суб'єктів права видання актів управління.

За таким класифікаційним підходом розглянемо нормативно-правові акти - основний вид актів управління, які не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки (правові норми будь-якої галузево-правової спрямованості). Ці акти приймаються за власними повноваженнями органів виконавчої влади, зокрема уряду, і є за своїм характером підзаконними актами. Відповідна практика відома як здійснення регламентарної влади, а подібні акти, незалежно від їх конкретних назв, визначаються як регламентарні акти, або регламенти. Вони регламентують суспільні відносини у певних сферах, будучи безпосереднім механізмом виконання законів. Нормативним актам притаманний загальний характер, адже сферою їх дії може бути територія всієї країни, окрема галузь, певна значна група населення тощо. Нормативним актам притаманна стабільність через юридичну силу, що зберігається незалежно від виконання приписів акта в часі.

Іншим видом у цій класифікаційній групі є індивідуальні акти, їх основним призначенням с вирішення конкретних управлінських справ і ситуацій. Індивідуальні акти стосуються конкретних дій, випадків, організаційних заходів, фактів та спрямовані до конкретних осіб, породжуючи при цьому індивідуальні правообов'язки. Ці акти базуються на нормативних актах, реалізуючи їх в умовах певних ситуацій, правових фактів. Тобто індивідуальні акти мають одноразовий характер застосування, після чого просто вичерпуються.

Специфічним різновидом юридичних актів управління є змішані, або різнорідні акти, що містять одночасно нормативні, індивідуальні та

-⁵ Коваль Л В Адміністративне право: Курс лекцій - С 92

ненормативні приписи. Наприклад, розпорядження голови обласної державної адміністрації з питання подолання наслідків стихії може включати поряд з нормативними приписами також індивідуальні та процедурні правила, наглядово-контрольні приписи.

Тепер розглянемо види актів управління відповідно до суб'єктів права їх видання. До цієї групи відносяться акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та місцевими органами виконавчої влади.

1. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території країни. Акти Президента, видані в межах повноважень, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

2. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Постанови з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку і є нормативними актами вищої юридичної сили. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр. Для доведення до відома населення ці акти оприлюднюються через засоби масової інформації.

З точки зору юридичних наслідків акти управління поділяються на урядові розпорядження та звичайні адміністративні розпорядження. Перші можуть видаватися як одноособове (головою уряду), так і у колегіальному порядку (урядом). Другі - керівниками органів місцевої виконавчої влади. Ці акти не встановлюють норм права, набирають чинності з моменту прийняття, оскільки їх ціллю є вирішення оперативних питань. Урядові акти в силу завдань державного управління і життєвої необхідності, можуть тлумачити нормативні акти, на виконання яких вони видані.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади видають накази, постанови, інструкції, правила, положення в межах своєї компетенції, на підставі і на виконання чинних законів, а також урядових постанов і розпоряджень. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Наказ - правовий акт, виданий органом виконавчої влади чи його керівником, що діє на основі єдиноначалля, містить вимогу необхідності вчинення якоїсь. дії або утримання від неї певною фізичною або юридичною особою (особами) з метою вирішення основних і оперативних завдань. В окремих випадках може стосуватися широкого кола організацій та посадових осіб незалежно від підпорядкування та форм власності.

Накази повинні відповідати таким умовам:

- виходити від начальника як провідника державної волі, а отже, відповідати чинному законодавству;

- носити характер однозначного, обов'язкового до виконання веління і видаватися з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може висловити свої зауваження до виконання, але при залишенні наказу в силі він повинен його виконувати під загрозою юридичних санкцій.²⁶

Накази залежно від характеру сформульованих у них вимог поділяються на три категорії: накази, що стосуються загальних, організаційних питань управління; накази з виробничо-технічних питань; накази з питань особового складу (кадрові).

Найважливішими серед них є нормативні накази, тобто такі, що містять норми права, запроваджують певні правові відносини, наприклад накази, видані міністерством галузі, накази про введення в дію чи затвердження статутів, інструкцій тощо.

Такий відомчий нормативний акт, як інструкція ми вже розглядали. Зазначимо, що в управлінській практиці особливе місце займає посадова інструкція - документ, який встановлює юридичні повноваження та обов'язки працівника.

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції видає постанови, рішення і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території республіки. Ці акти не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. Підписує постанови, рішення і розпорядження Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення - це правовий акт управління, який приймається у колегіальному порядку з важливих питань і в більшості випадків має нормативний характер. Рішення - це заключні акти в процесі розгляду, розв'язання певних управлінських питань, а тому містять конкретні відповіді щодо вирішення цих питань.

5. Голови місцевих органів виконавчої влади (обласні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміністрації) з метою оперативного державного управління територією, реалізації програм економічного і соціального розвитку відповідної територіально-адміністративної одиниці в межах повноважень і відповідно до Конституції України, законів України, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України одноособове видають розпорядження.

Розпорядження - акт управління, що приймається в одноособовому порядку з метою оперативного вирішення питань.

Керівники підрозділів місцевих державних адміністрацій (відділів, управлінь, інших служб) видають накази, що є актами індивідуального характеру та інструкції, що подають механізм реалізації актів нормативного характеру.

²⁶ Коваль Л В Адміністративне право Курс лекцій - С 95

6. Керівники центральних та місцевих органів господарського управління і контролю, а також підприємств, установ і організацій приймають накази, розпорядження, рішення, положення, інструкції тощо, що містять правові норми (правила поведінки), конкретизуючи застосування відповідних нормативних актів.